Рішення № 87678593, 05.02.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.02.2020Справа № 910/15883/19

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Зінчук С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Фізичної особи-підприємця Ямкового Артема Сергійовича

до 1. Фізичної особи-підприємця Набедрика Олега Михайловича

2. Київської міської ради

про визнання недійсною угоди про поновлення та внесення змін до договору оренди земельних ділянок

Представники учасників справи:

Від позивача: Станицький О.Б.;

Від відповідача-1: Набедрик О.М.;

Від відповідача-2: Нежурбіда М.Г.;

Вільний слухач: Горбатюк В.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Ямковий Артем Сергійович (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Фізичної особи-підприємця Набедрика Олега Михайловича (далі - відповідач 1) та Київської міської ради (далі - відповідач 2) про визнання недійсною угоди про поновлення та внесення змін до договору оренди земельних ділянок, яка посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. 25.12.2015 та зареєстрована в реєстрі за №469.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач стверджує про те, що оскільки постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.08.2016 у справі №826/3951/16 встановлено, що рішення Київської міської ради від 23.07.2015 №904/1768 "Про поновлення фізичній особі-підприємцю Набедрик О.М. договору оренди земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельного павільйону-комплексу на вул.Симиренка, 10Б у Святошинському районі м. Києва та внесення змін до нього" прийнято із порушенням визначеної законодавством процедури, визнано протиправним та скасовано, укладена на його підставі угода між Київською міською радою як орендодавцем та Набедрик О.М. як орендарем про поновлення та внесення змін до договору оренди земельних ділянок від 25.12.2015, посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. та зареєстрована в реєстрі за №469 відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України є недійсною через недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог ст.203 Цивільного кодексу України.

При цьому позивач зазначає, що на земельних ділянках, які надані відповідачу 1 у користування за оспорюваним правочином, знаходяться тимчасові споруди, які належать позивачу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.11.2019 прийнято позовну заяву до розгляду; відкрито провадження у справі №910/15883/19; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 16.12.2019; встановлено відповідачам строк - п'ятнадцять днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання до суду відзивів на позовну заяву; запропоновано позивачу у строк протягом п'яти днів з дня отримання відзиву на позов (якщо такий буде подано) подати відповідь на відзив.

16.12.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти заявлених позовних вимог заперечив, зазначивши, зокрема, про те, що позивачем у позовній заяві не вказано, які саме його права та охоронювані законом інтереси порушено Київською міською радою внаслідок укладення оспорюваного правочину з відповідачем 1.

Серед іншого представником відповідача 2 зауважено, що об'єктом оренди згідно оспорюваного правочину є земельні ділянки за адресою: м. Київ, вул. Симиренка, 10Б в Святошинському районі м. Києва, в той же час, як договори №08116-19/13 щодо пайової участі в утриманні об'єкта благоустрою від 27.06.2019, №08111-19/13 щодо пайової участі в утриманні об'єкта благоустрою від 27.06.2019, №08122-19/13 щодо пайової участі в утриманні об'єкта благоустрою від 27.06.2019, №06783-19/12 щодо пайової участі в утриманні об'єкта благоустрою від 21.06.2019, №08120-19/13 щодо пайової участі в утриманні об'єкта благоустрою від 27.06.2019, №06796-19/12 щодо пайової участі в утриманні об'єкта благоустрою від 21.06.2019, №06794-19/12 щодо пайової участі в утриманні об'єкта благоустрою від 21.06.2019, №08118-19/13 щодо пайової участі в утриманні об'єкта благоустрою від 27.06.2019, укладені між позивачем та Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) стосуються об'єктів за адресами: м. Київ, вул. Симиренка, 10 та вул. Симиренка, 12 в Святошинському районі м. Києва.

При цьому матеріали справи не містять, а позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили, що майно Фізичної особи-підприємця Ямкового Артема Сергійовича знаходиться на земельних ділянках, наданих в оренду відповідачу 1.

Також у відзиві на позов відповідач 1 заявив про застосування строку позовної давності до позовних вимог та просив суд поновити пропущений процесуальний строк для подання відзиву на позов.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.12.2019, яку занесено до протоколу судового засідання, задоволено клопотання представника відповідача 2 про поновлення строку для подачі відзиву на позовну заяву та відкладено підготовче засідання по справі №910/15883/19 на 15.01.2020. Сторонам направлено повідомлення про судове засідання 15.01.2020 в порядку ст.ст.120-121 Господарського процесуального кодексу України.

20.12.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла відповідь на відзив відповідача 2, в якій позивач проти аргументів відповідача 2, викладених останнім у відзиві на позов, заперечив.

28.12.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача 1 надійшла заява про долучення доказів до матеріалів справи.

15.01.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача 1 надійшли письмові пояснення по суті спору, в яких останній проти заявлених позовних вимог заперечив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.01.2020, яку занесено до протоколу судового засідання, відкладено підготовче засідання по справі №910/15883/19 на 22.01.2020. Сторонам направлено повідомлення про судове засідання 22.01.2020 в порядку ст.ст.120-121 Господарського процесуального кодексу України.

22.01.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.01.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу №910/15883/19 до судового розгляду по суті на 05.02.2020.

27.01.2020 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача 1 надійшли додаткові документи по справі.

Представник позивача в судове засідання 05.02.2020 з'явився, заявлені позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Представники відповідачів в судовому засіданні 05.02.2020 проти позову заперечили, просили суд в задоволенні позову відмовити.

В судовому засіданні 05.02.2020 на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

25.12.2015 на підставі рішення Київської міської ради від 23.07.2015 №904/1768 "Про поновлення фізичній особі-підприємцю Набедрик О.М. договору оренди земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельного павільйону-комплексу на вул. Симиренка, 10Б у Святошинському районі м. Києва та внесення змін до нього" між Київською міською радою як орендодавцем та Набедрик О.М. як орендарем було укладено угоду про поновлення та внесення змін до договору оренди земельних ділянок від 25.12.2015, посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. та зареєстрована в реєстрі за №469.

Відповідно до змісту п.п.1, 2 означеної угоди, поновлено на 5 років договір оренди земельних ділянок, укладений між орендодавцем та орендарем, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З. 31.03.2006 за реєстровим №141 та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 06.04.2006 за №75-6-00276, внесено зміни до вказаного договору (далі - договір), у зв'язку з чим викладено його в наступній редакції.

Орендодавець, на підставі рішень Київської міської ради від 06.10.2005 №169/3633 та від 23.07.2015 №904/1768 передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельні ділянки, визначені цим договором. Земельні ділянки, які є об'єктами оренди, належать до земель комунальної власності територіальної громади міста Києва на підставі Закону України від 06.09.2012 №5245-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності". Реєстрація права власності на об'єкти оренди здійснюється згідно з Законом України від 14.05.2013 №233-VIІ "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку державної реєстрації речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності у зв'язку з їх розмежуванням" одночасно з державною реєстрацією права оренди (п.1.1).

Об'єктами оренди відповідно до цього договору є земельні ділянки з наступними характеристиками:

- місце розташування: вул. Симиренка, 10Б в Святошинському районі м. Києва;

- розмір земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:318:0043 - 0,0043 га;

- розмір земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:318:0045 - 0,0232 га;

- цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельного павільону-комплексу;

- кадастрові номери - 8000000000:75:318:0043, 8000000000:75:318:0045 (п.2.1 договору).

Договір укладено на 5 років (п.3.1 договору).

Право оренди земельних ділянок виникає з моменту державної реєстрації цього права (п.6.2 договору).

Відповідно до п.11.7 договору після закінчення строку, на який було укладено цей договір, орендар, за умови належного виконання своїх обов'язків, має переважне право перед іншими особами на поновлення договору. У цьому разі орендар повинен не пізніше, ніж за 3 місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію та сплачувати орендну плату за період від дня закінчення дії цього договору до дня поновлення його дії у порядку та у розмірах, встановлених цим договором. У разі поновлення договору на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін.

Згідно п.3 оскаржуваного правочину дана угода є невід'ємною частиною договору оренди земельних ділянок, посвідченого Щербаковим В.З., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 31.03.2006 за реєстровим №141 та зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 06.04.2006 за №75-6-00276 і набуває чинності з дня її нотаріального посвідчення в установленому порядку.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №193154179 від 16.12.2019, земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:75:318:0043, площею 0,0043 га, з цільовим призначенням для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельного павільону-комплексу за адресою: м. Київ, вул. Симиренка, 10Б, комунальної форми власності передана в оренду Набедрику Олегу Михайловичу на строк до 25.12.2020 з правом передачі у піднайм (суборенду), про що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. внесено відповідний запис №12753872.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №193154337 від 16.12.2019, земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:75:318:0045, площею 0,0232 га, з цільовим призначенням для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельного павільону-комплексу за адресою: м. Київ, вул. Симиренка, 10Б, комунальної форми власності передана в оренду Набедрику Олегу Михайловичу на строк до 25.12.2020 з правом передачі у піднайм (суборенду), про що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. внесено відповідний запис №12754950.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.08.2016 у справі №826/3951/16 за позовом Фізичної особи-підприємця Ямкового Артема Сергійовича до Київської міської ради, третя особа - Фізична особа-підприємець Набедрик Олег Михайлович визнано протиправним та скасовано рішення Київської міської ради від 23.07.2015 №904/1768 "Про поновлення фізичній особі-підприємцю Набедрик О.М. договору оренди земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельного павільйону-комплексу на вул. Симиренка, 10-б у Святошинському районі м. Києва та внесення змін до нього".

Як вбачається з матеріалів справи, 06.09.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тандем-К" як продавцем та Фізичною особою-підприємцем Ямковим Артемом Сергійовичем було укладено договір купівлі-продажу майна, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левчук К.М. та зареєстрований в реєстрі за №246, відповідно до умов якого позивач набув право власності, зокрема, на торговельні ряди та павільйони (ринок) за адресою: м. Київ, вул. Симиренка, 12.

Відповідно до договорів №08116-19/13 щодо пайової участі в утриманні об'єкта благоустрою від 27.06.2019, №08111-19/13 щодо пайової участі в утриманні об'єкта благоустрою від 27.06.2019, №08122-19/13 щодо пайової участі в утриманні об'єкта благоустрою від 27.06.2019, №06783-19/12 щодо пайової участі в утриманні об'єкта благоустрою від 21.06.2019, №08120-19/13 щодо пайової участі в утриманні об'єкта благоустрою від 27.06.2019, №06796-19/12 щодо пайової участі в утриманні об'єкта благоустрою від 21.06.2019, №06794-19/12 щодо пайової участі в утриманні об'єкта благоустрою від 21.06.2019, №08118-19/13 щодо пайової участі в утриманні об'єкта благоустрою від 27.06.2019, які укладені між позивачем та Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Фізична особа-підприємець Ямковий Артем Сергійович зобов'язався оплатити пайову участь в утриманні об'єктів благоустрію за адресами: м. Київ, вул. Симиренка, 10 та вул. Симиренка, 12 в Святошинському районі м. Києва на території яких розташовані тимчасові споруди (павільйони).

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач стверджує про те, що оскільки постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.08.2016 у справі №826/3951/16 встановлено, що рішення Київської міської ради від 23.07.2015 №904/1768 "Про поновлення фізичній особі-підприємцю Набедрик О.М. договору оренди земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельного павільйону-комплексу на вул. Симиренка, 10Б у Святошинському районі м. Києва та внесення змін до нього" прийнято із порушенням визначеної законодавством процедури, визнано протиправним та скасовано, укладена на його підставі угода між Київською міською радою як орендодавцем та Набедрик О.М. як орендарем про поновлення та внесення змін до договору оренди земельних ділянок від 25.12.2015, посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. та зареєстрована в реєстрі за №469 відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України є недійсною через недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог ст.203 Цивільного кодексу України.

При цьому Фізична особа-підприємець Ямковий Артем Сергійович зазначає, що на земельних ділянках, які надані відповідачу 1 у користування за оспорюваним правочином, знаходяться тимчасові споруди, які належать позивачу.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним (підпункт 2 ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 Цивільного кодексу України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1-3, 5, 6 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, угода може бути визнана недійсною лише з підстав, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною.

У відповідності до ст.204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В силу припису ст.204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, угоди, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Суд зазначає, що чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними.

Таким чином крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Частиною 1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ч.2 ст.76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно з ч. 1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У ч.3 ст.2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Таким чином оскільки позивач не був стороною оспорюваної угоди про поновлення та внесення змін до договору оренди земельних ділянок, яка посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. 25.12.2015 та зареєстрована в реєстрі за №469, укладеної між Київською міською радою як орендодавцем та Набедрик О.М. як орендарем, саме на позивача покладається обов'язок обґрунтувати та довести суду належними та допустимими доказами, що у зв'язку з укладенням між відповідачами договору, були порушені права позивача, за захистом яких останній звернувся з відповідним позовом до суду.

Відповідно до ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 25.12.1997 у справі №9-зп щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України, частини першої статті 55 Конституції України слід розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов'язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, що відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмежене (пункт 2 цього рішення Конституційного Суду України).

Тобто Конституція України гарантує кожному право на судовий розгляд спору за виключенням випадків, у яких законом прямо встановлено обов'язковий порядок досудового врегулювання.

Із ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) вбачається, що доступ до правосуддя є невід'ємним елементом права на справедливий суд.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Як вже вказувалось судом, ст.20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України.

Виходячи з системного аналізу ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Тобто відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення факту порушення або оспорювання прав і охоронюваних законом інтересів покладено саме на позивача.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004 Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в ч.1 ста.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Суд зазначає, що аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Обґрунтування та доведення порушення своїх прав/законних інтересів здійснюється особою, яка звертається до суду та вказує про їх порушення, саме в контексті предмета та підстав позову.

Однак позивачем жодним чином не обґрунтовано та не підтверджено суду належними та допустимими доказами, що у зв'язку з укладенням між відповідачами оспорюваної угоди про поновлення та внесення змін до договору оренди земельних ділянок, яка посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. 25.12.2015 та зареєстрована в реєстрі за №469, об'єктом оренди за якою є земельні ділянки з кадастровими номерами 8000000000:75:318:0043, 8000000000:75:318:0045, розташовані за адресою вул. Симиренка, 10Б в Святошинському районі м. Києва, права позивача як власника павільйонів за адресою: м. Київ, вул. Симиренка, 12 (за договором купівлі-продажу майна від 06.09.2011) та за адресою: м. Київ, вул. Симиренка, 10 (за договорами №06794-19/12 щодо пайової участі в утриманні об'єкта благоустрою від 21.06.2019 та №08118-19/13 щодо пайової участі в утриманні об'єкта благоустрою від 27.06.2019), були якимось чином порушені.

Твердження позивача, викладені у позовній заяві про те, що на земельних ділянках, які надані відповідачу 1 у користування за оспорюваним правочином, знаходяться тимчасові споруди, які належать позивачу, жодним чином не обґрунтовують та не доводять порушення/невизнання/оспорювання будь-яких прав останнього.

Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами порушення його прав, у зв'язку з укладенням між відповідачами оспорюваної угоди про поновлення та внесення змін до договору оренди земельних ділянок, яка посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. 25.12.2015 та зареєстрована в реєстрі за №469.

Таким чином суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову Фізичної особи-підприємця Ямкового Артема Сергійовича до Фізичної особи-підприємця Набедрика Олега Михайловича та Київської міської ради про визнання недійсною угоди про поновлення та внесення змін до договору оренди земельних ділянок, яка посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. 25.12.2015 та зареєстрована в реєстрі за №469.

При цьому судом не досліджуються ті підстави позову, які зазначає позивач у своїй позовній заяві та відповіді на відзив відповідача 2, оскільки їх дослідження здійснюється судом після встановлення наявності порушених/оспорюваних/невизнаних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Так як позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами порушення його прав, за захистом яких він звернувся з даним позовом до суду (враховуючи предмет та підстави позову), підстави для дослідження вказаних обставин відсутні.

Щодо заяви відповідача 2 про пропуск позивачем строку позовної давності та застосування наслідків такого спливу, суд зазначає, що відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості, не застосовуючи при цьому позовну давність та наслідки її спливу.

З огляду на наведене всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду стосовно відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

Суд зазначає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Згідно положень ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про відмову у задоволенні позовних вимог, судовий збір покладається на позивача.

За приписами ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частиною 1 ст.124 Господарського процесуального кодексу України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.

Як встановлено судом, у позовній заяві позивачем було подано попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які останній очікує понести у зв'язку з розглядом даної справи та в якому зазначено про вартість витрат на правову допомогу у розмірі 15000,00 грн.

Однак, позивачем не було надано суду доказів понесення ним цих витрат (договору, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, актів приймання-передачі наданих послуг, детального опису робіт, платіжних доручень тощо), у зв'язку з чим суми таких витрат, заявлені в орієнтовному розрахунку понесених судових витрат, судом не розподіляються.

Керуючись ст.ст.74, 129, 238 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця Ямкового Артема Сергійовича до Фізичної особи-підприємця Набедрика Олега Михайловича та Київської міської ради про визнання недійсною угоди про поновлення та внесення змін до договору оренди земельних ділянок, яка посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. 25.12.2015 та зареєстрована в реєстрі за №469 відмовити повністю.

2. Відповідно до ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Відповідно до ч.1 ст.256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

4. Згідно з п.п.17.5 п.17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 18.02.2020 року.

Суддя М.Є.Літвінова