Рішення № 87721836, 14.02.2020, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/16453/17

Провадження № 2/638/1946/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2020 року Дзержинський райсуд м. Харкова в складі:

головуючого судді Семіряд І.В.

за участю секретарів Комлєва Д.В., Тягунової Р.Ю.,

Тітової М.О.

за участю

представника позивача ОСОБА_1 , ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні інвестиції», треті особи: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме мано реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції про визнання недійсним договору та витребування майна з незаконного чужого володіння, -

ВСТАНОВИВ:

01.11.2017 ОСОБА_4 звернулась до суду з зазначеним позовом.

В обґрунтування позову, позивачем зазначено, що 20 листопада 2006 року між її чоловіком - ОСОБА_6 та ВАТ «Кредобанк» (у подальшому змінило назву на ПАТ «Кредобанк») було укладено кредитний договір № Ф2030/11-06 (А010148), за умовами якого ОСОБА_6 отримав кредит в розмірі 79 000,00 доларів США для купівлі квартири АДРЕСА_1 . Того ж дня, 20 листопада 2006 року між чоловіком позивачки ОСОБА_6 та ВАТ «Кредобанк» (у подальшому змінило назву на ПАТ «Кредобанк») було укладено іпотечний договір, що посвідчений ПН ХМНО Хащіною Н.В. та зареєстровано в реєстрі за № 3762, де в забезпечення виконання основного зобов`язання її чоловіком було передано вказану квартиру в іпотеку. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер. Після його смерті відкрилась спадщина, до складу якої в тому числі входить і спірна квартира. Позивачка зазначала, що у лютому 2015 року Приватним нотаріусом ХМНО Назаренко О.О. їй було вручено повідомлення про наявність кредитора, оскільки до вказаного нотаріуса звернулося ТОВ «ФК «Приватні інвестиції» та вимагало погашення йому заборгованості, так як саме ТОВ «ФК «Приватні інвестиції» стало новим кредитором боржника ОСОБА_6 . Позивачка зазначала, що вона погодилась погасити заборгованість, однак вже після отримання у власність квартири, яку вона до цього часу не отримала, так як вказана квартира на даний час зареєстрована за ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу. Вважала, що у неї виникло право відповідно до статті 388 ЦК України на витребування майна із чужого незаконного володіння. Зазначала, що договір купівлі-продажу квартири є недійсним як такий, що порушує публічний порядок. У зв`язку з чим позивач просить суд визнати недійсним та скасувати реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 ; визнати недійсним та скасувати договір купівлі-продажу квартири № 1259 від 23 червня 2017 року, що був посвідчений ПН ХМНО Остапенко Є.М.; витребувати від ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1 ; зобов`язати відділ реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби ХМУЮ внести зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а саме: скасувати реєстрацію права власності від 20 червня 2017 року на квартиру АДРЕСА_2 на ім`я ТОВ «ФК «Приватні інвестиції»; скасувати реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 23 червня 2017 року, що був посвідчений ПН ХМНО Остапенко Є.М. та зареєстрований в реєстрі за № 1259, що зареєстрований в реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 21084206 від 23.06.2017 року; поновити ОСОБА_6 в якості власника квартири АДРЕСА_1 на підставі Договору купівлі - продажу від 20 листопада 2006 року, посвідченого ПН ХМНО Хащіною Н.В., реєстровий номер № 3757, зареєстрованого в реєстрі правочинів за № 17266173.

06.03.2018 представником відповідача ОСОБА_5 адвокатом Гринишиним Є.В. подано відзив, у якому зазначено, що відсутні підстави визнавати недійсними та скасовувати реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «ФК «Приватні інвестиції», так як остання була проведена згідно вимог закону. Вказував, що договір купівлі-продажу, який був укладений 23 червня 2017 року між ОСОБА_5 та ТОВ «ФК «Приватні інвестиції» не є таким, що порушує публічний порядок, так як не був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Також вказував, що відсутні підстави витребовувати майно із чужого незаконного володіння, так як володіння є законним та ОСОБА_5 є добросовісним набувачем квартири. Крім того, з приводу вимог позивача щодо скасування права власності за відповідачем та його поновлення за позивачем і зобов`язання відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції внести відповідні зміни до Реєстру речових прав заперечував та вказував, що така юридична особа була ліквідована ще у 2016 році, а тому ці вимоги є безпідставними (т. 1 а.с.67-72).

Позивач ОСОБА_4 у судове засідання не з`явилась, про день та час слухання справи повідомлена своєчасно та належним чином, уповноважила ОСОБА_1 , а у подальшому ОСОБА_2 представляти її інтереси в суді.

Представник позивача ОСОБА_1 , а потім ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили задовольнити, з підстав, викладених у позові.

Відповідач ОСОБА_5 у судове засідання не з`явилась, про день та час слухання справи повідомлена своєчасно та належним чином, уповноважила ОСОБА_3 представляти її інтереси.

Представник відповідача ОСОБА_5 ОСОБА_3 у судовому засіданні заперечував проти позову, просив відмовити у його задоволенні з підстав, викладених у відзиві.

Представник відповідача ТОВ «ФК «Приватні ініціативи» у судове засідання не з`явився, про день та час слухання справи повідомлений своєчасно та належним чином, про причини неявки суд не сповістив.

Третя особа ПН ХМНО Остапенко Є.М. у судове засідання не з`явився, про день та час слухання справи повідомлений належним чином, звернувся до суду з заявою про розгляд справи за його відсутності (т.1 а.с. 91).

Третя особа Відділ реєстрації речових прав у судове засідання не з`явився, про день та час слухання справи повідомлений своєчасно та належним чином, про причини неявки суд не сповістив.

Суд, вислухавши пояснення представників позивача ОСОБА_4 , представника відповідача ОСОБА_5., дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Згідно ст. 12 ч. 3 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особо, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами і іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, обов`язок доказування покладається на сторони, що є одним із принципів змагальності сторін. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.

Судом встановлено, що 20 листопада 2006 року між ОСОБА_6 та ВАТ «Кредобанк» (в подальшому - ПАТ «Кредобанк») було укладено кредитний договір № Ф2030/11-06 (А010148), згідно умов якого ОСОБА_6 отримав в якості кредиту грошові кошти в розмірі 79 000,00 (сімдесят дев`ять тисяч доларів США 00 центів) доларів США 00 центів з відсотковою стакою 12,5 % та кінцевим терміном погашення - не пізніше 01 листопада 2019 року.

20 листопада 2016 між ОСОБА_6 та ВАТ «Кредобанк» (в подальшому - ПАТ «Кредобанк») було укладено іпотечний договір, що був посвідчений ПН ХМНО Хащіною Н.В. та зареєстрований в реєстрі за № 3762, згідно умов якого ОСОБА_6 передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 з метою забезпечення своїх зобов`язань за кредитним договором ( т. 1 а.с.10-11).

29 листопада 2011 року між ПАТ «Кредобанк» та ТОВ «ФК «Приватні інвестиції» було укладено договір факторингу від 29.11.2011 року, згідно умов якого до ТОВ «ФК «Приватні інвестиції» перейшло право вимоги за кредитним договором. 16 грудня 2011 року між ПАТ «Кредобанк» та ТОВ «ФК «Приватні інвестиції» було укладено договір відступлення прав за іпотечним договором, що був посвідчений ПН ЛМНО Кулиняк І.Я. та зареєстрований в реєстрі за № 5389 (т. 2 а.с 179-193).

Як вбачається із Свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 від 20.11.2013 року ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1 а.с. 8).

Із свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2 від 07.03.1985 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 уклали шлюб, що був посвідчений Дублянською міською радою Нестеровського району Львівської області, який до моменту смерті розірваний не був(т.1 а.с. 7).

У зв`язку зі смертю ОСОБА_6 відкрилась спадщина, до складу якої в тому числі входила і квартира АДРЕСА_1 та заборгованість за кредитним договором.

Як вбачається із матеріалів справи - ОСОБА_4 є єдиним спадкоємцем померлого ОСОБА_6 , про що свідчить Довідка, видана ПН ХМНО Назаренко О.О. за вих. № 88/01-16 від 29.06.2017 року (т.1 а.с. 9)

Отже, до ОСОБА_4 перейшли всі права та обов`язки, що є чинними та не припинились у зв`язку зі смертю ОСОБА_6 , в тому числі - права та обов`язки ОСОБА_6 , як сторони у кредитному договорі та іпотечному договорі від 20.11.2006 року. Тобто позивачка по справі є правонаступником боржника та іпотекодавця в межах вартості спадкового майна.

Із претензії про обов`язок спадкодавця, вих. № 421/1/2011 від 12.02.2015 року вбачається, що загальний розмір вимог кредитора у зв`язку зі смертю ОСОБА_6 складає 127 482,60 (сто двадцять сім тисяч чотириста вісімдесят два долари США 60 центів) доларів США, що станом на 15.10.2014 року складало 1 116 111,59 (один мільйон сто шістнадцять тисяч сто одинадцять гривень 59 копійок) гривень (т. 1 а.с. 13-15).

Із договору п. 5 купівлі -продажу квартири від 23.06.2017 року, що був посвідчений ПН ХМНО Остапенко Є.М. та зареєстрований в реєстрі за № 1259 - вартість квартири станом на 20.06.2017 року складала 398 830,00 (триста дев`яносто вісім тисяч вісімсот тридцять гривень 00 копійок) гривень, що є меншою, ніж розмір всіх претензій кредитора.

Відповідно до пункту 5.1. іпотечного договору від 20.11.2006 року - право звернення стягнення на Предмет іпотеки Іпотекодержатель набуває в разі, якщо: у момент настання терміну виконання основних зобов`язань за Кредитним договором, вина не будуть виконані, а саме: при повному або частковому неповерненні у встановлений Кредитним договором термін суми кредиту та/або при несплаті або частковій несплаті у встановлені Кредитним договором строки суми відсотків, комісій, неустойки (пені, штрафних санкцій); незалежно від настання строку виконання основного зобов`язання в разі; смерті Іпотекодавця; порушення проти Іпотекодавця кримінальної справи.

У зв`язку з тим, що на момент пред`явлення вимоги ОСОБА_8 , як спадкоємцю померлого боржника ОСОБА_6 у нього була заборгованість за кредитним договором перед ТОВ «ФК «Приватні інвестиції», про що свідчить претензія про обов`язок спадкодавця, яка була спрямована до спадкоємців ОСОБА_6 , у Іпотекодержателя виникло право на звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки його претензія була залишена без задоволення.

Пунктом 5.4. Договору іпотеки від 20 листопада 2006 року передбачено позасудовий порядок звернення стягнення на предмет іпотеки, в тому числі вказаним пунктом передбачений порядок звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості (процедура встановлено статтею 37 Закону України «Про іпотеку»).

Пунктом 36 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішення спорів, що виникають із кредитних правовідносин» встановлено, що «у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до третьої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, суди мають враховувати, що іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статусу іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі й на тих самих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки (стаття 23 Закону України "Про іпотеку").

Проте якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, який є відмінним від боржника, такий спадкоємець не несе відповідальності перед іпотекодержателем за виконання основного зобов`язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимог іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки. Якщо боржник та іпотекодавець - одна й та сама особа, то після її смерті до спадкоємця переходять не лише права та обов`язки іпотекодавця, а й обов`язки за основним зобов`язанням у межах вартості спадкового майна.

Отже, правила статті 1281 ЦК щодо строку пред`явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців не застосовуються до зобов`язань, забезпечених іпотекою.

Відповідно до частини першої статті 35 ЗУ «Про іпотеку» - у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Згідно частини першої статті 36 ЗУ «Про іпотеку» - сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до частини третьої статті 36 ЗУ «Про іпотеку» - Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Згідно частини першої статті 37 ЗУ «Про іпотеку» - Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

З аналізу вказаних доказів та обставин вбачається, що у ТОВ «ФК «Приватні інвестиції» виникло право на звернення стягнення на предмет іпотеки та на його виникнення не впливає той факт, що ОСОБА_8 ще не вступила у права та не змогла продати предмет іпотеки, в тому числі для того, щоб погасити заборгованість перед кредитором, про що остання зазначала у своєму позові. Належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_8 погасила заборгованість перед кредитором на момент звернення стягнення на предмет іпотеки або того, що вартість предмета іпотеки вища, ніж розмір всіх вимог іпотекодержателя, матеріали справи не містять. Доказів незаконності дій приватного нотаріуса ХМНО Остапенка Є.М. при реєстрації права власності на предмет іпотеки за ТОВ «ФК «Приватні інвестиції», що стало б підставою для скасування відповідного рішення, матеріали справи також не містять.

Посилання представника позивача на те, що ТОВ «ФК «Приватні ініціативи» не мало право укладати договір факторінгу, через те, що ТОВ не видавалась генеральна ліцензія на здійснення валютних операцій, не заслуговують на увагу, у зв`язку з наступним:

У розумінні приписів частин першої та другої статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв`язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Право вимоги за кредитним договором, яке перейшло до ТОВ «ФК «Приватні інціативи» за договором факторингу, не є валютною операцією, яка потребує генеральної або індивідуальної ліцензії.

ТОВ «ФК «Приватні ініціативи» є юридичною особою, основним видом економічної діяльності якої є «надання інших фінансових послуг»

Відсутність у ТОВ «ФК «Приватні ініціативи» ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями не може бути підставою для задоволення вимог про визнання недійсним договору відступлення права вимоги, оскільки вказана ліцензія є необхідною при укладенні кредитного валютного договору, а не правочину, який оспорюється позивачем у межах заявленого позову.

Не заслуговують на увагу посилання представника позивача на те, що ТОВ «ФК «Приватні ініціативи» не мало правових підстав на звернення стягнення на предмет іпотеки, так як наявна заборона, встановлена ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у зв`язку з наступним:

Ч. 1 ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

ЗУ «Про іпотеку» визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Сторони погодили, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється одним з таких способів за вибором іпотекодержателя: за рішенням суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, шляхом позасудового врегулювання відповідно до передбачених цим договором застережень про задоволення вимог іпотекодержателя. Визначені цим договором способи звернення стягнення на предмет іпотеки не перешкоджають іпотекодержателю застосовувати інші способи звернення стягнення на предмет іпотеки, встановлені чиним законодавством України та\або за письмовою домовленістю сторін. (п.4.7 договору).

Отже, чоловік позивача ОСОБА_6 погодивши всі умови іпотеки, про що свідчить його підпис на відповідному договорі, передбачав можливість невиконання умов кредитного договору та надав згоду відповідачу на прийняття премету іпотеки у власність в рахунок погашення боргу, тобто відсутній факт примусового стягнення на предмет іпотеки.

Окрім того, ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» визначено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно.

Як вбачається, з довідки, наданої КП «Жилкомсервіс» у квартирі, за адресою АДРЕСА_3 ніхто не зареєстрований.

Окрім того, при зверненні до суду позивач ОСОБА_4 зазначила місце свого проживання АДРЕСА_4 . З копії паспорту позивача також вбачається, що зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_4 є АДРЕСА_4

Отже, позивачемм не доведено, що спірна квратира використовується як місце простійного проживання, а також що у ОСОБА_4 у власності не знаходиться інше житло, а тому ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не може бути застований до зазначених правовідносин.

Також суд критично відноситься до твердження позивача та його представників щодо того, що договір купівлі-продажу, що був укладений між ТОВ «ФК «Приватні інвестиції» та ОСОБА_5 , який був посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. 23.06.2017 року та зареєстрований в реєстрі за № 1259 є таким, що порушує публічний порядок, а тому на думку позивача, має бути визнаний недійсним.

Відповідно до положення частини першої статті 215 ЦК України - Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно частини третьої статті 215 ЦК України - Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частин першої - третьої, п`ятої та шостої статті 203 ЦК України - Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частини першої статті 228 ЦК України - правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Суд погоджується із твердженням представника відповідача, що правочин не є таким, що порушує публічний порядок, так як предметом цього правочину не є та він не був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно правового висновку ВСУ у справі № 6-1258цс15 від 13 квітня 2016 року - «Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не вважаються такими, що порушують публічний порядок».

Крім цього ВСУ зазначив, що при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Доказів того, що правочин був спрямований саме на порушення публічного порядку, матеріали справи також не містять, як і не містять доказів того, що сторони правочину мали намір порушити такий публічний порядок.

Суд не знаходиться підстав і для задоволення вимоги про витребування майна із володіння ОСОБА_5 на користь ОСОБА_8 , виходячи із наступного.

Відповідно до положення частини першої статті 388 ЦК України - якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Згідно пункту 10 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справи про визнання правочинів недійсними» - Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв`язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину.

Норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 ЦК добросовісність набувача презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.

Згідно частини першої статті 330 ЦК України - Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Оскільки відсутні підстави для визнання незаконними та скасування реєстрації права власності за ТОВ «ФК «Приватні інвестиції» та для визнання недійсним та скасування договору купівлі - продажу, що був укладений між ТОВ «ФК «Приватні інвестиції» та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Остапенко Є.М. 23.06.2017 та зареєстрований в реєстрі за № 1259, - тому відсутні підстави для витребування майна у ОСОБА_5 .

Також задоволенню не підлягають вимоги про зобов`язання Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції скасувати реєстрацію права власності від 20 червня 2017 року на квартиру АДРЕСА_2 на ім`я ТОВ «ФК «Приватні інвестиції»; скасувати реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 23 червня 2017 року, що був посвідчений ПН ХМНО Остапенко Є.М. та зареєстрований в реєстрі за № 1259, що зареєстрований в реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 21084206 від 23.06.2017 та поновити ОСОБА_6 в якості власника квартири АДРЕСА_1 на підставі Договору купівлі - продажу від 20 листопада 2006 року, посвідченого ПН ХМНО Хащіною Н.В., реєстровий номер № 3757, зареєстрованого в реєстрі правочинів за № 17266173, оскільки станом на день звернення до суду із цим позовом, вказана юридична особа не існувала. Крім того, виходячи із викладеного вище відсутні законні підстави для таких дій.

На підставі оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин, суд доходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Приписами ч. 9 ст. 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Приймаючи до уваги те, що суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову заходи забезпечення позову, які вжиті ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкові від 13.11.2017 підлягають скасуванню.

На підставі викладено, керуючись ст. ст. 12, 76, 81, 141, 158, 200, 259 263-265, 268, 280-283, 352, 354 ЦПК України, ст. ст. 12, 215, 216, 228, 330, 388 ЦК України, ЗУ «Про іпотеку», суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволені позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні інвестиції», треті особи: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме мано реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції про визнання недійсним договору та витребування майна з незаконного чужого володіння- відмовити.

Арешт на квартиру АДРЕСА_1 , накладений ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 13.11.2017 - скасувати

У відповідності до п.п. 15.5) п. 15 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Дзержинський районний суд міста Харкова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 14.02.2020.

Суддя: І.В. Семіряд