Рішення № 87673987, 17.02.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2020 року Справа № 160/12136/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Віхрової В.С.

при секретарі судового засідання Піддубцеві О.В.

за участю:

позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги, -

ВСТАНОВИВ:

03.12.2019 р. ОСОБА_1 (надалі – позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Державної податкової служби України у Дніпропетровській області (надалі – відповідач), в якій просить визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1733-52/04-63 У від 11.05.2019 р.

В обґрунтування позовних вимог вказано, що позивач не погоджується з діями відповідача стосовно нарахування єдиного соціального внеску, як для платника ЄСВ -фізичної особи-підприємця, оскільки він є застрахованою особою і єдиний внесок за період роботи з 02.06.2015 р. по даний час на посаді продавця-консультанта на ТОВ «Сафарі» нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок зі сплати єдиного внеску позивачем як фізичною особою-підприємцем, зокрема у період, коли він був найманим працівником.

За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями Дніпропетровського окружного адміністративного суду справа №160/12136/19 передана до розгляду судді Віхровій В.С. 04.12.2019 р.

Ухвалою суду від 09.12.2019 р. позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.

20.12.2019 р. позивачем надано клопотання про усунення недоліків позовної заяви на виконання ухвали суду від 09.12.2019 р.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.12.2019 р. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження з викликом учасників справи, судове засідання призначене на 22.01.2020 р. о 10:00 год.

Згідно з ч. 2 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – КАС Україна) за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 261 КАС України, відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач – заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 262 КАС України, розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання.

У зв`язку із поданням 22.01.2020 р. клопотання представником відповідача про відкладення розгляду справи, судове засідання було перенесено на 17.02.2020 р. о 09:30 год.

29.01.2020 р. через канцелярію Дніпропетровського окружного адміністративного суду позивачем подано клопотання про долучення додаткових доказів по справі для підтвердження обставин, що викладені у позовній заяві.

04.02.2020 р. через канцелярію суду надійшов відзив Головного управління ДФС в Дніпропетровській області на позовну заяву, відповідно до якого податковий орган вказує про незгоду з вимогами позову, оскільки вважає суми єдиного внеску такими, що нараховані на законних підставах. Так, ОСОБА_1 перебуває на обліку ГУ ДФС у Дніпропетровській області як суб`єкт підприємницькі діяльності- фізична особа та зняття з обліку не відбувалося на дату формування оскаржуваної вимоги, то відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» є платником єдиного внеску. Відповідач просить звернути увагу, що у разі, якщо платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом про ЄСВ. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

13.02.2020 р. через канцелярію суду надійшов відзив Головного управління ДПС в Дніпропетровській області на позовну заяву, відповідно до якого податковий орган вказує про незгоду з вимогами позову з аналогічних підстав.

У судове засідання 17.02.2020 р. прибув позивач. Просив позов задовольнити. Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання був належним чином повідомлений.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги з урахуванням уточнених, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 02.06.2015 р. по даний час працює на посаді продавця-консультанта на ТОВ «Сафарі», що підтверджується копією трудової книжки, довідки з місця роботи та довідки про присвоєння ІПН.

Роботодавцем за місцем роботи, протягом всього часу роботи позивача, постійно здійснювалося відрахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску за застраховану особу - позивача, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, наданими Пенсійним фондом.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в органах доходів і зборів як фізична особа - підприємець. На дату формування вимоги не перебував у стані припинення підприємницької діяльності. Податкова звітність позивачем не подавалась, доходів він не отримував. Реєстрація припинення діяльності фізичної особи-підприємця здійснена 21.11.2019 р.

На думку відповідача, позивач повинен був сплачувати (враховуючи зміни до Закону України №2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», які набули чинності з 01 січня 2017 року, що стосується платників, які перебувають на загальній системі оподаткування та якими не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року) суму єдиного внеску, яка не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Із врахуванням зазначеного, мінімальний страховий внесок у 2017 році становить 704,00 грн. на місяць ( 3200,00 грн.х22%, де 3200 грн. розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2017). За 2017 рік сума нарахувань єдиного внеску становить 8448,00 грн. У 2018 році мінімальний страховий внесок становив 819,06 грн. на місяць ( 3723,00 грн.х22%, де 3723,00 грн. розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2018). У 2019 році мінімальний страховий внесок становив 918,06 грн. на місяць (4173,00 грн.х22%, де 4173,00 грн. розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2019).

Згідно даних інформаційної системи орану доходів і зборів в інтегрованій картці платника податків відображено наступні не сплачені нарахування за 2018-2019 роки:

Нараховано розрахункову суму єдиного внеску за рік у сумі 8448 грн., нарахування не сплачені;

1 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., строк сплати до 19.04.2018 року, нарахування не сплачені;

2 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., строк сплати до 19.07.2018 року, нарахування не сплачені;

3 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., строк сплати до 19.10.2018 року, нарахування не сплачені.

4 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., строк сплати до 21.01.2019 року, нарахування не сплачені;

1 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн., строк сплати до 19.04.2019 року, нарахування не сплачені.

Сума недоїмки станом на 30.04.2019 року становила 21 030,00 грн. Відповідно до Інструкції №449 саме на цю суму було винесено вимогу, адже на кінець календарного місяця була наявна недоїмка зі сплати єдиного внеску.

Не погоджуючись із таким нарахуванням єдиного внеску позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд виходить з наступного.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої ст.1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI (надалі Закон № 2464-VI), єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.

Пунктом 2 с. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

За приписами частини 8 статті 9 Закону України «Про збір та облік внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Частиною 12 статті 9 Закону України «Про збір та облік внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, яка затверджена Наказом Міністерства фінансів України №449 від 20.04.2015р. (у редакції наказу Міністерства фінансів України №469 від 04.05.2018р.) та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07.05.2015р. за № 508/26953.

Водночас, відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 1 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI визначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Судом встановлено, що згідно записів трудової книжки на ім`я ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 та наказу про прийняття на роботу № САФ00000006 НОМЕР_2 від 02.06.2015 р. він був прийнятий на посаду продавця-консультанта на ТОВ «Сафарі», де працює дотепер.

Роботодавцем за місцем роботи, протягом всього часу роботи позивача, постійно здійснювалося відрахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску за застраховану особу - позивача, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, наданими Пенсійним фондом

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позивач своє право на працю, реалізовував не як фізична особа-підприємець, а як найманий працівник.

Згідно з підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України, податкове законодавство України ґрунтується на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Оскільки Законом № 2464-VI не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення підприємницької діяльності, а із системного аналізу його норм слідує, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні вказаного Закону позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї в період, за який винесені оскаржені вимоги, нараховував та сплатив роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем як фізичною особою-підприємцем.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява № 39766/05), "Щокін проти України" (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV підлягають застосуванню судами як джерела права.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статей 9, 77 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

При цьому, в силу положень частини другої статті 77 КАС, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, враховуючи те, що позивач своє право на працю, реалізовувала не як фізична особа-підприємець, а як найманий працівник, як наслідок останній не відноситься до жодної з категорій осіб, які мають сплачувати єдиний внесок відповідно до статті 4 Закону № 2464-VI, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно нараховано позивачу до сплати суми єдиного внеску. та покладено на неї обов`язок означену суму сплатити.

Судом враховано, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Приписами ч. 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно ст. 6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

За наведених обставин у сукупності, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, позовна заява підлягає задоволенню.

В порядку розподілу судових витрат згідно ст.139 КАС України за наслідками розгляду даної справи документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 6, 72-77, 139, 242-246, 250, 255, 293, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги, - задовольнити;

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1733-52/04-63 У від 11.05.2019 р.;

В порядку розподілу судових витрат стягнути на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 768,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 19 лютого 2020 року.

Суддя В.С. Віхрова