Рішення № 87675088, 13.02.2020, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/4646/19

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Слободянюк Н.І.,

за участю:

секретаря судового засідання – Дубінчина О.М.,

представника відповідача – Бурби К.В.,

розглянувши у судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 /далі - позивач, ОСОБА_1 / звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДФС у Полтавській області /далі – відповідач, ГУ ДФС у Полтавській області/ про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Полтавській області №Ф-5602-50 від 06 листопада 2019 року, якою визначено платнику борг (недоїмку) з єдиного внеску у сумі 23785,08 грн.

Позов обґрунтований тим, що впродовж останніх десяти років позивач підприємницьку діяльність не здійснює та доходи не отримує. Позивач жодного разу не повідомлявся про наявність у нього боргу зі сплати єдиного внеску та вимога про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Полтавській області №Ф-5602-50 від 06 листопада 2019 року надіслана йому не в строк, встановлений пунктом 3 розділу VІ Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України 20 квітня 2015 року № 449, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року а № 508/26953.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, а також справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.

09 січня 2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що відповідно до підпункту 4 пункту 1 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці. Оскільки підприємницька діяльність позивача в установленому порядку припинена лише 25 вересня 2019 року, вимога сплатити визначену суму єдиного внеску за 2017, 2018 та І-ІІ квартали 2019 року включно є правомірною. Відомості щодо наявності у позивача пільг зі сплати єдиного внеску у відповідача відсутні. Вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5602-50 від 06 листопада 2019 року сформована відповідачем на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів та вручена позивачу особисто 18 листопада 2019 року.

У додаткових поясненнях від 28 січня 2020 року № 45 відповідач вказав, що ОСОБА_1 як фізична особа-підприємець у період з 01 січня 2017 року по 25 вересня 2019 року перебував на загальній системі оподаткування, обліку та звітності.

В судове засідання позивач та його представник не з`явилися, натомість представником позивача подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з його перебуванням у відпустці до 20 лютого 2020 року. При цьому доказів на підтвердження вказаної обставини до клопотання не долучено.

Частиною першою статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з пунктом першим частини третьої цієї статті якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Зважаючи на те, що у матеріалах справи відсутні докази неможливості представника позивача з`явитися у судове засідання, а позивач про причину своєї неявки суд не повідомив, та беручи до уваги встановлений Кодексом адміністративного судочинства України строк розгляду справи та достатність наявних у справі доказів, суд визнав за можливе проводити судове засідання за відсутності позивача та його представника.

Ухвалою, внесеною до протоколу судового засідання, замінено Головне управління ДФС у Полтавській області на його правонаступника – Головне управління ДПС у Полтавській області.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав відзив на позовну заяву з підстав, викладених у ньому.

Дослідивши письмові докази, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

ОСОБА_1 зареєстрований фізичною особою-підприємцем 27 вересня 2010 року та взятий на облік як платник податків в ДПІ у м. Полтаві, про що зроблено відповідні записи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань /а.с. 30/ та внесені відповідні дані до інформаційної системи ДПС України /а.с. 49/.

06 листопада 2019 року Головним управлінням ДФС у Полтавській області сформована вимога про сплату (боргу) недоїмки № Ф-5602-50, якою визначено до сплати єдиний внесок на загальну суму 23785,08 грн /а.с. 9/.

Єдиний внесок нарахований ОСОБА_1 як фізичній особі-підприємцю за період 1 квартал 2017 року – ІІ квартал 2019 року, що підтверджується даними інтегрованої картки платника ФОП ОСОБА_1 /а.с. 27-28, 32-34/.

У вказаний період ФОП ОСОБА_1 перебував на загальній системі оподаткування, обліку та звітності /а.с. 48, 49/ та єдиний внесок як фізична особа-підприємець не нараховував та не сплачував /а.с. 6, 32-34/.

25 вересня 2019 року ФОП ОСОБА_1 прийнято рішення про припинення реєстрації підприємницької діяльності та до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис 25880060002026626 від 25 вересня 2019 року про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем за її рішенням /а.с. 30/.

З вимогою про сплату (боргу) недоїмки № Ф-5602-50 від 06 листопада 2019 року ОСОБА_1 не погодився та оскаржив її до суду у строк, встановлений статтею 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» /а.с. 6, 31/.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та аргументам учасників справи, суд дійшов наступних висновків.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року №2464- VІ /далі - Закон №2464/.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Законом України від 06 грудня 2016 року №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до Закону №2464, що діють з 01 січня 2017 року, зокрема запроваджено обов`язковість визначення фізичними особами -підприємцями (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування) бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.

Так, згідно з пунктом 2 частини першої статті 7 Закону №2464 (в редакції, діючій до 01 січня 2018 року) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

У подальшому Законом України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" внесені зміни до пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464, що діють з 01 січня 2018 року.

Так, відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464 (в редакції, діючій з 01 січня 2018 року) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5- 1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Частиною п`ятою статті 8 Закону №2464 передбачено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

За визначенням, наведеним у пункті 5 статті 1 Закону № 2464, мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Законом України від 21 грудня 2016 року №1801-VIII "Про Державний бюджет України на 2017 рік" установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 01.01.2017 - 3200 грн.

Законом України від 07 грудня 2017 року №2246-VIII "Про Державний бюджет України на 2018 рік" установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 01.01.2018 - 3 723 грн.

Законом України від 23 листопада 2018 року № 2629-VIII "Про Державний бюджет України на 2019 рік" установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 01.01.2019 - 4173 грн.

Отже, мінімальний страховий внесок у 2017 році становив 704,00 грн (3200 грн х 22%), у 2018 році – 819,06 грн (3723 грн х 22%), а у 2019 році – 918,06 грн (4173 грн х 22%).

Таким чином, у разі якщо платником єдиного внеску не отримано дохід (прибуток) в окремому місяці звітного року (з 01 січня 2018 року - звітного кварталу), такий платник зобов`язаний визначити суму єдиного внеску за цей місяць на рівні розміру мінімального страхового внеску.

Пунктом першим частини другої статті 6 Закону №2464 встановлений обов`язок платника єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону № 2464 (в редакції Закону, діючій до 01 січня 2018 року) платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок, а відповідно до абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону № 2464 (в редакції закону, діючій з 01 січня 2018 року) платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Згідно з частинами другою та четвертою статті 25 Закону № 2464 у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Враховуючи, що позивач самостійно не обчислив та не сплатив суму єдиного внеску за І-ІV квартали 2017 року, І-ІV квартали 2018 року та І-ІІ квартали 2019 року, органом доходів і зборів визначено суму недоїмки з єдиного внеску на загальну суму 23785,08 грн (за І-ІV квартали 2017 року у сумі 8448,00 грн (704,00 грн х12 міс), за І-ІV квартали 2018 року у сумі 9828,72 грн (819,06 грн х 12 міс.) та І-ІІ квартали 2019 року у сумі 5508,36 грн (918,06 грн х 6 міс) та сформовано вимогу про її сплату № Ф-5602-50.

Позивач стверджує, що фактично припинив підприємницьку діяльність багато років тому назад, а відтак не зобов`язаний сплачувати ЄСВ.

Відхиляючи такий довід позивача, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини четвертої статті 6 Закону № 2464 у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов`язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою – підприємцем.

З аналізу цієї норми та інших вищезазначених норм Закону № 2464 вбачається, що сплата ЄСВ залежить від наявності у особи статусу фізичної особи-підприємця, а не від факту здійснення ним підприємницької діяльності чи отримання прибутку від такої діяльності.

В силу положень пункту 4 частини першої статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" №755-IV від 15 травня 2003 року /в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин/ державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, професійної спілки, її організації або об`єднання, політичної партії, організації роботодавців, об`єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 7, 8 статті 4 вказаного Закону державна реєстрація базується, крім іншого, на таких основних принципах: обов`язковості державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі; публічності державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі та документів, що стали підставою для її проведення; державної реєстрації за заявницьким принципом; об`єктивності, достовірності та повноти відомостей у Єдиному державному реєстрі; внесення відомостей до Єдиного державного реєстру виключно на підставі та відповідно до цього Закону.

Згідно з частиною восьмою цієї статті фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Системний аналіз наведених норм Закону №755-IV свідчить про те, що статус суб`єкта підприємницької діяльності напряму пов`язаний з обставинами державної реєстрації такого статусу та наявністю відповідного запису в Реєстрі.

Посилання позивача на те, що він припинив свою підприємницьку діяльність, спростовується залученим до матеріалів справи витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, до якого лише 25 вересня 2019 року державним реєстратором внесено запис №25880060002026626 про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за її рішенням (а.с. 30).

Таким чином, у період з 1 кварталу 2017 року по ІІ квартал 2019 року (включно) позивач був зареєстрований фізичною особою – підприємцем та зобов`язаний був сплачувати єдиний внесок незалежно від того, чи отримано ним у вказаний період дохід (прибуток) від підприємницької діяльності, чи ні.

Відхиляючи доводи позивача, суд зазначає, що обставина перебування позивача на спрощеній системі оподаткування у період з 1 кварталу 2017 року по ІІ квартал 2019 року (включно) документально не підтверджується та судом не встановлена. Крім того, фізичні особи-підприємці, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, також є платниками єдиного внеску та в силу пункту 3 частини першої статті 7 Закону № 2464 зобов`язані сплачувати єдиний внесок на рівні, не меншому за розмір мінімального страхового внеску.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон), нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів встановлює Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, яка затверджена наказом Міністерства фінансів України 20 квітня 2015 року № 449, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року а № 508/26953 /далі – Інструкція № 449/.

Пунктом 2 розділу VІ Інструкції № 449 передбачено, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Відповідно до пунктів 3 та 4 розділу VІ Інструкції № 449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом.

Такий висновок суду відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 826/11623/16.

Аргумент позивача про порушення відповідачем встановленого пунктом 3 розділу VІ Інструкції № 449 строку надіслання вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5602-50 від 06 листопада 2019 року суд вважає неспроможним для висновку про протиправність та скасування цієї вимоги, адже порушення відповідачем строку надіслання вимоги не впливає на правильність її формування, не спростовує наявності у позивача недоїмки з єдиного внеску та не нівелює обов`язку щодо її сплати.

Оскільки позивач не виконав свій обов`язок зі сплати єдиного внеску, покладений на нього пунктом 4 частини першої статті 4, пунктом 2 частини першої статті 7, частиною восьмою статті 9 Закону №2464, суд доходить висновку про правомірність формування відповідачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5602-50 від 06 листопада 2019 року.

Враховуючи викладене, у задоволенні позову про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДФС в Полтавській області №Ф-5602-50 від 06 листопада 2019 року слід відмовити.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 6-9, 72-77, 211, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська, буд. 4, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ідентифікаційний код 13967927) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5602-50 від 06 листопада 2019 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги у порядку, встановленому статтею 297 з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 18 лютого 2020 року.

Суддя Н.І. Слободянюк