Рішення № 87706478, 19.02.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2020 року м. Київ № 640/4518/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючої судді - Добрівської Н.А.,

розглянувши в спрощеному провадженні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доГоловного управління Державної фіскальної служби у м. Києвіпровизнання протиправними та скасування вимоги, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач, ГУ ДФС у місті Києві) про визнання протиправною та скасування вимоги №Ф-50541/17 від 04.02.2019.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач має свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №13-21-14 від 21.06.2011, перебуває на обліку як платник єдиного внеску з 26.07.2011. Вважає, що у неї відсутній борг зі сплати єдиного внеску за період 2017, 2018, 2019 роки, оскільки підстави його нараховувати за період, коли вона перебувала у трудових відносинах з ПАТ «БАНК СІЧ» (теперішня назва АТ «БАНК СІЧ»), ТОВ «ЕКООРГАНІК», АТ «БАНК ФОРВАРД» і сплату єдиного соціального внеску здійснював її роботодавець, були відсутні.

Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки платник єдиного внеску, визначений у пункті 5 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», перебуваючи на обліку у контролюючому органі, зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до визначеної статтею 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» бази нарахування єдиного внеску незважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.03.2019 відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику сторін) на підставі пункту 10 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою суду від 08.11.2019 у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи за участь сторін відмовлено.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд справи в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Ознайомившись із письмово викладеними доводами учасників справи, дослідивши подані документи і матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивач зареєстрована адвокатом згідно рішення про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №13-21-14 від 21.06.2011. Право на заняття адвокатською діяльністю підтверджується свідоцтвом №4570 від 21.06.2011.

З 26.07.2011 позивач перебуває на обліку, як платник податків - адвокат ОСОБА_1., що підтверджується довідкою від 26.07.2011 №1121/29-106.

В період 2017, 2018, 2019 років позивач перебувала у трудових відносинах з ПАТ «БАНК СІЧ» (теперішня назва АТ «БАНК СІЧ»), ТОВ «ЕКООРГАНІК», АТ «БАНК ФОРВАРД» і роботодавці щомісячно сплачували єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за найманого працівника ОСОБА_1 в розмірі 22% від суми нарахованої позивачу заробітної плати.

На підтвердження того, що позивач працювала, як найманий працівник у зазначений період надано витяги з наказів зазначених підприємств, довідки в який саме період працювала та які були доходи та виплати.

05.01.2017 позивачем було подано до ДПІ у Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві заяву, в якій повідомила, що з 20.05.2015 і по час подання заяви ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з ПАТ «БАНК СІЧ», працює на посаді головного юрисконсульта та здійснює свою юридичну (адвокатську) діяльність виключно в межах свого основного місця роботи і як найманий працівник (тобто є працівником в межах незалежної професійної діяльності). У зв`язку з наведеним та відповідно до положень пункту 11.22. Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Мінфіну від 09.12.2011 №1588, просила зняти її з обліку як платника податків - особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність. До заяви було додано заяву про ліквідацію або реорганізацію платників податків за формою №8-ОПП від 05.01.2017 та оригінал довідки про взяття на облік платника податків за формою №4-ОПП від 26.07.2011 №1121/29-106.

26.04.2018 позивачем було подано до ДПІ у Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві заяву із проханням повідомити на якій стадії розгляд заяви про ліквідацію або реорганізацію платників податків за формою №8-ОПП.

В травні 2018 року позивач отримала від ДПІ у Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві лист №3862/К/26-54-08-01-40 від 04.05.2018, яким повідомлялось про те, що відповідно до баз даних ОСОБА_1 обліковується в ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві як самозайнята особа - адвокат з 26.07.2011 і після опрацювання заяви про ліквідацію або реорганізацію платника податків за формою 8-ОПП від 05.01.2017 адвокат ОСОБА_1 перебуває в стані « 3-прийнято рішення про припинення (розпочато ліквідаційну процедуру)». Також даним листом повідомлено, що станом на дату надання відповіді триває процедура зняття з обліку ОСОБА_1 .

Проте, 04.02.2019 ГУ ДФС відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» сформувало вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-50541-17, якою вимагається сплатити заборгованість зі сплати єдиного внеску в сумі 14411,54 грн.

Відповідач зазначив, що підставою для формування вимоги слугувало те, що згідно даних електронної бази ІС «Податковий блок» фізична особа - підприємець ОСОБА_1 перебувала на обліку в ДПІ у Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві як самозайнята особа - адвокат з 26.07.2011. Дані щодо перебування на обліку як самозайнятої особи - адвоката внесені в АІС «Податковий блок» на підставі відомостей відповідних реєстрів про реєстрацію єдиного внеску за формою 7-ЄСВ не подано.

Згідно даних електронної бази ІС «Податковий блок» 05.01.2017 ОСОБА_1 прийняла рішення про припинення та відповідно до вимог чинного законодавства до контролюючого органу за основним місцем обліку подано 05.01.2017 заяву за формою №8-ОПП, проте заяву про прийняття з обліку платника єдиного внеску за формою 7-ЄСВ не подано. У зв`язку з наведеним, в інтегрованій картці платника по коду 71040000 (для фізичних осіб -підприємців, у тому числі які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) відображено нарахування єдиного внеску в автоматичному режимі за 2017 рік на загальну суму 8448,00 грн , та нарахування за перший квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн, за другий квартал 2018 року - в сумі 2457,18грн та третій квартал 2018 року - в сумі 2457,18 грн (у розмірі мінімального страхового внеску за місяць).

Зняття з обліку адвоката ОСОБА_1 , як платника єдиного внеску, можливе лише за умови подання заяви про зняття платника єдиного внеску за формою 7-ЄСВ.

У даній справі виписана вимога про сплату боргу (недоїмки) стала підставою для звернення до суду.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи доводи позивача та заперечення відповідача, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону №2464-VI надано визначення поняттям:

- застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

- страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI, на якому наполягає ГУ ДФС у м. Києві, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами - підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27.11.2019 (справа №160/3114/19), від 04.12.2019 (справа №440/2149/19), від 23.01.2020 (справа №480/4656/18).

За встановленими судом обставинами, в період 2017, 2018, 2019 років позивач перебувала у трудових відносинах з ПАТ «БАНК СІЧ» (теперішня назва АТ «БАНК СІЧ»), ТОВ «ЕКООРГАНІК», АТ «БАНК ФОРВАРД», тобто була найманим працівником.

У цей період роботодавці сплачували за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що не спростовано відповідачем, а також витягами з наказів зазначених підприємств, довідками з місця роботи, в який саме період працювала та які були доходи та виплати.

Так, роботодавець ПАТ «БАНК СІЧ» (нова назва - АТ «БАНК СІЧ») у 2017 році сплатив єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за позивача, як найманого працівника, у розмірі 12618,71 грн. Роботодавець ТОВ «ЕКООРГАНІК» також у 2017 році сплатив єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за позивача, як найманого працівника, у розмірі 17173,46 грн. Таким чином у 2017 році за позивача, як найманого працівника, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, роботодавцями було сплачено на загальну суму 29792,17 грн.

У 2018 році єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за позивача, як найманого працівника, було сплачено роботодавцем ТОВ «ЕКООРГАНІК» у розмірі 36 569,85 грн. та роботодавцем АТ «БАНК ФОРВАРД» у розмірі 11 407,00 грн. Таким чином у 2018 році за позивача, як найманого працівника, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, роботодавцями було сплачено на загальну суму 47 976,85 грн.

Таким чином, розмір мінімального страхового внеску на місяць було сплачено роботодавцями позивача.

Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності відповідачем не надано. ГУ ДФС у м. Києві у відзиві на позовну заяву про наявність таких доходів не зазначало, у зв`язку з чим, відповідно до частини першої статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України обставини відсутності у позивача протягом 2017 - 2019 років доходу від власної господарської діяльності окремо від доходів, отриманих від ПАТ «БАНК СІЧ» (нова назва АТ «БАНК СІЧ»), ТОВ «ЕКООРГАНІК», АТ «БАНК ФОРВАРД», не підлягають доказуванню.

Факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Отже, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності. При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності.

Крім того слід зазначити, що питання зайняття адвокатською діяльністю регулюються Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон №5076-VI), згідно зі ст.13 якого, адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 31 вказаного Закону, право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється у разі подання адвокатом заяви про зупинення адвокатської діяльності. Право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється: з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, - з дня подання раді адвокатів регіону за адресою робочого місця адвоката відповідної заяви адвоката (пункт 1 частини третьої статті 31).

Положеннями статті 32 цього Закону встановлено підстави, за наявності яких припиняється право на заняття адвокатською діяльністю шляхом анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Виходячи зі змісту частин п`ятої та шостої статті 31 Закону №5076-VI, протягом строку зупинення права на заняття адвокатською діяльністю адвокат не має права її здійснювати. Такий адвокат також не може брати участь у роботі органів адвокатського самоврядування, крім випадків, коли таке право зупинено у зв`язку з призначенням особи на посаду до органу державної влади з`їздом адвокатів України. Відомості про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю вносяться до Єдиного реєстру адвокатів України.

Рада адвокатів України забезпечує ведення Єдиного реєстру адвокатів України з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України, адвокатів іноземних держав, які відповідно до цього Закону набули права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності. Внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України здійснюється радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України (частина перша статті 17 Закону №5076-VI).

Отже, правовим наслідком зупинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість заняття адвокатською діяльністю на певний строк, у той час як наслідком припинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість її подальшого здійснення взагалі, у зв`язку з чим анулюється свідоцтво на заняття адвокатською діяльністю.

Згідно листа ДПІ у Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві №3862/К/26-54-08-01-40 від 04.05.2018, відповідно до баз даних ОСОБА_1 обліковується в ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві як самозайнята особа - адвокат з 26.07.2011. Після опрацювання заяви про ліквідацію або реорганізацію платника податків за формою 8-ОПП від 05.01.2017, адвокат ОСОБА_1 . перебуває в стані « 3-прийнято рішення про припинення (розпочато ліквідаційну процедуру). Станом на дату надання відповіді триває процедура зняття з обліку ОСОБА_1 .

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога (2017-2019 роки), нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

Отже, за наведених вище мотивів, оскаржувану вимогу відповідача не можна вважати правомірною, що дає суду підстави для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Керуючись ст.ст.2, 5-11, 19, 73-77, 79, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у м. Києві №Ф-50541/17 від 04.02.2019.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) понесені нею судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві (код ЄДРПОУ 3949980, адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19).

Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено протягом 30 днів з моменту складення повного тексту до суду апеляційної інстанції в порядку, визначеному ст.ст.293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII.

Суддя: Н.А. Добрівська