Рішення № 87674683, 18.02.2020, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

18 лютого 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/5303/19

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Ірметова О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без виклику сторін) адміністративну справу за позовом адвоката Фещенка Миколи Леонідовича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Луганській області про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

17 грудня 2019 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов адвоката Фещенка Миколи Леонідовича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Луганській області, в якому позивач просить:

- визнати протиправною та скасувати Вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-23431-52 від 09.10.2019 винесену ГУ ДПС у Луганській області.

- скасувати борг (недоїмку) ОСОБА_2 зі сплати ЄСВ, який визначено у Вимозі від 09.10.2019 №0-23431-52 та станом на 30.11.2019 складає загальну суму 6725,70 гривень;

- зобов`язати ГУ ДПС у Луганській області внести зміни до особової картки ОСОБА_1 шляхом видалення інформації про борг з ЄСВ;

- стягнути з ГУ ДПС у Луганській області за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 відшкодування завданої моральної шкоди 10,000 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що на підставі рішення Ради адвокатів Луганської області №02/09-12 від 02.09.2017 позивач має право на заняття адвокатською діяльністю, про що видано відповідне свідоцтво за № 000059 від 11.09.2017.

Позивач, працює як ФОП з ознаками провадження незалежної професійної діяльності (адвокат), що зареєстрований належним чином та надає послуги за кодом КВЕД 69.10 «діяльність в сфері права», сплачує єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в повному обсязі та у відповідні строки, тобто є застрахованою особою в розумінні закону про ЄСВ.

Причиною Вимоги про сплату недоїмки з ЄСВ стало те, що відповідачем нараховується подвійна сума для сплати ЄСВ з моменту внесення змін до особової картки позивача про статус адвоката, тобто податковий орган зареєстрував Позивача додатково, як самозайняту особу й нараховує суми сплати ЄСВ окремо для ФОП та окремо для самозайнятої особи-адвоката.

Таким чином, Позивач вважає зазначену вимогу протиправною, та такою, що підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 20 грудня 2019 року позов залишено без руху (а.с. 49).

Ухвалою суду від 08 січня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду після усунення її недоліків та відкрито провадження у справі, призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с. 77-78).

Ухвалою суду від 06 лютого 2020 року позов залишено без руху після відкриття провадження у справі (а.с. 100).

Ухвалою суду від 18 лютого 2020 року продовжено розгляд справи після усуненння недоліків позовної заяви.

28 січня 2020 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (а.с. 84-87), в якому зазначено, що ОСОБА_1 перебуває на податковому обліку в Сєвєродонецькому управлінні Головного управління ДПС у Луганській області як фізична особа підприємець з 21.02.2013 на спрощеній системі оподаткування. ОСОБА_1 з 02.04.2018 є особою, яка провадить незалежну професійну адвокатську діяльність. З огляду на це, позивач є платником єдиного внеску.

Так, базою нарахування єдиного внеску для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 Закону № 2464, є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. Крім того, якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такі платники зобов`язані визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (абз. 2 п. 2 ч. 1 ст.7 Закону № 2464 в редакції Закону№1774). Отже, Законом чітко передбачено, що навіть у випадку не отримання доходу платником єдиного внеску, він зобов`язаний визначити базу нарахування, при цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

За таких обставин, у ОСОБА_1 заборгованість з єдиного внеску станом на 30.09.2019 обліковувалась в розмірі - 4889,58 грн., та складається із нарахувань за 2 квартал 2019 року в розмірі 2135,40 грн. та 3 квартал 2019 року в розмірі - 2754,18 грн. Отже, твердження позивача щодо подвійного нарахування єдиного внеску є помилковим.

Щодо позовних вимог про зобов`язання внести зміни до інтегрованої картки платника податків, а саме виключити з інтегрованої картки платника нарахованих сум з єдиного соціального внеску, ГУ ДПС у Луганській області вважає передчасними, оскільки обов`язок щодо внесення змін до інтегрованої картки платника єдиного соціального внеску (позивача) у відповідача виникне лише після набрання законної сили рішення суду про скасування вимоги про донарахування сум грошового зобов`язання.

Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди відповідач зазначив, що позивач у своїй позовній заяві не довів з яких міркувань він виходив, визнаючи розмір шкоди, та, головне, якими доказами це підтверджується. Відповідач заперечує, що позивачу була спричинена моральна шкода через нібито неналежне виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 07.05.2019 по справі 360/1637/19 про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу недоїмки зі сплати єдиного внеску від 06.03.2019 за № Ф-23431-52 в сумі 5807,64 грн. З метою виконання зазначеного рішення, вимога від 06.03.2019 за № Ф-23431-52 була скасована та не направлялась на виконання до органів виконавчої служби. Отже, контролюючим органом, рішення Луганського окружного адміністративного суду від 07.05.2019 по справі 360/1637/19 було виконано в повному обсязі.

Крім того, відповідач вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду.

На підставі викладеного, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

17 лютого 2020 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив (а.с. 136-146) в обґрунтування якої зазначено, що відповідач - податковий орган, зареєстрував самовільно та незаконно позивача, другий раз, саме як самозайняту особу - адвоката та нараховував другий раз ЄСВ. А податковим кодексом реєстрація другий раз самозайнятою особою - заборонена. Однак, відповідач продовжує нараховувати ЄСВ окремо для сплати ОСОБА_1 , як ФОП, та окремо як самозайнятою особою - адвокатом. Це підтверджується доводами відповідача у відзиві на позов щодо порядку обліковування адвокатів.

Щодо стягнення моральної шкоди представник позивача зазначив, що на даний момент, знаходячись на 30 тижні вагітності, перебуває в стані надзвичайного стресу, моральних хвилювань та страждань, оскільки позбавляється свого законного права на отримання виплат по вагітності та пологам через протиправні дії посадових осіб відповідача, та нову протиправну вимогу зі сплати боргу з ЄСВ.

На підставі викладеного представник позивача просив суд задовольнити позовні вимоги.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 КАС України, суд дійшов наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрована Сєвєродонецькою міською радою 21.02.2013 №23710000000001318, одним із видів діяльності є діяльність у сфері права КВЕД 69.10 (а.с. 19-21, 88).

Позивача взято на облік як платника податків з 22.02.2013 №12231334976 (а.с. 88) з обранням спрощеної системи оподаткування з 01.04.2016, ставка єдиного податку 20% група -2 (а.с. 21).

09 жовтня 2019 року Головним управління ДПС у Луганській області сформовано позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-23431-52, у якій зазначено, що станом на 30 вересня 2019 року загальна сума заборгованості позивача зі сплати єдиного внеску становить 4889,58 грн, з яких 4889,58 грн – недоїмка, 0,00 грн – штраф, 0,00 грн - пеня (а.с. 22, 93).

Не погодившись із вказаною вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 09.10.2019 №Ф-23431-52 в сумі 4889,58 грн, позивач оскаржив її до суду.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених позовних вимог, оцінюючи обґрунтованість заперечень відповідача, суд виходить з такого.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464 єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок (пункт 10 частини першої статті 1 Закону № 2464).

Відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 6 Закону № 2464 платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно з пунктами 2, 3 частини першої статті 7 Закону № 2464 єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Статтею 9 Закону № 2464-VI визначено таке:

- сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь) (абзац перший частини п`ятої);

- єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку (абзац перший частини сьомої);

- платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абзаци перший, третій частини восьмої);

- єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (абзац перший частини дванадцятої).

Абзацом першим частини четвертої статті 25 Закону № 2464 передбачено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону № 2464 недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку (абзац п`ятий частини четвертої статті 25 Закону № 2464).

Отже, з аналізу наведених норм вбачається, що вимога про сплату недоїмки зі сплати страхових внесків, формується у разі несплати або несвоєчасної сплати страхувальниками єдиного внеску.

Як зазначено відповідачем у відзиві на позовну заяву, заборгованість, яка увійшла до спірної вимоги складається з нарахувань єдиного внеску за 2 та 3 квартали 2019 року.

З інтегрованої картки платника податків вбачається, що 19.04.2019 відповідачем нараховано позивачу єдиний внесок за 2 квартал 2019 року у розмірі 2754,18 грн, та 19.07.2019 нараховані суми з єдиного внеску за 3 квартал 2019 року склали 2754,18 грн, всього за 2 та 3 квартали 2019 року суми страхових внесків, які підлягали сплаті позивачем становили - 5508,36 грн (а.с. 90-92).

При цьому, суд зазначає, що посилання позивача щодо подвійного нарахування єдиного внеску є помилковими, оскільки за зазначений період відповідачем нараховувались суми єдиного внеску позивачу лише як фізичній особі-підприємцю. Будь-яких додаткових нарахувань сум єдиного внеску, в тому числі як особі, що проводить незалежну професійну діяльність, за зазначений період не відбувалось.

Як вбачається з матеріалів справи у період з січня 2018 року по грудень 2019 року позивач щомісячно сплачував єдиний соціальний внесок у розмірах згідно діючого на той час законодавства (а.с. 107-130), в тому числі за 2 квартал 2019 року розмір сплачених сум з єдиного внеску становить 2754,18 грн (платіжні доручення: №1064 від 17.05.2019, №1087 від 19.06.2019, №1105 від 16.07.2019), та за 3 квартал 2019 року розмір сплачених сум з єдиного внеску складають 2754,18 грн (платіжні доручення: №1130 від 19.08.2019, №1145 від 18.09.2019, №1157 від 18.10.2019), загальний розмір сплачених позивачем сум єдиного внеску за 2 та 3 квартали 2019 року складає 5508,36 грн.

Отже, позивачем сплачено єдиний внесок за 2 та 3 квартали 2019 року у законодавчо визначеному розмірі та у встановлений законом строк, а тому заборгованість зі сплати єдиного внеску за зазначений період відсутня.

Таким чином, посилання відповідача на те, що до спірної вимоги увійшла заборгованість з нарахувань єдиного внеску за 2 та 3 квартали 2019 року є необґрунтованими.

Також під час дослідження матеріалів справи судом встановлено: відповідно до інтегрованої картки платника податків станом на 01.01.2019 за ОСОБА_1 рахувався борг з сплати єдиного внеску у розмірі 2630,40 грн.

В подальшому, борг зі сплати єдиного внеску збільшувався або зменшувався з урахуванням сплачених ОСОБА_1 сум єдиного внеску та нарахованих відповідачем сум штрафних санкцій, та станом на 30.09.2019 зазначений борг становив 4889,58 грн, який фактично увійшов до спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-23431-52 від 09.10.2019.

Отже, спірна вимога про сплату боргу (недоїмки) складається з нарахованих сум недоїмки за минулі періоди, що фактично підтверджується інтегрованою карткою платника податків, в тому числі за 2018 рік та за 1 квартал 2019 року.

Щодо зазначених періодів заборгованості, суд зазначає таке.

Як зазначалось судом вище станом на 01.01.2019 за ОСОБА_1 рахувався борг з сплати єдиного внеску у розмірі 2630,40 грн.

21.01.2019 відповідачем нараховано до сплати позивачу єдиний внесок як фізичній особі-підприємцю у розмірі 2457,18 грн, та як фізичній особі з незалежною професійною діяльністю у розмірі 2457,18 грн за перший квартал 2019 року, тобто фактично за даний період мало місце подвійне оподаткування, у зв`язку з чим станом на 31.01.2019 борг ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску становив 6725,70 грн з урахуванням сплати позивачем у добровільному порядку суми ЄСВ у розмірі 819,70 грн.

18.02.2019 ОСОБА_1 було сплачено єдиний внесок за січень 2019 року в розмірі 918,06 грн, отже станом на 28.02.2019 борг зі сплати єдиного внеску з урахуванням сум єдиного внеску та нарахованих відповідачем сум штрафних санкцій склав 5807,64 грн.

У зв`язку з наведеним відповідачем 06.03.2019 було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-23431-52 у загальному розмірі 5807,64 грн. Отже, період, що увійшов при визначені суми заборгованості за вимогою №Ф-23431-52 від 06.03.2019 – 2018 рік та частково перший квартал 2019 року.

Не погодившись із вказаною вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 06.03.2019 №Ф-23431-52 в сумі 5807,64 грн, позивач оскаржив її до суду.

Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 07 травня 2019 року у справі №360/1637/19, яке залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 30.07.2019, адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Луганській області про визнання протиправною та скасування вимоги – задоволено. Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 06 березня 2019 року №Ф-23431-52 щодо зобов`язання ОСОБА_1 сплатити недоїмку зі сплати єдиного внеску в сумі 5807 (п`ять тисяч вісімсот сім) гривень 64 копійки.

Зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанції було встановлено, що позивач у повному обсязі сплачує єдиний внесок, розрахований для нього як фізичної особи-підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування платника та не має заборгованості за такими зобов`язаннями та зроблено висновок щодо протиправності дій відповідача стосовно подвійного нарахування сум єдиного внеску.

У зв`язку з наведеним суди дійшли висновку щодо протиправності винесеної вимоги про сплату боргу від 06 березня 2019 року №Ф-23431-52, якою було зобов`язано ОСОБА_1 сплатити недоїмку зі сплати єдиного внеску в сумі 5807,64 грн, та про її скасування.

Проте, не зважаючи на наведене відповідач продовжує обліковувати за позивачем заборгованість зі сплати єдиного внеску та нараховувати на неї штрафні санкції. При цьому, нарахування штрафних санкцій проводиться на суми єдиного внеску, за період, що був спірним у справі №360/1637/19.

Відповідно до частини першої та другої статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року. "Булвес"АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того. ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 2 листопада 2004 року в справі "Трегубенко проти України").

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

ЄСПЛ у рішенні від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) наголосив, що, зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і якість іхніх дій, мінімізують ризик помилки та підкрислив особливу важливість принципу "належного урядування" зазначивши, що цей принцип передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, з огляду на викладене, оскільки відповідачем протиправно включено до спірної вимоги про сплату боргу суми заборгованості зі сплати єдиного внеску за минулі періоди, суд дійшов висновку, що вимога відповідача про сплату боргу (недоїмки) від 09.10.2019 №Ф-23431-52 є протиправною та підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача внести зміни до інтегрованої картки платника ОСОБА_1 , суд зазначає таке.

Наказом Міністерства фінансів України від 7 квітня 2016 року № 422 був затверджений Порядок ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Порядок № 442).

Пунктом 1 розділу ІІ Порядку № 442, зокрема, встановлено, що ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу. Інформаційна система органів ДФС після відображення облікової операції забезпечує автоматичне проведення в ІКП розрахункових операцій.

Органу ДФС, в якому перебуває платник за основним місцем обліку, надається доступ до ІКП, відкритих за основним місцем обліку, для внесення відповідної інформації, а за неосновним місцем обліку - в режимі перегляду.

У розділі VII Порядку № 442 визначений механізм перенесення до ІКП результатів адміністративного та/або судового оскарження рішень органів ДФС та методи контролю достовірності відповідних показників, положеннями якого передбачено, що інформація, внесена та збережена відповідальним юристом в інформаційній системі, яка забезпечує відображення результатів судового оскарження, щодня автоматично відображається в реєстрі «Апеляційне та судове оскарження» підсистеми, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи.

Аналіз наведених правових норм свідчить про наявність у платника податків матеріально-правового інтересу в тому, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом та податкових зобов`язань платника податків, оскільки зазначене створює певні наслідки для фінансового стану позивача.

При цьому, згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Верховенство права, як основоположний принцип адміністративного судочинства, визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту.

Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Способи захисту права, як передбачені законом дії, безпосередньо спрямовані на захист права. Такі дії є завершальними актами захисту у вигляді матеріально-правових дій або юрисдикційних дій щодо усунення перешкод на шляху здійснення суб`єктами своїх прав або припинення правопорушень, відновлення становища, яке існувало до порушення. Саме застосування конкретного способу захисту порушеного чи запереченого права і є результатом діяльності щодо захисту прав.

Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

За змістом частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: а) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Відповідно до частини 2 статті 5 цього Кодексу захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З наведених норм процесуального законодавства слідує, що для ефективного поновлення порушеного права необхідною умовою є існування чіткого зв`язку між правопорушенням та способом захисту права, тобто метою заявлених позовних вимог має бути усунення перешкод у здійсненні права, а її досягненням - визначений спосіб захисту права, який би вичерпував себе. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Оскільки судом встановлено, те що фактично у ОСОБА_1 заборгованість зі сплати єдиного внеску відсутня, але відповідач протиправно продовжує обліковувати таку заборгованість за відповідачем, суд вважає, що в даному випадку належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання відповідача внести інформацію в інтегровану картку позивача про відсутність заборгованості з єдиного внеску.

Щодо позовних вимог про скасування боргу зі сплати ЄСВ, який визначено у Вимозі від 09.10.2019 № Ф-2341-52 та станом на 30.11.2019 позивачем ніяким чином не обгрунтована. Суд зазначає, що достатнім та належним способом захисту, як зазначено вище є саме скасуванням вимоги, як рішення суб`єкта владних повноважень, та внесення інформації в інтегровану картку позивача про відсутність заборгованості з єдиного внеску, а тому суд не вбачає підстав для задоволення цих підстав.

Щодо посилань відповідача на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду, зазначає, що ухвалою суду від 17 лютого 2020 року було вирішено питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду та визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлено позивачу строк звернення до суду з даною позовною заявою, а тому зазначені посилання відповідача є необґрунтованими.

Щодо вимоги позивача про стягнення моральної шкоди, суд зазначає таке.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно із частиною першою статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Відповідно до частини першої статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно із пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", позивач повинен зазначити у чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується. Пунктом 5 цієї постанови визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Позивачем на підтвердження завданої моральної шкоди було надано довідку Комунального некомерційного підприємства «Сєвєродонецька міська багатопрофільна лікарня» Сєвєродонецької міської ради №1270 від 11.12.2019 про те, що позивач перебувала у відділенні патології вагітних з 29.11.2019 по теперішній час. Тобто до дати видачі довідки - 11.12.2019. Діагноз - загроза передчасних пологів (а.с. 39).

Проте суд зазначає, що наведений доказ не є належним та достатнім доказом для підтвердження завданої позивачу моральної шкоди.

Суд зауважує, що позивачем не доведено наявність причинного зв`язку між тим, що позивач перебувала у відділенні патології вагітних та діями відповідача щодо винесенння спірної вимоги, а також не доведено обставини і підстави, які зумовлюють наявність моральної шкоди, та не надано належних доказів заподіяння їй моральної шкоди. Отже, позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

За таких обставин суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Позивачем в позовній заяві заявлено вимогу щодо відшкодування на її користь витрат на правову допомогу в розмірі 5000,00 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Питання, що стосуються витрат на професійну правничу допомогу, регулюються ст. 134 КАС України. Відповідно до ч. 2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому, частиною 5 статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Позивачем на підтвердження понесених витрат на правову допомогу було надано договір про надання правової допомоги № 28 від 10.12.2019, додаткову угоду до договору про надання правової допомоги №28 від 10.12.2019 та меморіальний ордер №34585890.1 від 26.12.2019 відповідно до якого позивачем сплачено гонорар адвоката за правову допомогу в розмірі 5000,00 грн (а.с. 40-42, 155).

При цьому, як вбачається з додаткової угоди до договору про надання правової допомоги №28 від 10.12.2019, адвокатом Фещенко М.Л. позивачеві надано юридичні послуги:

- з консультації, збирання доказів, аналізу законодавства з перспективи подання до суду позову, ксерокопіювання документів, в кількості 2 годин, винагорода визначена в розмірі 2000,00 грн;

- з написання та оформлення позовної заяви в Луганський окружний адміністративний суд, подання до суду, відстеження справи, в кількості 2 годин, винагорода визначена в розмірі 2000,00 грн;

- з підготовки та аналізу законодавства з написання та оформлення заперечення на відзив відповідача, подання до суду, в кількості 1 години, винагорода визначена в розмірі 1000,00 грн.

Пунктом 1 частиною 3 статті 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

При цьому, суд зазначає, що подання до суду позову та заперечень на відзив на позовну заяву, та відстеження справи не відносяться до професійних прав адвоката у розуміні ст. 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а тому зазначені витрати не можуть бути включені до витрат на професійну правову допомогу.

Враховуючи вищевикладене, а також фактичний об`єм виконаної роботи, суд вважає розумно обґрунтованими витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу за рахунок відповідача в розмірі 3500,00 грн за всіма визначеними у Додатковій угоді від 10 грудня 2019 року до Договору про надання правової допомоги № 28 від 10 грудня 2019 року складовими професійних правничих послуг, окрім подання до суду позову та заперечень на відзив на позовну заяву, та відстеження справи.

Також суд зазначає, що позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір у сумі 768,40 грн, що підтверджується №0.0.1548413797.1 від 10.12.2019 (а.с. 18).

З огляду на те, що основний розмір позовних вимог позивача, який не є суб`єктом владних повноважень, задоволений, окрім вимоги щодо відшкодування моральної шкоди, за яку відповідно до пункту 13 статті 3 Закону України "Про судовий збір" судовий збір не сплачується, суд вважає за необхідне стягнути з Головного управління ДПС у Луганській області витрати зі сплати судового збору на користь позивача у сумі 768,40 грн.

Керуючись статтями 2, 9, 139, 241-250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов адвоката Фещенка Миколи Леонідовича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Луганській області про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Луганській області № Ф-23431-52 від 09.10.2019 в частині зобов`язання ОСОБА_1 сплатити борг (недоїмку) зі сплати єдиного внеску в сумі 4889,58 грн (чотири тисячі вісімсот вісімдесят дев`ять гривень 58 коп.).

Зобов`язати Головне управління ДПС у Луганській області (ідентифікаційний код 43143746, адреса: 93401, Луганська обл., місто Сєвєродонецьк, вулиця Енергетиків, будинок 72) внести в інтегровану картку платника - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) інформацію про відсутність заборгованості з єдиного внеску.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Луганській області (ідентифікаційний код 43143746, адреса: 93401, Луганська обл., місто Сєвєродонецьк, вулиця Енергетиків, будинок 72) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3500,00 грн (три тисячі п`ятсот гривень 00 коп.).

Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Луганській області (ідентифікаційний код 43143746, адреса: 93401, Луганська обл., місто Сєвєродонецьк, вулиця Енергетиків, будинок 72) витрати зі сплати судового збору в розмірі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп.).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Ірметова