Рішення № 87675298, 18.02.2020, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2020 р. Справа №480/4321/19

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Осіпової О.О., розглянувши в письмовому провадженні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Сумський слідчий ізолятор" про зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної установи "Сумський слідчий ізолятор", в якій просить:

- зобов`язати відповідача планувати проведення режимних та інших заходів в установі так, щоб цим не порушувалось право ув`язнених на щоденну прогулянку;

- призначити йому за періодичні, системні та вчинене 11.10.2019 року позбавлення щоденної прогулянки - відповідну справедливу компенсацію моральної шкоди.

Свої вимоги мотивує тим, що його як ув`язненого до довічного позбавлення волі 11.10.2019р. було позбавлено щоденної прогулянки Державною установою «Сумський слідчий ізолятор» без наявності на те законних підстав та обставин непереборної сили. Зазначає, що цілий день він хвилювався, чекаючи на те, що його виведуть із камери на прогулянку, яка мала проводитися у період з 08.00 до 17.00 год. Однак, ввечері він розхвилювався ще більше, оскільки йому не вдалося виконати дихальні і фізичні вправи, внаслідок чого він півночі не спав та вранці 12.10.2019р. в нього боліла голова. Отже, його право як засудженого на щоденну прогулянку було суттєво порушеним, внаслідок чого воно підлягає захисту та на його користь повинна бути стягнута моральна шкода.

Ухвалою від 01.11.2019р. провадження у справі відкрито, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

15.01.2020р. від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (а.с.22-23), в якому, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, посилається на те, що факт виведення засудженого ОСОБА_1 на щоденну прогулянку підтверджується довідкою, наданою начальником відділу режиму і охорони Державної установи "Сумський слідчий ізолятор" капітаном внутрішньої служби Душиним Андрієм Миколайовичем за вих. № 1/2 від 11.01.2020 року, та поясненнями, відібраними у молодшого інспектора відділу режиму і охорони, старшого прапорщика внутрішньої служби ОСОБА_2 та молодшого інспектора-кінолога відділу режиму і охорони, рядового внутрішньої служби Чирки Сергія Валерійовича, які здійснювали виведення засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , які трималися в камері №28 сектору максимального рівня безпеки, а також цей факт підтверджується копією графіку від 30.09.2019 року, відповідно до якої позивач був виведений на прогулянку, що тривала одну годину з 16 години 00 хвилин до 17 години 00 хвилин. Щодо стягнення моральної шкоди представник відповідача зазначає, що згідно з відповіддю від Сумської міської медичної частини філії ЦОЗ ДКВС відповідно до амбулаторного журналу прийому у період з 11.10.2019 року до 31.10.2019 року за медичною допомогою ОСОБА_1 не звертався. Тому, враховуючи викладене, у задоволенні позову слід відмовити.

24.01.2020р. від позивача надійшла відповідь на відзив (а.с.34-35), де він вказує, що наданий представником відповідача графік не підтверджує факту виведення його на прогулянку 11.10.2019р., оскільки у зазначений в ньому час його не виводили. Довідка капітана вн.служби ОСОБА_4 , яка ґрунтується на поясненнях ст. прапорщика ОСОБА_2 та рядового ОСОБА_5 , які начебто підтверджують, що виводили його на прогулянку, не відповідає дійсності, внаслідок чого він звернуся із відповідною заявою до Прокуратури Сумської області щодо вчинення злочину, передбаченого ст.384 КК України. З приводу його не звернення до медичних працівників установи виконання покарань зазначає, що таке не звернення не спростовує того, що він 11-12 жовтня 2019 року перебував у хворобливому стані. Твердження представника відповідача, що він не звертався до адміністрації Державної установи "Сумський слідчий ізолятор" щодо не надання йому прогулянок також не відповідають дійсності, оскільки він неодноразово звертався до представників адміністрації з усними зверненнями щодо цього питання, у відповідь на які йому роз`яснено, що прогулянки не проводилися через застосування в установі режимних заходів та обшуків.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Позивач, засуджений вироком Апеляційного Суду Сумської області від 11.10.2004р., який набрав законної сили 15.02.2005р., за п.13 ч.2 ст.115, ч.3 ст.296, ч.1 ст.122 КК України, відбуває покарання у вигляді довічного позбавлення волі в Державній установі «Сумський слідчий ізолятор», утримуючись у камері №28 (а.с.7,38).

Згідно з графіком, затвердженим начальником ДУ «Сумський слідчий ізолятор» -начальником арештного дому, підполковником вн. сл. ОСОБА_6 30.09.2019р., засуджених із камери №28 мали виводити на прогулянку 10.10.2019р. з 15.00 до 16.00год. (а.с.24).

Позивач вказує, що фактично у вказаний в графіку час його на прогулянку не виводили, тому він звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно з ст.28 Конституції України ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.

Частиною 1 статті 1 Кримінально-виконавчого кодексу України від 11.07.2003 № 1129-IV (далі - КВК України) встановлено, що кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 КВК України засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду.

Частиною 1 статті 102 КВК України передбачено, що режим у виправних і виховних колоніях - це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами порядок виконання і відбування покарання, який забезпечує ізоляцію засуджених; постійний нагляд за ними; виконання покладених на них обов`язків; реалізацію їхніх прав і законних інтересів; безпеку засуджених і персоналу; роздільне тримання різних категорій засуджених; різні умови тримання засуджених залежно від виду колонії; зміну умов тримання засуджених.

Відповідно до ст.150 КВК України засуджені до довічного позбавлення волі відбувають покарання: чоловіки - у секторах максимального рівня безпеки виправних колоній середнього рівня безпеки та виправних колоніях максимального рівня безпеки. Засуджені до довічного позбавлення волі тримаються окремо від інших засуджених, крім тих, які після відбуття десяти років покарання у приміщеннях камерного типу переведені до звичайних жилих приміщень колонії максимального рівня безпеки.

Засуджені, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі, розміщуються в приміщеннях камерного типу, як правило, по дві особи і носять одяг спеціального зразка (ч.1 ст.151 КВК України).

На осіб, які відбувають довічне позбавлення волі, поширюються права і обов`язки засуджених до позбавлення волі, передбачені статтею 107 цього Кодексу (ч.2 ст. 151 КВК України).

Згідно з п.5 ч.5 ст. 151 КВК України засудженим надається щоденна прогулянка тривалістю одна година.

Наказом Міністерства юстиції України від 28.08.2018р. № 2823/5, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.09.2018р. за №1010/32462, затверджено Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, які набрали чинності з 14.09.2018р. (далі - Правила №2823/5).

Відповідно до п.2 розділу ІІ вказаних Правил засуджені мають право на щоденну прогулянку під час відбування покарання в камерах.

Пунктом 4 розділу ХХІІ Правил передбачено, що у виправних колоніях максимального рівня безпеки, секторах середнього і максимального рівнів безпеки та дільницях посиленого контролю всім засудженим, які тримаються у камерах, надаються щоденні прогулянки тривалістю одна година.

Під час розгляду справи відповідачем належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження того, що позивач був виведений 11.10.2019р. на щоденну прогулянку, суду надано не було, оскільки надана представником копія графіку на жовтень 2019 року лише підтверджує факт його складення та затвердження 30.09.2019р., проте безпосередньо не свідчить про фактичне виведення з камери №28 засуджених на прогулянку у визначений в ньому час, а в якості інших доказів виведення ОСОБА_1 на прогулянку надані лише копії пояснень старшого прапорщика вн.служби ОСОБА_2 (а.с.26), рядового вн.служби ОСОБА_5 (а.с27) та довідки начальника відділу режиму і охорони ДУ «Сумський слідчий ізолятор», капітана вн.служби Душина А.М. (а.с.25), при цьому жодних письмових пояснень засудженого ОСОБА_3 , з яким позивач відбуває покарання в одній камері, щодо підтвердження чи спростування факту надання їм такої прогулянки у спірний час, суду не подано.

Європейськими пенітенціарними правилами (Рекомендація № R (2006)2 Комітету Міністрів держав-учасниць) від 12.02.1987 передбачено, що при поводженні з усіма особами, позбавленими волі, необхідно дотримуватись їхніх прав людини. Особи, позбавлені волі, зберігають усі права, яких вони не були законно позбавлені за рішенням суду, відповідно до якого вони засуджені до позбавлення волі чи взяті під варту. Утримання ув`язнених в умовах, які порушують їхні права людини, не може бути виправдано нестачею ресурсів (п. 1, 2, 4 Частини I Основні принципи).

Отже, суд дійшов висновку, що адміністрацією Державної установи «Сумський слідчий ізолятор» не було вжито належних заходів для виведення засудженого на щоденну прогулянку відповідно до вимог чинного законодавства, чим допущено протиправну бездіяльність внаслідок невиконання обов`язку, встановленого законом.

Суд звертає увагу на те, що ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Суд вважає, що в межах спірних правовідносин правильним способом відновлення порушеного права позивача є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не виведення його на щоденну прогулянку 11.10.2019р.

Крім того, позовна вимога про зобов`язання відповідача планувати проведення режимних та інших заходів в установі так, щоб цим не порушувалось право ув`язнених на щоденну прогулянку, фактично спрямована на майбутнє, однак захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення. Без встановлення такого порушення, а лише допускаючи можливість неправомірної поведінки суб`єкта оскарження, суд дійде помилкового висновку про можливість захисту прав у майбутньому, що не випливає із повноважень, визначених Кодексом адміністративного судочинства України. Відтак вказане є неможливим.

Таким чином, судове рішення має бути наслідком чинного правового регулювання. Воно не може обмежувати волю органу та в майбутньому змінювати правове регулювання суспільних відносин.

Суд зазначає, що позивачем не наведено доводів, аргументів та не надано доказів, які б свідчили про наміри контролюючого органу в подальшому вчиняти перешкоди у виведенні ув`язнених на щоденні прогулянки. Не вказано про такі наміри і самим відповідачем.

Стосовно позовних вимог про призначення ОСОБА_1 відповідної справедливої компенсації за періодичні, системні та вчинені 11.10.2019р. позбавлення щоденної прогулянки суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема, у моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я.

При вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають доведенню: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди необхідно визначати залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, і при цьому слід виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Також слід зазначити, що на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини та основних свобод суд може присудити компенсацію за моральну шкоду, заподіяну заявнику, якщо визнання порушеного права само по собі буде, виходячи із суті справи, недостатнім.

Як вже зазначалося, судом встановлено, що порушення прав позивача відбулося внаслідок протиправної бездіяльності відповідача щодо не виведення його у визначений у графіку день на прогулянку.

Відповідно до Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” № 4 від 31.03.1995 року із змінами та доповненнями при розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі ст.56 Конституції України судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави. Таким чином, суд дійшов висновку про необхідність відшкодування моральної шкоди на користь позивача з Державного бюджету України.

При визначенні розміру моральної шкоди судом приймається до уваги та обставина, що суду не надано доказів періодичних та системних порушень не виведення ОСОБА_1 на щоденні прогулянки, а також те, що згідно з відповіддю від Сумської міської медичної частини філії ЦОЗ ДКВС відповідно до амбулаторного журналу прийому у період з 11.10.2019 року до 31.10.2019 року за медичною допомогою позивач не звертався (а.с.28-32).

Водночас, суд погоджується, що в разі засудження особи до довічного позбавлення волі не надання їй щоденної прогулянки завдає їй певних душевних та моральних страждань.

Тому суд вважає, що протиправною бездіяльністю відповідача позивачу дійсно була спричинена моральна шкода, при цьому з урахуванням характеру заподіяної моральної шкоди, тривалості подій, обставин, які встановлені у справі за наслідком розгляду цього спору, ступені вини, враховуючі принцип розумності та справедливості, суд вважає, що стягненню на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди підлягає 500 гривень.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Позивач частково довів ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

При зазначених обставинах, вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної установи "Сумський слідчий ізолятор" про зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Сумський слідчий ізолятор» щодо не виведення ОСОБА_1 , засудженого до довічного позбавлення волі, на щоденну прогулянку 11 жовтня 2019 року.

Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи «Сумський слідчий ізолятор» (04050, м. Суми, проїзд Гайовий,19, код ЄДРПОУ 08565090) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в рахунок відшкодування моральної шкоди 500 грн. (п`ятсот грн.00коп.)

В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.О. Осіпова