Рішення № 87678035, 18.02.2020, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18 лютого 2020 р. Справа № 903/962/19

Господарський суд Волинської області у складі:

головуючого судді - Гарбара Ігоря Олексійовича

секретар судового засідання - Коваль Олександр Миколайович

за участю представників сторін:

від позивача: Гламазда М.П. - ордер серія ВЛ №000,064619 від 20.11.2019, посвідчення №285 від 30.05.2012.

від відповідача: н/з

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області справу №903/962/19 за позовом фізичної особи-підприємця Іллюка Вадима Михайловича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Аванта" про стягнення 115299,74грн.,

ВСТАНОВИВ:

09.12.2019 фізична особа-підприємець Іллюк Вадим Михайлович звернувся в суд з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Аванта" про стягнення 115299,74грн., в т.ч.: 97023,64 грн. основний борг, 670,97 грн. інфляційні втрати, 1674,65 грн. 3% річних та 15930,48 грн. пеня.

Заява обґрунтована не виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань згідно договору поставки №120-09А від 10.04.2009.

Ухвалою суду від 16.12.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження (а.c.1).

Протокольною ухвалою від 04.02.2020 суд відмовив у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі; відзив залишив без розгляду; закрив підготовче провадження у справі та призначив розгляд справи по суті (а.с.215).

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримує та просить суд позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання не з`явилася, 17.02.2020 подав до суду клопотання про зупинення провадження у справі, про поновлення строку на подання відзиву та відзив (т.1, а.с.221-250; т.2, а.с.1-41).

Протокольною ухвалою від 18.02.2020 суд відмовив у задоволенні клопотання про поновлення строку на подання відзиву, а відзив залишив без розгляду, а також відмовив у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі (т.2, а.с.45).

З врахуванням того, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.04.2009 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Аванта» (далі Покупець, Відповідач) та Приватним підприємцем Іллюк Вадимом Михайловичем (далі Постачальник, Позивач) укладено Договір поставки № 120-09А (далі - Договір), (а.с.15-16).

Пунктом 1.1 Договору сторони передбачили, що Постачальник зобов`язується передавати у власність Покупця товар вільний від будь-яких прав та претензій на нього третіх осіб, про які на момент договору Постачальник знав чи повинен був знати згідно накладних відповідно до замовлень Покупця, а Покупець зобов`язується приймати та оплачувати товар на умовах Даного Договору.

Предметом договору є товар (партія товару), вказаний у накладних (надалі -"товар"). Під партією Сторони розуміють товар, зазначений в окремій накладній (п.1.2 договору).

На підставі п.4.1. Договору, оплата за товар здійснюється на протязі 21 календарних днів з моменту поставки товару.

Відповідно п.5.2. Договору, у випадку несвоєчасної оплати за отриманий товар Покупець сплачує Постачальнику залікову неустойку (пеню) в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України за кожен день прострочки від суми неоплаченого товару але не більше 20 % від вартості партії товару.

Згідно п.8.1 Договору, даний Договір набирає чинності з моменту підписання його Сторонами і діє до 31.12.2009. В тому випадку, якщо зобов`язання за договором не будуть виконані Сторонами або однією із Сторін, то дія договору подовжується до повного виконання зобов`язань за Даним Договором.

На виконання умов договору позивач передав у власність відповідача товар за період з березня 2019 по квітень 2019 на загальну суму 97023,64 грн., що підтверджується видатковими накладними (а.с.48-133, 140).

З метою досудового врегулювання спору, ФОП Іллюк В.М. 02.10.2019 надіслав на адресу ТОВ «Торговий дім «Аванта» претензію від 01.10.2019 з проханням здійснити розрахунок за товар та пеню (а.с.36-40). Однак, претензія позивача залишилась не виконаною.

На день розгляду справи заборгованість становить 97023,64 грн.

Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Згідно з частинами 1, 2 статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. За визначенням статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб`єкта.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами передбачено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (далі - Положення), затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88.

За змістом пунктів 2.1-2.4 цього Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі первинні документи).

Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

За вказаних обставин, факт здійснення господарської операції, а саме поставка товару відповідачу, повинен підтверджуватися належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами.

Суд звертає увагу на те, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18.

Відповідно до статті 58-1 Господарського кодексу України, суб`єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим. Виготовлення, продаж та/або придбання печаток здійснюється без одержання будь-яких документів дозвільного характеру.

Суд встановив наявність відбитку печатки відповідача на видаткових накладних (а.с.48-133) та зазначає, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на накладних.

Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 910/6216/17 та від 05 грудня 2018 року у справі № 915/878/16.

При цьому, у постанові від 20.12.2018 у справі № 910/19702/17 Верховний Суд дійшов висновку, що відсутність у видаткових накладних назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки покупця, не може свідчить про те, що такі видаткові накладні є неналежними доказами у справі. Відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.

Отже, відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.01.2020 у справі № 916/922/19).

Як зазначає позивач, наявна заборгованість відповідача в сумі 97023,64 грн. підтверджується актом звірки взаєморозрахунків за період червень 2018 по травень 2019, який підписаний та скріплений печаткою боржника (а.с.17-35).

Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Отже, як вбачається з дослідженого в судовому засіданні акту звірки взаємних розрахунків, він підписаний не встановленою особою відповідача (боржника), а тому є неналежним доказом на підтвердження суми боргу.

Відповідно до ст. 144 ГК України, ст.11 ЦК України обов`язки суб`єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, непередбачених законом, але таких які йому не суперечать.

Згідно п.1 ст.12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Як встановлено ст.67 ГК України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Згідно ст.174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч.2 ст.180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 ст.628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В силу ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 173 ГК України та ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор -прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов`язання. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст.538 ЦК України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отримання відповідачем поставленого товару є підставою виникнення у відповідача зобов`язання оплатити поставлений товар відповідно до умов договору поставки, а також чинного законодавства на підставі оформлених відповідно до умов договорів видаткових накладних.

Суд встановив, що в даному випадку відносини між ТОВ «Торговий дім «Аванта» та ФОП Іллюк В.М. носять договірний характер, укладений між ними договір поставки №120-09А від 10.04.2009 недійсним судом не визнавався, договірними сторонами розірваний не був.

Враховуючи вищевикладене, укладення між сторонами договору, відпуск позивачем на виконання його умов відповідачу товарів, їх отримання відповідачем та не проведення при цьому всіх належних розрахунків і платежів, суд прийшов до висновку про підставність пред`явленого позивачем до відповідача позову в частині стягнення заборгованості в сумі 97023,64 грн. Сума боргу повністю підтверджується наявними в матеріалах справи документами, у встановленому випадку не була спростована відповідачем.

Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов`язання (п. 1 ст. 549 ЦК України). Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Як визначено ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

Несвоєчасне проведення відповідачем належних розрахунків з позивачем, існування у певні періоди заборгованості по оплаті стало підставою для нарахування пені за прострочку виконання грошових зобов`язань, а також інфляційних та процентів річних, та звернення до суду із позовом про стягнення нарахованих сум.

Згідно з п.3 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Договором (Пункт 5.2) передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати за отриманий товар Покупець сплачує Постачальнику залікову неустойку (пеню) в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України за кожен день прострочки від суми неоплаченого товару але не більше 20 % від вартості партії товару.

Згідно з приписами ст. 216-218 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вказана норма є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов`язання. Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з представленими господарському суду розрахунками до позовної заяви позивачем відповідно до ст. 625 ЦК України було нараховано відповідачу 670,97 грн. інфляційних втрат та 1674,65 грн. - 3% річних, а також відповідно до п.5.2. договору пеню в розмірі 15930,48 грн. (а.с.11-12).

Пеня нарахована в межах передбаченого ч.6 ст. 232 ГК України 6-місячного строку, прострочка оплати для нарахування 3% річних та інфляційних втрат підтверджена матеріалами справи.

Контррозрахунку нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних відповідачем до матеріалів справи не надано.

Перевіривши доданий позивачем до позовної заяви розрахунок заборгованості за допомогою комплексної системи інформаційно-правового забезпечення "ЛІГА:ЗАКОН" по пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що правомірним є нарахування та підлягає стягненню з відповідача: 670,97 грн. інфляційних втрат, 1674,65 грн. - 3% річних, а також пеня в розмірі 15930,48 грн. (а.с.42-44).

Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження неотримання товару або спростування заявленого боргу.

Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача за договором поставки №120-09А від 10.04.2019 підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована підлягає до задоволення в сумі 115299,74 грн. заборгованості, в т.ч.: 97023,64 грн. основний борг, 670,97 грн. інфляційні втрати, 1674,65 грн. 3% річних та 15930,48 грн. пеня.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 1921,00 грн. відповідно до ст. 129 ГПК України слід покласти на нього.

Подаючи позов до суду та до прийняття судом рішення, представник позивача просив стягнути з відповідача на його користь 6400,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи № 903/962/19.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Статтею 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частиною 5 ст. 126 ГПК України встановлено, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

Позивач у справі оплату послуг адвоката підтвердив договором про надання правничої допомоги від 25.09.2019 з додатком, додатковою угодою №1 від 02.12.2019 до договору, ордером серія ВЛ №000,064619 від 20.11.2019, посвідченням адвоката №285 від 30.05.2012, актом приймання-передачі наданих послуг від 23.10.2019, рахунком №92 від 23.10.2019 квитанцією №ПН897 від 24.10.2019 (а.с.42-47,141, 145).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 визначила докази, які є необхідними для компенсації витрат на правничу допомогу: на підтвердження цих обставин (складу та розміру витрат) суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат.

Із дослідженого договору про надання правничої допомоги від 25.09.2019, а саме п.4.1 сторони узгодили, що за надання правової (правничої) допомоги клієнт зобов`язується виплатити адвокатському об`єднанню гонорар за домовленістю, згідно з обсягом наданих послуг, відповідно до підписаних сторонами актів прийому-передачі наданої правової допомоги, незалежно від гіпотетичного досягнутого результату у кожній конкретній справі.

Відповідно до п.4.2. договору, розмір гонорару у кожній конкретній справі визначається сторонами у додатках до даного договору, які є його невід`ємною частиною. При цьому враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвокатів Адвокатського об`єднання залучених до виконання захисту інтересів клієнта та інші істотні обставини. Гонорар є розумним та враховує витрачений адвокатами Адвокатського об`єднання час з розрахунку 1 година роботи - 1000,00 грн.

Згідно із актом приймання-передачі наданих послуг до договору про надання правничої допомоги, адвокатом в рамках представництва інтересів клієнта як позивача в суді першої інстанції у господарській справі №903/962/19 було надано наступні послуги:

1. Зустріч з клієнтом для надання консультацій, ознайомлення з наданими клієнтом договором, бухгалтерськими і банківськими документами (1год. - 1000,00грн.);

2. Підготовка проекту претензії про оплату коштів з розрахунком інфляційних, пені, 3% річних (1,5 год. - 1500,00 грн.);

3. Підготовка та подання до суду заяви (з додатками) про видачу судового наказу про стягнення коштів з боржника, розрахунок пені, річних відсотків (2,5 год. - 2500,00грн.)

Загальна вартість наданих послуг адвокатом - 5000,00 грн.

Як вбачається з копії квитанції №ПН897 від 24.10.2019 ФОП Іллюк В.М. перерахував адвокатському об`єднанню 5000,00 грн.

Разом з тим, 02.12.2019 між адвокатським об`єднанням «АФК» та ФОП Іллюк В.М. укладено додаткову угоду №1 до договору від 25.09.2019, за умовами якої сторони погодили додаток №1 до договору викласти у іншій редакції. Пункт 4, 5 викласти: участь в судових засіданнях в Господарському суду Волинської області (1 засідання - 700 грн.). Підготовка відповіді на відзив відповідача.

Оскільки адвокат Гламазда М.П. був присутній у двох судових засідання, то сума 1400 грн. за участь у судових засіданнях підлягає до задоволення.

При цьому судом врахована позиція Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, яка висвітлена у постанові від 03.10.2019 в справі №922/445/19.

Враховуючи вказане, позивачем згідно з вимогами ст. 74 ГПК України було доведено надання йому адвокатським об`єднанням вказаних послуг у суді.

Суд, при вирішенні розміру судових витрат переглянув калькуляцію часу, який був витрачений адвокатом, оцінив співмірність та розумність ціни його послуг, врахував складність справи.

Приймаючи до уваги наведене вище, виходячи із засад розумності і справедливості, суд вважає підставним та обґрунтованим стягнення з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6400,00 грн.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

За таких обставин, інші доводи та заперечення сторін судом розглянуті та відхилені як такі, що на результат вирішення спору з наведених вище підстав, впливу не мають.

На підставі викладеного, керуючись ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 256 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Аванта" (вулиця Олени Теліги, 15, місто Київ, 04112, код ЄДРПОУ 35495114) на користь фізичної особи-підприємця Іллюка Вадима Михайловича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 115299,74 грн. (сто п`ятнадцять тисяч двісті дев`яносто дев`ять гривень сімдесят чотири копійки) заборгованості (в т.ч.: 97023,64 грн. основний борг, 670,97 грн. інфляційні втрати, 1674,65 грн. 3% річних та 15930,48 грн. пеня), 1921,00 грн. (одна тисяча триста дев`ятсот двадцять одна гривня) витрат по сплаті судового збору та 6400,00 грн. (шість тисяч чотириста гривень) витрат на оплату правничої допомоги.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення складено 19.02.2020.

Суддя І. О. Гарбар