Рішення № 87704720, 19.02.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2020 року м. Житомир справа № 240/11351/19

категорія 112030500

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Черняхович І.Е., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання незаконним і скасування висновку, зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати незаконним та скасувати висновок комісії Міністерства оборони України (п. 14 протоколу № 97 від 02.08.2019) про відмову у виплаті йому одноразової грошової допомоги, у зв`язку із встановленням 09.04.2013 ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служи при виконанні інтернаціонального обов`язку;

- зобов`язати Міністерство оборони України прийняти рішення щодо призначення йому, як інваліду ІІ групи, одноразової грошової допомоги та виплатити її в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму на момент виплати, у відповідності з ч. 2 ст. 16 Закону України №2011-ХІІ;

- стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду в розмірі 50000,00 гривень.

Крім того, в прохальній частині позовної заяви ОСОБА_1 просив суд встановити судовий контроль за виконанням рішення суду та зобов`язати Міністерство оборони України протягом тридцяти днів з дня набрання рішенням законної сили подати звіт про виконання рішення суду.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що в період з 25.02.1984 по 17.02.1986 він приймав участь в бойових діях в Республіці Афганістан та під час виконання обов`язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії він отримав захворювання різного ступеня складності. В подальшому, Житомирською обласною медико-соціальною експертною комісією №2 йому з 09.04.2013 було встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби, що, на думку позивача, є підставою для виплати йому одноразової грошової допомоги в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму відповідно до положень ч. 2 ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Однак, рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленим протоколом від 02.08.2019 №97, йому було відмовлено у призначенні та виплаті вказаної одноразової грошової допомоги, з посиланням на те, що позивач звільнений з військової служби до набуття чинності Закону України від 04.04.2006 №3597-IV "Про внесення змін до Закону України "Про загальний військовий обов`язок і військову службу", яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, а інвалідність йому встановлена до 01.01.2014, тобто до дня набуття чинності нової редакції статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", а тому права на одержання одноразової грошової допомоги він не має. Вважаючи рішення комісії Міністерства оборони України, оформлене протоколом № 97 від 02.08.2019 протиправним, а своє право на отримання одноразової грошової допомоги порушеним, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду.

Ухвалою судді від 05 листопада 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі №240/11351/19 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання. Крім того, вказаною ухвалою відповідачу було встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення йому копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Копію вищезазначеної ухвали, а також копію позовної заяви з доданими до неї документами 06 листопада 2019 року було надіслано на адресу місцезнаходження Міністерства оборони України, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, що повернулись на адресу суду, ухвалу про відкриття провадження у справі Міністерство оборони України отримало 11 листопада 2019 року (а.с.23).

28 листопада 2019 року до відділу документального забезпечення суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що заперечує проти заявлених позовних вимог, вважає їх безпідставними та необґрунтованими.

Таку позицію відповідач аргументував тим, що до спірних правовідносин застосовується законодавство чинне станом на 09.04.2013, оскільки саме 09.04.2013 йому встановлена ІІ група інвалідності. Так, станом на 09.04.2013 частина 2 статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців" від 20.12.1991 №2011-XII передбачала, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов`язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі п`ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Разом з тим, Міністерство оборони України зазначає, що Законом України "Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців" від 04.07.2012 №5040-VI, який відповідно до пункту 1 Прикінцевих положень набрав чинності з 01 січня 2014 року, внесено зміни до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців" від 20.12.1991 № 2011-XII та зобов`язано Кабінет Міністрів України прийняти нормативно-правові акти, що необхідні для реалізації цього Закону. Водночас, відповідач наголошує, що Законом України від 04.07.2012 №5040-VI не визначено випадки застосування його положень шляхом зворотної дії в часі при врегулюванні відносин, які виникли до набрання ним чинності, а саме до 01 січня 2014 року. З огляду на зазначене, відповідач просить відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову в повному обсязі (а.с.25-28).

Відповідно до положень ч. 5 ст. 262, ч. 1 ст. 263 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що підполковник ОСОБА_1 30.06.1988 був звільнений з військової служби в запас.

При цьому, під час проходження військової служби в період з 25.02.1984 по 17.02.1986 ОСОБА_1 приймав участь в бойових діях в Республіці Афганістан, що підтверджується копією довідки Новоград-Волинського об`єднаного військового комісаріату від 13.07.2018 №60 (а.с.18).

Центральною військово-лікарською комісією Міністерства оборони України по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця у протоколі від 09.04.2013 № 844 встановлено, що захворювання підполковника у відставці ОСОБА_1 : “Церебральний атеросклероз з ХПМК ІІ-ІІІ ст.ДЕП ІІ-ІІІ ст. з вестибуло-атактичним, астено-невротичним синдромами, когнітивними розладами, зниженням мне стичних функцій, з періодичними синкопальними станами ГХ ІІІ ст., кризовий перебіг, післяінфарктиний (04.12 р) та дифузний кардіосклероз. Атеросклероз коронарних артерій, аорти, стеноз устья аорти. Пароксизмальна форма мерехтливої аритмії, дилатація лівого передсердя, гіпертрофія лівого шлуночка. СН ІІ Б ст.”, - що підтверджено військово-медичними та військово-обліковими документами, так, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (а.с.19).

В подальшому, Житомирською обласною МСЕК №2 під час первинного огляду, що був проведений 19.04.2013, ОСОБА_1 з 09.04.2013 було встановлено ІІ групу інвалідності, внаслідок захворювання, так, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії 10 ААБ №654628 від19.04.2013 (а.с.20).

У зв`язку із зазначеним, Новоград-Волинським міським управлінням праці та соціального захисту населення 22 квітня 2013 року було видано позивачу посвідчення інваліда війни ІІ групи - ветерана війни серії НОМЕР_1 (а.с.4).

З метою реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ОСОБА_1 звернувся до Міністерства оборони України через Новоград-Волинський об`єднаний міський військовий комісаріат із відповідною заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням ІІ групи інвалідності, внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби.

Однак, розглянувши заяву ОСОБА_1 , комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийняла рішення, оформлене протоколом від 02.08.2019 №97, про відмову у призначенні йому одноразової грошової допомоги (а.с.21).

Підставою для прийняття такого рішення стало те, що ОСОБА_1 був звільнений з військової служби до набуття чинності Закону України від 04.04.2006 №3597-IV "Про внесення змін до Закону України "Про загальний військовий обов`язок і військову службу", яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, а інвалідність йому встановлена до 01 січня 2014 року, тобто до дня набуття чинності нової редакції статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". З огляду на що, відповідачем був зроблений висновок, що права на одержання одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 не має (а.с.21).

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Вирішуючи публічно-правовий спір та надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України встановлено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку із виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон України №2232-ХІІІ).

Стаття 41 Закону України №2232-ХІІІ (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) передбачає, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, система їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах визначені в Законі України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII).

У відповідності до ч. 1 ст. 3 Закону № 2011-XII останній поширюється, зокрема, на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісті.

Статтею 12 Закону № 2011-XII визначено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з ст. 2 Закону № 2011-XII ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спірних правовідносин у даному випадку є вимога позивача призначити та виплатити йому одноразову грошову допомогу, як інваліду ІІ групи внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби.

Питання призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві врегульовано статтею 16 Закону № 2011-XII.

Питання призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві врегульовано статтею 16 Закону № 2011-XII.

Частиною 2 статті 16 Закону № 2011-XII (в редакції чинній до 01 січня 2014 року) було передбачено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов`язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п`ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів

України.

Водночас, пунктом 1 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців» від 04.07.2012 №5040-VI (далі – Закон №5040-VI), було викладено в новій редакції статтю 16 Закону №2011-XII та доповнено вказаний Закон статтями 16-1, 16-2, 16-3 та 16-4.

Закон України «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців» від 04.07.2012 №5040-VІ набрав чинності з 01 січня 2014 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 статті 16 Закону №2011-XII (в редакції Закону від 04.07.2012 №5040-VІ, яка була чинною на момент звернення позивача за призначенням одноразової грошової допомоги) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Частиною 2 статті 16 Закону №2011-XII (в редакції Закону від 04.07.2012 №5040-VІ, яка була чинною на момент звернення позивача за призначенням одноразової грошової допомоги) визначені обставини, які є підставою для виплати одноразової грошової допомоги.

Так, відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 16 Закону №2011-XII (в редакції Закону від 04.07.2012 № 5040-VІ, яка була чинною на момент звернення позивача за призначенням одноразової грошової допомоги, із змінами, внесеними згідно із Законом № 1774-VIII від 06.12.2016) одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Згідно з п. «б» ч. 1 ст. 16-2 Закону №2011-XII (в редакції Закону від 04.07.2012 № 5040-VІ зі змінами, внесеними згідно із Законом № 1774-VIII від 06.12.2016) одноразова грошова допомога у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи призначається і виплачується у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

В свою чергу, частина 9 ст. 16-3 Закону №2011-ХІІ (в редакції Закону від 04.07.2012 № 5040-VІ зі змінами, внесеними згідно із Законом № 1774-VIII від 06.12.2016) передбачає, що що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання положень ч. 9 ст. 16-3 Закону №2011-ХІІ постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 за № 975 було затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок №975).

Пунктом 2 Порядку № 975 установлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги, допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Водночас, згідно п.3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

З наведеного вбачається, що під час вирішення питання щодо наявності у ОСОБА_1 права на отримання одноразової грошової допомоги слід застосовувати законодавство, що діяло станом на дату встановлення позивачу ІІ групи інвалідності, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

З наявної у матеріалах справи копії довідки до акта огляду МСЕК серії 10 ААБ №654628 від 19.04.2013 (а.с.20) вбачається, що ОСОБА_1 ІІ групу інвалідності було встановлено 09.04.2013, отже, у даному випадку до спірних правовідносин слід застосовувати установлений законодавством порядок, що діяв на вказану дату.

Частиною 2 статті 16 Закону № 2011-XII (в редакції чинній станом на 09.04.2013) було передбачено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов`язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п`ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Крім того, станом на 09.04.2013 діяв Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 №499 (далі - Порядок №449).

Відповідно до п.2 Порядку №499 одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) у разі настання інвалідності в період проходження військової служби та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби чи після закінчення зазначеного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, - у розмірі: 24-місячного грошового забезпечення - інвалідам II групи; а у разі настання інвалідності внаслідок виконання обов`язків військової служби - у розмірі: 30-місячного грошового забезпечення - інвалідам II групи.

З наведеного вбачається, що відповідне право позивача на отримання одноразової грошової допомоги на момент встановлення йому ІІ групи інвалідності було законодавчо визначене.

Крім цього, відповідач в оскаржуваному рішенні сам зазначає про те, що вперше таке право було запроваджено Законом України від 04.04.2006 №3597-IV «Про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обов`язок і військову службу».

З огляду на зазначене, суд вважає, що відмовляючи ОСОБА_1 у призначені одноразової грошової допомоги у зв`язку з тим, що його звільнено зі служби до набрання чинності Законом України від 04.04.2006 №3597-IV "Про внесення змін до Закону України "Про загальний військовий обов`язок і військову службу", яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, а інвалідність йому встановлена до 01.01.2014, тобто до дня набуття чинності нової редакції статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Міністерство оборони України діяло не у відповідності до законодавства, адже, як вже було встановлено судом, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а право позивача на отримання вказаної допомоги на момент встановлення йому ІІ групи інвалідності було законодавчо визначене частиною 2 статті 16 Закону № 2011-XII (в редакції чинній станом на 09.04.2013) та Порядком №499.

Відтак, суд приходить до висновку, що рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлене протоколом № 97 від 02.08.2019, в частині про відмови у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, у зв`язку із встановленням йому з 09.04.2013 ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служи, є протиправним та підлягає скасуванню.

Вирішуючи спірні правовідносини в частині зобов`язання Міністерство оборони України прийняти рішення щодо призначення позивачу одноразової грошової допомоги та виплатити її в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму на момент виплати, у відповідності з ч. 2 ст. 16 Закону України №2011-ХІІ, суд зазначає наступне.

Питання щодо призначення позивачу одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом Україні "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" належить до дискреційних повноважень комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум.

Судом під час розгляду даної адміністративної справи досліджувалась відмова комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлена п. 14 протоколу № 97 від 02.08.2019, та мотиви відмови в призначенні позивачу одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом Україні "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", зазначені відповідачем у вказаному рішенні.

Натомість, дотримання позивачем умов необхідних для призначення одноразової грошової допомоги, в тому числі дотримання строків та порядку звернення за такою допомогою, а також розмір допомоги на яку позивач має право, не були підставами відмови у призначенні одноразової грошової допомоги, а тому вони позивачем не обґрунтовувались та не досліджувались судом під час розгляду даної справи.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 КАС України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право.

При зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Вказаний висновок відповідає такому принципу права як правосуддя, який за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Невідповідність обраного позивачем способу захисту порушеного права способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що позовні вимоги не можуть бути задоволені у спосіб, обраний позивачем, а тому у задоволенні позову у частині зобов`язання Міністерство оборони України прийняти рішення щодо призначення позивачу одноразової грошової допомоги та виплатити її в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму на момент виплати, у відповідності з ч. 2 ст. 16 Закону України №2011-ХІІ, слід відмовити.

Статтею 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенство права. Принцип верховенства права сформувався як інструмент протидії свавіллю держави, що виявляється в діях її органів як у цілому, так і окремих із них. Верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом.

Обмеження дискреційної влади як складова верховенства права і правової держави вимагає, насамперед, щоб діяльність як держави загалом, так і її органів, включаючи законодавчий, підпорядковувалася утвердженню і забезпеченню прав і свобод людини.

Положеннями ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV, рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.09.1978 у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".

Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб`єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.

Верховний Суд України у своїй постанові від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 зазначив, що у випадку задоволення позову, рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.

Зважаючи на встановлену протиправність оскаржуваного рішення комісії Міністерства оборони України, оформленого протоколом № 97 від 02.08.2019, в частині відмови у виплаті позивачу одноразової грошової допомоги, застосовуючи механізм захисту права порушеного суб`єктом владних повноважень та його відновлення, керуючись повноваженнями, наданими ч. 2 ст. 9, ч. 2 ст. 245 КАС України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги, у зв`язку із встановленням з 09.04.2013 ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби, з урахуванням встановлених обставин справи та прийнятого судом рішення.

Покладення такого обов`язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб`єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб`єкта та зобов`язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов`язковість ефективного механізму захисту порушеного права.

Стосовно позовної вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 50000,00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з положеннями статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Як зазначено в пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

В пункті 9 зазначеної постанови Верховний Суд України зазначив, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Позивач зазначає, що внаслідок незаконного рішення про відмову у призначенні йому одноразової грошової допомоги він зазнав значних душевних та моральних страждань, а також змушений був витрачати час, нерви та кошти, яких катастрофічно йому не вистачає, для того, щоб вести нормальний спосіб життя та не відчувати себе злиденим.

Однак, на підтвердження того, що позивач зазнав моральних страждань, до матеріалів адміністративної справи ним не надано жодного належного доказу, а викладені у позовній заяві твердження нічим не підтверджені.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відсутні підстави для задоволення вимоги про стягнення моральної шкоди.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства та наявних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку, що рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлене протоколом від 02.08.2019 №97 в частині відмови у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому ІІ групи інвалідності, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служи, прийняте з порушенням вимог чинного законодавства винесене та з недотриманням частини вимог частини 2 статті 2 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на те, що позивачем та наявною у матеріалах справи сукупністю належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів доведено, а відповідачем не спростовано протиправність рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленого п. 14 протоколу від 02.08.2019 №97, про відмову у призначенні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Щодо вимоги позивача зобов`язати Міністерство оборони України подати до суду звіт про виконання судового рішення, слід зазначити наступне.

Частиною 2 статті 14 КАС України, визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно з положеннями ч.1 ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З аналізу викладених норм вбачається, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов`язком.

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги обставини даної справи, суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю щодо виконання рішення в даній справі, оскільки позивачем не наведено доводів та не надано доказів, які свідчать про те, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення суду.

Зважаючи на відсутність судових витрат у цій адміністративній справі та на відмову у задоволенні позову, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 2, 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 257, 261-263, 295, 297, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Міністерства оборони України (пр-т Повітрофлотський 6, м. Київ, 03168; код ЄДРПОУ 00034022) про визнання незаконним і скасування висновку, зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати протиправними і скасувати п. 14 рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленого протоколом від 19.08.2016 № 72, про відмову у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, у зв`язку з встановленням йому з 09.04.2013 ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служи.

Зобов`язати Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення та виплату йому, у зв`язку із встановленням з 09.04.2013 ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби, одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", з урахуванням встановлених обставин справи та прийнятого судом рішення.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.Е.Черняхович