Рішення № 87675479, 19.02.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2020 р. справа № 520/101/20

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горшкової О.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Національної поліції України (вул. Ак. Богомольця, буд. 10,м. Київ,01601) про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд:

- визнати протиправною відмову Національної поліції України код ЄДРПОУ 40108578 від 03.01.2020 в наданні інформації на запит ОСОБА_1 від 28.12.2019 (Запит на інформацію № 711640).;

- зобов`язати Національну поліцію України код ЄДРПОУ 40108578 розглянути публічний запит ОСОБА_1 від 28.12.2019 про надання інформації (реєстраційний № 711640) відповідно до Закону України Про доступ до публічної інформації від 13 січня 2011 року № 2939-УІ та надати відповідь по суті запиту.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що поданий ним 28.12.2019 року інформаційний запит був спрямований лише на доступ до вже існуючої інформації (документів) і не вимагав створення у відповідь на запит нової інформації (зокрема, шляхом проведення аналітичної роботи), окрім випадку, якщо відповідач не володіє, але повинен був би володіти (в силу публічної заяви на брифінгу 04.08.2016 року) запитуваною інформацією. У випадку, якщо публічна заява була зроблена голослівно, слід було повідомити, що запитувана інформація відсутня. З огляду на зазначене, позивач вказав, що Національною поліцією України не надано відповіді на по суті заявлених у запиті від 28.12.2019 року питань, чим фактично відмовлено ОСОБА_1 у доступі до публічної інформації та обмежено його конституційні права.

Ухвалою суду від 16.01.2020 року відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов, а позивачеві - відповідь на відзив.

Представником відповідача через канцелярію суду 12.02.2020 року надано відзив на позов, в якому відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог та вказав, що Департамент документального забезпечення, отримавши запит Галенченка В.М. від 28.12.2019 року на доступ до публічної інформації прийшов до висновку, що він за своїм змістом та предметом відповідає зверненню, а тому у відповідності до вимог законодавства запит Галенченка В.М. від 28.12.2019 прийнято до розгляду в порядку Закону № 393/96-ВР "Про звернення громадян", про що повідомлено заявника. Так, НПУ було повідомлено позивача про те, що за змістом його запит є зверненням, а тому зареєстрований відповідно до статті 5 Закону та Інструкції з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об`єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.1997 № 348 за вхідним 1 Г-163 від 03.02.2020, а тому Департамент документального забезпечення діяв відповідно до вимог законодавства.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 28.12.2019 о 18:42 год. в порядку ст. 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» на електронну адресу Національної поліції України направив запит на отримання публічної інформації, а саме документів, якими підтверджується та/або спростовується, у тому числі у подальшому, публічна заява заступника начальника відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням ГПУ Андрія Шевченка, і начальника Департаменту карного розшуку Національної поліції ОСОБА_2 під час брифінгу на тему: «Нові деталі у розслідуванні вбивства ОСОБА_3 » в Києві, 4 серпня 2016 р.

В подальшому Департаментом документального забезпечення НПУ листом від 06.01.2020 року ОСОБА_1 було повідомлено про те, що за змістом його запит від 28.12.2019 року є зверненням, а тому зареєстрований відповідно до статті 5 Закону та Інструкції з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об`єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.1997 № 348 за вхідним 1 Г-163 від 03.02.2020.

Позивач, вважаючи, що листом від 06.01.2020 року відповідачем фактично відмовлено позивач у доступі до публічної інформації у запитуваному обсязі, звернувся до суду із даним позовом.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 34 Конституції України кожному гарантовано право на отримання, зберігання та поширення інформації. Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес регулюються Законом України "Про доступ до публічної інформації" (далі - Закон України від 13.01.2011 № 2939-VI).

Статтею 1 цього Закону визначено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Згідно із ст.12 Закону, суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є:

1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень;

2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону;

3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Частиною 1 та 2 статті 2 Закону України від 13.01.2011 № 2939-VI визначено, що метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб`єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації. Цей Закон не поширюється на відносини щодо отримання інформації суб`єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій, а також на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом.

З правового аналізу вищезазначених норм права випливає, що публічною інформацією є наявна відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях: уся інформація, що перебуває у володінні суб`єктів владних повноважень, тобто органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, органів влади Автономної Республіки Крим, інших суб`єктів, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання (пункт 1 частини першої статті 13 Закону України від 13.01.2011 № 2939-VI).

Статтею 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено шляхи доступу до інформації, а саме: систематичне та оперативне оприлюднення інформації в офіційних друкованих виданнях, на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет, на інформаційних стендах та надання інформації за запитами на інформацію.

Відповідно до частини 4 статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації», усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акту, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.

Як уже зазначено, частиною 1 статті 13 Закону №2939-VI визначено перелік розпорядників публічної інформації, якими, зокрема, є органи місцевого самоврядування.

Положеннями пункту 6 частини 1 статті 14 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що розпорядники інформації зобов`язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

Згідно з положеннями статті 16 Закону №2939-VI, розпорядник інформації відповідає за визначення завдань та забезпечення діяльності структурного підрозділу або відповідальної особи з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації, відповідальних за опрацювання, систематизацію, аналіз та контроль щодо задоволення запиту на інформацію, надання консультацій під час оформлення запиту, а також за оприлюднення інформації, передбаченої цим Законом.

Відповідно до частини 2 статті 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Згідно частин 1-2 статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації», розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту.

З аналізу наведених норм закону вбачається, що публічна інформація, крім встановлених законом випадків, є відкритою, а доступ до неї може забезпечуватися шляхом надання розпорядником інформації, до яких належать і суб`єкти владних повноважень, у встановлені законом строки інформації за відповідними запитами, зокрема, фізичних осіб. Перелік підстав для відмови в задоволенні запиту на інформацію є вичерпним.

При цьому, статтею 3 Закону України «Про звернення громадян» встановлено, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

З аналізу вищезазначених норм права випливає, що звернення громадян до суб`єкта владних повноважень щодо отримання інформації, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених Законом України «Про доступ до публічної інформації» є запитом на публічну інформацію.

Отже, визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях та знаходилась у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, про що звернуто увагу постановою пленуму Вищого адміністративного суду України від 29.09.2016 № 10 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації".

При цьому, якщо запит стосується інформації, яка міститься в кількох документах і може бути зібрана і надана без значних інтелектуальних зусиль (наприклад, без проведення додаткового змістовного аналізу), то така інформація відповідає критеріям «відображеності та за документованості» і є публічною. Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник не володіє запитуваною інформацією, але зобов`язаний нею володіти.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 31.07.2018 по справі №820/4263/17.

Частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з п.6.4 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29.09.2016 №10 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації» при визначенні того, чи є суспільний інтерес в отриманні інформації, суди повинні враховувати таке.

Перелік видів інформації, що може бути предметом суспільного інтересу, не є вичерпним.

З огляду на характер суспільно необхідної інформації законодавство не надає вичерпного визначення цього поняття. Гнучкість законодавства в цьому аспекті виправдано надає судам можливість визначати, чи є конкретна інформація суспільно необхідною, з врахуванням індивідуальних обставин справи.

Таким чином, оцінюючи конкретну інформацію на предмет наявності суспільного інтересу до неї, суди повинні застосовувати певні критерії.

Так, наприклад, інформація може вважатись суспільно необхідною, якщо її поширення сприяє:

1) дискусії з питань, що хвилюють суспільство чи його частину, необхідності роз`яснення питань, які важливі для актуальної суспільної дискусії;

2) з`ясуванню та розумінню причин, які лежать в основі рішень, які приймає державний орган, орган місцевого самоврядування, його службова чи посадова особа;

3) посиленню підзвітності і підконтрольності влади суспільству загалом, у тому числі шляхом забезпечення прозорості процесу підготовки і прийняття владних рішень;

4) дієвому контролю за надходженням та витрачанням публічних коштів, розпорядженням державним або комунальним майном, розподіленням соціальних благ;

5) запобіганню розтраті, привласненню публічних коштів і майна, запобіганню незаконному особистому збагаченню публічних службовців;

6) захисту навколишнього середовища, виявленню завданої або можливої шкоди екології, обізнаності суспільства про дійсний стан довкілля та чинники, які на нього впливають;

7) виявленню ризиків для здоров`я людей, для громадської безпеки і порядку, запобігання їм та їх наслідкам;

8) виявленню шкідливих для людини наслідків діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб;

9) інформуванню про діяльність органів публічної влади (державних органів, органів місцевого самоврядування), про їхні внутрішні правила, організацію роботи тощо;

10) інформуванню про діяльність та поведінку публічних осіб, тобто осіб, які обіймають посади публічної служби та/або користуються публічними ресурсами, а також, у ширшому значенні, осіб, які відіграють певну роль у громадському житті - в політиці, економіці, мистецтві, соціальній сфері, спорті чи у будь-якій іншій сфері;

11) викриттю недоліків у діяльності органів публічної влади, їхніх працівників;

12) виявленню порушень прав людини, зловживання владою, корупційних правопорушень, неетичної поведінки публічних службовців, невиконання (чи неналежного, недбалого виконання) ними своїх обов`язків, дискримінації за будь-якою ознакою;

13) інноваціям, науковим дослідженням;

14) економічному розвитку, підприємницькій діяльності, інвестиціям;

15) виявленню фактів введення громадськості в оману.

Крім того, визначаючи те, чи є інформація суспільно необхідною, суди повинні враховувати:

1) особу запитувача. Якщо інформацію запитує журналіст або особа, яка, користуючись сучасними засобами комунікації систематично інформує суспільство про суспільні події, представник громадської організації, це є додатковим аргументом на користь наявності суспільного інтересу запитуваної інформації;

2) кількість осіб (фізичних чи юридичних), яких стосується запитувана інформація. Так, наприклад, інформація про структуру тарифу оплати комунальних послуг стосується кожного члена територіальної громади, на яку поширюється відповідне рішення. Тому чим більша кількість осіб, на чиї права, обов`язки та інтереси впливає запитувана інформація, тим більший суспільний інтерес до неї;

3) наявність суспільної дискусії на момент отримання розпорядником інформації запиту (стосується актуальної дискусії, яка ведеться, наприклад, у засобах масової інформації, парламенті чи місцевій раді);

4) час, який минув з моменту створення інформації/документа. Так, чим більше часу проходить з моменту створення інформації/документа, тим меншою, здебільшого, є потенційна шкода в розголошенні і, відповідно, тим більше перевага надається розкриттю інформації;

5) чим менша ймовірність завдання шкоди, тим більша перевага надається розкриттю інформації;

6) якщо інформація стосується публічного діяча або особи, яка претендує на зайняття публічної посади, то це додатковий аргумент на користь розкриття інформації. Така інформація може бути обмежена в доступі лише через серйозні обставини та високу ймовірність завдання істотної шкоди. Публічними діячами у цьому контексті можуть вважатись особи, які обіймають посади публічної служби (посади в державних органах, органах місцевого самоврядування) або користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі). Чим вищою є посада публічної служби, яку займає особа або на яку претендує особа, тим меншою є можливість обмеження доступу до інформації про неї;

7) лише дуже серйозні доводи на користь суспільного інтересу в розголошенні інформації можуть переважити можливу шкоду інтересам захисту права на невтручання в особисте життя та захисту персональних даних, коли йдеться про так звані вразливі персональні дані (дані про расове або етнічне походження, політичні, релігійні або світоглядні переконання, членство в політичних партіях та професійних спілках, засудження до кримінального покарання, а також дані, що стосуються здоров`я, статевого життя, біометричних або генетичних даних).

З наведених нормативних положень вбачається, що словосполучення «суспільний інтерес (суспільно необхідна інформація)» вживається у випадках, коли йдеться про необхідність поширення інформації з обмеженим доступом, яка впливає на права та інтереси необмеженого кола осіб.

Зі змісту запиту ОСОБА_1 від 28.12.2019 року вбачається, що позивач, реалізуючи свої конституційні права, бажав отримати доступ до публічної інформації та документів, на які було озвучене посилання на брифінгу Національної поліції 04.08.2016 року, тобто щодо документів, які уже були створені суб`єктом владних повноважень в ході виконання своїх обов`язків, заздалегідь зафіксовані та які не потребували додаткового створення чи проведення певної аналітичної роботи, що є визначальним для публічної інформації та узгоджується з вимогами Закону України "Про доступ до публічної інформації".

Отже, запит Галенченка В.М. від 28.12.2019 року за змістом та формою відповідає вимогам Закону України "Про доступ до публічної інформації", що, в свою чергу, корелює обов`язку Національної поліції України, як розпорядникові публічної інформації, яка була використана на публічному брифінгу 04.08.2016 року, надати позиву повну, достовірну відповідь по суті заявлених питань або сформувати відповідь про відмову у наданні такої публічної інформації з правовим обґрунтуванням та роз`ясненням, в якій частині запит позивача не відповідає вимогам Закону України "Про доступ до публічної інформації".

Суд звертає увагу, що у контексті розуміння 6 ч.1 ст. 14 Закону України "Про доступ до публічної інформації", розпорядник інформації повинен надати відповідь на письмовий запит запитувача інформації, при цьому, такий, повинен бути повним, достовірним та точним або вмотивовану відмову у наданні запитуваної інформації, у разі наявності підстав, унормованих ст. 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації".

Дослідивши зміст відповіді Національної поліції України від 06.01.2020 року на запит позивача, суд зазначає, що відповідач лише проінформував заявника, що його запит за змістом є зверненням та буде зареєстрований у відповідності до вимог Закону України "Про звернення громадян".

Тобто, відповідач по суті не розглянув запит позивача, не надав оцінку та не роз`яснив позивачу, в чому саме полягає невідповідність предмету запиту ОСОБА_1 від 28.12.2019 року вимогам Закону України "Про доступ до публічної інформації", враховуючи необхідність дотримання суб`єктом владних повноважень принципів добросовісності, розсудливості.

Суд враховує посилання відповідача на позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 06.03.2019 року по справі № 813/3059/16, однак вказані висновки Верховного Суду України не звільняють суб`єкта владних повноважень від необхідності надання заявнику обґрунтованих пояснень стовно невідповідності його запиту вимогам Закону України "Про доступ до публічної інформації".

Суд не приймає до уваги посилання відповідача у відзиві на позов на те, що запит позивача не містить опису інформації, вид, назву , реквізити чи зміст документу, щодо якого зроблено запит, оскільки пункт 2 частини п`ятої статті 19 Закону України "Про доступ до публічної інформації" не передбачає обов`язку запитувача інформації вказати у запиті всі перелічені критерії, а містить сполучники "або", "чи", а тому суд приходить до висновку, що реквізити документів щодо яких зроблено запит, є достатніми для їх ідентифікації.

Згідно з ч.1 ст. 7 Закону України "Про доступ до публічної інформації" конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону.

Відповідно до ч.7 ст.6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

Системно проаналізувавши вищезазначені норми права, суд приходить до висновку про те, що навіть якщо запитувана інформація належить до інформації з обмеженим доступом або є конфіденційною інформацією, відповідно до приписів ч.7 ст.6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. В такому випадку якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення Міністерством оборони України повинна бути надана інформація, доступ до якої необмежений.

Приписами статті 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувач має право оскаржити ненадання відповіді на запит на інформацію. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 24 Закону України «Про доступ до публічної інформації», відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації несуть особи, винні у ненаданні відповіді на запит.

Підсумовуючи вищезазначене, враховуючи те, що Національною поліцією України у відповіді від 06.01.2020 року не розглянуто по суті запит ОСОБА_1 від 28.12.2019 року та, водночас, не сформовано вмотивовану відмову у наданні запитуваної інформації (у разі наявності підстав, унормованих ст. 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації"), а лише відмовлено у розгляді запиту ОСОБА_1 від 28.12.2019 року в порядку Закону України "Про доступ до публічної інформації" та роз`яснено порядок розгляду запиту позивача в інший спосіб - за Законом України "Про звернення громадян", то суд приходить до висновку про відмову у задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною відмову Національної поліції України код ЄДРПОУ 40108578 від 03.01.2020 в наданні інформації на запит ОСОБА_1 від 28.12.2019 (запит на інформацію № 711640).

Натомість, належним способом захисту прав та законних інтересів позивача є зобов`язання Національної поліції України повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 28.12.2019 (запит на інформацію № 711640) в порядку та у відповідності до вимог Закону України "Про доступ до публічної інформації" та надати відповідь по суті запиту.

Згідно вимог частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди, серед іншого, перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що часткове задоволення позовних вимог.

Питання щодо стягнення судових витрат не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, як учасник бойових дій (ст. 13 Закону України "Про судовий збір").

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Національної поліції України про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії- задовольнити частково.

Зобов`язати Національну поліцію України повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 28.12.2019 (запит на інформацію № 711640) в порядку та у відповідності до вимог Закону України "Про доступ до публічної інформації" та надати відповідь по суті запиту.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.О. Горшкова