Рішення № 87674156, 19.02.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2020 року м. Житомир справа № 240/12211/19

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Шуляк Л.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Житомирського прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина А 1495) про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Житомирського прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29 червня 2018 року;

- визнати протиправною бездіяльність Житомирського прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення в період з 01.07.2015 по 27.11.2016 та з 12.09.2017 по 29.06.2018;

- визнати протиправною бездіяльність Житомирського прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, встановленої ч.2 ст. 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей";

- зобов`язати Житомирський прикордонний загін Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29 червня 2018 року;

- зобов`язати Житомирський прикордонний загін Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення в період з 01.07.2015 по 27.11.2016 та з 12.09.2017 по 29.06.2018;

- зобов`язати Житомирський прикордонний загін Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, встановленої ч.2 ст. 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що на день звільнення з ним не було проведено розрахунок та не виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 27.11.2016 та з 12.09.2017 по 29.06.2018, у зв`язку з чим він звертався до відповідача з приводу врегулювання питання виплати індексації грошового забезпечення, проте отримав відмову з посиланням на те, що індексація грошового забезпечення не нараховувалась та не виплачувалась, а тому позивач за захистом своїх прав звернувся до суду.

Крім того зазначив, що відповідно до пункту 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій додатково надаються відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Позивач вказує, що право на отримання відповідної додаткової відпустки за період з 2015 по 2018 роки не використав, разом з тим, відповідач при проведенні з ним розрахунку при звільненні протиправно не нарахував та не виплатив компенсацію за невикористані дні відпустки. У зв`язку із чим позивач звернувся до відповідача із заявою щодо проведення розрахунку та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2015 по 2018 роки, проте отримав відмову у такому нарахуванні та виплаті. Такі дії відповідача вважає протиправними та такими що порушують його конституційні права, в зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Також, наголосив, що на день звільнення ним не було отримано одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, у зв`язку із чим він звертався до відповідача з приводу врегулювання питання виплати вказаних коштів, проте отримав відмову з посиланням на те, що його вислуга років у календарному обчисленні становить лише 8 років 00 місяців 01 день, замість 10 років і більше.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 18.12.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідач у строк та в порядку подав відзив на позовну заяву №14/38 від 03.01.2020, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Наголошує, що кошторисними призначеннями Державної прикордонної служби України з липня 2015 року не передбачено виплату індексації грошових доходів персоналу. З 2015 по 2018 рік включно індексація грошових доходів персоналу Державної прикордонної служби України не проводилась.

Крім того зазначає, що додаткова відпустка учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" надається за календарний рік незалежно від наявності стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку. При цьому, зважаючи на те, що така відпустка не є щорічною, то і компенсації при звільненні вона не підлягає. Крім того, позивачем не надано суду жодних доказів (в тому числі поданого рапорту військовослужбовця) для виплати грошової компенсації за неотримані відпустки як учаснику бойових дій. Що стосується періоду з 24.11.2016 по 12.09.2017 представником відповідача зазначено, що позивачу для отримання бажаної компенсації необхідно звертатись до Луцького прикордонного загону, оскільки відповідно до наказів №273-ОС від 24.11.2016 та №210-ОС від 12.09.2017 позивач проходив службу в Луцькому прикордонному загоні.

Також представником відповідача зазначено, що правовими нормами чітко визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової служби, які звільняються зі служби в зв`язку з закінченням строку контракту, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення виплачується за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги 10 років і більше (а.с.29-39).

У відповідності до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного висновку.

Встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в Державній прикордонній службі України.

Відповідно до наказу начальника Житомирського прикордонного загону від 24.11.2016 №273-ОС "По особовому складу" ОСОБА_1 виключено зі списків частини та всіх видів забезпечення з 27.11.2016 та направлено для подальшого проходження служби до Луцького прикордонного загону (а.с.43).

Відповідно до наказу начальника Житомирського прикордонного загону від 12.09.2017 №210-ОС "По особовому складу" ОСОБА_1 зараховано до списків частини та поставлено на всі види забезпечення з 12.09.2017 (а.с.44).

Наказом начальника Житомирського прикордонного загону від 29.05..2018 № 138-ОС "По особовому складу" ОСОБА_1 , звільненого з військової служби в запас за статтею 26 частиною 6 пунктом "ї" (у зв`язку із закінченням строку контракту) із застосуванням частини 8 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (а.с.40).

Відповідно до наказу начальника Житомирського прикордонного загону від 29.06.2019 №177-ОС "По особовому складу" ОСОБА_1 виключено зі списків частини та всіх видів забезпечення з 29.06.2018 (а.с.41).

Позивач звертався із заявою до відповідача щодо невиплачених сум індексації грошового забезпечення, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та одноразової грошової допомоги.

Листом начальник Житомирського прикордонного загону від 25.11.2019 №120/11/44/5/К-126 повідомив позивача, що оскільки відповідно до пунктів 17-19 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в особливий період надання деяких додаткових оплачуваних відпусток припинено, а тому виплата грошової компенсації не передбачена. Крім того, зазначено, що проведення індексації грошових доходів населення, у тому числі грошового забезпечення, здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на відповідний рік. Вказано, що протягом 2015-2017 років фондом грошового забезпечення Державної прикордонної служби України видатки на виплату індексації грошового забезпечення не було передбачено. Виплата сум індексації грошового забезпечення нараховувалась та виплачувалась включно червень 2015 року.

Щодо одноразової грошової допомоги зазначено, що станом на 29.06.2018 вислуга років позивача в календарному обчисленні становить 8 років 00 місяців 1 день. Відповідно, права на отримання одноразової грошової допомоги на дату виключення зі списків військової частини не має.

Вважаючи, що він має право на виплату сум індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій позивач звернувся із вказаним позовом до суду.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст.9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.

Преамбулою Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 №1282-XII (далі - Закон №1282-XII) встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Відповідно до ст.1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Статтею 2 Закону №1282-XII визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Положеннями статті 4 Закону №1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Статтею 6 Закону №1282-XII визначено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

У відповідності до статті 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 №2017-III індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі ст.19 цього Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Кабінетом Міністрів України затверджено Постанову "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" від 17 липня 2003 року №1078 (далі - Порядок №1078), згідно з п.4 якого індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Відповідно до абзацу 8 пункту 4 Порядку №1078 у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

Отже, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.

Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно - правових актів проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Як встановлено з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату йому індексації грошового забезпечення.

Відповідачем у листі від 25.11.2019 №120/11/44/5/К-126 зазначено, що індексація за бажаний період не виплачувалась.

Суд зазначає, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" з березня 2018 року було підвищено розміри посадових окладів всіх категорій військовослужбовців, а отже вказаний місяць є місяцем підвищення доходу для проведення подальшої індексації.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.

Таким чином, невиплата ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01.07.2015 по 27.11.2016 та з 12.09.2017 по 29.06.2018 включно є порушенням вимог Закону №1282-ХІІ та Порядку №1078.

Зважаючи на встановлення судом порушеного права, застосовуючи механізм захисту порушеного права та його відновлення, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 27.11.2016 та з 12.09.2017 по 29.06.2018.

Що стосується позовних вимог позивача з приводу ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, суд зазначає наступне.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд ураховує, що дана справа в цій частині є типовою справою щодо зразкової справи № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19) та зазначає наступне.

Пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" №3551-XII від 22.10.1993 (далі - Закон №3551-XII) передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України "Про відпустки" від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Надання додаткової відпустки окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності передбачено вимогами ст. 16-2 Закону № 504/96-В. Зокрема учасникам бойових дій, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Аналіз вищевикладених норм дає підстави вважати, що додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, що гарантована державою для учасників бойових дій.

Згідно із пунктом 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20 грудня 1991 року (далі - Закон №2011-XII), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

За змістом пункту 18 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

У пункті 19 вказаної статті Закону №2011-ХІІ визначено, що надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21 жовтня 1993 року №3543-XII та "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року №1932-XII (далі - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно).

За визначенням статті 1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Разом з тим, за змістом ч. 1 ст.1 Закону № 1932-XI, особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

При цьому, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (абз.3 ч.1 ст.1 Закону № 3543-XII).

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Підсумовуючи наведене, суд приходить до висновку, що припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток, у відповідності до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо, разом з тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується вищевикладеними нормативно-правовими актами.

Відтак, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби, їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ.

Аналогічний висновок зроблено Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду в рішенні від 16 травня 2019 року у зразковій справі № 620/4218/18, яке постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 залишено без змін.

При цьому суд ураховує, що Верховним Судом указано, що висновки Верховного Суду у цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах щодо звернення до суду осіб, звільнених з військової служби, яким було відмовлено у виплаті грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Позивач є учасником бойових дій, про що свідчить посвідчення серія НОМЕР_1 видане 24.11.2015 та з 29.06.2018 звільнений з військової служби, додаткова відпустка із збереженням заробітної плати за час проходження військової служби останньому не надавалася.

У витязі із наказу начальника Житомирського прикордонного загону від 29.06.2018 №177-ОС відомостей про виплату при звільненні ОСОБА_1 компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки не зазначено. Докази виплати такої компенсації відповідачем до суду не подано.

Враховуючи, що на день виключення військовослужбовця зі списків особового складу, з ним мають бути проведені усі необхідні розрахунки, суд критично оцінює твердження відповідача щодо необхідності подання позивачем окремого рапорту щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.

Інші доводи відповідача щодо невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки спростовуються вищенаведеними висновками суду.

Отже, відповідач не довів правомірність ненарахування та невиплати позивачу при звільненні грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбаченої пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону № 3551-ХІІ, що свідчить про наявність протиправної бездіяльності.

Що стосується нарахування та виплатити одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, встановленої ч.2 ст. 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" суд зазначає таке.

Відповідно до п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" строкова військова служба зараховується до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, у календарному обчисленні, а в разі її проходження в умовах, визначених у пункті 3 цієї постанови, у віддалених і високогірних місцевостях або в інших умовах, які згідно із законодавством колишнього СРСР були підставою для зарахування до вислуги років для призначення пенсії на пільгових умовах, - у відповідному пільговому обчисленні.

Частиною 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачена виплата одноразової грошової допомоги у разі звільнення "за наявності вислуги 10 років і більше" без зазначення будь-яких обмежень щодо обчислення такої вислуги лише у календарних роках.

Оскільки вислуга років позивача станом на 29.06.2018 становить 12 років 05 місяців 07 днів, що дає право позивачу на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до частини 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Посилання відповідача у відзиві на положення постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" є безпідставним, оскільки дана постанова регулює питання розміру одноразової грошової допомоги, яка обчислюється за кожний повний календарний рік служби, право на отримання такої допомоги як раз таки і передбачене за умови наявності вислуги 10 років і більше.

Вислуга років у даному випадку не обчислюється календарними роками служби, а може включати різні періоди, у тому числі і пільгове обчислення строку вислуги. Позивач має загальний строк вислуги більше 12 років, а тому має право на спірну виплату.

Відповідач, заперечуючи проти позову, посилається на ту обставину, що при перевірці вислуги років позивача на день звільнення було виявлено, що така вислуга становить у календарному обчисленні 08 років 00 місяців 00 днів, а тому ОСОБА_2 не має права на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби.

Суд критично ставиться до доводів відповідача, оскільки норму ч.1 ст.9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" щодо календарного року служби слід тлумачити та застосовувати лише для обчислення розміру компенсації, а не набуття самого права на неї, оскільки таке право виникає за наявності вислуги років 10 років і більше, без будь-яких обмежень щодо обчислення такої вислуги.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі №806/2104/17.

Враховуючи, що ОСОБА_1 має вислугу років більше 10 років, то при звільненні він мав право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

Відповідачем в порушення ч.2 ст.77 КАС України не доведено правомірність своєї бездіяльності щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Зважаючи на відсутність документально підтверджених витрат по сплаті судового збору, питання про його розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 2, 9, 77, 90, 139, 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) до Житомирського прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина А 1495) (вул. С.Параджанова, 125, м. Житомир, 10025. РНОКПП/ЄДРПОУ: 14321914) про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 27.11.2016 та з 12.09.2017 по 29.06.2018.

Зобов`язати Житомирський прикордонний загін Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 27.11.2016 та з 12.09.2017 по 29.06.2018.

Визнати протиправною бездіяльність Житомирського прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації при звільненні за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

Зобов`язати Житомирський прикордонний загін Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за час проходження військової служби, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29.06.2018.

Визнати бездіяльність Житомирського прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби встановленої ч.2 ст.15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" протиправною.

Зобов`язати Житомирський прикордонний загін Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, яка передбачена ч.2 ст.15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду складено у повному обсязі: 19 лютого 2020 року.

Суддя Л.А.Шуляк