Рішення № 87678181, 11.02.2020, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.02.2020м. ДніпроСправа № 904/4636/19

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Рудь І.А., за участю секретаря судового засідання Товстоп`ятки В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Міхаель Хубер Україна", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінергія-Груп", м. Дніпро

про стягнення заборгованості в сумі 920 560 грн. 27 коп. за договором поставки від 01.03.2013 № 213004

Представники:

від позивача: Попович К.О., ордер КВ № 819415 від 10.02.2020, адвокат;

від відповідача: Смагін В.Г., довіреність б/н від 01.11.2019, адвокат.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Міхаель Хубер Україна" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, в якому просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінергія-Груп" заборгованість в сумі 944 620 грн. 06 коп., з яких: 816 606 грн. 47 коп. - основний борг, 128 013 грн. 59 коп. - пеня, відповідно до умов договору поставки від 01.03.2013 № 213004.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов спірного договору в частині повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару.

Ухвалою господарського суду від 16.10.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні на 05.11.2019.

05.11.2019 позивачем подано до суду заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої, у зв`язку із частковою оплатою відповідачем суми основного боргу, просить стягнути з останнього заборгованість в сумі 920 560 грн. 27 коп., з яких: 792 546 грн. 68 коп. - основний борг, 128 013 грн. 59 коп. - пеня.

У підготовчому засіданні 05.11.2019 оголошено перерву до 03.12.2019.

12.11.2019 до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, відповідно до якого підтвердив наявність заборгованості перед позивачем за поставлений товар в сумі 792 546 грн. 68 коп. та зазначив, що розрахунок пені виконаний позивачем арифметично правильно. Однак, просив суд зменшити розмір нарахованої позивачем пені, оскільки порушення строків оплати товару не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, відповідач завжди сумлінно виконував свої договірні зобов`язання, але наразі зазнає матеріальних труднощів внаслідок економічної ситуації у країні та наявності боргів контрагентів. Просив позов задовольнити частково.

Ухвалою господарського суду від 03.12.2019 продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів за ініціативою суду; відкладено підготовче засідання на 17.12.2019 за клопотанням відповідача.

16.12.2019 позивачем до суду електронною поштою надано відповідь на відзив, в якій він заперечує проти заяви відповідача про зменшення розміру пені, оскільки відповідачем не наведено обґрунтованих підстав для такого зменшення.

Ухвалою господарського суду від 17.12.2019 закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті в засіданні на 16.01.2020.

28.12.2019 до суду надійшло клопотання відповідача про приєднання до матеріалів справи доказів в обґрунтування заяви про зменшення розміру пені.

14.01.2020 до суду надійшли письмові пояснення позивача із запереченнями проти задоволення заяви відповідача про зменшення розміру пені.

Ухвалою господарського суду від 16.01.2020 відкладено розгляд справи по суті на 11.02.2020.

У судовому засіданні 11.02.2020 представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позові, просив задовольнити позов, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог; представник відповідача просив частково відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

В порядку ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини укладення договору; факт поставки товару; строк оплати; наявність часткової оплати; наявність прострочення оплати.

На підтвердження обставин, які є предметом доказування у даній справі, позивач надав до матеріалів справи такі докази:

- копію договору поставки від 01.03.2013 № 213004;

- копію додаткової угоди № 2 від 31.08.2018;

- копії видаткових накладних № 2056 від 04.03.2019, № 2120 від 06.03.2019, № 2396 від 14.03.2019, № 2686 від 22.03.2019, № 2740 від 25.03.2019, № 2838 від 27.03.2019, № 2975 від 29.03.2019, № 2992 від 29.03.2019, № 3073 від 02.04.2019, № 3103 від 02.04.2019, № 3125 від 03.04.2019, № 3482 від 12.04.2019;

- копію акту звірки взаєморозрахунків за період 01.01.2019 - 28.08.2019.

Так, судом встановлено, що 01.03.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Міхаель Хубер Україна" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сінергія-Груп" (покупець) укладено договір поставки № 213004 (далі - договір).

Згідно з п. 1.1. договору постачальник зобов"язується поставити (передати у власність) покупця фарби, лаки та допоміжні засоби для поліграфічного виробництва (далі - товар) на визначених цим договором умовах, а покупець зобов"язується прийняти товар і своєчасно оплатити його вартість.

За п. 1.2. договору кількість товару вказується в рахунку-фактурі, видатковій та податковій накладній. Товар поставляється в асортименті, кількості, комплектності і за цінами у відповідності зі специфікацією або видатковими накладними (актами), які в якості додатків є складовими частинами договору. Сторони можуть узгодити необхідні умови поставки шляхом надання покупцем заявки на поставку товару в письмовій або усній формі.

Пунктом 1.4. договору передбачено, що товар поставляється покупцю не пізніше 3 днів з моменту виписки постачальником відповідного рахунку-фактури згідно положень договору на умовах DDP, м. Дніпропетровськ, вул. Будьонного, 2А, у відповідності до вимог Інкотермс-2010, які застосовуються із урахуванням особливостей, пов"язаних із внутрішньодержавним характером цього договору, а також особливостей, що випливають із умов договору. Доставка здійснюється продавцем за власний рахунок. За згодою сторін умови постачання чи адреса постачання можуть бути змінені.

Відповідно до п. 2.1. договору поставка (здавання-приймання) товару від постачальника покупцю здійснюється згідно умов відповідного базису, вказаного в п. 1.4. договору. Покупець (його представник) перевіряє товар за кількістю і комплектністю та передає постачальнику відповідні видаткові накладні та довіреності на отримання матеріальних цінностей, підписані з боку покупця та належним чином оформлені.

Згідно з п. 3.2. договору, з урахуванням додаткової угоди № 2 від 31.08.2018, покупець має право на відстрочку платежу за кожною отриманою партією товару строком до 90 (дев"яносто) днів з дати поставки товару. Загальна вартість відвантаженого та несплаченого товару не повинна перевищувати 500 000 грн. 00 коп., з урахуванням ПДВ.

За п. 4.3. договору у випадку несвоєчасної оплати покупцем товару він сплачує постачальнику суму штрафу у розмірі 3% річних та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми прострочених платежів за кожний день прострочення оплати. Сплата пені не звільняє від виконання договірних зобов"язань.

Договір, відповідно до п. 5.1, набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2013, але в будь-якому разі до моменту виконання сторонами обов"язків за цим договором. У разі відсутності заперечень сторін щодо пролонгації договору протягом одного місяця до закінчення терміну дії договору, він вважається пролонгованим на тих же умовах на один календарний рік щорічно.

На виконання умов договору, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 1 473 107 грн. 01 коп., що підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними № 2056 від 04.03.2019 на суму 83 176 грн. 63 коп., № 2120 від 06.03.2019 на суму 261 879 грн. 49 коп., № 2396 від 14.03.2019 на суму 69 564 грн. 00 коп., № 2686 від 22.03.2019 на суму 286 456 грн. 56 коп., № 2740 від 25.03.2019 на суму 71 820 грн. 00 коп., № 2838 від 27.03.2019 на суму 86 854 грн. 80 коп., № 2975 від 29.03.2019 на суму 87 071 грн. 04 коп., № 2992 від 29.03.2019 на суму 37 843 грн. 68 коп., № 3073 від 02.04.2019 на суму 151 562 грн. 98 коп., № 3103 від 02.04.2019 на суму 4 605 грн. 00 коп., № 3125 від 03.04.2019 на суму 170 846 грн. 78 коп., № 3482 від 12.04.2019 на суму 161 426 грн. 05 коп. (а.с. 15-26).

Позивач зазначає, що відповідач, в порушення умов договору, свої зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати поставленого товару виконав частково, сплативши 680 560 грн. 33 коп., а саме: 01.08.2019 - 10 560 грн. 33 коп., 12.08.2019 - 100 000 грн. 00 коп., 16.08.2019 - 100 000 грн. 00 коп., 13.09.2019 - 134 495 грн. 79 коп., 13.09.2019 - 65 504 грн. 21 коп., 01.10.2019 - 95 940 грн. 21 коп., 01.10.2019 - 4 059 грн. 79 коп., 02.10.2019 - 150 000 грн. 00 коп., 30.10.2019 - 10 000 грн. 00 коп., 30.10.2019 - 10 000 грн. 00 коп.

У зв`язку з цим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 792 546 грн. 68 коп.

Доказів оплати відповідачем вказаної заборгованості сторонами до матеріалів справи не надано.

На підставі п. 4.3. договору позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 128 013 грн. 59 коп., за загальний період з 03.06.2019 по 04.10.2019. Нарахування пені здійснено за кожною видатковою накладною окремо.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі договору поставки, є господарськими зобов`язаннями, тому, згідно положень ст.ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов"язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов"язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов"язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов"язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання.

За ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов"язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов"язання (неналежне виконання).

Враховуючи умови п. 3.2. договору, з урахуванням додаткової угоди № 2 від 31.08.2018 та положень ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, відповідач повинен був здійснити оплату за поставлений товар:

- за видатковою накладною № 2056 від 04.03.2019 у строк до 03.06.2019 включно;

- за видатковою накладною № 2120 від 06.03.2019 у строк до 03.06.2019 включно;

- за видатковою накладною № 2396 від 14.03.2019 у строк до 11.06.2019 включно;

- за видатковою накладною № 2686 від 22.03.2019 у строк до 19.06.2019 включно;

- за видатковою накладною № 2740 від 25.03.2019 у строк до 24.06.2019 включно;

- за видатковою накладною № 2838 від 27.03.2019 у строк до 24.06.2019 включно;

- за видатковою накладною № 2975 від 29.03.2019 у строк до 26.06.2019 включно;

- за видатковою накладною № 2992 від 29.03.2019 у строк до 26.06.2019 включно;

- за видатковою накладною № 3073 від 02.04.2019 у строк до 01.07.2019 включно;

- за видатковою накладною № 3103 від 02.04.2019 у строк до 01.07.2019 включно;

- за видатковою накладною № 3125 від 03.04.2019 у строк до 01.07.2019 включно;

- за видатковою накладною № 3482 від 12.04.2019 у строк до 10.07.2019 включно.

Сторони підтверджують, що відповідач здійснив часткову оплату поставленого позивачем товару на суму 680 560 грн. 33 коп., а саме: 01.08.2019 - 10 560 грн. 33 коп., 12.08.2019 - 100 000 грн. 00 коп., 16.08.2019 - 100 000 грн. 00 коп., 13.09.2019 - 134 495 грн. 79 коп., 13.09.2019 - 65 504 грн. 21 коп., 01.10.2019 - 95 940 грн. 21 коп., 01.10.2019 - 4 059 грн. 79 коп., 02.10.2019 - 150 000 грн. 00 коп., 30.10.2019 - 10 000 грн. 00 коп., 30.10.2019 - 10 000 грн. 00 коп.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, заборгованість відповідача за поставлений позивачем товар становить 792 546 грн. 68 коп.

Враховуючи викладене, заборгованість за поставлений товар у розмірі 792 546 грн. 68 коп. підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ст. 548 Цивільного кодексу України).

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або iнше майно, якi боржник повинен передати кредиторовi у разi порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у вiдсотках вiд суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

За ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 4.3. договору у випадку несвоєчасної оплати покупцем товару він сплачує постачальнику суму штрафу у розмірі 3% річних та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми прострочених платежів за кожний день прострочення оплати. Сплата пені не звільняє від виконання договірних зобов"язань.

За розрахунком суду, пеня за загальний період з 04.06.2019 по 04.10.2019 (з урахуванням того, що початок прострочення за видатковою накладною № 2056 від 04.03.2019 - 04.06.2019) складає 127 864 грн. 97 коп. та підлягає стягненню з відповідача. Решта позовних вимог в цій частині задоволенню не підлягає.

Відповідач заявив клопотання про зменшення розміру пені, оскільки порушення строків оплати товару не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, відповідач завжди сумлінно виконував свої договірні зобов`язання, але наразі зазнає матеріальних труднощів внаслідок економічної ситуації у країні та наявності боргів контрагентів. На підтвердження вказаних обставин надав довідки банку про залишки коштів на рахунках за № 050/26-2215 від 16.12.2019, про кредитну заборгованість відповідача за № 050/29-897 від 17.12.2019, про залишки коштів на рахунках за № 050/26-2229 від 20.12.2019, а також довідку відповідача про дебіторську заборгованість за № 20/12-1 від 20.12.2019.

Позивач заперечував проти задоволення даного клопотання.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зі змісту наведених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню з відповідача, суд повинен об`єктивно оцінити майновий стан сторін, співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема із розміром збитків кредитора, а також чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) і захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Суд наголошує, що вказане питання вирішується з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.04.2019 у справі № 925/1549/17, від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18, від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18.

В аспекті права на справедливий суд, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд звертає увагу на наступні обставини та вважає за необхідне використати надане національним законодавством України право суду на зменшення розміру штрафних санкцій.

Надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, враховуючи інтереси обох сторін, виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 Цивільного кодексу України, а саме справедливості, добросовісності та розумності, беручи до уваги неподання позивачем будь-яких доказів понесення ним збитків чи додаткових витрат внаслідок допущеного відповідачем порушення, суд дійшов висновку про можливість застосування приписів ст. 233 Господарського кодексу України, ст. 551 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин та вважає за необхідне зменшити суму пені, яка підлягає до стягнення з відповідача, на 30% та стягнути пеню у розмірі 89 505 грн. 48 коп. (70%).

Таке зменшення розміру пені суд вважає розумним та оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків як для позивача, так і для відповідача.

Крім того, суд зазначає, що штрафні санкції спрямовані на спонукання сторони, винної у порушенні зобов`язання, до його виконання та дотримання в подальшому, а не засіб безпідставного збагачення.

Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За встановлених обставин, відповідач неналежним чином виконав свої договірні зобов`язання, чим порушив умови укладеного із позивачем договору та вищевказані приписи чинного законодавства, тому позовні вимоги позивача про стягнення 792 546 грн. 68 коп. - основного боргу, 89 505 грн. 48 коп. - пені є обґрунтованими і підлягають задоволенню. У решті позову слід відмовити.

Згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача зі сплати судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас, оскільки позивачем під час розгляду справи подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, за приписами п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена ним сума судового збору у розмірі 1 110 грн. 90 коп. підлягає поверненню позивачу за ухвалою суду, у разі подання відповідного клопотання.

Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінергія-Груп" (49000, м. Дніпро, вул. Данила Галицького, 2А, код ЄДРПОУ 36441431) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Міхаель Хубер Україна" (04074, м. Київ, вул. Шахтарська, 9 Г, код ЄДРПОУ 33496053) 792 546 грн. 68 коп. (сімсот дев"яносто дві тисячі п"ятсот сорок шість грн. 68 коп.) основного боргу, 89 505 грн. 48 коп. (вісімдесят дев"ять тисяч п"ятсот п"ять грн. 48 коп.) пені та 13 806 грн. 17 коп. (тринадцять тисяч вісімсот шість грн. 17 коп.) витрат зі сплати судового збору.

У решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду через Господарський суд Дніпропетровської області.

Повне рішення складено 19.02.2020

Суддя І.А. Рудь