Рішення № 87722470, 10.02.2020, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 640/14624/18

н/п 2/953/189/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2020 року Київський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді Зуб Г.А.

за участю секретаря Черниш О.М.,

за участю представників ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа – Восьма Харківська державна нотаріальна контора про визнання правочинів недійсними та визнання права власності, -

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла вказана позовна заява, в якій позивач просить визнати недійсним договір дарування житлового будинку літ. «А-1» з прибудовами літ. «А1-1» та «а» житловою площею 51,6 кв. м., а також літ. «Ж-1» з прибудовою літ. «ж1» житловою площею 54,0 кв.м., загальною площею 76,1 кв.м., та надвірними будівлями, розташований по АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 05.12.1997 року та посвідчений державним нотаріусом Восьмої Харківської державної нотаріальної контори за реєстр. №7-144; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 , видане 8 ХДНК 30.01.2017р. реєстр. №1-45; та визнати за позивачем право власності на житловий будинок літ. «А-1» з прибудовами літ. «А1-1» та «а» житловою площею 51,6 кв.м., загальною площею 68,9 кв.м. та надвірними будівлями, розташований по АДРЕСА_1 в порядку спадкування за закоом після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Харкові.

Позовні вимоги мотивовані наступним. В АДРЕСА_1 домоволодіння, яке складається з двох житлових будинків: літ. «А-1» з прибудовами літ. «А1-1» та «а» житловою площею 51,6 кв.м., загальною площею 68,9 кв.м., а також літ «Ж-1» з прибудовою літ. «ж1» житловою площею 54,0 кв.м., загальною площею 76,1 кв.м. Первісно власність була зареєстрована на ім`я батька позивача ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право особистої власності на будівлю, виданого В. Данилівською селищною радою народних депутатів Харківського району Харківської області 04.01.1961 року і складалась з одного житлового будинку літ. «А-1» з прибудовами та надвірних будівель. Все своє життя позивач проживав за вказаною адресою, та згодом зі згоди власника в період 1982-1984 рр. побудував для потреб своєї родини поряд з будинком батька житловий будинок літ. «Ж-1» з прибудовою та надвірні будівлі. Будівництво здійснювалось за кошти позивача та своїми силами. За життя ОСОБА_5 завжди визнавав позивача співвласником домоволодіння та користувачем земельної ділянки. Але своєчасно, позивач не оформив своїх прав на створене майно, оскільки батько захворів на церебральний атеросклероз, а також хворобу легенів. ІНФОРМАЦІЯ_2 батько позивача ОСОБА_5 помер, та після його смерті відкрилась спадщина, спадкоємцями першої черги були його дружина, та двоє синів: позивач та його брат ОСОБА_6 . Матір позивача відмовилась від прийняття спадщини, позивач прийняв спадщину фактично, а брат позивача не вчиняв жодних дій щодо прийняття спадщини після смерті свого батька. Але у оформленні спадщини у позивача виникли перешкоди, оскільки залишилось самочинно створене майно – побудований позивач житловий будинок літ. «Ж-1». Для узаконення будівлі позивач звернувся до виконкому Київської районної ради м. Харкова із заявою про прийняття в експлуатацію самовільно побудованого житлового будинку літ. «Ж-1» з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 . Актом від 10.03.1998 року та рішенням Київської районної ради м. Харкова №79-5 від 07.04.1998р. зазначений житловий будинок прийнято в експлуатацію та зареєстровано ні ім`я ОСОБА_5 , на його ж ім`я видано свідоцтво про право особистої власності на житловий будинок від 10.07.1998р. На підставі зазначених документів позивач отримав свідоцтво про право на спадщину за законом – саме на будинок літ. «Ж-1» за зазначеною адресою. У той самий час, позивач фактично прийняв на себе

управління і будинком літ. «А-1» з прибудовами. ІНФОРМАЦІЯ_3 померла матір позивача ОСОБА_7 , та після її смерті позивач продовжував доглядати за будинком літ. "А-1" з надвірними будівлями, будучи впевненим, що це його власність, яка залишилась йому у спадщину від батька. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер брат позивача ОСОБА_8 . Як в подальшому виявилось, на будинок літ. «А-1» з прибудовами заявила свої права відповідач, так як стало відомо, що 05.12.1997 року батько позивача ОСОБА_5 подарував вказаний житловий будинок сину ОСОБА_6 за договором дарування посвідченим державним нотаріусом 8 ХДНК за реєстр. №7-144. Позивач пояснює існування вказаного договору дарування – це вкрай тяжкі обставини, в яких знаходився батько позивача та його дружина, а саме батько страждав від атеросклерозу, так як і хворіла матір позивача, яка страждала на тяжку форму цукрового діабету. Тому, оскільки родина брата мала матеріальний достаток, тому оскаржуваний договір укладений на вкрай невигідних умовах, оскільки спірний будинок відчужено за 19350,00 грн., оскільки вартість ліків для поліпшення стану здоров`я не відповідала вартості житлового будинку. Спірний будинок був спільною сумісною власністю подружжя, проте письмової згоди іншого подружжя на відчуження будинку нотаріусом отримано не було. Як наслідок оспорюваного договору дарування, після смерті ОСОБА_6 спадщину прийняла його дружина – відповідач у справі згідно свідоцтва про право на спадщину за законом виданого 8 ХДНК 30.01.2017 року реєстр. №1-45, яке також має бути визнано недійсним, що і стало підставою для звернення до суду з вказаною позовною заявою.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якій вона просить відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що 05.12.1997 року батько чоловіка відповідача ОСОБА_6 подарував спірний будинок чоловікові відповідача, а його дружина ОСОБА_7 надала згоду на дарування сину вищезазначеного домоволодіння. Крім того, відповідач просить застосувати строки позовної давності, оскільки позивач згадав про порушення його прав через 20 років. Позивач також вказує, що укладений договір дарування був укладений на вкрай невигідних умовах, оскільки вартість ліків для поліпшення стану здоров`я, не відповідала вартості житлового будинку, поте належних та допустимих доказів на підтвердження вказаного позивачем надано не було.

Позивачем надано відповідь на відзив, в якій він просить задовольнити його позов, посилаючись на те, що стан здоров`я дарувальника за договором дарування був стабільно важким, що це може бути визнано тяжкою обставиною, та про існування вказаного договору позивачу стало відомо лише у травні 2016 року.

Представник позивача ОСОБА_1 та позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі, та просили їх задовольнити.

Відповідач та її представник ОСОБА_2 в судовому засіданні просили відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на обставини, що були викладені у відзиві на позовну заяву.

Представник третьої особи Восьмої ХДНК надіслав до суду заяву про розгляд справи за відсутності представники, та при вирішенні питання покладався на розсуд суду.

14.08.2018 року вказана позовна заява надійшла до суду, та розподілена судді Зуб Г.А.

Ухвалою судді від 16.08.2018 року вказану позовну заяву залишено без руху з наданням позивачу строку для усунення недоліків, які усунені позивачем 17.09.2018 року.

Ухвалою судді від 16.08.2018 року задоволено заяву позивача про забезпечення позову шляхом накладення заборони відчуження на житловий будинок літ. «А-1» з прибудовами літ. «А1-1» та «а» житловою площею 51,6 кв.м., загальною площею 68,9 кв.м., та надвірними будівлями, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , які належать на праві власності ОСОБА_4 до вирішення спору по суті.

Ухвалою судді від 25.09.2018 року прийнято до розгляду вказану позовну заяву, та відкрито провадження в ній за правилами загального позовного провадження.

31.10.2018 року в підготовчому судовому засіданні задоволено клопотання представника позивача про виклик свідків.

Ухвалою суду від 31.10.2018 року витребувано у 8 ХДНК належним чином завірені копії спадкових справ після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , та належним чином завірену копію договору дарування житлового будинку від 05.12.1997 року з усіма додатками до нього.

Ухвалою суду від 05.02.2019 року закрито підготовче провадження по справі, та призначено справу до судового розгляду по суті, та витребувано з Харківського обласного державного нотаріального архіву належним чином завірені копії спадкових справ після смерті ОСОБА_6 ,

померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , та належним чином завірену копію договору дарування житлового будинку від 05.12.1997 року з усіма додатками до нього.

Ухвалою суду від 13.03.2019 року витребувано повторно з Харківського обласного державного нотаріального архіву належним чином завірені копії спадкових справ після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , та належним чином завірену копію договору дарування житлового будинку від 05.12.1997 року з усіма додатками до нього.

Судом встановлено, що домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 складається з двох житлових будинків: літ. «А-1» з прибудовами літ. «А1-1» та «а» житловою площею 51,6 кв.м., загальною площею 68,9 кв.м., а також літ «Ж-1» з прибудовою літ. «ж1» житловою площею 54,0 кв.м., загальною площею 76,1 кв.м. Первісно власником вказаного домоволодіння був ОСОБА_5 , який проживав у вказаному домоволодінні разом зі своєю дружиною ОСОБА_7 , а саме у житловому будинку літ. «А-1». В житловому будинку, який був побудований пізніше літ. «Ж-1» проживав позивач, який є сином ОСОБА_5 та ОСОБА_7

ІНФОРМАЦІЯ_2 батько позивача ОСОБА_5 помер, а матір позивача ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Після смерті свого батька, позивач отримав у спадок житловий будинок літ. «Ж-1» цегловий, жилою площею 54,0 кв.м., розташованого на земельній ділянці, розміром 808 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_1 з надвірними будівлями: льох літ. «К», сарай літ. «Л», огорожі №1-4, водопроводу №5, що належало спадкодавцю згідно свідоцтва на право особистої власності на жилий будинок, виданого ПЕРЕП Київського району м. Харкова 10.06.1998р., зареєстрованого ХМБТІ 10.06.1998р. під №2047 (т.2, а.с. 14).

ОСОБА_6 є рідним братом позивача, та спадщину після смерті своїх батьків він не приймав.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер рідний брат позивача ОСОБА_6 , та його спадкоємицею стала його дружина, тобто відповідач по справі.

Так, судом встановлено, що 05 грудня 1997 року між ОСОБА_5 (батьком позивача), та ОСОБА_6 (братом позивачем) укладено договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_5 подарував, а ОСОБА_6 прийняв у дар жилий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 на земельній ділянці 808 кв.м., розташований жилий будинок літ. «А-1» шлако-бетонний, обкладений цеглою, жилою площею 51,6 кв.м. в АДРЕСА_1 з надвірними будівлями: огорожі №1-4, гаражі літ. «З», сарая літ. «И», вбиральні літ. «Д», льоху літ. «Е», душа літ. «Д», що належав дарителю на підставі свідоцтва про право особистої власності на будівлю, виданого Б. Данилівською селищною Радою народних депутатів Харківського району Харківської області 04.01.1961 р. зареєстрованого ХМБТІ 04.01.1961 р. під №14-2047. Матір позивача дала згоду своєму чоловіку на даруванню сину вказаного домоволодіння, придбаного під час шлюбу за спільні кошти. (т. 2, а.с. 17,19).

Після смерті свого чоловіка, відповідач по справі як дружина ОСОБА_6 успадкувала вказане домоволодіння, та отримала свідоцтво про право на спадщину за законом, серії та номер: 1-45, яке видано 30.01.2017 року Восьмою ХДНК.

Позивач вважає, що вказаний договір дарування порушує його права, а тому має бути визнаний недійсним, що і стало підставою для звернення до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що він був вчинений вкрай тяжкої обставини, а саме хвороби на той час його батьків, та про існування даного правочину йому стало відомо лише в 2016 році, оскільки після смерті своїм батьків саме позивач здійснював утримання спірного майна, та проживав там.

Згідно ч. 1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених

обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положеннями п. 4 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України 2003 року, що набрав чинності з 01 січня 2004 року, визначено, що цей Кодекс застосовується до цивільних правовідносин, що виникли після набрання ним чинності.

Враховуючи, що спірні правовідносини виникли в 1997 році, для їх врегулювання слід застосовувати норми ЦК УРСР в редакції 1963 року.

Відповідно до частин першої, другої статті 243 ЦК УРСР за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.

Аналіз наведеної норм матеріального права приводить до висновку, що при укладенні договору дарування волевиявлення дарувальника має бути спрямоване на добровільне, безоплатне, без будь-яких примусів (життєвих обставин або впливу сторонніх осіб), відчуження належного йому майна на користь обдаровуваного, та без будь-яких взятих обдарованим на себе умов вчинення на користь дарувальника будь-якої дії майнового або немайнового характеру.

Згідно зі статтею 48 ЦК УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемляє особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов`язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Частиною першою статті 59 ЦК УРСР передбачено, що угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення.

Відповідно до ст. 128 ЦК УРСР, право власності у набувача майна по договору виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачене законом або договором.

Обравши способом захисту своїх прав визнання договору дарування недійсним, позивач в силу положення ЦПК України щодо змагальності сторін зобов`язаний довести правову та фактичну підстави своїх позовних вимог.

В обгрунтування заявлених позовних вимог, позивач посилається на те, що спірний договір дарування був укладений під впливом край тяжкої обставини, а саме хвороби батьків.

Свідки ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , та ОСОБА_11 в судовому засіданні вказали, що батько позивача ніколи не говорив про спірний договір дарування, та казав, що бажає залишити будинок у спадщину позивачу, та на той момент сім`я позивача перебувала у скрутному матеріальному положення, та відповідач повідомила, що вона власницею спірного будинку лише після смерті свого чоловіка.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина 1 статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За положеннями частин 5 та 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Інших доказів в силу ст. 81 ЦПК України в обгрунтування підтвердження того, що спірний договір був укладений вкрай тяжкої обставини, та позивач прийняв на себе управління будинком літ. «А-1» з прибудовами позивачем до суду надано не надано, а його посилання, що вказаний правочин було вчинено без згоди його матері спростовується матеріалами справи. Також позивач просить визнати договір житлового будинку «Ж-1» з прибудовами за даною адресою, які належать саме позивачу, та відповідач на них право власності в порядку спадкування не набувала, що підтверджується наданою інформаційною довідкою станом на 03.07.2018року (т.1, а.с. 25).

Натомість, стороною відповідача надані до суду докази того, що саме її чоловіком сплачували комунальні послуги за спірний будинок, укладались правочини щодо утримання майна, зокрема проведення каналізації, сплачувався земельний податок, укладались договори з комунальними службами щодо надання послуг тощо.

За таких обставин підстави для задоволення позовних вимог про визнання договору дарування відсутні, а від так і відсутні підстави для задоволення позовних вимог про визнання права власності на спірне майно, та визнання свідоцтва про право спадщину недійсним, оскільки вони є похідними, а отже у задоволені позовних вимог слід відмовити за необґрунтованістю.

Відповідно до вимог ст. 71 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову, згідно вимог ст. 80 ЦК УРСР, є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог. Отже для застосування наслідків закінчення строку позовної давності суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся. Якщо це право порушене не було, суд має відмовити у позові через необґрунтованість останнього. Суд відмовляє у позові з підстав спливу строку позовної давності, якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла.

Оскільки суд прийшов до висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог, підстави для застосування наслідків спливу позовної давності відсутні.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати компенсуються за рахунок позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 76, 80, 81, 141, 259, 264, 265, 268, 354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа – Восьма Харківська державна нотаріальна контора про визнання правочинів недійсними та визнання права власності - відмовити в повному обсязі.

Судові витрати компенсувати за рахунок позивача.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до п.п. 15.5 п.п. 15 п.1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Позивач – ОСОБА_3 , місцеперебування: АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 .

Відповідач – ОСОБА_4 , місцеперебування: АДРЕСА_2 , р АДРЕСА_3 .п.п. НОМЕР_2 .

Третя особа – Восьма Харківська державна нотаріальна контора, місцезнаходження: м. Харків, вул. Ярослава Мудрого, буд. 26, код ЄДРПОУ 02900699.

Повний текст рішення виготовлено 18 лютого 2020 року.

СУДДЯ Г.А. ЗУБ