Рішення № 87714803, 10.02.2020, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Єд. унік. № 243/12626/19

Провадження № 2/243/309/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2020 року м. Слов`янськ

Слов`янський міськрайонний суд Донецької області у складі:

Головуючого судді Старовецького В.І.

за участю секретаря судового засідання Каліух К.М.

представника відповідача Давиденко К.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Слов`янського міськрайонного суду Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , що діє в інтересах ОСОБА_2 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про стягнення невиплачених щомісячних страхових виплат,-

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , що діє в інтересах ОСОБА_2 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про стягнення невиплачених щомісячних страхових виплат, яка обґрунтована тим, що батько позивача ОСОБА_3 був зареєстрований у Шахтарському районі Донецької області, перебував на обліку та отримував страхові виплати у Шахтарському відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, як потерпілий на виробництві.

У зв`язку із початком антитерористичної операції на території Донецької області ОСОБА_3 зареєстрував своє місце проживання у смт. Велика Новосілка, відповідно до чого за місцем свого мешкання звернувся до Великоновоселківського управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Донецькій області з метою нарахування та отримання страхових виплат.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, після смерті якого відкрилась спадщина у вигляді страхових виплат у сумі близько 50000 гривень, у зв`язку із чим 16.05.2018 року нотаріусом позивачу було видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті батька.

За зверненням позивача до Маріупольського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України, вищевказані органи повідомили, що боргів, недоотриманих страхових виплат перед ОСОБА_3 немає та оскільки померлий з жовтня 2015 року не перебував на обліку у відділеннях як тимчасово переміщена особа та не отримував страхові виплати, тому виплати йому не нараховувалися в управліннях, що розташовані на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, у зв`язку із чим відсутні суми, які можуть бути включені до спадщини, навіть за наявності свідоцтва про право на спадщину страхові суми не можуть бути виплачені, а позивачка взагалі не має права на отримання цих виплат.

Позивач зазначає, що померлий батько не міг продовжити термін дії довідки після жовтня 2015 року через загострення хвороби, у зв`язку із чим вони були вимушені перебувати на окупованій території, а батько позивача зовсім осліп. Відсутність у померлого батька статусу внутрішньо переміщеної особи з жовтня 2015 року по день смерті створює для позивача певні перешкоди в отриманні страхових виплат. Посилаючись на норми статей 1216, 1218, 1223, 1261,

1229, 1227, 1269 ЦК України, ст. 36, 41, 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», вважає, що вона набула право на спадщину, а саме на страхові виплати, що залишилися після смерті батька, як член його сім`ї.

На підставі викладеного позивач просить суд зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області нарахувати та виплатити суму недоотриманих страхових виплат з жовтня 2015 року до моменту смерті батька позивачки ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач ОСОБА_2 до судового засідання не з`явилася, надала заяву, в якій свої позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити та справу розглянути без її участі (а.с.68). У судовому засіданні, в якому позивач приймала участь підтримала свої позовні вимоги, наполягала на їх задоволенні, надала пояснення аналогічні тим, що викладені у позові. Додатково зазначила, що пенсійні виплати у розмірі близько 80000 гривень, що не були отримані померлим батьком, у повному обсязі були виплачені Пенсійним фондом на її користь на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом.

Представник позивача ОСОБА_4 О.Б. до судового засідання не з`явився, причини своєї неявки суду не повідомив (а.с.68 а).

Представник відповідача Давиденко К.Ю. у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову, підтримала відзив на позовну заяву та додаткові пояснення. Згідно відзиву на позовну заяву та додаткових пояснень представник вказала, що Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області є правонаступником Відділення виконавчої дирекції Фонду від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Шахтарську Донецької області. Страхові виплати потерпілому ОСОБА_3 було припинено з 01.10.2015 року у зв`язку із закінченням терміну дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. ОСОБА_3 у встановленому порядку не звернувся до жодного територіального органу Фонду із відповідною заявою та необхідними документами для продовження раніше призначених щомісячних страхових виплат (із зазначенням номеру рахунку та ін. необхідних платіжних реквізитів банківської установи). Оскільки померлий потерпілий за життя не скористався своїм правом на отримання належних йому сум страхових виплат; не звернувся до відділень управління виконавчої дирекції Фонду із заявою та відповідним переліком документів про продовження страхових виплат як внутрішньо перемішена особа; не звернувся до судового органу про оскарження постанови органу Фонду щодо припинення нарахування страхових виплат, у органу Фонду були відсутні жодні законні підстави для нарахування щомісячних страхових виплат з жовтня 2015 року по день смерті потерпілого ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.39-42).

Суд, вислухавши представника відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду спору по суті, встановив наступні факти та відповідні до них правовідносини.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 09.10.1965 року, виданого міським бюро ЗАГС м. Шахтарськ Донецької області, батьком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є ОСОБА_3 (а.с.18).

17.03.1984 року укладено шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , після чого останній присвоєно прізвище « ОСОБА_7 », що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 від 17.03.1984 року, виданим Відділом ЗАГСа м. Шахтарськ Донецької області (а.с.32).

Батько позивача ОСОБА_3 є особою, переміщеною з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, згідно довідки № 1437008145 від 04.12.2014 року (а.с.17).

Потерпілий на виробництві ОСОБА_3 перебував на обліку у Великоновосілківському відділенні Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України та отримував страхові виплати до 01.10.2015 року, що підтверджується матеріалами справи (а.с.89-101).

Постановою Великоновосілківського відділення Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 30.09.2015 року, страхові виплати ОСОБА_3 припинено з 01.10.2015 року у зв`язку із закінченням терміну дії довідки ВПО (а.с.45).

ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Шахтарськ ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 01.12.2017 року, виданого Великоновосілківським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (а.с.14).

Згідно відповіді Великоновосілківського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 13.03.2018 року, 30.09.2015 року потерпілого ОСОБА_3 знято з обліку у зв`язку із закінченням терміну дії довідки ВПО. Щодо нарахованих, але не виплачених сум страхових коштів з 01.10.2015 року рекомендовано звернутися до Шахтарського міського відділення, яке приєднано до Маріупольського міського відділення (а.с.16).

Згідно відповіді Маріупольського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 13.04.2018 року, ОСОБА_3 перебував на обліку у Великоновосілківському відділенні Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області та отримував страхові виплати по жовтень 2015 року у зв`язку із чим боргів немає (а.с.15).

Згідно відповіді Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 23.05.2018 року, недоотримані страхові виплати перед ОСОБА_3 відсутні (а.с.13).

Як слідує з відповіді Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від 28.12.2018 року, здійснення страхових виплат ОСОБА_3 припинено з 01.10.2015 року у зв`язку із закінченням строку дії довідки ВПО. За період з жовтня 2015 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 до управлінь (відділень) виконавчої дирекції Фонду щодо продовження щомісячних страхових виплат ОСОБА_3 не звертався. Страхові виплати йому не нараховувались. Крім того, оскільки померлий за життя не скористався наданим законодавством України правом на продовження страхових виплат, відповідно, ці виплати йому не нараховувалися та не виплачувалися в робочих органах Фонду, що розташовані на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження (а.с.21).

Згідно витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 21.02.2018 року, після смерті ОСОБА_3 у Шахтарській державній нотаріальній конторі заведено спадкову справу № 12/2018 (а.с.30).

Згідно відповіді державного нотаріуса Шахтарської державної нотаріальної контори Цукурової М.І. від 22.01.2020 року, після смерті ОСОБА_3 05.11.2017 року заведено спадкову справу № 12/2018 за заявою ОСОБА_2 ( а.с.69-84). Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 16.05.2018 року, посвідченого державним нотаріусом Шахтарської державної нотаріальної контори Шеверою О.С., що міститься в матеріалах даної спадкової справи, позивач після смерті батька прийняла спадщину, яка складається з недоотриманої пенсії за період з 01.03.2016 року по 30.11. 2017 року у сумі 88052,35 гривень (а.с.81).

Розглядаючи даний спір суд керується наступним.

Відповідно до статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» 1105-XIV від 23.09.1999 року (далі - Закон 1105-XIV).

Пунктом третім розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону 1105-XIV встановлено, що особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.

Статтею 3 Закону 1105-XIV визначені принципи, на яких здійснюється соціальне страхування, зокрема законодавчого визначення умов і порядку здійснення соціального страхування; державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав (пп. 1, 3 ч. 1 ст. 3).

Відповідно до частини 1 статті 46 Закону 1105-XIV страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються:1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані

застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Згідно статті 12 Закону України Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

У разі отримання інформації з Єдиної інформаційної бази даних про взяття на облік осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, про закінчення строку дії довідки про взяття на облік, її скасування або про відмову у продовженні строку дії такої довідки робочий орган виконавчої дирекції Фонду за фактичним місцем проживання (перебування) особи, яка тимчасово переміщена, припиняє нарахування і фінансування страхових виплат та страхових витрат на медичну і соціальну допомогу (абз. 3 п. 2 постанови правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 11.12.2014 року № 20 «Про затвердження Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території і районів проведення антитерористичної операції»).

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365 «Про деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі-постанова №365) установлено, що комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утворені районними, районними у м. Києві і Севастополі державними адміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі утворення) рад, приймають рішення про відновлення або про відмову у відновленні соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, довідки яких недійсні на дату набрання чинності цією постановою, відповідно до Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого цією постановою, за умови отримання внутрішньо переміщеною особою нової довідки відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб».

Відповідно до пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365 соціальні виплати припиняються у разі: 1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати; 2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї; 3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат; 4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»; 5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Нормами ч. 6 ст. 13 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі №243/3505/16-ц (провадження 14-271цс18) відступила від правової позиції, що була викладена у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-51цс17 зазначивши, що відповідно до частини першої статті 7 Закону України від 15 квітня 2014 № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» для громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території, реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на надання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Згідно з положеннями статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії (стаття 8 Конституції України).

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21 Конституції України).

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя статті 22 Конституції України).

Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (стаття 55 Конституції України).

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження

прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції (стаття 46 Конституції України).

Виключно законами України визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; основи соціального захисту (частина перша статті 92 Конституції України).

За пунктом 2 Рішення Конституційного Суду України у справі про тлумачення терміна «законодавство» від 09 липня 1998 року № 12-рп/98 Конституція України значно розширила коло питань суспільного життя, що визначаються чи встановлюються виключно законами України як актами вищої після Конституції України юридичної сили в системі нормативно-правових актів. Відповідно до статті 92 Конституції України законами України мають регламентуватися найважливіші суспільні та державні інститути (права, свободи та обов`язки людини і громадянина; вибори, референдум; організація і діяльність органів законодавчої, виконавчої та судової влади тощо).

Разом з тим за змістом пункту 3 Рішення Конституційного Суду України у справі про порядок виконання рішень Конституційного Суду України від 14 грудня 2000 року № 15-рп/2000, виходячи з Конституції України Закон України «Про Рахункову палату Верховної Ради України» від 11 липня 1996 року, як і будь-який інший закон України, - це нормативно-правовий акт вищої юридичної сили. Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні (стаття 75 Конституції України). Це означає, що право приймати закони, вносити до них зміни у разі, коли воно не здійснюється безпосередньо народом (статті 5, 38, 69, 72 Конституції України), належить виключно Верховній Раді України (пункт 3 частини першої статті 85 Конституції України) і не може передаватись іншим органам чи посадовим особам. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Конституції України). З наведеного випливає, що Верховна Рада України може змінити закон виключно законом. Закон не може бути змінений підзаконним правовим актом.

У межах своєї компетенції Кабінет Міністрів України видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом (стаття 117 Конституції України). Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України належать до категорії підзаконних.

У зв`язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі №243/3505/16-ц погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відсутність довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району АТО, не може бути підставою для невиплати потерпілому страхових виплат.

Згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Як зазначив ЄСПЛ у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 цього рішення зазначено, що наведених міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою, статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Україна від зобов`язань, визначених статтями 1, 14 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, в окремих районах Донецької та Луганської областей України відповідно до статті 15 Конвенції не відступала, оскільки у постанові Верховної Ради України № 462-VIII від

21 травня 2015 року, якою схвалено заяву Верховної Ради України «Про відступ України від окремих зобов`язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод», зазначено про відступ від окремих зобов`язань, визначених пунктом 3 статті 2, статтями 9, 12, 14 та 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтями 5, 6, 8 та 13, на період до повного припинення збройної агресії Російської Федерації, а саме до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих і фінансованих Російською Федерацією, російських окупаційних військ, їх військової техніки з території України, відновлення повного контролю України за державним кордоном України, відновлення конституційного ладу та порядку на окупованій території України.

Крім того, суд звертає увагу, що постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», від 10 жовтня 2014 року № 531 «Про особливості реалізації прав деяких категорій осіб на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», на які посилається відповідач, регламентують порядок призначення, продовження виплати усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам. Проте вони не стосуються спадкоємців, які мають право на отримання неодержаних за життя померлим страхових виплат, що увійшли до складу спадщини.

Аналізуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідачем, як правонаступником Відділення виконавчої дирекції Фонду від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Шахтарську Донецької області, шляхом припинення нарахування страхових виплат з 01.10.2015 року ОСОБА_3 , було порушено гарантоване Конституцією України його право як громадянина на соціальний захист з боку Держави як потерпілого на виробництві.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 після смерті батька ОСОБА_3 звернулася у встановлений законом строк до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Після чого нотаріусом було відкрито спадкову справу після померлого батька та 16.05.2018 року позивачу видано свідоцтво про право на спадщину за законом на недоотриману пенсію за період з 01.03.2016 року по 30.11. 2017 року у сумі 88052,35 гривень.

Таким чином, позивач реалізувала своє право на спадщину, яка залишилася після смерті батька ОСОБА_3 .

Між тим, як пояснила позивач у судовому засіданні, недоотримані пенсійні виплати у сумі 88052,35 гривень, які нею успадковані, були виплачені спадкоємцю у повному обсязі.

З огляду на що суд не вбачає підставі для розмежування соціальних гарантій, встановлених Державою, що відображаються у вигляді пенсійних, страхових виплат, соціальної допомоги, тощо.

Обставин щодо відмови позивача від спадщини, що залишилася після смерті батька, визнання свідоцтва про право на спадщину за законом від 16.05.2018 року недійсним або наявність інших спадкоємців судом не встановлено.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Стаття 1218 ЦК України передбачає, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ст. 1219 ЦК України, не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Як встановлено ст. 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Таким чином, суд приходить до висновку, що ОСОБА_2 має право на спадкування страхових виплат, що не були нараховані за життя її батькові ОСОБА_3 у зв`язку із порушенням прав потерпілого, а тому вважає за можливе частково задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2 з огляду на те, що у суду відсутній розрахунок недоотриманих страхових виплат померлого за період з 01.10.2015 року по 05.11.2017 року, та зобов`язати відповідача відновити порушені права ОСОБА_3 , що полягають у не нарахуванні страхових виплат за період з 01.10.2015 року по день його смерті – ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом здійснення розрахунку позивачу недоотриманих страхових виплат за вказаний період.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при зверненні до суду із даним позовом було сплачено судовий збір у сумі 768 гривень 40 копійок (а.с.1), отже з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 384 гривень 20 копійок, що є пропорційним до задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 1216, 1218, 1219, 1227 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 81, 89, 259, 264-265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , що діє в інтересах ОСОБА_2 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про стягнення невиплачених щомісячних страхових виплат – задовольнити частково.

Зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, ЄДРПОУ 41325231, адреса місцезнаходження: Донецька область, м. Слов`янськ, вул. Свободи, буд. 5, здійснити розрахунок ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , та мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , недоотриманих страхових виплат з жовтня 2015 року до моменту смерті батька ОСОБА_3 , тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, ЄДРПОУ 41325231, адреса місцезнаходження: Донецька область, м. Слов`янськ, вул. Свободи, буд. 5, на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , та мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , судовий збір у сумі 384 гривень 20 копійок.

Рішення може бути оскаржене до Донецького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Слов`янський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 18 лютого 2020 року.

Суддя

Слов`янського міськрайонного суду В.І. Старовецький