Рішення № 87674283, 17.02.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17 лютого 2020 року Справа № 280/5348/19 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стрельнікової Н.В., розглянувши у порядку спрощеного (письмового) провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЕРОЕКС»

до Запорізької митниці ДФС

про визнаття протиправними рішення про коригування митної вартості,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ФЕРОЕКС» (надалі – позивач, ТОВ «ФЕРОКС») звернулося до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Запорізької митниці ДФС (надалі – відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати Рішення відповідача про коригування митної вартості товару від 10.09.2019 №UA112080/2019/000106/2.

В обґрунтування заявлених позовних вимог та відповіді на відзив (вх.№52343 від 11.12.2019) позивач зазначає, що ним для підтвердження обґрунтованості заявленої у деклараціях митної вартості товару були подані всі документи, передбачені ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України. Так 10.09.2019 року від інспектора митниці декларанту надійшло повідомлення с розбіжностями. На підставі поданих декларантом документів можливо було обчислити митну вартість товару, незважаючи на це 10.09.2019 року Запорізькою митницею ДФС винесено оскаржуване Рішення про коригування митної вартості товарів від 10.09.2019 року №UA112080/2019/000106/2, відповідно до якого митна вартість товару склала 5,5800 дол. США за кг. Не погоджуючись з оскаржуваним рішенням декларант з урахуванням ч.7 ст.55 Митного кодексу України, заявив МД № UA112080/2019/025534 від 11.09.2019, яка була оформлена. Вважає, що, позивачем було надано достатньо документів для підтвердження митної вартості товару за основним методом, а у митного органу навпаки були відсутні підстави для відмови позивачу в митному оформленні товару за основним методом і переходу до резервного. Беручи до уваги вищезазначене, вважає, що відповідачем неправомірно прийняте рішення про коригування митної вартості товарів від 10.09.2019 року №UA112080/2019/000106/2, а тому просить скасувати спірне рішення відповідача. Крім того просить вирішити питання щодо розподілу судових витрат у т.ч. витрат на професійну правничу допомогу. Просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач позов не визнав з підстав, викладених у поданому до суду відзиві (вх.№50269 від 28.11.2019 року) в якому зазначив, що при перевірці правильності визначення митної вартості товару митниця дійшла висновку, що документи які надані до митного оформлення містять розбіжності. Враховуючи виявлені розбіжності декларанту була пред`явлена письмова вимога щодо необхідності надання додаткових документів для підтвердження митної вартості товарів відповідно до ст. 53 Митного кодексу України. Та враховуючи вимоги ч.2 ст.64 Митного кодексу України використала наявну в митниці Міндоходів інформацію щодо раніше визнаних/визначених митних вартостей за основим та другорядними методами з розрахунку на рівні 5,58 дол. США за кг. Випуск товарів у вільний обіг здійснено за МД № UA112080/2019/025534 від 11.09.2019 зі сплатою митних платежів згідно з заявленою митних вартістю товарів та наданням фінансових гарантій. Вказує, що встановлені розбіжності, в наданих до митного оформлення документах, до завершення митного оформлення, декларантом так і не усунуто (спростовано). З урахуванням усіх обставин справи та норм законодавства, яке регулює питання визначення митної вартості товарів, Запорізька митниця ДФС вважає, що винесла законне та обґрунтоване рішення про коригування митної вартості товарів та картку відмови в митному оформленні товарів. З урахуванням вищезазначеного просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою суду від 06.11.2019 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

Згідно ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Статтею 258 КАС України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до п. 10 ч.1 ст. 4 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Отже, відповідно до вищевказаних приписів КАС України, справу розглянуто судом в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у межах строку, встановленого ст. 258 КАС України.

Суд, оцінивши повідомлені сторонами обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Судом з матеріалів справи встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ФЕРОЕКС» (код ЄДРПОУ 41679895) є юридичною особою, яка зареєстрована 24.10.2017 за № 11031020000043616, про що свідчить Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.46).

11.06.2019 року між ТОВ «ФЕРОЕКС» (далі - Покупець) та компанією «DALIAN MEIOUDI INTERNATIONAL TRADE CO., LTD» (далі - Продавець) (Китай), було укладено Контракт № 110619 (далі - Контракт), відповідно до якого продавець зобов`язується продати покупцю, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити товар у відповідності з умовами цього контракту. Якщо інше не передбачено в додатку до контракту товар поставляється на умовах поставки CIF Odessa (Ukraine), відповідно до Інкотермс 2010 за ціною 2,5500 $/кг. (а.с.18-20). Та відповідно до вказаного договору підписано додаток №1 від 11.06.2019 року (20 зворот-21).

09.09.2019 року ТОВ «ФЕРОЕКС» до митного контролю та митного оформлення було надіслано засобами електронного зв`язку, згідно ст. 257 Митного кодексу України митну декларацію (далі - МД) в режимі ІМ 40, якій присвоєно №UA112080/2019/025305 (довідковий номер 1567) на товар: «1. Електроди графітовані з ніпелями, марки RP, що використовуються в електродугових печах: діаметр 150 мм. (min 149.0-max 151.0) довжина електродів 1700+/-100 мм., тип ніпеля – циліндричний 4 ТРІ – 13,465 тн; діаметр 400 мм (min 399.0 – max 401.0) довжина електродів 1700+/-100 мм, тип ніпеля – конічний 4ТРІ – 5,113 тн. Торгівельна марка: Dalian Meioudi Intern» (а.с.26).

Згідно з графою 43 МД №UA112080/2019/025305 від 09.09.2019 декларантом зазначено метод визначення митної вартості за ціною контракту (перший метод), передбачений статті 58 Митного кодексу України. Умови поставки (графа 20) – CIF UA Одеса.

При здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості згідно вимог ч.2 ст.53 Митного кодексу України митний орган дійшов висновку, що документи, які надані до митного оформлення містять розбіжності:

1.Страховий поліс № CDAD1950220613 від 13.08.2019 містить посилання на коносамент № DNFR000091 датований одним днем пізніше, а саме 14.08.2019;

2.Страховий поліс № CDAD1950220613 від 13.08.2019 не містить інформацію щодо вартості страхування товару;

3.Експортна декларація країни відправлення № 090820190080282661 від 12.08.2019 містить посилання на коносамент № DNFR000091 датований двома днями пізніше, а саме 14.08.2019.

Відповідно до положень ч.3 ст. 53 Митного кодексу України, декларант зобов`язаний протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, що підтверджують заявлену митну вартість та обраний метод її визначення, а саме:

1. договір (угоду, контракт) із третіми особами пов`язаний з договором (угодою,

контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;

2. рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);

3. виписку з бухгалтерської документації;

4. специфікації, прейскуранти (прас-листи) виробника товару;

5. висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товарів або сировини.

Декларантом ( ОСОБА_1 ) 10.09.2019 надано документи: 1) лист №19-09/1001 від 10.09.2019 року; 2) заяву про відмову від надання додаткових документів в строки передбачені ст. 53 Митного кодексу України.

Отже декларантом жодна із розбіжностей не була усунута. Лист №19-09/1001 від 10.09.2019 року не містить жодних числових показників, що піддавались би обчисленню та могли б бути використані для підтвердження митної вартості.

Проте, за результатами здійсненого контролю правильності визначення митної вартості товарів, митним органом прийнято Рішення про коригування митної вартості товарів від 10.09.2019 №UA112080/2019/000106/2 (а.с.22).

У оформленні МД №UA112080/2019/025305 від 09.09.2019 було відмовлено та складено Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA112080/2019/00680. У вищевказаній картці відмови як причину у відмові вказано прийняте митницею рішення про коригування митної вартості від 10.09.2019 №UA112080/2019/000106/2 (а.с.27-28).

Позивач подав митному органу нову МД №UA112080/2019/025534 від 11.09.2019, яку прийнято до митного оформлення та товар випущено у вільний обіг шляхом надання гарантій відповідно до статті 55 Митного кодексу України (а.с.31).

Вважаючи прийняте відповідачем Рішення про коригування митної вартості товарів від 10.09.2019 року №UA112080/2019/000106/2 протиправним, позивач звернувся до суду із позовом про його скасування.

Враховуючи викладене, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Спірні правовідносини між позивачем та відповідачем з питання митного оформлення товарів, які переміщуються через митний кордон України, регламентуються Митним кодексом України від 13 березня 2012 року №4495-VI (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

У відповідності до ч. 1 ст. 246 Митного кодексу України, метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

За правилами статті 248 Митного кодексу України, митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

У відповідності до статті 257 Митного кодексу України, декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення.

Статтями 49 та 50 Митного кодексу України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.

Система визначення митної вартості товарів ґрунтується на загальних принципах митної оцінки, прийнятих у міжнародній практиці. Міжнародно-правовим стандартом, на який зорієнтоване українське митне законодавство, є угоди по застосуванню статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року (ГААТ).

Згідно з частиною 2 статті VII ГААТ оцінка імпортованого товару для митних цілей повинна базуватися на дійсній вартості імпортованого товару, на який розраховується мито, або аналогічного товару і не повинна базуватися на вартості товару національного походження чи на довільній або фіктивній вартості.

Частинами 4 та 5 статті 58 Митного кодексу України також передбачено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Частиною 1 статті 51 Митного кодексу України встановлено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом. При цьому, декларант зобов`язаний: заявляти митну вартість, визначену ним самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації (стаття 52 Митного кодексу України).

Статтею 57 Митного кодексу України передбачено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:

1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) другорядні:

а) за ціною договору щодо ідентичних товарів;

б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;

в) на основі віднімання вартості;

г) на основі додавання вартості (обчислена вартість);

ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, відповідно до частини 2 зазначеної статті є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, – банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності – інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, – страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Згідно частини п`ятої статті 53 Митного кодексу України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

З аналізу ч. 1 та 2 ст. 53 Митного кодексу України вбачається, що Митним кодексом передбачено вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Дана норма кореспондується з положеннями статті 318 Митного кодексу України, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Це також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 №3018-VI «Про внесення змін до Закону України «Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур», якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 54 Митного кодексу України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

Зокрема, ч. 1 ст. 58 Митного кодексу України передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов`язані між собою особи або хоч і пов`язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.

Частина 2 статті 58 Митного кодексу України, метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

Згідно з ч. 4 ст. 54 Митного кодексу України, митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний, зокрема, здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

За приписами ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:

1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;

2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);

3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);

4) виписку з бухгалтерської документації;

5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;

6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

7) копію митної декларації країни відправлення;

8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару (частина 6 статті 53 Митного кодексу України).

Аналіз положень ч. 3 ст. 53, ч. 1, 2 та 5 ст. 54, ст. 58 Митного кодексу України дає підстави для висновку про те, що митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов`язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 Митного кодексу України.

Митний орган має право відійти від наведених вище законодавчих обмежень, що пов`язують з перевіркою основного переліку документів, які підтверджують митну вартість, та витребувати від декларанта додаткові документи лише якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, адже такі вади не дозволяють митному органу законно здійснити визначений законом мінімум митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи для розмитнення задекларованого товару.

Отже, з огляду на законодавчо встановлену компетенцію митниці при перевірці митної вартості імпортованих товарів, зазначені розбіжності повинні бути не будь-якими, а лише тими, що стосуються числового значення заявленої митної вартості чи розрахунку митної вартості здійсненої декларантом.

Судом встановлено, що декларантом (позивачем у справі) для підтвердження обґрунтованості заявленої у деклараціях митної вартості товару були подані всі документи, передбачені частиною другою статті 53 Митного кодексу України.

Проте, при перевірці правильності визначення митної вартості товару, згідно вимог статті 53 Митного кодексу України митний орган дійшов висновку, що документи, які надані до митного оформлення, містили розбіжності, а саме:

1) страховий поліс № CDAD1950220613 від 13.08.2019 року містить посилання на коносамент № DNFR000091 датований одним днем пізніше, а саме 14.08.2019 року;

2) страховий поліс № НОМЕР_1 від 13.08.2019 року не містить інформацію щодо вартості страхування товару;

3) експортна декларація країни відправлення № 090820190080282661 від 12.08.2019 року містить посилання на коносамент № DNFR000091 датований двома днями пізніше, а саме 14.08.2019 року.

Так, відмовляючи в митному оформленні товару за першим методом, митний орган послався на те, що декларантом не повному обсязі, які підтверджують митні вартість, декларант не надав додаткових документів, що підтверджують вартість. Лист №19-09/1001 від 10.09.2019 року не містить жодних числових показників, що піддавались би обчисленню могли б бути використані для підтвердження митної вартості. Такий висновок митного органу не відповідає обставинам справи, з огляду на наступне.

Щодо документів, наданих до митного оформлення, які містили розбіжності суд зазначає наступне.

Щодо страхового полісу № CDAD1950220613 від 13.08.2019 року, який містить посилання на коносамент № DNFR000091 датований одним днем пізніше, а саме 14.08.2019 року.

Суд погоджується з твердженням позивача, що страхування товару здійснював продавець та відповідальність за складання документів несе продавець.

Крім того з відповіді продавця від 18.09.2019 року на запит покупця від 17.09.2019 року №19-09/1701 вбачається, що як правило, в Китаї страховий поліс датований раніше на 1 – 2 дні, ніж дата відправлення судна (а.с.34-35).

Щодо того, що страховий поліс № CDAD1950220613 від 13.08.2019 року не містить інформацію щодо вартості страхування товару суд зазначає, що з відповіді продавця від 18.09.2019 року на запит покупця від 17.09.2019 року №19-09/1701 вбачається, що страховий поліс № CDAD1950220613 від 13.08.2019 року містить інформацію про вартість страхування товару, а саме містить посилання на інвойс №110619 з вартістю товару 47317,68 USD, та містить страхову суму (Amount Insured): 52050 USD. Тобто вартість по інвойсу збільшена на 10% (47317,68х10%) це і є вартість страхування (а.с.34-35).

Також Запорізькою митницею були встановлені розбіжності, що експортна декларація країни відправлення № 090820190080282661 від 12.08.2019 року містить посилання на коносамент № DNFR000091 датований двома днями пізніше, а саме 14.08.2019 року. З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Судом встановлено, що ТОВ «ФЕРОЕКС» під час митного оформлення товару надав Запорізькій митниці лист від 10.09.2019 року №19-09/1001, в якому позивач пояснив, що товар був затоможено після завантаження в контейнер. Після цього товар був доставлений в порт та міг знаходитись там деякий час в очікувані завантаження на борт судна, через що дати на документах (коносамент та експортна декларація) можуть різнитися.

Також у з відповіді продавця від 18.09.2019 року на запит покупця від 17.09.2019 року №19-09/1701 зазначено, що у Китаї митниця спочатку надала митні документи, після дозволу проходити навантаження на судно, після відправлення судна отримали коносамент (а.с.25, 34-35).

Таким чином, вищенаведені документи спростовують правомірність прийнятого рішення Запорізької митниці ДФС від 10.09.2019 року № UА112080/2019/000106/2 про визначення коду товару.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до ст. 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Виходячи з заявлених позовних вимог, положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності прийнятого рішення, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

З огляду на викладене вище, позовні вимоги позивача є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо поданого позивачем розрахунку витрат на правничу допомогу (вх. №55054), в якому позивачем розраховано суму витрат пов`язаних з розглядом справи у розмірі 6100 грн.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 1 ст. 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 1 та 2 ст. 16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до вимог ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

З метою отримання професійної правничої допомоги позивачем було укладено з ТОВ «Актів Консалтінг Груп» договір про надання юридичних послуг від 03.05.2019 №377 копія якого знаходиться в матеріалах справи (а.с. 40-42).

За умовами п 5.2 цього Договору вартість послуг за даним Договором визначається у Додатках до Договору, які є його невід`ємною частиною.

Так, позивач стверджує, що, згідно Додатку №1 від 16.09.2019 до договору, витрати позивача у даній справі склали:

-підготовка доказової бази - 1200 грн.;

-підготовка позовної заяви – 2500 грн.;

-підготовка додатків до позовної заяви – 1200 грн.

-підготовка процесуальних документів (клопотань, заперечень на відзив та інш.)- 1200 грн.

Отже загальна сума витрат на правничу допомогу становить 6100 грн.

За фактом надання правової допомоги до матеріалів справи надані: додаткова угода від 16.09.2019 до договору, Акти виконаних робіт від 09.12.2019 №353, від 01.11.2019 №335, рахунок на оплату №313 від 22.10.2019, №334 від 09.12.2019, також наданий реєстр платіжних документів.

Для здійснення правової допомоги позивач видав довіреність від 21.10.2019 на працівника ТОВ «Актів Консалтинг Груп» адвоката Дудник Світлану Миколаївну.

Однак, необхідно зазначити про те, що позовна заява підписана директором ТОВ “ФЕРОЕКС” Смирновим О.С., що виключає можливість підтвердження надання такої юридичної послуги саме адвокатом Дудник С.М.

Так само, і клопотання до позовної заяви та відповідь на відзив підписані також директором товариства.

Матеріали справи не містять доказів підготовки доказової бази та інших заяв з процесуальних питань саме адвокатом Дудник С.М.

Таким чином у задоволені вимоги позивача про стягнення витрат у розмірі 6100 грн. пов`язаних з правничою допомогою слід відмовити у зв`язку з необґрунтованістю такої суми витрат.

Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Матеріалами справи підтверджена сплата позивачем судового збору у сумі 4710,90 грн., які підлягають стягненню з відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення витрат на правничу допомогу.

Керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЕРОЕКС» до Запорізької митниці ДФС про визнання протиправним рішення про коригування митної вартості – задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Запорізької митниці ДФС про коригування митної вартості товару від 10 вересня 2019 року №UA112080/2019/000106/2.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Запорізької митниці ДФС (69041, м.Запоріжжя, вул. Сергія Синенка, б. 12, код ЄДРПОУ 39477764) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЕРОЕКС» (69035, м.Запоріжжя, вул. Незалежної України, 66/42, код ЄДРПОУ 41679895) судові витрати у розмірі 4710 грн. 90 коп. (чотири тисячі сімсот десять гривень 90 копійок).

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень КАС України рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Н.В.Стрельнікова