Ухвала суду № 87726260, 19.02.2020, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа №127/19143/19

Провадження №1-кп/127/559/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2020 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі колегії суддів:

судді-доповідача Бернади Є.В.,

суддів: Бойка В.М., Дернової В.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Шевченка О.В.,

сторони обвинувачення: прокурорів Ковтуна А.Ю., Миколайчук І.В.,

сторони захисту: адвокатів Гуменюка В.А., Бондарчука В.В.,

обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого статтею 198 Кримінального кодексу України та ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 187, частиною третьою статті 185 Кримінального кодексу України,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Вінницького міського суду Вінницької області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого статтею 198 Кримінального кодексу України (далі – КК) та ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 187, частиною третьою статті 185 КК.

Представники державного обвинувачення – прокурор Ковтун А.Ю. та Миколайчук І.В. – в судовому засіданні заявили клопотання про продовження обвинуваченим ОСОБА_1 та ОСОБА_2 строку дії, обраних до них запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою. Клопотання мотивовані тим, що ОСОБА_2 обвинувачується у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого злочинів у період не знятої та не погашеної судимості. Обвинувачений ОСОБА_1 , згідно із зміненим обвинуваченням обвинувачується у вчиненні злочину середньої тяжкості, вчиненого у період не знятої та не погашеної судимості, в минулому засуджувався за втечу з місць позбавлення волі. Обвинувачені не мають соціально-стримуючих факторів, не працевлаштовані, а тому існують ризики ухилення обвинувачених від суду та чинення ними тиску на потерпілих.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_2 –адвокат Бондарчук В.В. – заперечив щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_2 строку дії запобіжного заходу, посилаючись на ту обставину, що стороною обвинувачення не доведено існування ризиків, передбачених кримінально-процесуальним законодавством. Крім того, зауважив, що тяжкість вчиненого злочину не може вважатися достатньою причиною для тримання особи під вартою. Тому вважає за доцільне змінити ОСОБА_2 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт.

Обвинувачений ОСОБА_2 підтримав думку свого захисника.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_1 – адвокат Гуменюк В.А. – проти продовження строку утримання обвинувачених під вартою заперечив, мотивуючи тим, що стороною обвинувачення внесено зміни до пред`явленого його підзахисному обвинувачення, внаслідок чого ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні злочину середньої тяжкості. Крім того, прокурором не доведено наявності ризиків, передбачених чинним кримінально-процесуальним законодавством. Тому вважає за доцільне змінити обраний запобіжний захід на домашній арешт.

Обвинувачений ОСОБА_1 підтримав думку свого захисника.

Заслухавши думку учасників судового процесу, дослідивши матеріали кримінального провадження, суд приходить до наступного висновку.

Згідно з частиною першою статті 331 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. При цьому частиною другою статті 331 КПК регламентовано, що в ирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Порядок продовження строку тримання під вартою регламентований статтею 199 глави 18 КПК, зокрема, частиною першою зазначеної статті визначено, що клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, слідчий за погодженням з прокурором не пізніше ніж за п`ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. При цьому суд враховує, що частина третя статті 199 КПК є відсильною нормою щодо статті 184 КПК. Зі змісту частини другої статті 184 КПК випливає, що копія клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу, надається підозрюваному, обвинуваченому не пізніше ніж за три години до початку розгляду клопотання.

Згідно з ухвалою суду від 26.12.2019 р. строк дії запобіжного заходу, обраного до обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спливає 24.02.2020 р. А з наданих суду матеріалів випливає, що копія клопотання про продовження строку тримання обвинувачених під вартою останнім була вручена 30.01.2020 р., і подана до суду 19.02.2020 р., тобто більше, ніж за п`ять днів до закінчення дії попередньої ухвали. Таким чином, суд вважає, що стороною обвинувачення було дотримано вимоги чинного кримінально-процесуального законодавства щодо форми та порядку звернення до суду з відповідними клопотаннями та щодо їх вручення обвинуваченим, а тому суд вважає, що клопотання сторони обвинувачення підлягають вирішенню по суті з наданням оцінки доводам кожної зі сторін кримінального провадження.

При вирішенні питання щодо доцільності продовження строку тримання обвинувачених під вартою суд враховує положення частини першої статті 177 та частини першої статті 178 КПК, пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), ратифікованої Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 р.

Відповідно до частини першої статті 183 КПК тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Європейський Суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) в своїй прецедентній практиці вказує на те, що в розумінні Конвенції є обґрунтованою підозрою. Зокрема, для обґрунтованої підозри повинні бути факти або інформація, які б переконали неупередженого спостерігача в тому, що ця особа, можливо, вчинила злочин (п. 175, справа «Нечипорук і Йонкало проти України»; п. 32, справа «Fox, CampbellandHartley v. the UK»; п. 88, справа «IglarMammadov v. Azerbaijan»; п. 42 «Котій проти України»; п. 51, справа «Erdagos v. Turkey»; п. 48 «Cebotari v. Moldova»).

Разом з тим, суд враховує, що для вирішення питання щодо можливої причетності обвинувачених до вчинення інкримінованого їм злочину здійснюється саме на виконання вимог пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 91 КПК, якою визначено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню:1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

При цьому частиною першою статті 94 КПК визначено, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Таким чином, вирішення питання щодо обґрунтованості підозри обвинувачених потребує дослідження доказів у їх сукупності. Натомість, на даний час з`ясування обставин справи та перевірка їх доказів не закінчені, а тому вирішення зазначеного питання на даній стадії судового процесу є передчасним і може призвести до порушення приписів, закріплених у частині шостій статті 22 КПК, якою регламентовано, що суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

При вирішенні питання щодо наявності ризиків, передбачених частиною першою статті 177 КПК, суд враховує, що ЄСПЛ звернуто увагу на те, що ризик того, що обвинувачений може переховуватися, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання; він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки переховування, або довести, що така можливість є настільки незначною, що може не виправдати досудове тримання під вартою (п. 21, справа «Подвезько проти України»).

Суд приймає до уваги, що ЄСПЛ звернув увагу на те, що для продовження тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку (п. 63, справа «Тодоров проти України»).

Відповідно до вимог частини першої статті 177 КПК метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.

ОСОБА_2 обвинувачується у вчиненні умисного тяжкого та особливо тяжкого злочинів проти власності, вчиненого в період не знятої і не погашеної судимості. Доводи захисника обвинуваченого про відсутність у клопотанні посилання на нові дані, які б свідчили про необхідність продовження строку тримання обвинуваченого під вартою, як підставу для зміни застосованого до нього запобіжного заходу суд до уваги не приймає. Зокрема, на даний час судовий розгляд кримінального провадження не завершено. Суд при цьому враховує, що об`єктивних даних, які б свідчили про неможливість перебування обвинуваченого під вартою, суду надано не було. Тому з метою забезпечення кримінального провадження та попередження вчинення обвинуваченими позапроцесуального впливу на потерпілих та свідків у кримінальному провадженні, відповідно до положень частини першої статті 177 та частини першої статті 178 КПК, суд вважає за доцільне в задоволенні клопотання захисника обвинуваченого про зміну застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу відмовити, продовживши ОСОБА_2 строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів.

При вирішенні питання щодо доцільності продовження строку утримання обвинуваченого ОСОБА_1 під вартою суд враховує, що останній обвинувачується у вчиненні умисного злочину середньої тяжкості, вчиненого в період не знятої і не погашеної судимості. Разом з тим, суд враховує, що 30.01.2020 р. прокурором внесено зміни до пред`явленого ОСОБА_1 обвинувачення і складено новий обвинувальний акт, за яким ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого статтею 198 КК (первинне обвинувачення за частиною третьою статті 185 КК). 04.02.2020 р. до суду надійшла заява потерпілого ОСОБА_3 , відповідно до якої останній не бажає скористатись своїм правом на підтримання первинного обвинувачення і просив провести судовий розгляд кримінального провадження у його відсутність.

Зі змісту пункту 2 частини другої статті 183 КПК випливає, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до трьох років, виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що, перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину.

З наданих суду матеріалів випливає, що ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні злочину, який згідно з приписами частиною другою статті 12 КК є злочином невеликої тяжкості. При цьому стороною обвинувачення не доведено, що обвинувачений ОСОБА_1 у межах кримінального провадження, яке є предметом судового розгляду, переховувалася від органу досудового розслідування, перешкоджав кримінальному провадженню або йому повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину. На підтвердження доводів, викладених у клопотанні про продовження строку тримання ОСОБА_1 під вартою прокурор посилалась на те, що ОСОБА_1 раніше притягувався до кримінальної відповідальності, передбаченої частиною першою статті 393 КК (втеча з місця позбавлення волі або з-під варти). Хоча зазначений вирок і було ухвалено 21.04.2015 р., однак судимість за вчинення зазначеного злочину відповідно до приписів пункту 7 частини першої статті 89, частини п`ятої статті 90 КК, не погашена і відповідно до приписів статті 91 КК не знята.

Як вже судом зазначено вище, правова конструкція пункту 2 частини другої статті 183 КПК передбачає вичерпний перелік підстав, за яких може бути застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Відомостей, які б свідчили про наявність хоча б одного з них, стороною обвинувачення суду надано не було. Тому, незважаючи на наявність ризиків, передбачених статтею 177 КПК, суд приходить до переконання, що правові підстави для продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_1 в судовому засіданні встановлені не були. Отже, в задоволенні клопотання прокурора в цій частині слід відмовити. Натомість суд вважає, що клопотання захисника обвинуваченого щодо зміни застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу слід задовольнити.

З метою забезпечення кримінального провадження суд вважає за доцільне покласти на обвинуваченого ОСОБА_1 обов`язки, передбачені пунктами 1-4 частини п`ятої статті 194 КПК, а саме: прибувати до визначеної службової особи із встановленою періодичністю; не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; утримуватися від спілкування з будь-якою особою, визначеною слідчим суддею, судом, або спілкуватися з нею із дотриманням умов, визначених слідчим суддею, судом.

Керуючись статтями 331, 371 КПК, суд

УХВАЛИВ:

Продовжити обвинуваченим ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів, тобто з 19.02.2020 р. до 23:59 год. 18.04.2020 р.

Змінити застосований до ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжний захід з утримання під вартою на домашній арешт цілодобово за адресою: АДРЕСА_1 , із застосуванням заходів контролю, звільнивши його з-під варти із зали суду.

Покласти на ОСОБА_1 обов`язки, передбачені пунктами 1-4 частини п`ятої статті 194 КПК, а саме: прибувати до суду за першою ж вимогою; не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання; утримуватися від спілкування з потерпілими та свідками згідно з реєстром матеріалів досудового розслідування.

Ухвала в частині продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_2 під вартою може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення.

Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.

Суддя-доповідач:

Суддя:

Суддя: