Рішення № 87704995, 10.02.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2020 року м. Житомир справа № 240/11695/19

категорія 112030500

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панкеєвої В.А.,

секретар судового засідання Бондаренко Д.А.,

за участю: позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання неправомірними дій, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати неправомірними дії відповідача щодо встановлення початку виплати призначеної пенсії;

- встановити початок виплати пенсії позивача з 19 червня 2018 року, тобто з дня призначення другої групи інвалідності загального захворювання і зобов`язати виплатити йому пенсію з 19 червня 2018 року по 10 грудня 2018 року, за період що законом передбачається виплачувати пенсію, але не виплачувалася з причини неправомірної відмови працівником відповідача ОСОБА_2 у прийнятті заяву про призначення йому пенсії.

В обґрунтування позову вказано, що з 19 червня 2018 року позивача визнано інвалідом другої групи загального захворювання. Він звертався із заявою про перерахунок, а також встановлення точки відліку його пенсії з моменту визнання інвалідом другої групи з 19 червня 2018 року, що відповідає чинному законодавству України. У відповідь на заяву від 24 травня 2019 року Головне управління ПФ України в Житомирській області листом № Т- 2394 від 07 червня 2019 року відмовило у задоволенні вимог заяви позивача.

Ухвалою судді від 02.12.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, яка буде розглядатися за правилами загального позовного провадження.

Позивач в судових засіданнях позов підтримав, просив його задовольнити в повному обсязі з підстав, зазначених в позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та вчасно, причину неявки суду не повідомив (а.с.45).

Судом ухвалено про розгляд справи у відсутності представника відповідача, оскільки його неявка у судове засідання не перешкоджає розгляду справи по суті.

У відзиві на позовну заяву від 12.12.2019 відповідач просить відмовити у задоволенні позову (а.с.17-18).

Заслухавши пояснення позивача та покази свідка, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Зі змісту довідки до акту огляду МСЕК Серія 12 ААБ №116777 видно, що ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності з 19.06.2018 за загальним захворюванням (а.с.11).

Як свідчать матеріали справи, позивач 10.12.2018 звернувся до відповідача із заявою встановленого зразка про призначення пенсії за віком з відстрочкою (а.с. 21).

Зі змісту розписки-повідомлення від 10.12.2018 встановлено, що позивачу надано перелік документів, яких недостатньо для призначення пенсії та встановлено строк їх подання до 10.03.2019 (а.с.12).

З метою реалізації свого права на призначення пенсії позивачем 10.01.2019 через канцелярію Пенсійного фонду було долучено довідки з місць роботи на підтвердження стажу (а.с.26).

У відповідь від відповідача ОСОБА_1 було направлено запрошення від 01.03.2019 (а.с.30).

Позивач з метою отримання пенсії з моменту встановлення інвалідності 2 групи, тобто з 19.06.2018, 21 березня 2019 року звернувся до Житомирського об`єднаного управління ПФУ із заявою про долучення додаткових документів та призначення пенсії з моменту присвоєння інвалідності. По змісту заяви просить прийняти додаткові документи для підтвердження стажу і призначити пенсію з моменту присвоєння другої групи інвалідності (а.с.31).

Як свідчить довідка органу ПФ України, пенсія ОСОБА_1 призначена 26.03.2019 з 10.12.2018, тобто з моменту звернення позивача з відповідною заявою (а.с.19).

В подальшому позивач 24 травня 2019 року звертався до відповідача із заявою про перерахунок пенсії та встановлення дати призначення (а.с.9).

У відповідь на звернення Головне управління Пенсійного фонду листом від 07.06.2019 №Т-2394 надало роз`яснення з приводу дати призначення та дійсного розміру пенсії (а.с.5).

Вважаючи такі дії відповідача неправомірними, позивач звернувся до суду з вказаним позовом за захистом порушеного права.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.

Згідно зі ст.24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до приписів ст.8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Частиною 1 статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:

1) пенсія за віком;

2) пенсія по інвалідності;

3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до п.1.1. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1) заява про призначення пенсії непрацюючим особам подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об`єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Пунктами 1.6.-1.7 Порядку № 22-1 передбачено, що звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

Якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону.

Згідно п.2.1. вказаного Порядку до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, такі документи:

1) документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов`язкове державне соціальне страхування;

2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637;

3) для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року;

4) документи про місце проживання (реєстрації) особи;

5) документи, які засвідчують особливий статус особи.

Згідно п.4.1.-4.2. Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3).

Заяви осіб про призначення пенсії реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.

При прийманні документів орган, що призначає пенсію:

1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;

2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;

3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі;

4) видає пам`ятку пенсіонеру (додаток 4), копія якої зберігається у пенсійній справі.

Згідно п.4.3 згаданого Порядку не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення пенсії, орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення пенсії.

Аналіз норм чинного законодавства та встановлених обставин справи дозволяє зробити висновок, що відповідач у вказаних правовідносинах у встановленому Законом порядку після отримання від позивача заяви встановленого зразка (10.12.2018) та необхідних документів, здійснив розрахунок та призначення пенсії ОСОБА_1 з моменту його звернення, тобто з 10.12.2018.

Натомість позивач посилається на те, що має право на призначення пенсії з моменту встановлення йому інвалідності, тобто з 19.06.2018.

В обґрунтування підстав пропуску трьохмісячного строку звернення до Пенсійного фонду з моменту встановлення інвалідності вказує, що 16.08.2018 звертався до відповідача із заявою про призначення пенсії, однак отримав усну відмову у зв`язку з відсутністю повного пакету документів.

Доказів звернення 16.08.2018 із заявою на призначення пенсії до матеріалів справи не надано.

Суд звертає увагу, що призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати та переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється за умови звернення особи з відповідною заявою.

Так, додатком 3 до Порядку подання та оформлення документів для призначення(перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (пункт 4.1 розділу ІV) встановлено форму заяви про призначення/перерахунок пенсії.

З метою встановлення обставин справи, в судовому засіданні в якості свідка було допитано ОСОБА_3 , який показав, що 16.08.2018 зустрівся з позивачем біля приміщення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області. Під час розмови позивач повідомив йому, що має на меті звернутись в Пенсійний орган за призначенням пенсії. У приміщення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області свідок і позивач зайшли разом. ОСОБА_3 засвідчив, що працівник Пенсійного органу Савицька у зв`язку з відсутністю певних документів, заяву на призначення пенсії у ОСОБА_1 не прийняла. Натомість ОСОБА_4 повідомив їй, що питання призначення його пенсії вирішується вже другий місяць.

Як попередньо зазначалось Порядком №22-1 передбачено, що заяви осіб про призначення пенсії реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.

Таким чином, у разі звернення ОСОБА_1 до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії та навіть у разі відсутності певних документів, така заява мала бути зареєстрована в журналі. Крім того, працівником пенсійного органу мало бути сформовано розписку про отримання заяви та документів, копія якої має знаходитись у пенсійні справі.

Натомість ні у позивача, ні в матеріалах пенсійної справи не має жодного документу на підтвердження звернення ОСОБА_1 з відповідною заявою 16.08.2018.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 5 КАС України визначено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з ч.2 ст.5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З наведеного випливає, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто позивач повинен довести, що дійсно має право чи інтерес, про захист якого він просить, та відповідно до приписів частини першої статті 77 КАС України довести обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав чи інтересів позивача належними та допустимими доказами.

Незважаючи на обов`язок, встановлений частиною 2 статті 77 КАС України щодо доказування суб`єктом владних повноважень правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності, процесуальне законодавство не звільняє позивача від обов`язку доказувати ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Суд зауважує, що в прохальній частині позову позивач просить визнати неправомірними дії відповідачата зобов`язати виплатити пенсію з 19 червня 2018 року по 10 грудня 2018 року. Водночас доказів звернення з відповідною заявою до Пенсійного органу не надано, що свідчить про відсутність порушеного права позивача у вказаних правовідносинах.

Крім того, вимога щодо встановлення початку виплати пенсії позивача з 19 червня 2018 року належить до виключної компетенції територіальних органів Пенсійного фонду, а тому належить до дискреційних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.

Як випливає зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 відповідно до умов статті 15.Ь під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке надає певний адміністративному органу ступінь свободи під час прийняття рішення, таким чином даючи йому змогу вибрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке буде найбільш прийнятним.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.

Отже, під дискреційним повноваженням суд розуміє таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про неможливість втручання в дискреційні повноваження відповідача, а отже, не вбачає правових підстав для задоволення позовної вимоги щодо встановлення дати призначення пенсії.

Водночас, з метою захисту та недопущення порушення прав, свобод та законних інтересів, суд зазначає наступне.

Згідно з ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенство права. Принцип верховенства права сформувався як інструмент протидії свавіллю держави, що виявляється в діях її органів як у цілому, так і окремих із них. Верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом.

Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб`єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.

У ході розгляду справи встановлено, що позивач з метою отримання пенсії з моменту встановлення інвалідності 2 групи, тобто з 19.06.2018, 21 березня 2019 року звертався до Житомирського об`єднаного управління ПФУ з відповідною заявою (а.с.31).

Однак жодної відповіді на таке звернення від пенсійного органу позивач не отримав.

Вказане свідчить про наявність протиправної бездіяльності з боку відповідача.

Так, відповідно до ст.3 Закону України "Про звернення громадян" під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Даною статтею також надано тлумачення зазначених термінів.

Зокрема, заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Відповідно ч.6 ст.5 Закону України "Про звернення громадян" письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення).

Приписами частини 1 статті 14 Закону України "Про звернення громадян" передбачено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, посадові особи зобов`язані розглянути пропозиції (зауваження) та повідомити громадянина про результати розгляду.

Відповідно до ч.1 ст.20 Закону України "Про звернення громадян" звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Згідно з ч.1 ст.15 Закону України "Про звернення громадян" передбачено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

З урахуванням викладеного, належним способом захисту прав Терлецького М.Д. є визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області в частині неналежного розгляду звернення позивача та зобов`язання відповідача повторно розглянути звернення від 21.03.2019 та надати повну і обґрунтовану відповідь.

Покладення такого обов`язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб`єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб`єкта та зобов`язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов`язковість ефективного механізму захисту порушеного права.

Приписами статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на наведене, з урахуванням встановлених обставин справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині.

Керуючись статтями 9, 77, 90, 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул.О.Ольжича, 7, Житомир, 10003, ЄДРПОУ 13559341) в частині неналежного розгляду звернення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , інд. код НОМЕР_1 ) від 21.03.2019.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області належним чином повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 21.03.2019, надавши повну і обґрунтовану відповідь, з урахуванням висновків даного рішення суду.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити за безпідставністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів пп. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.А. Панкеєва

Повне судове рішення складене 20 лютого 2020 року