Рішення № 87705098, 03.02.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 лютого 2020 року 320/6193/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Балаклицького А.І., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 02.05.2018 №4528043-4812-0540, від 30.06.2017 №31504-13, від 30.06.2017 №31505-13, від 30.06.2017 №31506-13, від 13.02.2018 №10149-48, від 15.02.2018 №10458-48 та від 13.02.2018 №10147-48.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення від 02.05.2018 №4528043-4812-0540, від 30.06.2017 №31504-13, від 30.06.2017 №31505-13, від 30.06.2017 №31506-13, від 13.02.2018 №10149-48, від 15.02.2018 №10458-48 та від 13.02.2018 №10147-48 є протиправними, нарахованими всупереч нормам законодавства України та є такими, що порушують права та інтереси позивача, оскільки вони є неузгодженими та надсилались за невірною податковою адресою. Також, позивач стверджує, що податковим органом неправильно визначено розмір земельної ділянки позивача, яка підлягає оподаткуванню.

Окрім того, позивач зауважила, що відповідачем протиправно визначено їй суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016-2017 роки, оскільки належне їй нерухоме майно відноситься до будівель промисловості, а тому не є об`єктом оподаткування.

Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірними та винесені з урахуванням норм чинного законодавства, а тому підстави для їх скасування відсутні.

Позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій зазначила, що наведені у відзиві відповідача аргументи є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не відповідають дійсності.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.12.2019 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З огляду на зазначене, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_1 , виданим Першотравневим РВ ГУ МВС України в Донецькій області 26.04.2011, з 22.03.2019 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Головним управлінням ДФС у Донецькій області прийнято податкове повідомлення-рішення форми "Ф" за кодом бюджетної класифікації 18010700 від 02.05.2018 №4528043-4812-0540, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем "Земельний податок з фізичних осіб" за 2018 рік на суму 40723,30 грн.

Також, Головним управлінням ДФС у Донецькій області прийняті податкові повідомлення-рішення форми "Ф" за кодом бюджетної класифікації 18010300:

- від 13.02.2018 №10149-48, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власникам об`єктів нежитлової нерухомості" за 2017 рік на суму 15107,52 грн.;

- від 15.02.2018 №10458-48, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власникам об`єктів нежитлової нерухомості" за 2017 рік на суму 3728,00 грн.

Крім того, Головним управлінням ДФС у Донецькій області прийняті податкові повідомлення-рішення форми "Ф" за кодом бюджетної класифікації 18010200:

- від 13.02.2018 №10147-48, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власникам об`єктів житлової нерухомості" за 2017 рік на суму 26632,00 грн.;

- від 30.06.2017 №31506-13, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власникам об`єктів житлової нерухомості" за 2016 рік на суму 757,49 грн.;

- від 30.06.2017 №31504-13, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власникам об`єктів житлової нерухомості" за 2016 рік на суму 25702,78 грн.;

- від 30.06.2017 №31505-13, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власникам об`єктів житлової нерухомості" за 2016 рік на суму 21685,59 грн.

Вказані податкові повідомлення-рішення були надіслані позивачу за адресою: АДРЕСА_2 .

Як вбачається з копії паспорта громадянки України ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 з відповідними відмітками на сторінках 11-13 "Місце проживання", позивач з 26.04.2011 по 27.08.2013 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 ; з 12.10.2013 по 05.03.2019 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 ; з 22.03.2019 по теперішній час зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Окрім того, судом встановлено, що позивач самостійно зверталась до контролюючого органу з повідомленням про зміну податкової адреси, що підтверджується копією заяви з відміткою вхідного штемпелю Мангушської об`єднаної державної податкової інспекції від 12.12.2017.

Водночас, суд зазначає, що подання такої заяви є правом фізичної особи - платника податків, оскільки Податковий кодекс України не містить імперативної норми щодо обов`язкового повідомлення фізичними особами зміни місця реєстрації.

Порядок надіслання податкових повідомлень-рішень регулюється Податковим кодексом України та Наказом Міністерства фінансів України №1204 від 28.12.2015 "Про затвердження Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків".

Згідно з пунктом 58.2 статті 58 ПК України податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) за кожним окремим податком, збором та/або разом із штрафними санкціями, передбаченими цим Кодексом, а також за кожною штрафною (фінансовою) санкцією за порушення норм іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на такий контролюючий орган, та/або пенею за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до пункту 58.3 статті 58 ПК України податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) платнику податків, якщо його передано посадовій особі такого платника податків під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення. Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її законному представникові або надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого її місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг.

Відповідно до пункту 6 розділу ІІІ Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.12.2015 №1204 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22.01.2016 за №124/28254, у разі якщо вручити податкове повідомлення-рішення неможливо через помилку, допущену контролюючим органом при його надісланні, податкове повідомлення-рішення вважається таким, що не вручено платнику податків. У разі встановлення такої помилки працівник структурного підрозділу, до функцій якого належить реєстрація вхідної та вихідної кореспонденції, або відповідальна особа, визначена керівником контролюючого органу для виконання таких функцій, забезпечує виправлення допущених при надісланні податкового повідомлення-рішення помилок та надсилає його повторно не пізніше наступного робочого дня з дня отримання відповідного повідомлення пошти (поштової служби).

Відповідно до пункту 70.6 статті 76 ПК України , органи державної реєстрації актів цивільного стану, органи внутрішніх справ, органи, що здійснюють реєстрацію фізичних осіб зобов`язані подавати відповідним контролюючим органам інформацію щодо зміни даних, які включаються до облікової картки фізичної особи - платника податків, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця.

Зі змісту даної статті вбачається, що податковий орган повинен співпрацювати з місцевими органами влади та мати достовірні дані щодо місця реєстрації фізичних осіб - платників податків.

Як з`ясовано судом, податкові повідомлення-рішення від 02.05.2018 №4528043-4812-0540, від 30.06.2017 №31504-13, від 30.06.2017 №31505-13, від 30.06.2017 №31506-13, від 13.02.2018 №10149-48, від 15.02.2018 №10458-48 та від 13.02.2018 №10147-48 були направлені позивача за адресою: АДРЕСА_5 . АДРЕСА_3 , тобто на невірну податкову адресу, проте поштові відправлення повернулись до контролюючого органу з відміткою "за закінченням терміну зберігання", про що свідчать копії конвертів, які наявні в матеріалах справи.

Суд звертає увагу, що факт зміни податкової адреси позивача підтверджується самим відповідачем у відзиві на позов та не спростовується отримання заяви позивача про внесення змін до ДРФО - платника податків (ф. 5ДР).

Таким чином, відповідач не заперечує, що податковою адресою позивача станом на 2017-2018 роки була: АДРЕСА_4 .

У зв`язку з цим, суд зазначає, що податкові повідомлення-рішення від 02.05.2018 №4528043-4812-0540, від 30.06.2017 №31504-13, від 30.06.2017 №31505-13, від 30.06.2017 №31506-13, від 13.02.2018 №10149-48, від 15.02.2018 №10458-48 та від 13.02.2018 №10147-48 були надіслані позивачу на невірну адресу, що не спростовується податковим органом.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав вважати, що грошові зобов`язання позивача, які визначені оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями, не набули статусу узгоджених через помилку в податковій адресі, зробленій податковим органом.

З приводу звільнення ОСОБА_1 від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.02.2012 між позивачем та ОСОБА_2 був укладений договір дарування №193, відповідно до якого позивачу було безоплатно передано у власність будівлі і споруди, які розташовані за адресою: АДРЕСА_6 , загальною площею 1573,7 кв.м.

При цьому, такі будівлі і споруди, відповідно до доданих позивачем документів, є нежитловими та призначені для здійснення промислової діяльності, тобто є будівлями промисловості, що є підставою для звільнення від сплати податків на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на підставі п.п. "є" п.п.266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України.

Натомість, контролюючим органом було складено податкові повідомлення-рішення за 2016-2017 роки.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно з підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Підпунктами 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України передбачено, що базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Відповідно до підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.

Слід зазначити, що підпунктом "є" п.п.266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, визначено перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктом оподаткування, до яких віднесено будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств, що відповідачем не враховано при прийнятті повідомлень-рішень.

Матеріали справи свідчать про те, що позивач є власником нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_7 , на підтвердження чого додає копії технічного паспорту, акту розмежування балансової належності електромереж, характеристики господарських будівель та споруд по даному об`єкту нерухомості, а також копію свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи ТОВ "Діметра А" за даною адресою.

Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17.08.2000 №507 затверджено і введено в дію Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 (далі - ДК 018-2000), призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 125) "Будівлі промислові та склади" належить клас (код 1251) "Будівлі промислові", який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо. До класу (код 1252) "Резервуари, силоси та склади" належать, зокрема, спеціальні склади, складські майданчики.

Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку, що будівлі промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств) відповідно до правовстановлюючих документів, що враховують вимоги ДК 018-200, не є об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Крім того, норма п.п. "є" п.п.266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України в розрізі основоположного принципу єдиного підходу до встановлення податків і зборів, передбаченого п.п.4.1.11 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України, і принципу нейтральності оподаткування, встановленого у п.п.4.1.8 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України не містить жодних виключень, обмежень чи застережень щодо включення будівель промисловості, що належать на праві приватної власності фізичним особам, до об`єктів, які не оподатковуються в силу закону.

Суд звертає увагу, що дане питання не було висвітлено податковим органом у відзиві на позов.

Відтак, наведені вище обставини входять у предмет доказування у цій справі, при цьому, відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, саме податковий орган відповідно до принципу офіційності повинен доводити в суді належність об`єкту нерухомості до групи об`єктів, що підлягають оподаткуванню як підстави для нарахування платникові податків податкових зобов`язань та правомірності прийняття свого рішення. У зв`язку з чим, тягар доведення існування обставин, зокрема, наведених вище, які були підставою для позбавлення позивача податкових вигод і на яких базувалися оскаржувані рішення суб`єкта владних повноважень, покладено у цій справі на відповідача.

Такий підхід узгоджується також з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у п.110 рішення у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Відповідач не подав доказів приналежності приміщень позивача до переліку об`єктів, які є об`єктом оподаткування. У той самий час, з доказів, наявних у справі, випливає факт приналежності приміщень позивача до об`єктів нерухомості, які не є об`єктом оподаткування, до яких віднесено будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

У зв`язку з чим, суд вбачає підстави вважати, що нерухоме майно, яке перебуває у власності ОСОБА_1 та розташоване за адресою: АДРЕСА_7 , підпадає під дію підпункту "є" п.п.266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, тобто відноситься до будівель промисловості та, відповідно, не є об`єктом оподаткування.

У зв`язку з чим, оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню повністю.

З приводу правильності нарахування позивачу плати за землю, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.02.2012 між позивачем та ОСОБА_2 був укладений договір дарування №193, відповідно до якого позивачу було безоплатно передано у власність будівлі і споруди, які розташовані за адресою: АДРЕСА_6 , загальною площею 1573,7 кв.м. Дана нерухомість розташована на земельній ділянці державної форми власності площею 1,2 га.

02.05.2018 податковим органам було складено податкове повідомлення-рішення №4528043-4812-0540 на суму 40723,30 грн. за платежем "земельний податок з фізичних осіб" за 2018 рік.

Нарахований контролюючим органом земельний податок був нарахований на земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_6 , площею 1,2 га.

Позивач вважає неправомірним розрахунок земельного податку в частині визначення розміру земельної ділянки, оскільки вищезазначене податкове повідомлення-рішення було розраховане на земельну ділянку площею 1,2 га, у той час як вона має на праві власності нерухоме майно площею 1573,7 кв.м. та, відповідно, повинна платити грошове зобов`язання лише на ту площу землі, на якій розташоване дане майно. При цьому, акцентує увагу на те, що площа 1,2 га земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_6 , належить на праві власності Мангушській селищній раді, окрім того ні вона, ні попередній власник нерухомого майна, будь-якого договору оренди на дану площу землі з Мангушською селищною радою не укладали, а тому вважає таке нарахування безпідставним.

Відповідач, у свою чергу, наголошує, що відповідно до даних відділу Держкомзему у Першотравневому районі Донецької області за попереднім власником з прибудинковою територією обліковувалась земельна ділянка загальною площею 1,2011 га, на підтвердження чого додав правовстановлюючі документи та витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки попереднього власника. Інших доказів суду не надано.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступних висновків.

Згідно зі статтею 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно вимог ч. 1 ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Частина 2 статті 120 ЗК України визначає, що якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Таким чином, платником земельного податку є особа, яка володіє відповідним речовим правом на земельну ділянку (правом власності або правом користування), відповідно з моменту набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (нежитлового приміщення), обов`язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об`єкт, покладається на особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена Верховним Судом у постанові від 27 лютого 2018 року у справа № 826/8675/17 (№ К/9901/2205/18).

Отже, фізична особа - власник будівлі/споруди є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно та зобов`язаний сплачувати до бюджету податок за площі під такими будівлями/спорудами.

За статтями 125 і 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

На підставі викладеного, суд вважає, що в даних правовідносинах, якщо податковий орган обчислює плату за землю на більшу площу земельної ділянки, ніж та, що перебуває під нерухомим майном позивача, то, відповідно, право користування більшою земельною ділянкою повинно виникати у позивача (або у попереднього власника нерухомого майна) лише після належної державної реєстрації договору оренди на земельну ділянку площею 1,2 га.

Проте, як зазначає позивач, такий договір ні позивач, ні попередній власник не укладали, контролюючим органом також договору надано не було, що ставить під сумнів правильність нарахування податковим органом грошового зобов`язання.

Тому, при вирішенні питання правомірності визначення позивачу грошового зобов`язання із земельного податку необхідним є встановлення факту використання контролюючим органом офіційних відомостей при здійсненні розрахунку такого зобов`язання.

Згідно з пунктом 286.5 статті 286 ПК України нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Порядок обчислення плати за землю визначено статтею 286 ПК України.

Відповідно до пункту 286.1 статті 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Зокрема, за приписами норм ст.ст. 15, 20 Закону України "Про Державний земельний кадастр" від 07.07.2011 №3613-VI, до Державного земельного кадастру включаються цілий ряд відомостей про земельні ділянки, зокрема: кадастровий номер; місце розташування; площа; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; нормативна грошова оцінка, а також інформацію про її власників (користувачів), зареєстровані речові права відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Такі відомості внесені до Державного земельного кадастру є офіційними.

Відповідні центральні органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів та державної реєстрації речових прав на нерухоме майно щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З контексту наведених правових норм можна дійти висновку, що нарахування фізичним особам сум земельного податку проводиться контролюючим органом на підставі даних державного земельного кадастру та з використанням нормативної грошової оцінки земельної ділянки, визначеної у встановленому порядку.

Проте, в обґрунтування правомірності нарахування податкового зобов`язання податковий орган послався лише на правовстановлюючі документи та витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №308 від 15.02.2012.

Оцінивши подані сторонами докази, суд встановив наступне.

Як вбачається з витягу з Державного реєстру правочинів, ОСОБА_2 на підставі договору дарування №193 безоплатно передав у власність ОСОБА_1 будівлі і споруди, які розташовані за адресою: АДРЕСА_6 , загальною площею 1573,7 кв.м. Дана нерухомість розташована на земельній ділянці державної форми власності площею 1,2 га.

Будь-якого зазначення переходу у власність/користування земельною ділянкою площею 1,2 га в договорі дарування немає.

Щодо оцінки як доказу у справі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №308 від 15.02.2012, суд звертає увагу на наступне.

Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь та земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки (п. 274.1 ст. 274 ПК України).

Відповідно до п. 286.5 ст. 285 ПК України нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Статтями 1, 18 Закону України від 11.12.2003 №1378-IV "Про оцінку земель" (далі - Закон №1378-IV) установлено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, проводиться незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які є розробниками документації із землеустрою відповідно до Закону України "Про землеустрій". За результатами нормативної грошової оцінки земель складається технічна документація.

Відповідно до ст.ст. 15, 20, 23 Закону №1378-IV підставою для проведення оцінки земель, у тому числі нормативної грошової оцінки земельних ділянок, є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Виготовлена технічна документація нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою.

За результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт.

Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та земельних відносин, а також у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр), відповідно до п. 1 Положення про зазначений орган, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року №15.

Згідно з п. 21 Методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.1995 №213, дані за результатами проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земель, що видається територіальним органом Держгеокадастру за місцезнаходженням земельної ділянки у строк, що не перевищує трьох робочих днів з дати надходження відповідної заяви.

Таким чином, належним джерелом даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки є витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, який виданий територіальним органом Держгеокадастру за місцем розташування земельної ділянки, або в силу норми ст. 15 Закону України "Про Державний земельний кадастр", - відомості з Державного земельного кадастру про нормативну грошову оцінку станом на відповідну дату. При цьому, безпосередньо контролюючий орган не наділений повноваженнями на встановлення та зміну нормативної грошової оцінки земельних ділянок самостійно (в тому числі окремих її складових).

Отже, наданий відповідачем Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №308, не може братися судом до уваги та не може бути підставою для обчислення контролюючим органом суми грошового зобов`язання позивача по земельному податку за 2018 рік, з огляду на те, що він стосується земельної ділянки площею 1,2 га, в той час як загальна площа будівель та споруд позивача складає 1573,7 кв.м.

Така документація з нормативної грошової оцінки земель є лише підставою для внесення до Державного земельного кадастру відомостей про таку оцінку.

Суд наголошує, що даний документ не є державним актом і не підтверджує право власності/користування земельною ділянкою площею 1,2 га у розумінні земельного та податкового законодавства, тобто є неналежною підставою для нарахування земельного податку Позивачу.

Натомість, порядок користування відомостями Державного земельного кадастру регламентований ст. 38 Закону України "Про Державний земельний кадастр" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), згідно якої відомості Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами у формі:

- витягів з Державного земельного кадастру про об`єкт Державного земельного кадастру;

- довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території) за формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного кадастру;

- викопіювань з кадастрової карти (плану) та іншої картографічної документації Державного земельного кадастру.

Користування відомостями Державного земельного кадастру може також здійснюватися у формі надання доступу до нього в режимі читання.

Доступ до Державного земельного кадастру надається банкам, центральному органу виконавчої влади, який здійснює державний контроль за використанням та охороною земель, та особам, які в установленому законом порядку включені до Державного реєстру сертифікованих інженерів-землевпорядників та Державного реєстру сертифікованих інженерів-геодезистів.

Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку містить усі відомості про земельну ділянку, внесені до Поземельної книги.

Для здійснення повноважень, визначених законом, органи державної влади та органи місцевого самоврядування користуються відомостями і документами Державного земельного кадастру щодо земель та земельних ділянок, розташованих на відповідній території, на безоплатній основі.

На отримання відомостей Державного земельного кадастру про земельну ділянку мають право, зокрема, органи державної влади та органи місцевого самоврядування для реалізації своїх повноважень, визначених законом.

Витяг з Державного земельного кадастру підписується Державним кадастровим реєстратором та посвідчується його печаткою.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України "Про Державний земельний кадастр", відомості Державного земельного кадастру є офіційними.

Згідно п.п.14 п. 24 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051, нормативна грошова оцінка це значення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яке розраховується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі відомостей про земельну ділянку, зазначених у пункті 24, та відомостей про нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку.

Отже, наведений контролюючим органом розрахунок містить складові, правильність визначення яких не підтверджена жодними належними, достатніми і достовірними доказами, а тому суд вважає, що розрахунок суми земельного податку з фізичних осіб на 2018 рік здійснено відповідачем за відсутності відомостей, обов`язкова наявність яких обумовлена нормами Податкового кодексу України, що має своїм наслідком визнання протиправним та скасування оспорюваного у даній справі податкового повідомлення-рішення.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 06.02.2018 року справа №826/15139/16 (провадження №К/9901/1450/17).

Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).

На переконання суду, питання, які можуть вплинути на результат розгляду даної справи, судом було розглянуто та надано їм оцінку у повній мірі.

Статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено принцип законності, який вимагає, щоб органи державної влади та їх посадові особи діяли тільки на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на викладене та враховуючі фактичні обставини справи, суд вважає, що контролюючим органом не виконано свій обов`язок щодо доказування правомірності своїх дій, не було надано детальний, розгорнутий, викладений у хронологічній послідовності розрахунок податкових зобов`язань.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем за подання адміністративного позову сплачено судовий збір у розмірі 1343,36 грн., що підтверджується квитанцією від 07.11.2019 №85181. Доказів понесення інших витрат суду не надано.

Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Донецькій області.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Донецькій області від 02.05.2018 №4528043-4812-0540, від 30.06.2017 №31504-13, від 30.06.2017 №31505-13, від 30.06.2017 №31506-13, від 13.02.2018 №10149-48, від 15.02.2018 №10458-48 та від 13.02.2018 №10147-48.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір у розмірі 1343 (одна тисяча триста сорок три) грн. 36 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Донецькій області (код ЄДРПОУ 43142826).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Балаклицький А. І.