Рішення № 87705114, 17.02.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2020 року П/320/21/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Балаклицького А.І., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,

в с т а н о в и в:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 04.12.2019 №Ф-126-25.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є платником єдиного податку та пенсіонером за віком, у зв`язку з чим звільнений від сплати єдиного внеску за себе на підставі положень частини 4 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування". При цьому, позивач зауважив, що жодного договору про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування ним не укладено, а тому видана вимога про сплату боргу (недоїмки) є незаконною та підлягає скасуванню.

Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) прийнята у відповідності до вимог ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", оскільки у позивача наявний борг з єдиного внеску в сумі 3639,09 грн. При цьому, відповідач зауважив, що вказана заборгованість виникла за період з 3 кварталу 2013 року по 2 квартал 2014 року.

Водночас, відповідач зазначив, що у вказаний період позивач не був пенсіонером за віком в розумінні п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", а тому не звільнений від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.01.2020 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується рішеннями судів у справах №810/3755/14, №810/7102/13-а, №320/932/19, які набрали законної сили, ОСОБА_1 є пенсіонером, перебуває на обліку в Кагарлицькому об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію за віком, призначену йому із зниженням пенсійного віку як особі, постраждалій від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 .

Довідкою Кагарлицького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області від 21.11.2017 №9350/03 підтверджено, що ОСОБА_1 отримує пенсію за віком з 09.03.2013.

З рішень судів у справах №810/3755/14, №810/7102/13-а, №320/932/19, які набрали законної сили, вбачається, що пенсія позивачу призначена із зменшенням пенсійного віку на 5 років відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

24 лютого 2004 року ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В02 №756826.

З 27.02.2004 позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування, що підтверджується довідкою Головного управління ДФС у Київській області від 25.02.2019 №4972/ФОП/10-36-55.

04 грудня 2019 року Головним управлінням ДПС у Київській області виставлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-126-25, в якій визначено суму боргу зі сплати єдиного внеску в розмірі 3639,09 грн.

Як вбачається з розрахунку до вимоги, заборгованість з ЄСВ виникла внаслідок його не сплати за III та IV квартал 2013 року та за перші два квартали 2014 року.

Однак, не погоджуючись із спірною вимогою про сплату боргу (недоїмки), позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування визначаються Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (Закон №1058-ІV).

Як встановлено статтею 1 вказаного Закону пенсіонером є особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім`ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.

За визначенням цієї ж статті пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Згідно положень частини першої статті 9 Закону №1058-ІV за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання; пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Законом України "Про пенсійне забезпечення" також визначені види пенсій, серед яких є і державна пенсія за віком.

Право чоловіків на пенсію за віком, що передбачене частиною першою статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XI від 05.11.1991 та частиною першою статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV від 09.07.2003 пов`язується, зокрема, з досягненням 60 років.

Згідно статті 15 Закону України "Про пенсійне забезпечення" умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом.

За правилами частини першої статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII (Закон №796-XII) особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 14 Закону №796-XII для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4.

Частиною першою статті 55 Закону №796-XII передбачено, що зазначеним особам, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України від 08.07.2010 №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (Закон №2464-VI).

Стаття 1 цього Закону визначає єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (єдиний внесок) як консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI встановлено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

За приписами частини четвертої статті 4 Закону №2464-VI особи, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Аналіз змісту вказаних норм права дає суду підстави вважати, що звільнення фізичної особи-підприємця, який обрав спрощену систему оподаткування, від сплати єдиного внеску можливе при наявності двох умов, по-перше, така особа повинна мати статус пенсіонера за віком або інваліда, по-друге, отримувати відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

Так, статтею 26 Закону №1058-IV та статтею 12 Закону №1788-XII для громадян України встановлений загальний пенсійний вік, з настанням якого вони можуть претендувати на виплату пенсії за віком (зокрема для чоловіків він становив 60 років).

Водночас, відповідно до статті 55 Закону №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV.

У зв`язку з викладеним особи, яким призначені пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII, є пенсіонерами за віком.

Таким чином, фізичні особи-підприємці, які отримують зазначену пенсію і які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на підставі частини четвертої статті 4 Закону №2464-VI, проте не позбавлені права сплачувати цей внесок на добровільній основі.

При цьому, у розумінні чинного законодавства як про пенсійне забезпечення, так і про загальнообов`язкове державне соціальне страхування і соціальний захист постраждалих від Чорнобильської катастрофи, позивач є такою, що отримує саме пенсію за віком.

Знижений граничний вік виходу на пенсію осіб, які підпадають під дію Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не є підставою для висновку про виплату пенсії позивачу з інших підстав і вона є пенсіонером в розумінні визначення поняття "пенсіонер", яке наведено у Законі України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Звільняючи фізичних осіб-підприємців, яким призначена пенсія за віком, від сплати єдиного внеску, законодавець не ставить умовою набуття такою особою саме пенсійного віку згідно з вимогами частини першої статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Під час розгляду справи судом встановлено, що позивач є пенсіонером та отримує пенсію по за віком.

Таким чином, в силу вимог частини четвертої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" ОСОБА_1 звільнений від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування та не має обов`язку щодо його сплати.

Відповідачем під час розгляду справи не надано суду доказів звернення позивача із заявою про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування та відповідно укладання з нею договору про добровільну участь.

Відтак, враховуючи те, що позивач є пенсіонером, отримує пенсію за віком та звільнений від сплати єдиного внеску в силу вимог ч. 4 ст. 4 Закону №2464-VI, а договору про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування не укладав, він не має обов`язку щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 3639,09 грн.

Отже, правові підстави для прийняття вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 04.12.2019 №Ф-126-25 у відповідача відсутні, а тому вона є протиправною та підлягає скасуванню.

Таке правозастосування відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 15.04.2014, 27.05.2014 та від 03.06.2014 (справи №№ 21-25а14, 21-106а14, 21-153а14 відповідно), який має враховуватись при застосуванні норм права у подібних правовідносинах відповідно до підпункту 8 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, а також висновкам Верховного Суду, викладених у постановах від 05.11.2018 у справі №806/2169/18 та від 22.10.2018 у справі №805/3092/16-а.

Крім того, судом враховано, що Київським окружним адміністративним судом неодноразово розглядались позовні заяви фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про скасування вимог про сплату боргу, яким позивачу було нараховано борг з єдиного внеску в сумі 3639,09 грн.

Так, рішеннями судів у справах №810/3755/14, №810/7102/13-а, №320/932/19 буди скасовані вимоги про сплату боргу та встановлено, що позивач не має обов`язку щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 3639,09 грн.

Відповідно до частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, правовідносини у даній справи пов`язані з тими, які були предметом розгляду у справах №810/3755/14, №810/7102/13-а, №320/932/19, в яких були винесені рішення, які набрали законної сили, а тому встановлені у вказаних справах обставини не підлягають доказуванню в рамках даної справи.

Статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено принцип законності, який вимагає, щоб органи державної влади та їх посадові особи діяли тільки на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання цих вимог відповідач як суб`єкт владних повноважень належних і достатніх доказів, які б спростували доводи позивача, не надав.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем за подання адміністративного позову сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн., що підтверджується квитанцією від 26.12.2019 №0.0.1566835136.1 Доказів понесення інших витрат суду не надано.

Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Київській області.

Щодо стягнення судових витрат за надання правової допомоги у сумі 3000,00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно з ч. 2 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частиною 3 цієї ж статті передбачено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому, частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Відповідно до ч. 4 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Зі змісту статті 30 вказаного Закону вбачається, що за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги адвокат отримує від клієнта гонорар у вигляді винагороди у формі фіксованого розміру або погодинної оплати, порядок обчислення, підстави для зміни розміру, порядок сплати та інші умови якої визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Враховуючи викладене, договір про надання правової допомоги є документом, який підтверджує домовленість між клієнтом та адвокатом щодо надання останнім послуг зі здійснення захисту, представництва тощо в обмін на визначений у такому договорі гонорар (фіксований розмір або погодинна оплата).

В свою чергу, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Проте, суд звертає увагу на те, що позивачем не надано суду жодного доказу на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, розмір яких мав бути документально підтверджений на момент розгляду справи.

З огляду на встановлене, суд дійшов висновку, що такі витрати не підлягають відшкодуванню на користь позивача.

Щодо клопотання позивача про постановлення окремої ухвали, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог ст. 249 Кодексу адміністративного судочинства України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

Із системного аналізу даної норми права вбачається, що суд, виявивши під час розгляду конкретної справи порушення закону, має право постановити окрему ухвалу та направити її відповідному суб`єкту владних повноважень з метою припинення порушення закону шляхом вжиття останнім заходів щодо усунення причин та умов, які сприяли такому порушенню.

Суд зазначає, що вказана норма закону дає можливість суду відреагувати на деякі порушення закону, стосовно яких він не може самостійно вжити заходів для усунення цих порушень, причин та умов, що їм сприяли, для встановлення винних осіб та притягнення їх до юридичної відповідальності.

Окрема ухвала є реакцією на ті порушення, що не усуваються судовим рішенням, а також на причини й умови вчинення порушень для запобігання їх повторенню.

Більш того, суд звертає увагу позивача на те, що винесення окремої ухвали є правом суду, а не його обов`язком.

Враховуючи викладене, а також рішення, яке суд постановляє за результатами розгляду позовних вимог позивача, суд не вбачає підстав для постановлення окремої ухвали.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 134, 139, 143, 242 - 246, 249, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 04.12.2019 №Ф-126-25.

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ 43141377).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Балаклицький А. І.