Рішення № 87675434, 12.02.2020, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/2644/19

12 лютого 2020 рокум. Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючої судді Мірінович У.А.

за участю:

секретаря судового засідання Хоменко Л.В.

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Нацюк О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, в якій просить:

- визнати бездіяльність протиправною відповідача у непризначені позивачу пенсії державного службовця з 06.03.2019 по 23.07.2019;

- визнати протиправним рішення від 23.07.2019 про залишення заяви про призначення пенсії держслужбовця від 06.03.2019 без розгляду;

- визнати протиправним рішення про призначення пенсії держслужбовця з 25.07.2019;

- зобов`язати відповідача призначити та перерахувати позивачу пенсію державного службовця з моменту першого звернення - 06.03.2019;

- зобов`язати відповідача виплатити недоплачену позивачу пенсію держаного службовця в сумі 8552,71 грн;

- стягнути моральну шкоду у розмірі 10000 грн на розрахунковий рахунок позивача.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач 08.01.2019 звернувся до відповідача, який є правонаступником Тернопільського об`єднаного УПФУ Тернопільської області, для з`ясування питання щодо можливості переведення з одного виду пенсії на пенсію за віком державного службовця. Після чого, позивача було повідомлено, що для такого переведення на інший вид пенсії потрібно надати відповідні документи, зокрема довідку щодо складових заробітної плати. Надалі, зокрема 22.01.2019 позивач звернувся із заявою до Міністерства соціальної політики України, в якій просив видати довідку про складові зарплати державного службовця, на яку отримав лист від 08.02.2019. В результаті такого звернення до Міністерства соціальної політики України та звернення до Тернопільського міського голови Надала С.В. від 20.02.2019, Управлінням соціальної політики Тернопільської міської ради 05.03.2019 за № 516/13.4 видано довідку про складові заробітної плати для призначення позивачу пенсії державного службовця з місячним розрахунком 13559 грн, згідно 4-ої групи оплати праці.

Надалі, позивач 06.03.2019 звернувся із відповідною заявою до відповідача про переведення з одного виду пенсії на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу", надавши до заяви всі необхідні документи, в тому числі довідку про складові заробітної плати від 05.03.2019 за № 516/13.4. Враховуючи те, що відповідно до частини п`ятої статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) позивач не отримав від відповідача рішення щодо призначення або відмови у призначенні такої пенсії, 25.04.2019 позивач звернувся до відповідача зі заявою про надання письмового підтвердження щодо призначення йому пенсії державного службовця. Однак, 08.05.2019 Тернопільським об`єднаним УПФУ Тернопільської області та 20.05.2019 Головним УПФ в Тернопільській області були надані лише проміжні відповіді. Зокрема, листом від 08.05.2019 відповідач повідомив позивача, що вирішення даного питання щодо призначення пенсії вимагає додаткового опрацювання, а тому відповідь буде надано у строки, визначені Законом України "Про звернення громадян". Листом від 20.05.2019 відповідач повідомив позивача, що для правильного застосування нормативно - правових актів щодо призначення та обчислення розміру пенсії відповідачем направлено запит до Пенсійного фонду України. Водночас, на повторне звернення позивача щодо прийняття рішення про призначення такої пенсії, відповідач листом від 09.07.2019 повідомив позивача, що Пенсійним фондом України направлено запит до Міністерства соціальної політики України щодо вирішення даного питання.

Надалі, листом від 23.07.2019 відповідач повідомив позивача, що його заява від 06.03.2019 про переведення із пенсії за віком згідно Закону № 1058-IV на пенсію за віком згідно Закону України "Про державну службу" залишена без розгляду, мотивуючи тим, що для такого переведення на інший вид пенсії необхідно надати довідку про складові заробітної плати із зазначенням посадового окладу, віднесеного до 5-ої групи оплати праці - 6100 грн. У зв`язку з чим, позивач 23.07.2019 повторно звернувся до Управління соціальної політики Тернопільської міської ради зі заявою про видачу нової довідки про складові заробітної плати. На підставі такої заяви, 24.07.2019 зазначене Управління видало позивачу довідку про складові заробітної плати № 330/13-4 із зазначенням посадового окладу, віднесеного до 5-ої групи оплати праці - 11115 грн.

Надалі, позивач 25.07.2019 повторно звернувся до відповідача із заявою щодо призначення такої пенсії, надавши до заяви всі необхідні документи, в тому числі довідку про складові заробітної плати № 330/13-4 від 24.07.2019. За результатами розгляду такої заяви, відповідач листом від 29.08.2019 повідомив позивача, що йому призначено пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" з 25.07.2019.

Позивач вважає, що відповідач протиправно призначив йому таку пенсію з 25.07.2019, оскільки останній звернувся із відповідною заявою щодо переведення на інший вид пенсії 06.03.2019, а тому відповідно до Закону № 1058-IV відповідач зобов`язаний був протягом 10-ти днів вирішити питання про призначення зазначеної пенсії. У випадку, якщо необхідно було надати додаткові документи для призначення такої пенсії, відповідач зобов`язаний був повідомити про це позивача і надати строк три місяці для надання відповідних документів, у такому випадку пенсія призначається з дня звернення із заявою, тобто 06.03.2019.

Таким чином, позивач вважає, що відповідач 23.07.2019 протиправно прийняв рішення про залишення заяви від 06.03.2019 щодо переведення на інший вид пенсії без розгляду, так як відповідно до вимог чинного законодавства України відповідач ненаділений повноваженнями щодо прийняття такого рішення. При цьому, відповідач не надав позивачу тримісячного строку для надання відповідних документів для призначення такої пенсії, у зв`язку з чим унеможливив позивача на отримання відповідної пенсії у визначений законом строк.

Водночас, звернув увагу суду на те, що такими протиправними діями йому завдана моральна шкода в розмірі 10000 грн, яка полягає у наступному: погіршенні фізичного стану здоров`я, яке виявилося у загостренні перебігу хронічної форми обструктивного захворювання легень II ступеня (лікування у стаціонарі), що спричинено значним стресовим станом; незаконні дії працівників та посадовців відповідача глибоко образили позивача як людину, яка більше 20 років працювала на різних державних посадах та все життя присвятила бездоганному виконанню посадових обов`язків.

Ухвалою суду від 09.12.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено у справі судове засідання.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі, з мотивів, викладених у позовній заяві, просив позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні, заперечуючи проти позову, суду пояснила, що відповідач правомірно прийняв рішення про залишення заяви від 06.03.2019 щодо переведення з одного виду пенсії на пенсію за віком державного службовця без розгляду, так як у довідці від 05.03.2019 № 516/13.4, яка була надана позивачем, не вірно було визначено посадовий оклад позивача (7510 грн) та розгляд такої заяви потребував отримання додаткової інформації від компетентних органів. Таким чином, оскільки позивач 25.07.2019 повторно звернувся до відповідача із заявою щодо призначення такої пенсії, надавши до заяви всі необхідні документи, в тому числі довідку про складові заробітної плати № 330/13-4 від 24.07.2019, відповідач з 25.07.2019 призначив позивачу пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу".

Щодо стягнення моральної шкоди представник відповідача суду пояснила, що позивач не довів, що саме діями або бездіяльністю Головного управління йому заподіяно моральну шкоду, а саме: не надано належних пояснень в чому конкретно полягає моральна шкода, якими доказами вона підтверджується (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров`я тощо), наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) відповідача та заподіянням йому шкоди, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди, тощо.

З огляду на зазначене, посилаючись на відзив на позовну заяву та додаткові пояснення, просила у задоволенні позовних вимог відмовити (арк. справи 73-79, 124-125).

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.

Як підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами, позивач з 02.01.2017 перебуває на обліку у відповідача та отримував пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV.

Надалі, 06.03.2019 позивач звернувся із відповідною заявою до відповідача про переведення з одного виду пенсії на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу", так як позивач досягнув 62 роки та мав належний стаж державного службовця згідно записів трудової книжки, що не заперечується сторонами. Водночас, позивач до такої заяви надав всі необхідні документи, в тому числі довідку про складові заробітної плати від 05.03.2019 за № 516/13.4 (арк. справи 22-23).

Враховуючи те, що відповідно до частини п`ятої статті 45 Закону № 1058-IV позивач не отримав від відповідача рішення щодо призначення або відмови у призначенні такої пенсії, 25.04.2019 позивач звернувся до відповідача зі заявою про надання письмового підтвердження щодо призначення йому пенсії державного службовця (арк. справи 24).

Однак, 08.05.2019 Тернопільським об`єднаним УПФУ Тернопільської області та 20.05.2019 Головним УПФ в Тернопільській області були надані лише проміжні відповіді.

Зокрема, листом від 08.05.2019 відповідач повідомив позивача, що вирішення даного питання щодо призначення пенсії вимагає додаткового опрацювання, а тому відповідь буде надано у строки, визначені Законом України "Про звернення громадян" (арк. справи 25).

Листом від 20.05.2019 відповідач вказав позивачу, зокрема, що довідка про складові заробітної плати від 05.03.2019 № 516/13.4 видана за схемами посадових окладів державних службовців з врахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 06.02.2019 № 102 відповідно до наказу Міністерства соціальної політики України від 10.05.2017 № 750, виходячи з суми посадового окладу, який визначено по посаді начальника управління. При цьому посаду начальника управління віднесено до групи оплати праці 4. Таким чином, для правильного застосування норм наказу від 10.05.2017 № 750 та підтвердження можливості обчислення розміру пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" з врахуванням довідки Управління соціальної політики Тернопільської міської ради від 05.03.2019 № 516/13.4 відповідачем направлено запит до Пенсійного фонду України. Додатково повідомлено позивача, що йому буде виплачуватися пенсія відповідно до Закону № 1058-IV до отримання відповіді з Пенсійного фонду України (арк. справи 26).

Надалі, 22.05.2019 позивач звернувся до Міністерства соціальної політики України із заявою, в якій просив сприяти щодо вирішення питання перерахунку пенсії державного службовця Тернопільським об`єднаним УПФУ Тернопільської області, мотивуючи тим, що з моменту подачі його заяви від 06.03.2019 разом із відповідними документами щодо призначення такої пенсії минуло два з половиною місяці (арк. справи 27).

За результатами розгляду такої заяви зазначене Міністерство листом від 29.05.2019 направило за належністю таку заяву для розгляду Головному УПФ в Тернопільській області (арк. справи 28).

Листом від 02.07.2019 № 421/К-4 відповідач повідомив позивача, що вичерпну відповідь з порушеного у зверненні питання надано листом від 20.05.2019. Додатково зазначив, що для правильного застосування норм наказу від 10.05.2017 № 750 та підтвердження можливості обчислення розміру пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" з врахуванням довідки Управління соціальної політики Тернопільської міської ради від 05.03.2019 № 516/13.4 відповідачем направлено запит до Пенсійного фонду України. Водночас, останній 27.05.2019 направив запит за № 16056/02-12 до Міністерства соціальної політики України щодо вирішення даного питання (арк. справи 32).

Також, 07.06.2019 позивач звернувся до Адміністрації Президента України із заявою, в якій просив захистити його конституційні права щодо призначення та перерахунку пенсії державного службовця (арк. справи 29).

Супровідним листом від 20.06.2019 зазначена Адміністрація надіслала за належністю на розгляд звернення позивача від 07.06.2019 до Пенсійного фонду України (арк. справи 30).

Надалі, супровідним листом від 26.06.2019 Пенсійний фонд надіслав для розгляду звернення позивача до відповідача (арк. справи 31).

Відповідач листом від 09.07.2019 повідомив позивача, що Пенсійним фондом України 27.05.2019 направлено запит за № 16056/02-12 до Міністерства соціальної політики України щодо вирішення даного питання (арк. справи 33-35).

Надалі, листом від 23.07.2019 відповідач повідомив позивача, що його заява від 06.03.2019 про переведення з пенсії за віком згідно Закону № 1058-IV на пенсію за віком згідно Закону України "Про державну службу" залишена без розгляду, мотивуючи тим, що для такого переведення на інший вид пенсії необхідно надати довідку про складові заробітної плати із зазначенням посадового окладу, віднесеного до 5-ої групи оплати праці - 6100 грн (арк. справи 36-37).

У зв`язку з чим, позивач 23.07.2019 повторно звернувся до Управління соціальної політики Тернопільської міської ради зі заявою про видачу нової довідки про складові заробітної плати. На підставі такої заяви, 24.07.2019 зазначене Управління видало позивачу довідку про складові заробітної плати № 330/13-4 із зазначенням посадового окладу, віднесеного до 5-ої групи оплати праці - 11115 грн (арк. справи 38-39).

Надалі, позивач 25.07.2019 повторно звернувся до відповідача із заявою щодо призначення такої пенсії, надавши до заяви всі необхідні документи, в тому числі довідку про складові заробітної плати № 330/13-4 від 24.07.2019 (арк. справи 40).

За результатами розгляду такої заяви, відповідач листом від 29.08.2019 повідомив позивача, що йому призначено пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" з 25.07.2019 (арк. справи 45).

Частиною першою статті 78 КАС визначено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з того, що відповідно до частини другої статті 2 КАС у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон 1058-IV) особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Відповідно до статті 90 Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII) та постанови Кабінету Міністрів України № 622 від 14.09.2016 "Деякі питання пенсійного забезпечення окремих категорій осіб" пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону № 1058-IV.

При цьому, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 889 збережено право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-XII (далі - Закон № 3723).

Зокрема, частиною першою статті 37 Закону № 3723 визначено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Відповідно до частини першої статті 44 Закону № 1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

За приписами пункту 4.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою правління ПФУ від 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 № 13-1), який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1) орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3). Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів. Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.

Відповідно до пункту 4.2 Порядку № 22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію:

1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;

2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;

3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (пункт 4.3 Порядку № 22-1).

При цьому, пунктом 1.7 Порядку № 22-1 визначено, що днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви. У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

Статтею 58 Закону № 1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій.

Аналізуючи зазначені норми права, суд дійшов висновку, що відповідну заяву про переведення з одного виду пенсії на інший приймається Пенсійним фондом, за наявності в особи всіх необхідних документів, у зв`язку з чим видає розписку із зазначенням дати прийняття такої заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Якщо відповідні документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви. Після чого, Пенсійний фонд не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для переведення з одного виду пенсії на інший розглядає подані документи та приймає рішення щодо переведення з одного виду пенсії на інший. При цьому, відповідно до пункту 4.2 Порядку № 22-1 Пенсійний фонд зобов`язаний при прийманні документів перевіряти: правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; зміст і належне оформлення наданих документів; копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Суд встановив та не заперечується сторонами, що 06.03.2019 позивач звернувся із відповідною заявою до відповідача про переведення з одного виду пенсії на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу", надавши до такої заяви всі необхідні документи. Таку заяву Пенсійний фонд прийняв 06.03.2019 і зареєстрував за № 2025, про що свідчить відповідна розписка - повідомлення (арк. справи 23).

При цьому у такій розписці є перелік одержаних документів та відсутній запис документів, які необхідно було подати позивачу у тримісячний строк з дня прийняття такої заяви, в тому числі довідку про складові заробітної плати із зазначенням посадового окладу, віднесеного до 5-ої групи оплати праці. Водночас, сторони не надали, а суд не здобув доказів, що відповідач тим чи іншим повідомленням додатково повідомляв позивача щодо необхідності надання додаткових документів для призначення такої пенсії.

Натомість, матеріалами справи підтверджується, що позивач неодноразово звертався, зокрема до Пенсійного фонду із відповідними заявами, в яких просив надати інформацію щодо прийняття відповідного рішення про переведення його з одного виду пенсії на інший. Однак, Пенсійний фонд на такі заяви по суті не відповідав, в тому числі і не повідомляв позивача щодо необхідності надання довідки про складові заробітної плати із зазначенням посадового окладу, віднесеного до 5-ої групи оплати праці, а лише листом від 23.07.2019 повідомив позивача, що його заява від 06.03.2019 щодо переведення з одного виду пенсії на інший залишена без розгляду. При цьому, не надавши позивачу трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання відповідних документів для призначення такої пенсії, як це визначає Порядок № 22-1.

Також відповідач не надав, а суд не здобув доказів, які б переконливо свідчили про неможливість відповідача завчасно повідомити позивача про надання відповідної довідки про складові заробітної плати із зазначенням посадового окладу, віднесеного до 5-ої групи оплати праці, як наслідок позбавив позивача на отримання відповідної пенсії у визначений законом строк, чим порушив, зокрема статтю 46 Конституції України та Хартію. При цьому, суд звертає увагу на те, що саме Пенсійний фонд є органом, який, зокрема призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Водночас, суд звертає увагу на те, що позивач не може нести відповідальність за дії чи бездіяльність органів державної влади щодо належного виконання його функцій.

Таким чином, враховуючи те, що відповідач, зокрема в порушення пунктів 1.7, 4.1 - 4.3 Порядку № 22-1 не розглянув у встановлений строк заяву позивача від 06.03.2019 щодо переведення з одного виду пенсії на інший, а також те, що залишаючи таку заяву без розгляду не надав позивачу трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання відповідних документів для призначення такої пенсії, як це визначає Порядок № 22-1, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання бездіяльності протиправною відповідача щодо не призначення позивачу пенсії за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" з дати первинного звернення, тобто з 06.03.2019 та зобов`язання відповідача призначити та виплатити позивачу зазначену пенсію з дати первинного звернення, тобто з 06.03.2019 з врахуванням виплачених сум.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача в частині визнання бездіяльності протиправною відповідача у непризначені позивачу пенсії державного службовця з 06.03.2019 по 23.07.2019 та зобов`язання відповідача призначити та перерахувати позивачу пенсію державного службовця з моменту першого звернення - 06.03.2019 підлягають задоволенню частково.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправним рішення від 23.07.2019 про залишення заяви про призначення пенсії держслужбовця від 06.03.2019 без розгляду та визнання протиправним рішення про призначення пенсії держслужбовця з 25.07.2019, суд дійшов висновку, що такі позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 19 КАС передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Форма, у якій суб`єкт владних повноважень в межах своєї компетенції приймає рішення (нормативно-правові акти чи правові акти індивідуальної дії) визначається законодавством.

Нормативно-правовий акт - це офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженим на це суб`єктом нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, спрямований на регулювання суспільних відносин, що містить норми права, має неперсоніфікований характер і розрахований на неодноразове застосування. Прийняття нормативно-правових актів у вигляді листів і телеграм не допускається.

На відміну від нормативно-правового акту, правовий акт індивідуальної дії, є рішенням суб`єкта владних повноважень, прийнятим ним при здійсненні ними владних управлінських функцій стосовно конкретної особи або визначеного кола осіб.

Таким чином, враховуючи те, що оскаржені, на думку позивача, рішення від 23.07.2019, яким повідомлено позивача про те, що заяву про призначення пенсії держслужбовця від 06.03.2019 залишено без розгляду та рішення від 29.08.2019, яким повідомлено позивача про те, що йому призначено пенсію держслужбовця з 25.07.2019, оформлені відповідними листами, суд дійшов висновку, що такі листи не є нормативно-правовим-актом, а також не є правовим актом індивідуальної дії, отже не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні пункту 1 частини першої статті 19 КАС, відповідно, не породжує для позивача правових наслідків, не є підставою для виникнення у нього будь-яких прав та обов`язків, отже ніяким чином не порушує охоронюваних законом прав та інтересів позивача, а відтак позовні вимоги в даній частині не можуть бути задоволеними.

Водночас, суд дійшов висновку, що достатнім способом захисту порушених прав позивача в даних правовідносинах є визнання бездіяльності протиправною відповідача щодо не призначення позивачу пенсії за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" з дати первинного звернення, тобто з 06.03.2019 та зобов`язання відповідача призначити та виплатити позивачу зазначену пенсію з дати первинного звернення, тобто з 06.03.2019 з врахуванням виплачених сум, а тому у задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання відповідача виплатити недоплачену позивачу пенсію держаного службовця в сумі 8552,71 грн, визнання протиправним рішення від 23.07.2019 про залишення заяви про призначення пенсії держслужбовця від 06.03.2019 без розгляду та визнання протиправним рішення про призначення пенсії держслужбовця з 25.07.2019 слід відмовити.

Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди у розмірі 10000 грн на розрахунковий рахунок позивача, суд виходить з наступного.

Відповідно до положень Конституції України, зокрема статей 32, 56, 62 і чинного законодавства, фізичні та юридичні особи мають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної внаслідок порушення їх прав і свобод та законних інтересів.

У пунктах 2, 3, 5, 9 постанові "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 № 4 (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України від 25.05.2001 № 5, від 27.02.2009 № 1) Пленум Верховного Суду України надав роз`яснення, що спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема:

- коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень;

- у випадках, передбачених статтями 7, 440 - 1 Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК) та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди (наприклад, стаття 49 Закону "Про інформацію", стаття 44 Закону "Про авторське право і суміжні права");

- при порушенні зобов`язань, які підпадають під дію Закону "Про захист прав споживачів" чи інших законів, що регулюють такі зобов`язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

При цьому, Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12.07.2007).

Як слідує зі змісту позовної заяви та обґрунтованого розрахунку моральної шкоди, позивач вважає, що відповідач такими протиправними діями завдав моральну шкоду в розмірі 10000 грн, яка полягає у наступному: погіршенні фізичного стану здоров`я, яке виявилося у загостренні перебігу хронічної форми захворювання (лікування у стаціонарі), що спричинено значним стресовим станом, на підтвердження чого надав виписку з історії хвороби № НОМЕР_1 (арк. справи 48); незаконні дії працівників та посадовців відповідача глибоко образили позивача як людину, яка більше 20 років працювала на різних державних посадах та все життя присвятила бездоганному виконанню посадових обов`язків.

Зазначена виписка з історії хвороби, не підтверджує те, що встановлений у ній позивачу клінічній діагноз пов`язаний із протиправними діями відповідача у непризначені позивачу пенсії державного службовця з 06.03.2019, тобто не підтверджено наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) відповідача та заподіянням йому шкоди, яка полягає у погіршенні фізичного стану здоров`я, яке виявилося у загостренні перебігу хронічної форми зазначеного захворювання, що спричинено значним стресовим станом. Також, позивачем не надано доказів та не доведено, що саме протиправні дії відповідача глибоко образили позивача як людину.

Таким чином, позивач не надав, а суд не здобув доказів, які б підтверджували, що саме діями або бездіяльністю Головного управління йому заподіяно моральну шкоду в розмірі 10000 грн, а саме: якими доказами така моральна шкода підтверджується (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров`я тощо), наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) відповідача та заподіянням йому шкоди, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди, тощо.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення моральної шкоди у розмірі 10000 грн на розрахунковий рахунок позивача не підлягають задоволенню.

Відповідно до статей 9, 77 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Водночас, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06.09.2005; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18.07.2006; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10.02.2010; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, пункт 29).

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Відповідно до частини третьої статті 139 КАС при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Таким чином, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд дійшов висновку, що слід стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в сумі 768,40 грн.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо не призначення ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" з дати первинного звернення 06.03.2019 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" з дати первинного звернення 06.03.2019 року з врахуванням виплачених сум.

В задоволені решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області в користь ОСОБА_1 судові витрати на суму сплаченого судового збору 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 17 лютого 2020 року.

Реквізити сторін:

позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 );

відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: Майдан Волі, 3, м. Тернопіль, 46001, код ЄДРПОУ: 14035769).

Головуючий суддя Мірінович У.А.

копія вірна

Суддя Мірінович У.А.