Рішення № 87687012, 31.01.2020, Краматорський міський суд Донецької області

Справа № 234/19820/19

Провадження № 2/234/825/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 січня 2020 року м. Краматорськ

Краматорський міський суд Донецької області в складі судді Костюкова Д.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу № 234/19820/19 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Колгоспний ринок» про стягнення з роботодавця компенсаціїї за витрати на придбання спецодягу,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

20.11.2019 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Колгоспний ринок» про стягнення з роботодавця компенсації за витрати на придбання спецодягу, в обґрунтування якого вказала, що ву період час у з 26.06.2007 року по 15.02.2018 року вона працювала у вказаному товаристві прибиральницею. Весь цей час вона працювала на вулиці при будь-яких погодних умовах. За весь час її роботи, у порушення ст. 163 КЗпЗ, а також наказу Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду від 16.04.2009 року № 62 «Про затвердження Норм безоплатної видачі спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту працівникам загальних професій різних галузей промисловості» адміністрація відповідача жодного разу не надала їй належний спецодяг, у зв`язку з чим їй, за власний кошт приходилося кожний рік купляти собі одяг для виконання роботи. Витрати на придбання одягу склали 1530,00 грн. Просить суд винести рішення, яким стягнути з відповідача витрачені нею кошти на самостійне придбання спецодягу у розмірі 1530,00 грн.

Ухвалою Краматорського міського суду від 25.11.2019 року позовна заява була прийнята до розгляду та по ній відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Копії ухвали були направлені учасникам у справі, які їх отримали, про що свідчать рекомендовані повідомлення, які наявні у матеріалах справи.

16.12.2019 року до суду від директора ТОВ «Колгоспний ринок» надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якої позовні вимоги ОСОБА_1 останній не визнає. В обґрунтування відзиву зазначив, що відповідно до протоколу № 1 від 03.01.2006 року спільного засідання адміністрації і профкома ТОВ «Колгоспний ринок», в склад додаткової заробітної плати було включено компенсацію витрат працівників на придбання спецодягу у розмірі 7 % від окладу. За період роботи позивача з 2011 рік по 2016 рік була нарахована та виплачена компенсація на придбання спецодягу в сумі 9624,34 грн. Отже, перед позивачем заборгованості за невидачу спецодягу немає. Крім того, надані позивачем чеки, які начебто свідчать про самостійне придбання спецодягу не можна вважати належними доказами, адже вони видані з порушенням вимог законодавства щодо готівкових розрахунків, не містять податкового коду продавця, тощо. Також вважає, що позивач звернулася до суду з вищезазначеним позовом з пропуском строку позовної давності. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 просить відмовити, а також стягнути з останньої на користь ТОВ «Колгоспний ринок» витрати на правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.

24.12.2019 року до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, з якої вбачається наступне. Компенсацію у розмірі 7 % від окладу, яка виплачувалася як додаткова зарплата, яку відповідач вважає покриттям витрат на придбання спецодягу, насправді є доплатою, пов`язаною з виконанням важкої роботи та роботи пов`язаної зі шкідливими і небезпечними умовами праці. Строк на звернення до суду з цими позовними вимогами вона вважає не пропущеним, оскільки даний факт знайшов своє підтвердження при розгляді справи про поновлення її на роботі, відшкодування середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, компенсації вартості медикаментів.

Суд, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Судом встановлено, що у період з 26.06.2007 року по 15.02.2018 року ОСОБА_1 працювала у ТОВ «Колгоспний ринок» прибиральницею, що підтверджено записом у трудовій книжці останньої.

Відповідно до карти умов праці, ОСОБА_1 працювала на вулиці у будь-яку погоду при холоді, вологості, пилу. У її обов`язки входило: підмітання території ринку, проїзної та тротуарної частини доріг, чистка снігу та льоду, у тому числі пожежних криниць, присипка піском та граншлаком, вивіз сміття до сміттєвих баків, їх чистка, чищення канавок та лотків для стоку води, ведення контролю за санітарним станом цієї території ринку.

Із позовної заяви вбачається, що позивач вказувала про те, що під час її роботи прибиральницею в ТОВ «Колгоспний ринок» їй відповідачем не було надано спеціальний одяг, тому позивач придбала спецодяг за власні кошти, відповідно до товарних чеків з 2011 року 2016 року загальна сума витрат склала 1530,00 грн., які просить стягнути з відповідача.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону праці» та ст. 163 КЗпП, на роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов`язаних із забрудненням або несприятливими метеорологічними умовами, працівникам видаються безоплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту, а також мийні та знешкоджувальні засоби. Працівники, які залучаються до разових робіт, пов`язаних з ліквідацією наслідків аварій, стихійного лиха тощо, що не передбачені трудовим договором, повинні бути забезпечені зазначеними засобами.

Роботодавець зобов`язаний забезпечити за свій рахунок придбання, комплектування, видачу та утримання засобів індивідуального захисту відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці та колективного договору.

У разі передчасного зношення цих засобів не з вини працівника роботодавець зобов`язаний замінити їх за свій рахунок. У разі придбання працівником спецодягу, інших засобів індивідуального захисту, мийних та знешкоджувальних засобів за свої кошти роботодавець зобов`язаний компенсувати всі витрати на умовах, передбачених колективним договором.

Згідно з колективним договором роботодавець може додатково, понад встановлені норми, видавати працівникові певні засоби індивідуального захисту, якщо фактичні умови праці цього працівника вимагають їх застосування.

Комплектування спецодягу, спецвзуття та засобів індивідуального захисту повинно відповідати нормативним актам про охорону праці.

Відповідно до ст. 164 КЗпП видача замість спеціального одягу і спеціального взуття матеріалів для їх виготовлення або грошових сум для їх придбання не дозволяється.

Власник або уповноважений ним орган повинен компенсувати працівникові витрати на придбання спецодягу та інших засобів індивідуального захисту, якщо встановлений нормами строк видачі цих засобів порушено і працівник був змушений придбати їх за власні кошти. У разі дострокового зносу цих засобів не з вини працівника власник або уповноважений ним орган зобов`язаний замінити їх за свій рахунок.

Відповідно до наказу Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду від 16.04.2009 № 62 «Про затвердження норм безоплатної видачі спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту працівникам загальних професій різних галузей промисловості», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.05.2009 року за № 424/16440, працівники за професією прибиральник території (код за ДК 003-2010-9162) повинні забезпечуватися наступними видами спеціального одягу, спеціального взуття і засобів індивідуального захисту- костюм-строк носіння 12 місяців; берет-строк носіння 12 місяців; напівчеревики-строк носіння 12 місяців; рукавиці-строк носіння 1 місяць; жилет-строк носіння 12 місяців. При роботі узимку: куртка утеплена-строк носіння 36 місяців; штани утеплені-строк носіння 36 місяців; валянки-строк носіння 48 місяців; калоші гумові на валянки-строк носіння 24 місяців; шапка-строк носіння 24 місяців; рукавиці-строк носіння 12 місяців. Під час поливання та дезінфікування додатково: фартух з нагрудником –строк носіння 12 місяців; чоботи–строк носіння 12 місяців; рукавиці-строк носіння 6 місяців; окуляри захисні відкриті-до зносу.

Отже судом встановлено, що відповідач повинен був забезпечувати позивача спецодягом та спецвзуттям. Однак, протягом періоду часу, про який йде мова у позовній заяві, відповідач, у супереч трудового законодавства України не забезпечував позивача необхідним спеціальним одягом та спеціальним взуттям, а його посилання на отриманням позивачем компенсації у розмірі 7 % від окладу, яка виплачувалася як додаткова зарплата, яку він вважає покриттям витрат на придбання спецодягу, суперечить вимогам ст. 164 КЗпП. Крім того, факт ненадання позивачу відповідачем спецодягу та спецвзуття при розгляді справи, останнім не спростовувався.

Позивач, на підтвердження своїх вимог надала до суду товарні чеки з придбання нею у період з 2011 року по 2016 року спеціального одягу та спеціального взуття на загальну суму 1530,00 грн. Вказані товарні чеки судом прийняті у якості належних та допустимих доказів, тому твердження відповідача щодо їх не відповідності є хибним, адже чинним законодавством України форма та зміст товарного чека на теперішній час не є визначеною. Тобто, суб`єкти господарювання можуть видавати товарні чеки довільної форми.

Щодо позиції відповідача стосовно пропуску строку звернення до суду з позовом про стягнення з роботодавця компенсації за витрати на придбання спецодягу, суд прийшов до наступних висновків.

Відповідно до ч.2 ст. 233 КЗпП, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

В аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, про це у своєму рішенні наголосив Конституційний Суд України № 8-рп/2013 від 15.10.2013, № 9-рп/2013 від 15.10.2013.

Відтак, посилання відповідача на пропуск позивачем строку позовної давності не є вірним.

Дослідивши наявні у справі докази, які є належними та допустимими, дослідивши їх у сукупності та взаємозв`язку, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню і з відповідача на користь позивача підлягають стягненню компенсація за витрати останньої на придбання спецодягу у розмірі 1530,00 грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, пов`язаних зі сплатою відповідачем послуг за правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн. суд зауважує наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до п. 1 ч.3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу. Згідно з ч.2 ст. 133 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Отже, враховуючи що позовні вимоги є обґрунтованими та правомірними, судові витрати, які поніс відповідач, що пов`язані зі сплатою послуг за правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн. стягненню з позивача не підлягають.

Натомість, враховуючі положення ч.2 ст. 133 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню судовий збір.

Відповідно до ч. 6 ст. 133 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже з відповідача в доход держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 840,80 грн.

Керуючись ст. 163-164 КЗпП, ст. 8 Закону України «Про охорону праці» ст. ст. 12, 13, 77-81, 141 259, 263-265 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Колгоспний ринок» (ЕДРПОУ 05494142, Донецька область м. Краматорськ вул. Паркова,81) про стягнення з роботодавця компенсації за витрати на придбання спецодягу, задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Колгоспний ринок» на користь ОСОБА_1 компенсацію за витрати на придбання спецодягу у розмірі 1530,00 грн. (одна тисяча п`ятсот тридцять грн. 00 коп.)

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Колгоспний ринок» в доход держави судовий збір в розмірі 840,80 (вісімсот сорок грн. вісімдесят копійок).

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана сторонами протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Донецького апеляційного суду.

Суддя Краматорського міського суду Д. Г. Костюков