Рішення № 87674456, 13.02.2020, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" лютого 2020 р. справа № 300/2594/19

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Шумея М.В.,

секретаря судового засідання Шпак М.М.,

за участю: представника позивача Михайлів О.Р.,

представника відповідача Гоголь М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 03.11.2019, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі, також – позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області (надалі, також – відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 03.11.2019.

Позовні вимоги вмотивовані тим, позивачем було отримано податкове повідомлення-рішення від 03.11.2019 року №0155054-5533-0915, відповідно до якого ГУ ДПС в Івано-Франківській області повідомляє, що згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України ОСОБА_1 визначено податкове зобов`язання за податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості (18010300) за податковий період 2018 року у сумі 12548,00 грн. Не погоджуючись з нарахованим податковим зобов`язанням, платник податку подав до Івано-Франківського відділення ГУ ДПС в Івано-Франківській області заяву, у якій просив скасувати податкове повідомлення рішення - у зв`язку з тим, що об`єкт, за яким ДПС нарахувала податкове зобов`язання у розмірі 12548,00 грн., згідно з ДК 018-2000 належить до групи «Будівлі промислові та склади». 09 грудня 2019 року позивач отримав відповідь Головного управління ДПС у Івано-Франківській області, якою було фактично відмовлено у заяві платника податків. В обґрунтування відмови відповідач зазначив, що об`єкти нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, у т. ч. тих, які здійснюють підприємницьку діяльність, не визначені підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Кодексу як об`єкти нерухомості, що не є об`єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Позивач не погоджується з вказаним твердженням, вважаючи податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.12.2019 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження (а.с.1-2).

На адресу суду, 23.01.2020, від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві вказав, що відповідно до інформаційної системи “Податковий Блок” за ФОП ОСОБА_1 обліковується об`єкт нежитлової нерухомості, а саме нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 421,3 кв. м. Відповідно до п.п.54.3.3 п.54.3 ст.54 та п.п.266.7.2 п.266.7 ст. 266 розд. XII Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями ГУ ДФС в Івано-Франківській області винесено податкове повідомлення-рішення №0104721-5513-0915 від 31.05.2019, яким позивачу визначено податкові зобов`язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власником об`єктів нежитлової нерухомості на суму 12 548,00 грн. (а.с.32-37). Просить суд в задоволені позову відмовити.

На адресу суду, 28.01.2020, від позивача надійшла відповідь щодо відзиву на позовну заяву, в якій вказала на те, що у відзиві на позов трактуючи норму Податкового кодексу України на власну користь, відповідач як контролюючий орган ігнорує норму пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України, відповідно до якої, у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно - правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримала повністю, представник відповідача проти позову заперечила з підстав зазначених у відзиві.

Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження, заслухавши представників сторін, дослідивши в сукупності письмові докази, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, а відповідач заперечує проти позову, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.1).

Відповідно до відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 є власником пекарні по виробництву хлібо-булочної продукції загальною площею 421,3 кв. м.(а.с.15).

Позивачем отримано податкове повідомлення-рішення від 03.11.2019 року №0155054-5533-0915, відповідно до якого ГУ ДПС в Івано-Франківській області повідомляє, що згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України ОСОБА_1 визначено податкове зобов`язання за податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості (18010300) за податковий період 2018 року у сумі 12548,00 грн.

Не погоджуючись з даним рішенням, позивач звернулася до відповідача із заявою про скасування нарахування податку на нерухоме майно. У відповідь відповідач надіслав листа від 09.12.2019, яким фактично відмовив у скасуванні зазначеного рішення.

Так, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII, який набрав чинності з 01 січня 2015 року (надалі, також - Закон № 71-VIII), запроваджено новий місцевий податок, зокрема податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Пунктом 12.3. статті 12 Податкового кодексу України (надалі, також - ПК України) передбачено, що сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України, об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.

Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 261 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Відповідно до положень підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України, базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Підпунктом 266.6.1. пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Спірним питанням у межах цих правовідносин є встановлення чи є нерухоме майно, що належить позивачу об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Підпункт «є» підпункту 266.2.2. пункту 266.1 статті 266 ПК України, на який посилається позивач як на підставу протиправності податкового повідомлення-рішення, встановлює, що не є об`єктом оподаткування будівлі з промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Системне тлумачення підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України свідчить про те, що законодавець у кожному підпункті (від «а» до «л») передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з цих випадків не підлягає розширювальному тлумаченню. Більше того, кожен з визначених підпунктом 266.2.2 підпунктів має прив`язку або до статусу суб`єкта, який володіє такою нерухомістю та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування.

При цьому у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України законодавцем використано правову конструкцію, яка передбачає одночасно дві умови для звільнення об`єкта нерухомості від оподаткування податком на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, а саме: 1) об`єкт нерухомості - промислові будівлі; 2) суб`єкт, який володіє об`єктами нерухомості повинен бути промисловим підприємством.

Згідно положень підпункту 14.1.129-1. пункту 14.1 статті 14 ПК України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду.

Відповідно до статті 5 ПК України поняття, правила та положення, установлені цим Кодексом та законами з питань митної справи, застосовуються виключно для регулювання відносин, передбачених статтею 1 цього Кодексу.

У разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу.

Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості».

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості», 1251.2 - «Будівлі підприємств чорної металургії», 1251.3 - «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості», 1251.4 - «Будівлі підприємств легкої промисловості», 1251.5 - «Будівлі підприємств харчової промисловості», 1251.6 - «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості», 1251.7 - «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості», 1251.8 - «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості», 1251.9 - «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».

Говорячи про промислове підприємство, необхідно зауважити, що в законодавстві України не існує правової норми, яка б чітко визначала це поняття.

Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року № 530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.

Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях В «Добувна промисловість та розроблення кар`єрів», С «Переробна промисловість», D «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря», Е «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами» та F «Будівництво».

Промисловість в розумінні економічної теорії - це провідна галузь господарства, яка об`єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах.

Положеннями статті 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство, це самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково- дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.

Таким чином, на підставі наведеного, позивач не відповідає вимогам, які ставляться до суб`єкта - власника нежитлової нерухомості, для звільнення його від сплати податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, оскільки підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не охоплюється промислова нерухомість, яка використовується фізичною особою-підприємцем.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом в постанові від 15 травня 2018 року у справі № 806/2676/17, від 11 грудня 2018 року у справі № 819/314/18, від 26 березня 2019 року у справі № 808/722/17, постанові від 12.11.2019 у справі №0940/1485/18, постанові від 16.07.2019 року у справі №300/261/19.

Враховуючи наведене, також те, що обставини, викладені в позовній заяві, є необґрунтованими та безпідставними, тому відсутні підстави для скасування судом оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення №0104721-5513-0915 від 31.05.2019 контролюючим органом винесено правомірно і обґрунтовано.

Враховуючи зазначене, ГУ ДПС в Івано-Франківській області діяло виключно в межах своїх повноважень та у спосіб передбачений нормами діючого законодавства.

На підставі наведеного, суд приходить до висновку про необхідність відмовити у задоволенні позову.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ).

відповідач: Головне управління ДПС в Івано-Франківській області (ЄДРПОУ 43142559, вул. Незалежності, 20, м. Івано-Франківськ, 76018).

Суддя Шумей М.В.

Рішення складене в повному обсязі 18 лютого 2020 р.