Рішення № 87705293, 19.02.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/407/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Костецького Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 0998 про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом Військової частини А 0998, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А 0998 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 та грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2017 рік;

- зобов`язати Військову частину А 0998 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 рік;

- зобов`язати Військову частину А 0998 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2014 по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 23.04.2017.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що під час проходження служби, у зв`язку з настанням особливого періоду позивач не використав додаткову відпустку із збереженням заробітної плати. На час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, відповідач не провів усі необхідні розрахунки щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані в період з 2014 по 2017 роки календарні дні додаткової відпустки, яка надається учасникам бойових дій. Вказує також, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону, виплата індексації не ставиться в залежність від надходження коштів до військової частини.

Ухвалою суду від 20.01.2020 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі та запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали подати відзив на позовну заяву.

Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву від 07.01.2020 (вх. № 6717). Зазначає, що додаткова відпустка, яку надають учасникам бойових дій та інвалідам війни, не належить до категорії щорічних, а тому в разі її невикористання така не переноситься на наступний календарний рік та не підлягає компенсації при звільненні. Крім того, зазначає, що згідно п. 17,18 ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, для всіх категорій військовослужбовців встановлені обмеження на отримання відпусток під час особливого періоду. Під час проходження служби позивач не звертався з рапортом про надання додаткової відпустки. Звертає увагу, що позивач отримав статус учасника бойових дій тільки 09.06.2015, відтак права на виплату грошової компенсації з 2014 року немає. Щодо індексації зазначає про те, що за період проходження військової служби індекс споживчих цін не перевищив поріг індексації, а відтак індексація грошового забезпечення позивача не здійснювалась. Просить відмовити в задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі факти, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 прохив військову слубу у військовій частині – польова пошта В 4680.

Відповідно до посвідчення від 09.06.2015 серії НОМЕР_1 позивач є учасником бойових дій. Згідно з довідкою військової частини – польова пошта В 4680 від 19.05.2017 № 854 ОСОБА_1 в період, зокрема, з 04.07.2014 по 23.09.2014, з 09.10.2014 по 14.10.2014, з 22.10.2014 по 04.12.2014 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітту та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.

Наказом командира військової частини – польова пошта В 4680 від 24.04.2017 № 85 ОСОБА_1 з 23.04.2017 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення у зв`язку із звільненням на підстаі наказу від 14.04.2018 №62.

При виключенні із списків особового складу позивача не було розраховано за всіма видами забезпечення, а саме: йому не нарахована та не виплачена грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а також нараховна та невиплачена індексація грошового забезпечення.

Відтак, позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення та грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій.

Згідно з листом Військової частини А 0998 № 8495 від 12.12.2019 позивача повідомлено про те, що відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. Виплату компенсації можливо здійснити на підставі відповідного рішення суду після набрання ним законної сили

Відповідно до довідки Військової частини А 0998 від 23.12.2019 № 9033 позивачу у період проходження військової служби з 09.06.2015 по 24.04.2017 додаткова відпуска відповідно до п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус вееранів війни, гарантії їх соціального захисту» не надавалсь.

Згідно з листом від 12.12.2019 № 8496 відповідач повідомив ОСОБА_1 , що індексація грошових доходів здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. Для виплати індексації в січні 2016 року лютому 2018 року фінансового ресурсу в Міністерстві оборони Україи не було. Фінансування на виплату індексації не було (лист Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 25.07.2019 № 0290/П-1094/1013).

Вважаючи, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, та індексацію грошового забезпечення, позивач звернувся з даним позовом до суду.

При вирішенні спору суд керувався таким.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ “Про військовий обов`язок і військову службу” (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно із п. 12 ст. 12 Закону № 3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України від 05.11.1996 № 504/96-ВР “Про відпустки” (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до ст. 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з п. 8 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України “Про відпустки” або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом 3 п. 14 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ визначено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до п. 17 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з п. 18 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України від 21.10.1993 № 3543-XII “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” (далі - Закон № 3543-XII) та від 06.12.1991 № 1932-XII “Про оборону України” ( далі - Закон № 1932-XII).

Згідно з ст. 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до ст. 1 Закону № 1932-XII особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в ст. 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1)безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2)грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені п.п. 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується п. 12 ст. 12 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, ст. 16-2 Закону України від 05.11.1996 №504/96-ВР “Про відпустки”.

Крім того, відповідно до п. 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 (далі - Наказ №260), у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР та п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-ХІІ.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі № 620/4218/18 (№ Пз/9901/4/19).

За ознаками, вказаними Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у рішенні від 16.05.2019 у справі № 620/4218/18 (адміністративне провадження № Пз/9901/4/19), справа, що розглядається є типовою, а справа № 620/4218/18 - зразковою.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 620/4218/18, зокрема, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.05.2019 залишене без змін.

Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Згідно з довідкою військової частини – польова пошта В 4680 від 19.05.2017 № 854 ОСОБА_1 в періоз, зокрема, з 04.07.2014 по 23.09.2014, з 09.10.2014 по 14.10.2014, з 22.10.2014 по 04.12.2014 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітту та територіальної цілісностіУкраїни в районі/районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.

Відповідно до посвідчення від від 03.06.2015 серії АА №358005 позивач набув статусу учасника бойових дій з 03.06.2015. Таким чином, на думку суду, саме з цієї дати у позивача виникло право на отримання ним пільг, перелік який передбачений нормами Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

За змістом приписів норм пункту 12 статті 12 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та статті 16-2 Закону України «Про відпустки» від 05.11.1996 року № 504/96-ВР учасникам бойових дій передбачена така пільга, зокрема, як одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Оскільки з матеріалів справи судом встановлено, що у 2014 році позивач не мав статусу учасника бойових дій, а тільки встановлено відповідно до довідки військової частини – польова пошта В 4680 від 19.05.2017 № 854 безпосередня участь ОСОБА_1 в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, сувереніту та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей. Відтак у відповідача відсутні правові підстави для виплати йому компенсації за всі невикористані ним дні щорічної відпустки передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону № 3551-ХІІ саме за 2014 рік.

Суд не бере до уваги аргументи відповідача про неможливість надання позивачу додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік, як учаснику бойових дій, що передбачена пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ у зв`язку з відсутністю відповідного звернення (рапорту) з цього приводу, оскільки, як уже було зазначено, в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби, що і є предметом спору у даній адміністративній справі.

Позивач, як учасник бойових дій, не використав додаткові відпустки у 2015-2017 роках, відтак набув право на отримання грошової компенсації замість них, у зв`язку із звільненням зі служби.

Таким чином, зважаючи на вищенаведене, при звільненні з військової служби позивач, як учасник бойових дій, мав право на отримання грошової компенсації за невикористані ним за період з 2015 року по 2017 рік календарні дні додаткової відпустки, що передбачена пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, а тому оскільки при виключенні із списків особового складу позивача не було розраховано за всіма видами забезпечення, а саме: йому не нарахована та не виплачена грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 23.04.2017, відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік. З врахуванням наведеного, з метою ефективого захисту порушених прав позивача суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача нарахувати й виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015 по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 23.04.2017.

Щодо індексації грошового забезпечення позивача суд зазначає наступне.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно ч. 3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Статтею 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Так, правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення».

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Згідно ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Відповідно до ст. 5 ЗУ «Про індексацію грошових доходів населення» підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Так, правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п. 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 06 лютого 2003 р. № 491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення". Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Згідно п. 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення).

Пунктом 5 вказаного Порядку визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

Таким чином, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.

Разом з тим, підставою для ненарахування позивачу індексації грошового забезпечення за відповідач вказує зокрема лист Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 25.07.2019 № 0290/П-1094/1013, в якому зазначено, що індексація грошових доходів здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. Для виплати індексації в січні 2016 року лютому 2018 року фінансового ресурсу в Міністерстві оборони Україи не було. Фінансування на виплату індексації не було.

Щодо посилання представника відповідача на лист Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 25.07.2019 № 0290/П-1094/1013, суд зазначає наступне.

Законом України "Про Збройні Сили України" визначено, що правовою основою діяльності Збройних Сил України (до структури яких входять, в тому числі, військові частини) є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України", статути Збройних Сил України, інші закони України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України, міжнародні договори України, що регулюють відносини в оборонній сфері. З огляду на викладене, відповідач повинен діяти відповідно до закону. Лист Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 25.07.2019 № 0290/П-1094/1013 має роз`яснювально-рекомендаційний характер.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Суд також враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 13.04.2013 у справ “Тимошенко проти України” (заява №49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту “законності”, передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 10.03.2011 у справі “Сук проти України” держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Відтак, під час чинності законодавчої норми, яка передбачає певні доплати, їх невиплата державними органами на підставі посилання на відсутність бюджетних коштів на такі цілі, є протиправною. Суд не бере до уваги аргумент уряду щодо бюджету, оскільки державні органи не можуть посилатися на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов`язань. Тому остаточна відмова національних органів у праві заявника на цю доплату за період, що розглядається, є свавільною і такою, що не ґрунтується на законі.

Аналогічний висновок Європейський суд з прав людини навів в рішенні від 07.05.2002 у справі “Бурдов проти Росії”.

Також, Європейський суд з прав людини у справах "Кечко проти України", "Ромашов проти України", "Шевченко проти України" зауважив, що реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними. Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Таким чином, відсутність фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у даній справі.

При цьому, індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов`язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.

Суд звертає увагу, що позивач просить визнати протиправною бездіяльність військової частини А0998 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 та зобов`язати Військову частину А0998 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.0.2016 року по 28.02.2018 рік. Проте, наказом командира військової частини – польова пошта В 4680 від 24.04.2017 № 85 ОСОБА_1 з 23.04.2017 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення у зв`язку із звільненням на підстаі наказу від 14.04.2018 №62.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що бездіяльність військової частини А0998 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 23.04.2017 є протиправною, відтак, суд вважає за необхідне зобов`язати Військову частину А0998 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 23.04.2017 рік.

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими частково, а тому позов підлягає частковому задоволенню.

Позивач відповідно до 09.06.2015 серії АА № 358005 є учасником бойових дій, відтак звільнений від сплати судового збору згідно з п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір".

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судовий збір відповідно до ст.139 КАС України не стягується.

Керуючись статтями 6, 14, 242, 243, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

1.Позов задовольнити частково.

2.Визнати протиправною бездіяльність військової частини А0998 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 23.04.2017 та грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік.

2.Зобов`язати Військову частину А 0998 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 23.04.2017 рік.

3.Зобов`язати Військову частину А 0998 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015 по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 23.04.2017.

4. В задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності військової частини А 0998 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 24.04.2017 по 28.02.2018 та грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за 2014 рік, зобов`язання Військову частину А 0998 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 24.04.2017 по 28.02.2018, зобов`язання Військову частину А 0998 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2014 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 23.04.2017 - відмовити.

Судовий збір не стягується.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст судового рішення складено 19.02.2020.

Суддя Костецький Н.В.