Рішення № 87716035, 19.02.2020, Апостолівський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 171/1526/19

2/171/97/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

"19" лютого 2020 р. м. Апостолове

Апостолівський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Семенова Н.М.,

за участю секретаря - Ровної Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Апостолове цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , Комунальне підприємство «Зеленодольський міський водоканал» про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

18.08.2019 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

В позовній заяві позивач в обґрунтування позову посилається на те, що позивач ОСОБА_1 з 1993 року по теперішній час зареєстрований та проживає за вказаною адресою. Квартира є комунальною власністю. Зазначена квартира була надана Позивачу за ордером № 49 від 06.09.1993 року виданого на підставі рішення Виконавчого комітету Зеленодольської Ради народних депутатів від 03.09.1993 року № 49. У вказаній квартирі, окрім Позивача, на сьогоднішній день зареєстровані члени сім`ї: син ОСОБА_3 , дружина ОСОБА_4 , онук ОСОБА_5 , дочка ОСОБА_2 , онука ОСОБА_7 . З серпня 2006 року відповідач в квартирі не з`являється. В квартирі відсутні її особисті речі. Відповідач добровільно визначив собі інше місце проживання і спірним жилим приміщенням не користується понад 13 років. Таким чином, оскільки відповідач в квартирі не проживає, не сплачує грошові кошти за користування жилим приміщенням і комунальні послуги, не несе інших витрат по утриманню квартири. Відповідач вважається таким, що втратив право користування жилим приміщенням.

Просить позов задовольнити, визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_1 .

Позивача в судове засідання не з`явився, подавши заяву про слухання справи у його відсутність та підтримання позовних вимог.

Відповідач у судове засідання не з`явилася, відповідно до розписки від 13.01.2020 року особисто отримала копія ухвали про відкриття провадження від 23.10.2019 р., копію позовної заяви з додатками, відповідно до заяви від 20.01.2020 року просила слухання справи призначене на 20.01.2020 р перенести на іншу, у зв`язку з підготовкою додаткових доказів по справі. У судове засідання призначене на 19.02.2020 року відповідач ОСОБА_2 не з`явилася.

Таким чином, відповідач вважається належним чином повідомленим про судовий розгляд справи та строк подання відзиву на позовну заяву, проте не подав до суду вказаний відзив, заяв про розгляд справи за його відсутністю або інформації про поважність причин неподання відзиву від відповідача не надходило.

Третя особа ОСОБА_3 надав до суду заяву про слухання справи у його відсутність, позовні вимоги позивача підтримує в повному обсязі.

Представник третьої особи КП «Зеленодольський міський водоканал» у судове засідання не з`явився, надав до суду лист відповідно до якого не заперечує проти позовних вимог позивача, просить розглянути вказану справу без участі представника.

При вирішенні позовних вимог позивачів суд виходить з наступних вимог закону.

Згідно ст. ст. 71, 72 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім"ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім"ї були відсутні з поважних причин понад шести місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом. Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

В судовому засіданні встановлено, що відповідно обмінного корінця ордеру № 49 від 06.09.1993 року ордер виданий ОСОБА_1 на право заняття в порядку обміну жилого приміщення за адресою АДРЕСА_2 , склад сім`ї ОСОБА_8 - дружина, ОСОБА_3 - син, ОСОБА_2 - донька. (а.с. 9).

Відповідно до довідки № 1040 від 29.07.2019 року виданої виконавчим комітетом Зеленодольської міської ради за адресою АДРЕСА_2 зареєстровані ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с. 10)

В акті від 01.08.2019 р. встановлено, в квартирі АДРЕСА_1 , фактично проживають ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з серпня місяця 2006 року і по теперішній час за даною адресою не проживає. ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ніколи не проживала за вказаною адресою (а.с.11)

Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що відповідач зареєстрований у спірній квартирі, не проживає за місцем реєстрації понад рік, без поважних причин. Але з матеріалів справи встановлено, що за вказаною адресою проживає донька відповідача.

Відповідно до правової позиції викладеної в постанові Верховного Суду України від 27 грудня 2018 року (справа №759/19394/15-ц (провадження № 61-9128св18), згідно з частинами першою, четвертою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає (частина друга статті 3 Сімейного кодексу України). Відповідно до частини другої статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Дитина до 10 років не може самостійно обирати місце проживання, тому факт її непроживання у спірній квартирі обумовлений поважними причинами і не є підставою для позбавлення дитини права користування належним батьку житлом; 2) незважаючи на визначення місця проживання дитини за рішенням суду з одним з батьків, фізична особа, яка не досягла десяти років, може бути зареєстрована в житлі іншого з батьків, адже стаття 29 ЦК України не пов`язує місце проживання особи з її реєстрацією.

Згідно ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Конституційне право на житло містить заборону примусового позбавлення житла, тобто кореспондується з обов`язком держави створювати умови для захисту цього права.

Основною гарантією реалізації конституційного права на житло є закріплення принципу, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Пункт 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основних свобод гарантує кожній особі, окрім інших прав, право на повагу до її житла, що охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Відповідно до ст.6 СК України, правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч.7, 8 ст.7 СК України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

Статтями 383 Цивільного кодексу України та 150 Житлового кодексу Української РСР передбачено право власника використовувати житло для власного проживання, членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Слід зазначити, що неповнолітня дитина не має права вільно та самостійно обирати місце свого проживання, і набуває право користування житлом за місцем проживання батьків, або одного з батьків, з ким вона проживає.

Права неповнолітньої дитини є похідними від права батьків (або одного з них). Причини не проживання неповнолітньої дитини за місцем реєстрації не залежать від волі дитини, а тому неможливо встановити їх характер (поважні або неповажні) окремо для неповнолітньої дитини, незалежно від причин відсутності батьків.

Неповнолітня дитина не є самостійним суб`єктом житлових правовідносин, а набуття або втрата права користування житлом дитиною залежить від набуття або втрати такого права її батьками.

Згідно ст.18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

Діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Органи опіки та піклування зобов`язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Статтею 3 Конвенції «Про права дитини», схваленої резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 44/25 від 20 листопада 1989 року та ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-12, встановлено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що неповнолітні діти не мають права вільно та самостійно обирати місце свого проживання, і набувають право користування житлом за місцем проживання батьків, або одного з батьків, з ким вони проживають.

Позивачем не надано доказів наявності у відповідачки у власності чи користуванні іншого житла, того, що реєстрація відповідачки та її дитини створює йому перешкоди у користуванні чи розпорядженні квартирою, а малолітня дитина не може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням, окремо від батьків.

Відповідно до правової позиції викладеної в постанові Верховного Суду України від 24 жовтня 2018 року (справа 490/12384/16-ц, провадження № 61-37646св18), згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом - саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені строки у жилому приміщенні без поважних причин на позивача, що позивач не довів.

Окрім того, Верховний Суд бере до уваги, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення Європейського суду з прав людини у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2008 року пункт 50, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року).

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції), якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення у справі «Савіни проти України» від 18 грудня 2008 року).

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини зазначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, аналізуючи вищевикладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, суд приходить до висновку, що відповідачка ОСОБА_2 є членом сім`ї власника спірного квартири, причини з яких вони покинула проживання в даній квартирі суду не надано, суду також не надано доказів того, що відповідачка має можливості зареєструватись до іншого житлового приміщення, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , Комунальне підприємство «Зеленодольський міський водоканал» про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.405 ч.2 ЦК України, ст.ст. 9, 64, 150, 156 ЖК УРСР, ст.ст. 4, 13, ст.76, 77, 81, 89, 258-265, 354 ЦПК України, Суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , Комунальне підприємство «Зеленодольський міський водоканал» про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте Апостолівським районним судом за письмовою заявою відповідача протягом 30 днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя:Н. М. Семенова