Рішення № 87702857, 13.01.2020, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа №752/23610/18

Провадження № 2/752/1163/20

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

13.01.2020 року Голосіївський районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді - Колдіної О.О.

з участю секретаря - Петрова Є.В.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , Українсько-Швейцарського спільного підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРВЕРМУТ+КО», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Васильєвої Наталії Іванівни про визнання правочину недійсним, скасування державної реєстрації,

в с т а н о в и в:

позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , Українсько-Швейцарського спільного підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРВЕРМУТ+КО», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Васильєвої Наталії Іванівни з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу, що укладений 09.08.2017 р. між ОСОБА_4 та Українсько-Швейцарським спільним підприємством у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРВЕРМУТ+КО», який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Васильєвою Наталією Іванівною, про що зроблено запис в реєстрі за № 1239, скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Васильєвої Н.І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 09.08.2017 р., індексний номер:36547318 про державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення № 1 по № 8 (групи приміщень № 66) в літ.«А»,загальною площею 234 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 за Українсько-Швейцарським спільним підприємством у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРВЕРМУТ+КО».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 09.08.2017 р. між ОСОБА_4 та Українсько-Швейцарським спільним підприємством у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРВЕРМУТ+КО» укладено договір купівлі-продажу, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Васильєвою Н.І., за умовами якого було відчужено нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення № 1 по № 8 (групи приміщень № 66) в літ.«А», загальною площею 234 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .

Державну реєстрацію права власності відчуженого нерухомого майна проведено приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Васильєвою Н.І. 09.08.2017 р.

Позивач вважає, що даний договір був укладений з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки в межах розгляду цивільної справи за позовом позивача до відповідача ОСОБА_4 на підставі ухвали Шевченківського районного суду м.Львова від 01.07.2015 р. застосовані заходи забезпечення позову та накладено арешт на все нерухоме майно, що належить ОСОБА_4 .

Після ухвалення Шевченківським районним судом м.Львова рішення про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 суми коштів в розмірі 4047865,22 гривні, ОСОБА_4 звертався до суду з заявою про скасування заходів забезпечення позову, однак у її задоволенні було відмовлено.

Незважаючи на наявність даного обтяження, про що ОСОБА_4 було відомо, останній відчужив нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 09.08.2017 р.

Позивач посилається на те, що з Державного реєстру речових прав йому стало відомо, що обтяження, зареєстроване 08.07.2015 р. на підставі ухвали Шевченківського районного суду м.Львова, було припинено 03.08.2017 р. Шевченківським відділом ДВС м.Львів ГТУЮ у Львівській області.

Однак, згідно відповіді Шевченківського ВДВС м.Львів ГТУЮ у Львівській області зазначене обтяження не припинялось відділом виконавчої служби, а було здійснено невідомими особами несанкціоноване втручання у роботу комп`ютара автоматизованих систем, комп`ютерних мереж, що призвело до підробки інформації, про що внесені відомості до ЄРДР.

Оскільки ОСОБА_4 здійснив відчуження майна за наявності судового рішення про його арешт, позивач просить визнати договір купівлі-продажу від 09.08.2017 р. недійсним, а також скасувати державну реєстрацію права власності за Українсько-Швейцарським спільним підприємством у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРВЕРМУТ+КО», оскільки недійсним правочин не створює будь-яких юридичних наслідків і Товариство не набуло у встановленому законом порядку право власності на об`єкт нерухомого майна.

Відповідачем - Українсько-Швейцарським спільним підприємством у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРВЕРМУТ+КО» подано відзив на позов та доповнення до відзиву, відповідно до якого Товариство просить відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що оспорюваний правочин укладено відповідно до вимог чинного законодавства. Нотаріусом Васильєвою Н.І. перед укладенням договору було перевірено наявність заборон або обмежень щодо продажу нерухомого майна, що належить ОСОБА_4 , і таких заборон виявлено не було. На час укладання договору продавець ОСОБА_4 підтвердив, що спірний об`єкт нерухомості не перебуває під арештом чи забороною, щодо нього не ведуться судові спори. На час підписання договору існувало лише одне обтяження, оскільки приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , що належали ОСОБА_4 , були передані в іпотеку, однак Іпотекодержатель надав заяву від 07.08.2017 р. про припинення іпотеки та копію договору про розірвання договору іпотеки.

Крім того, відповідач в обґрунтування своїх заперечень зазначає, що право позивача не є порушеним укладанням оспорюваного правочину, оскільки спір між позивачем та ОСОБА_4 , який розглядався судом, не стосувався нерухомого майна, позивач не оспорює своє право на нежитлові приміщення № 1 по № 8 (групи приміщень № 66) - літ.»А» за адресою: АДРЕСА_1 , а також зазначає про відсутність виконавчих проваджень, відкритих на підставі рішення суду про стягнення з ОСОБА_4 суми боргу у справі № 466/4507/15ц. Окрім цього, відповідач зазначає на те, що відповідно до ухвали Шевченківського районного суду м.Львіва арешт було накладено на нерухоме майно ОСОБА_4 в межах ціни позову в розмірі 3965270,13 гривень, однак арешт не накладався на конкретно визначене майно і матеріали справи не містять доказів, що у позивача було відсутнє інше майно, що забезпечувало виконання рішення суду.

Відповідачем - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Васильєвою Н.І., подано відзив на позову заяву, відповідно до якого остання просить відмовити у задоволенні позову, оскільки арешт нерухомого майна ОСОБА_4 не поширювався на майно, що відчужене за оспорюваним правочином, ціна предмету продажу перевищувала ціну позову, в межах якого був забезпечений позов, майно набуте за відплатним договором, у спосіб, передбачений законом, а отже Українсько-Швейцарським спільним підприємством у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРВЕРМУТ+КО». На момент укладання договору купівлі-продажу будь-яке обтяження не існувало, і було припинено авторизованим користувачем. Рішення про припинення обтяження Шевченківським ВДВС ГТУЮ у Львівській області не скасовано.

В ході судового розгляду представник позивача підтримав заявлені вимоги і обґрунтування позову, просив його задовольнити, з підстав, зазначених в позовній заяві, посилаючись на те, що ОСОБА_4 не мав права на відчуження майна, на яке було накладено обтяження і про ці обставини відповідачу було відомо, що свідчить про недійсність укладеного правочину.

Представник відповідача - Українсько-Швейцарського спільного підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРВЕРМУТ+КО», заперечувала проти задоволення позову за обставин, викладених у відзиві, посилаючись на необґрунтованість заявлених вимог, недоведеність позивачем наявності порушеного права.

Відповідачі - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Васильєва Н.І., ОСОБА_4 в судове засідання не з`явились, про місце і час його проведення повідомлялись у спосіб, передбачений ст. 128 ЦПК України.

Вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 09.08.2017 р. між ОСОБА_4 та Українсько-Швейцарським спільним підприємством у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРВЕРМУТ+КО» укладено договір купівлі-продажу, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Васильєвою Н.І., за умовами якого Продавець, ОСОБА_4 , продав, а Покупець, Українсько-Швейцарське спільне підприємство у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРВЕРМУТ+КО», придбало нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення № 1 по № 8 (групи приміщень № 66) в літ.»А»,загальною площею 234 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .

Звертаючись до суду позивач просить визнати договір купівлі-продажу від 09.08.2017 р. недійсним, оскільки на даний об`єкт нерухомості був накладений арешт відповідно до ухвали Шевченківського районного суду м.Львова від 01.07.2015 р. і ОСОБА_4 не мав права на його відчуження, приватний нотаріус Васильєва Н.І. при посвідченні даного правочину не перевірила наявність обтяження нерухомого майна.

Зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недотримання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог є підставою для визнання недійсності відповідного правочину (ч.1 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК).

Згідно з чч.2,3 ст.215 ЦК недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Загальним правовим наслідком недійсності правочину (ст.216 ЦК) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли у зв`язку із вчиненням особами нікчемного правочину та внаслідок визнання його недійсним.

Підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, установлених чч.1-3, 5 та 6 ст.203 цього кодексу.

Статтею 124 Конституції України визначено принцип обов`язковості судових рішень, який з огляду на положення ст.ст.14, 153 ЦПК України (в редакції, які діяли на момент вчинення оспорюваного правочину) поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до ч.3 ст.151 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлюються ухвалою суду, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову (ст.154 ЦПК України в редакції на момент вчинення правочину).

Як встановлено судом в провадженні Шевченківського районного суду м.Льова перебувала справа за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів за договором позики.

На підставі ухвали Шевченківського районного суду м.Львова від 01.07.2015 р. з метою забезпечення даного позову судом накладено арешт на нерухоме майно ОСОБА_4 , яке еквівалентне сумі позову в розмірі 3965270,13 гривень.

Тобто, арешту підлягало не все майна, а лише в межах суми позову, і ці обставини підлягали встановленню в ході виконавчого провадження з виконання ухвали суду про накладення арешту на майно.

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 159927996 від 18.03.2019 відсутні дані, що 08.07.2015 на нежилі приміщення № 1 по № 8 (група приміщень № 66) - літ. «А» в буд.АДРЕСА_1 накладено обтяження, зокрема арешт на підставі ухвали Шевченківського районного суду м.Львова від 01.07.2015 р.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру № 94135115 від 09.08.2017, яка формувалася приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу і Васильєвою Н.І. під час посвідчення договору купівлі-продажу, будь-які обтяження на нерухоме майно, а саме: нежилі приміщення № 1 по № 8 (група приміщень № 66) - літ. «А» за адресою: АДРЕСА_1 , відсутні.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації прав підлягають заборона відчуження та арешт нерухомого майна, податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.

Відповідно до ч. 2 ст. З Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Частиною 1 ст. 5 вказаного Закону передбачено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни і призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 вказаного Закону державний реєстр прав містить записи про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав, відомості та електронні копії документів, поданих у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у процесі проведення таких реєстраційних дій.

Частиною 4 ст. 18 вказаного Закону передбачено, що державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

У державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно (п. 6 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Пунктом 39 Порядку передбачено, що запис про речові права та їх обтяження, про суб`єктів таких прав, який існував до набуття, зміни чи припинення речових прав на нерухоме майно або їх обтяжень, зберігається у Державному реєстрі прав.

Відповідно до п. 57 Постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання функціонування Державного реєстру речових прав на нерухоме майно» від 06.06.2018 № 484 Інформація з Державного реєстру прав про зареєстровані речові права, обтяження речових прав, про об`єкти та суб`єктів таких прав (обтяжень) містить актуальні на дату та час її надання відомості про зареєстровані речові права, їх обтяження щодо одного об`єкта нерухомого майна, наявні в Державному реєстрі прав, а також відомості з його невід`ємної архівної складової частини, або відомості про відсутність зареєстрованих речових прав, їх обтяжень щодо такого об`єкта нерухомого майна.

Статтею 46-1 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріус під час вчинення нотаріальних дій обов`язково використовує відомості єдиних та державних реєстрів шляхом безпосереднього доступу до них. Нотаріус під час вчинення нотаріальних дій обов`язково використовує відомості Єдиного державного демографічного реєстру, а також Державного реєстру актів цивільного стану громадян, Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, інших єдиних та державних реєстрів, що функціонують у системі Міністерства юстиції України.

Нотаріус під час вчинення нотаріальних дій з нерухомим майном. об`єктом незавершеного будівництва обов`язково використовує також відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного земельного кадастру. Користування єдиними та державними реєстрами здійснюється безпосередньо нотаріусом, який вчиняє відповідну нотаріальну дію. Інформація з єдиних та державних реєстрів, отримана нотаріусом під час вчинення нотаріальних дій, залишається у відповідній справі державної нотаріальної контори чи приватного нотаріуса.

Пунктом 2.1 Глави 2 Розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України передбачено, що при посвідченні правочинів про відчуження або заставу нерухомого майна нотаріусом перевіряється відсутність податкової застави, заборони відчуження або арешту майна шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Судом встановлено, і це підтверджується матеріалами цивільної справи, що на виконання вимог статті 55 Закону України «Про нотаріат», Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, нотаріусом було отримано інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 94135115 від 09.08.2017, відповідно до якої на момент вчинення оспорюваного правочину відомості про обтяження нерухомого майна, а саме: нежилих приміщень № 1 по № 8 (група приміщень № 66) - літ. «А» за адресою: АДРЕСА_1 , були відсутні.

З огляду на викладене, посилання позивача на те, що дії приватного нотаріуса Васильєвої Н.І., як державного реєстратора, при посвідченні договору купівлі-продажу від 09.07.2017 р., укладеного між ОСОБА_4 та Українсько-Швейцарським спільним підприємством у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРВЕРМУТ+КО», та реєстрації за останнім прав на це майно не відповідали вимогам закону, не можуть бути прийняті судом.

Однак, при вирішення даного спору суд враховує, що сама відсутність реєстрації обтяження в Державному реєстрі обтяжень не свідчить про наявність права у власника майна на його відчуження при наявності судового рішення про його арешт, яке підлягало негайному виконанню і про наявність якого було відомо ОСОБА_4 , оскільки останній звертався до суду з заявою про скасування арешту майна і відповідно до ухвали Шевченківського районного суду м.Львова від 06.03.2017 р. у задоволенні даної заяви було відмовлено.

Не зважаючи на те, що ОСОБА_4 , будучи обізнаним про наявність обтяження його нерухомого майна, здійснив відчуження нежилих приміщень № 1 по № 8 (група приміщень № 66) - літ. «А» за адресою: АДРЕСА_1 , суд приймає до уваги, що правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК наділена сторона (сторони) правочину.

Заінтересовані особи наділені правом на оспорювання правочину у разі доведення ними, що даним правочином були порушені їх майнові права.

Статтею 15 ЦК передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна

особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч.1, п.2 ч.2 ст.16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду по захист свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.

При зверненні до суду позивач не обґрунтував в чому полягає порушення його права укладенням оспорюваного правочину і у який спосіб воно буде відновлено у разі задоволення позову.

Як встановлено судом між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 існували правовідносини пов`язані з виконанням договору позики.

ОСОБА_3 в судовому порядку захистив своє право, порушене відповідачем невиконанням зобов`язань за договором позики, і відповідно до рішення Шевченківського районного суду м.Львова позов був задоволений.

Тобто, правовідносини, які існували між сторонами, не були пов`язані з правами на нерухоме майно, а саме: нежилі приміщення № 1 по № 8 (група приміщень № 66) - літ. «А» за адресою: АДРЕСА_1 і зазначений об`єкт нерухомого майна не був предметом спору.

Крім того, як вже було встановлено судом, при застосуванні Шевченківським районним судом м.Львова заходів забезпечення позову арешт накладено на нерухоме майно в межах суми 3965270,13 гривень.

В ході судового розгляду представник позивача посилався на те, що за рахунок майна, яке було відчужено, позивач мав право на отримання грошових коштів за рішення суду в ході виконавчого провадження.

Однак, ні на момент укладання оспорюваного правочину, ні на момент звернення позивача до суду, позивач не звертався до органів виконавчої служби з метою виконання рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 06.09.2016 р. про стягнення з ОСОБА_4 суми боргу.

Дане виконавче провадження було відкрито лише 24.09.2019 р., тобто після відкриття провадження у даній справі і подання відповідачем відзиву на пред`явлений позов, в якому відповідач посилався на відсутність порушеного права позивача і відсутність виконавчих проваджень.

Крім того, відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 94135142 від 09.08.2017 р. на момент укладення оспорюваного правочину за ОСОБА_4 було зареєстровано право власності на інші об`єкти нерухомого майна.

Матеріали справи не містять будь-яких доказів і позивачем не доведено наявність обставин, які унеможливлюють виконання рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 06.09.2016 р. за рахунок іншого майна, що належить ОСОБА_4 , і що спірні нежилі приміщення на момент укладення оспорюваного правочину були єдиним майном, за рахунок якого могло відбутись виконання рішення суду.

Враховуючи викладене, беручи до уваги встановлені судом обставини, зважаючи на те, що позивач не довів в ході судового розгляду наявність порушеного права укладенням оспорюваного правочину, суд не вбачає підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 09.08.2017 р., укладеного між ОСОБА_4 та Українсько-Швейцарським спільним підприємством у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРВЕРМУТ+КО», що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Васильєвою Н.І., та скасування державної реєстрації речового права, в зв`язку з чим позов не підлягає задоволенню.

Питання щодо судових витрат суд вирішує на підставі ст.. 141 ЦПК України та в зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог судові витрати, понесені позивачем, не підлягають відшкодуванню відповідачами.

Керуючись ст.ст.12, 13, 76, 77, 78, 81, 259, 261, 265, 273, 354 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , Українсько-Швейцарського спільного підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРВЕРМУТ+КО», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Васильєвої Наталії Іванівни про визнання правочину недійсним, скасування державної реєстрації відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя