Рішення № 87690175, 18.02.2020, Кам’янський районний суд Запорізької області (до 25.04.2025 - Куйбишевський районний суд Запорізької області)

КУЙБИШЕВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 319/35/20

Провадження №2/319/114/2020

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2020 року смт Більмак

Куйбишевський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Валігурського Г.Ю.,

при секретарі судового засідання Костенко А.В.,

за відсутності учасників справи,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі Куйбишевського районного суду Запорізької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про відшкодування моральної шкоди в сумі 200000 грн.,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (позивач) звернувся до суду з позовною заявою, якою просить стягнути з МВС України (відповідача) 200000 грн. компенсації за завдану моральну шкоду.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що на підставі контракту від 07.03.2018 він до 16.08.2019 проходив військову службу у Національній гвардії України на посадах осіб рядового складу. Під час проходження служби отримав захворювання - цукровий діабет І тип, середньої тяжкості, в стадії медикаментозної компенсації, діабетична ангіопатія сітківки обох очей, діабетична ангіопатія судин нижніх кінцівок І-ІІ ст. з помірним порушенням функцій. Вказане захворювання пов`язане з проходженням військової служби. У зв`язку з вказаним захворюванням йому встановлено ступінь втрати працездатності на рівні 30% та 3 групу інвалідності. У зв`язку з тим, що інвалідність є наслідком захворювання пов`язаного з проходженням військової служби, позивач вважає, що у нього виникло право вимагати відшкодування моральної шкоди. Розмір відшкодування моральної шкоди позивачем визначений в сумі 200000 грн. Позовні вимоги ґрунтуються на положеннях ст.ст. 17, 23 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст. 1 Закону України «Про національну гвардію» ст.ст. 2, 23, 170, 1167 ЦК України.

Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позовних вимог заперечує, просить відмовити у їх задоволенні, посилаючись, що позивачем не доведено протиправності дій з боку МВС України, в результаті яких завдана моральна шкода. Також відповідач заперечує проти стягнення судових витрат позивача на професійну правничу допомогу.

Представником позивача подано заяву про розгляд справи без його та позивача участі за наявними у справі матеріалами.

Відповідач, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив.

Представницею відповідача подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливістю прибути в судове засідання через її зайнятість у судових засіданнях інших судів. Також заявлено клопотання про участь представниці відповідача в судовому засідання у режимі відеоконференції з приміщення іншого суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 58 ЦПК України юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Отже, відповідач як юридична особа може приймати участь у справі не лише через представника, а й через керівника та інших осіб уповноважених діяти від імені МВС України. Крім того, відповідач не позбавлений приймати участь у справі через іншого представника за довіреністю.

Доказів неможливості участі у справі уповноважених осіб відповідача або іншого представника відповідача до клопотання не додано.

Враховуючи наведене суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи. У зв`язку з цим клопотання про участь у справі в режимі відеоконфернціїї з іншим судом також не підлягає задоволенню.

За таких обставин розгляд справи на підставі положень ст. 223 ЦПК України здійснюється за відсутності учасників справи.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, у зв`язку з розглядом справи за відсутності учасників справи.

Разом з відзивом на позовну заяву відповідачем подавалось клопотання про заміну відповідача на належного - військову частину 3027 Північного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України, у якій безпосередньо проходив службу відповідач.

Вирішуючи вказане клопотання суд виходить з вимог ч. 2 ст. 51 ЦПК України, згідно яких якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Таким чином заміна відповідача може відбутись виключно за клопотанням позивача. Оскільки позивач такого клопотання не заявляв, а суд не наділений повноваженнями заміни відповідача без такого клопотання, відповідне клопотання відповідача задоволенню не підлягає.

Крім того, відповідач просив передати справу за підсудністю за його місцезнаходженням до Печерського районного суду міста Києва.

Згідно ч. 3 ст. 28 ЦПК України позови про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, чи шкоди, заподіяної внаслідок вчинення злочину, можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача або за місцем заподіяння шкоди.

Оскільки, спір у даній справі стосується відшкодування моральної шкоди завданої ушкодженням здоров`я справа має розглядатись за місцем перебування позивача або за місцем заподіяння шкоди.

Як слідує з копії паспорта позивача місце його проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 . Отже, дана справа за вибором позивача розглядається за місцем перебування позивача Куйбишевським районним судом Запорізької області. Розгляд даної справи за місцем знаходження відповідача чинними правилами ЦПК України не передбачено.

За таких обставин клопотання відповідача про передачу справи за підсудністю задоволенню не підлягає.

Дослідивши наявні у справі докази, судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Як встановлено із військового квитка ОСОБА_1 серії АВ № НОМЕР_1 він призваний на військову службу 21.11.2017, а в період з 07 березня 2018 року по 16 серпня 2019 року він проходив військову службу за контрактом у в/ч 3027 Національної гвардії України.

Контракт з позивачем розірвано згідно витягу з наказу командира військової частини 3027 від 16.08.2019 № 168 за станом здоров`я.

Із свідоцтва про хворобу № 669/3в від 30.07.2019 військово-лікарської комісії ДУ «ТМО МВС України по Київській області» вбачається, що ОСОБА_1 встановлено діагноз цукровий діабет І тип, середньої тяжкості, в стадії медикаментозної компенсації, діабетична ангіопатія сітківки обох очей, діабетична ангіопатія судин нижніх кінцівок І-ІІ ст. з помірним порушенням функцій. Також комісією постановлено, що вказане захворювання пов`язане з проходженням військової служби.

Згідно довідки Комунальної установи «Обласний центр медико-соціальної експертизи» Запорізької обласної ради № 0010440 від 23.09.2019 року позивачу визначено 30 % втрати професійної працездатності у зв`язку із захворюванням пов`язаним з проходженням військової служби.

Позивачу встановлено інвалідність 3 групи (інвалідність армії), про що свідчить його пенсійне посвідчення серії ААК № 122698, видане 12.11.2019 Пенсійним фондом України.

Стаття 56 Конституції України встановлює, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Як визначено у ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Національну гвардію України» Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України.

Положенням про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженим постановою КМУ від 28 жовтня 2015 р. № 878, передбачено, що Міністерство внутрішніх справ України (МВС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Згідно п/п 32 п. 4 вказаного Положення МВС відповідно до покладених на нього завдань вживає в межах повноважень, передбачених законом, заходів до забезпечення правового і соціального захисту працівників МВС, військовослужбовців та працівників Національної гвардії, пенсіонерів із числа військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, членів їх сімей, розробляє пропозиції із зазначених питань і вносить їх на розгляд відповідних органів.

Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Статтею 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди проводиться в установленому законом порядку.

Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.

Цивільне законодавство встановлює загальне правило, відповідно до якого відповідальність за завдання моральної шкоди настає за наявності всіх основних умов відповідальності: шкода, протиправна поведінка, причинний зв`язок між шкодою і протиправною поведінкою та вина.

Відповідно до пунктів 2, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відшкодування такої шкоди можливе лише якщо таке передбачене відповідним законом, що визначає порядок і умови її відшкодування. Також передбачено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних та фізичних страждань.

Отже, обов`язок держави відшкодувати завдану військовослужбовцю моральну шкоду покладається на Міністерство внутрішніх справ України.

Враховуючи, що Міністерство внутрішніх справ України у спірних правовідносинах є уповноваженим органом державного управління, воно має обов`язок компенсувати завдану позивачеві шкоду за наявності усіх складових цивільно-правової відповідальності, крім вини Міністерства внутрішніх справ України у заподіянні шкоди, з урахуванням положень статті 1173 ЦК України.

Як вбачається із матеріалів справи, а саме із свідоцтва про хворобу № 669/3в від 30.07.2019 військово-лікарської комісії ДУ «ТМО МВС України по Київській області», причиною втрати працездатності позивача стала хвороба, пов`язана з проходженням військової служби у в/ч 3027 Національної гвардії України.

Як встановлено із Довідки комунальної установи «Обласний центр медико-соціальної експертизи» Запорізької обласної ради № 0010440 від 23.09.2019 року позивачу визначено 30 % втрати професійної працездатності.

За положеннями Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно до яких військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, мають право на безоплатну кваліфіковану медичну допомогу у військово-медичних закладах охорони здоров`я. Військовослужбовці щорічно проходять медичний огляд, щодо них проводяться лікувально-профілактичні заходи.

Військовослужбовці, звільнені з військової служби внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби, члени сімей військовослужбовців приймаються на обстеження і лікування до військово-медичних закладів охорони здоров`я в порядку, встановленому Міністерством оборони України, іншими утвореннями відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами тощо.

Враховуючи, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з ушкодженням здоров`я (пункт 1 частини другої статті 23 ЦК України), суд вважає, що факт заподіяння позивачеві моральних страждань внаслідок поранення є доведеним.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів протиправних дій або бездіяльності Міністерства внутрішніх справ України, внаслідок яких позивачеві заподіяна моральна шкода у зв`язку із захворюванням з наступним встановленням інвалідності.

Таким чином, наявність шкоди у позивача не спричиняє обов`язку у Міністерства внутрішніх справ України щодо її компенсації, оскільки відсутні такі складові цивільно-правової відповідальності, як неправомірна поведінка відповідача, внаслідок якої позивачеві завдана моральна шкода. А тому відсутні підстави для стягнення грошових коштів у рахунок відшкодування моральної шкоди з Міністерства внутрішніх справ України.

Зазначений висновок узгоджується із судовою практикою, а саме з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 15 серпня 2018 року у справі № 61-19891св18.

Посилаючись на положення статті 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» як на підставу стягнення з Міністерства внутрішніх справ України шкоди, позивачем всупереч вимог статті 81 ЦПК України не доведено факт протиправних дій або бездіяльності Міністерства внутрішніх справ України (його посадових осіб), причинний зв`язок між шкодою і протиправним діями завдавача шкоди.

Крім того, встановлено, що позивач зазнав фізичного болю та страждань у зв`язку з захворюванням отриманим під час виконання обов`язків військової служби, яка має особливий характер.

Гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України, «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та іншими законами (частина перша статті 40 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

До таких гарантій, зокрема, належить виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві (частина перша статті 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», статті 16, 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову на підставі ст. 141 ЦПК України судові витрати позивача на професійну правничу допомогу покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 258, 263, 264, 265, 268, 354 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

В задоволенні клопотань Міністерства внутрішніх справ України про заміну відповідача, про передачу справи за підсудністю, про відкладення розгляду справи та про перенесення дати розгляду справи відмовити.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про відшкодування моральної шкоди в сумі 200000 грн. відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційну скаргу може бути подано до Запорізького апеляційного суду через Куйбишевський районний суд Запорізької області.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: Міністерство внутрішніх справи України (адреса: 01601, вул. Богомольця, буд. 10, м. Київ, код ЄДРПОУ 00032684).

Суддя Г.Ю.Валігурський