Рішення № 87673789, 12.02.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2020 року Справа № 160/11818/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горбалінського В.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

26.11.2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 76.1/03-10/19 від 21.05.2018р. про відмову в поновленні виплати пенсії за віком ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 76.2/03-10/19 від 21.05.2018р. про відмову в поновленні виплати пенсії за віком ОСОБА_2 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області взяти на облік, перерахувати та поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 07.10.2009р. із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, як не працюючому пенсіонеру та дитині війни, передбачених чинним пенсійним законодавством України;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області взяти на облік, перерахувати та поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_2 з 07.10.2009р. із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, як не працюючому пенсіонеру та дитині війни, передбачених чинним пенсійним законодавством України.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що не врегулювання на законодавчому рівні питання призначення пенсій громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання у країни з якими не укладено відповідних договорів про пенсійне забезпечення, за практикою Європейського Суду з прав людини породжує дискримінацію громадян.

Ухвалою суду від 12.12.2019 року було відкрито провадження та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

02.01.2020 року на адресу суду надійшов письмовий відзив на позов, у якому представник відповідача повідомив, що документи, передбачені п. 2.22 Порядку №22-1 щодо підтвердження місця проживання (реєстрації) на території України в м. Кам`янське, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до пенсійного фонду не надавали, а тому вимоги позивачів щодо призначення пенсії за віком є передчасними.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що до 1996 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживали в м. Луганську за адресою: АДРЕСА_2 .

Матеріалами справи підтверджено, що позивачі виїхали на постійне місце проживання до Ізраїлю, де перебувають на консульському обліку посольства України в державі Ізраїль.

Як видно з матеріалів справи, позивачі - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 отримували пенсії за віком, перебували на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Луганську.

З 31.07.1996 року позивачам припинено виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання до Ізраїлю, на підставі ст. 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

24.04.2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 через представника за нотаріально посвідченою довіреністю — ОСОБА_3 звернулися до Кам`янського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області із заявами про взяття на облік, як пенсіонерів, перерахунок та поновлення виплати пенсій за віком з 07.10.2009р. в розмірах відповідно до чинного законодавства, як не працюючим пенсіонерам та дітям війни (Додаток 2 до Порядку № 22-1). До заяв були додані усі необхідні документи, в тому числі копії трудових книжок позивачів.

03.05.2017 року рішеннями Кам`янського об`єднаного УПФУ № 4, № 5 в поновленні пенсій відмовлено.

18.05.2017 року представник позивачів - ОСОБА_4 .М. звернувся до суду з позовом.

Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська по справі № 208/2670/17 від 10.10.2018р. в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду по справі № 208/2670/17 від 19.02.2019 року рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10 жовтня 2018 року по справі № 208/2670/17 скасовано.

Визнано протиправним та скасовано рішення Заводського відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсії Кам`янського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області № 4 від 03 травня 2017 року про відмову в поновленні пенсії ОСОБА_1 .

Визнано протиправним та скасовано рішення Заводського відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсії Кам`янського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області № 5 від 03 травня 2017 року про відмову в поновленні пенсії ОСОБА_2 .

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити дії щодо взяття ОСОБА_1 на облік та розглянути його заяву про поновлення, перерахунок та виплату пенсії за віком.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити дії щодо взяття ОСОБА_2 на облік та розглянути її заяву про поновлення, перерахунок та виплату пенсії за віком.

Рішеннями Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 76.1/03-10/19 та 76.2/03-10/19 від 21.05.2018 року, які винесено на виконання вимог постанови Третього апеляційного адміністративного суду по справі № 208/2670/17 від 19.02.2019 року, відмовлено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у взятті на облік та поновленні пенсії за віком.

Вважаючи відмови ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у взятті на облік та поновленні пенсії за віком протиправними, позивачі через свого представника звернулись до суду за захистом своїх порушених прав.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Згідно з статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (частина 3 статті 25 Конституції України).

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», загальнообов`язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами, зокрема, рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов`язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно статті 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України

Конституційний Суд України в рішенні від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 визнав неконституційними положення пункту 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання (перебування) за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір. Зазначені положення Закону втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Відповідно до пункту 3.3 Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 вказаними нормами Закону (статті 51) конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення.

Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Тобто, відсутність законодавчо встановленого механізму призначення пенсії у зв`язку з виїздом громадянина України на постійне місце проживання за кордон, не може бути підставою для позбавлення таких осіб права на соціальний захист, що встановлений статтею 46 Конституції України.

Отже, з дня набрання чинності рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу Управління ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що Позивач проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27.02.2018 року у справі №523/5348/17

У відповідності до частини 1 статті 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій» відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 156611846 (далі - Порядок №22-1) регулюються порядок поновлення раніше призначеної пенсії.

Так, згідно з пункту 1.5. Порядку №22-1, заява про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.

Відповідно до пункту 2.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

При цьому, пунктом 2.9 Порядку №22-1 передбачено, що особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Як встановлено судом, при зверненні до відповідача, представником позивачів на підставі нотаріальної довіреності було надано апостильовану особисту заяву про поновлення пенсії; довіреність представників; ізраїльське посвідчення особи; пенсійне посвідчення; нотаріально завірену копію трудової книжки; копію особової картки.

Згідно з пункту 4.3 Порядку №22-1, не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Пунктом 4.7 Порядку №22-1 передбачено право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.

Згідно 2.23 Порядку №22-1 документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію.

З огляду на зазначене, відмови відповідача, викладені в оскаржуваних рішеннях, що для поновлення виплати пенсії позивачів, таким слід особисто звернутись до органу, що призначає пенсію, є безпідставною та не ґрунтується на законі, оскільки Порядком №22-1 визначено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником. При цьому, відсутні приписи про те, що позивачі повинні звертатися до органу Пенсійного фонду України особисто та позбавлені можливості надіслати заяву та належні документи поштою. Суд звертає увагу на те, що до відповідача звертався представник позивачів на підставі нотаріально завіреної довіреності, що підтверджується переліком доданих до заяви документів.

Варто відмітити, що за результатами розгляду заяв позивачів, пенсійний орган 21.05.2019 року розглянув заяви позивачів по суті та відмовив останнім у їх задоволенні.

Також суд відмічає, що Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 року № 5492-VI (далі - Закон № 5492-VI) визначено назви та види документів, які зокрема, посвідчують особу та підтверджують громадянство України.

Так, п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону № 5492-VI визначено, що документами, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України є: а) паспорт громадянина України; б) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; в) дипломатичний паспорт України; г) службовий паспорт України; ґ) посвідчення особи моряка; д) посвідчення члена екіпажу; е) посвідчення особи на повернення в Україну; є) тимчасове посвідчення громадянина України.

На підставі викладеного, суд вважає, що звертаючись до органу Пенсійного фонду за поновленням або перерахунком пенсії, особа повинна пред`явити, зокрема, паспорт або інший документ, що засвідчує цю особу. При цьому, таким документом може бути, у тому числі, паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

З матеріалів справи судом встановлено, що при зверненні до пенсійного органу представник позивача надав у якості документу, що посвідчував особи позивачів - копії паспортів для виїзду за кордон.

Суд дослідив копії паспортів позивачів та встановив, що ці документи були дійсні до 01.12.2018 року, що підтверджується відтиском печатки консульського відділу посольства України в Державі Ізраїль.

Відповідно до ч. 1 розділу V Перехідні положення Закону № 5492-VI документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, видані до дня набрання чинності цим Законом, є чинними до закінчення строку їх дії та не підлягають обов`язковій заміні.

Отже, судом встановлено, що на дату звернення позивачів до пенсійного органу, а саме на 24.04.2017 року, строк дії паспортів позивачів не сплив.

Таким чином, на дату звернення представника позивача до відповідача із заявою про призначення/перерахунок пенсії від 24.04.2017 року, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, який надався у якості документу, що посвідчував особи позивачів, був дійсним.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 49, другим реченням статті 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Як вже зазначалося судом, Конституційний Суд України в рішенні від 07.10.2009р. №25-рп/2009 визнав такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання (перебування) за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір. Зазначені положення Закону втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

В пункті 3.3 рішення зазначено, що оспорюваними нормами Закону конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Окрім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ дійшов до висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в України, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою: статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з частиною другою статті 8 КАС України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини як джерела права.

Отже, право громадянина на виплату пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як відсутність на даний час механізму виплати пенсій громадянам, які проживають у країнах, з якими не укладено міждержавних договорів щодо пенсійного забезпечення.

Тобто після прийняття Конституційним Судом України Рішення №25-рп/2009 від 07.10.2009р., яким пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним).

А відтак, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог позивачів та наявність підстав для їх задоволення.

Разом з тим, вирішуючи питання з якого часу право позивача на поновлення виплати пенсії підлягає захисту, суд виходить з наступного.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (постанова від 24.04.2018 року №646/6250/17, адміністративне провадження №К/9901/2128/18) на підставі аналізу положення частини першої статті 99 КАС України (з 15.12.2017 положення ст.122 КАСУ) в системному зв`язку з положенням частини другої статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» врахував, що пенсія за своєю правовою природою є єдиним джерелом існування пенсіонера, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), а тому у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов`язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум її складових, може бути подано без обмеження шестимісячним строком.

У вказаній постанові суд зазначив, що відповідно до статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; а нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб`єкта владних повноважень. Оскільки судами встановлено, що припинення нарахування та виплати пенсії позивачу є протиправною дією суб`єкта владних повноважень, то відповідно до спірних правовідносин застосовується друга умова - виплата пенсії за минулий час без обмеження строку.

У даному випадку немає нарахованих сум пенсії, але припинення нарахування та виплати пенсії позивачам також є протиправною дією суб`єкта владних повноважень, а тому, у позивачів виникає право на поновлення виплати пенсії з часу, коли було встановлено протиправність невиплати пенсії, а саме з 2009 року.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 76.1/03-10/19 від 21.05.2018р. про відмову в поновленні виплати пенсії за віком ОСОБА_1 .

Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 76.2/03-10/19 від 21.05.2018р. про відмову в поновленні виплати пенсії за віком ОСОБА_2 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області взяти на облік, перерахувати та поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 07.10.2009р. із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, як не працюючому пенсіонеру та дитині війни, передбачених чинним пенсійним законодавством України;

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області взяти на облік, перерахувати та поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_2 з 07.10.2009р. із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, як не працюючому пенсіонеру та дитині війни, передбачених чинним пенсійним законодавством України.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 768,40 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 768,40 грн.

Відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, проте, відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя В.В. Горбалінський