Рішення № 87673631, 14.02.2020, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2020 року ЛуцькСправа № 140/123/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Ковальчука В.Д.,

за участю секретаря судового засідання Ткачук І.І.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Лагоди Л.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Національної поліції у Волинській області про визнання протиправним та скасування наказів від 18 квітня 2019 року №476/в “Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 ”, від 23 квітня 2019 року № 116 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції за п.6 ч.1 ст.77 Закону України “Про Національну поліцію”; поновлення на службі в органах Національної поліції на посаді старшого дільничного офіцера поліції сектору превенції Нововолинського відділення поліції Володимир-Волинського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Волинській області з 24 квітня 2019 року; стягнення середнього заробітку (грошове забезпечення) за період з 25 березня 2019 року по 23 квітня 2019 року включно, та середнього заробітку (грошове забезпечення) за час вимушеного прогулу з 24 квітня 2019 року по день ухвалення судового рішення з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів; зобов`язання нарахувати і виплатити суму компенсації втрати середнього заробітку (грошового утримання) за період з 25 березня 2019 року по день ухвалення судового рішення у зв`язку з порушенням строків його виплати; визнання протиправними дій Головного управління Національної поліції у Волинській області щодо не зарахування ОСОБА_1 до стажу служби в поліції наявну на момент переходу на службу у Національну поліцію вислугу років з 13 травня 2002 року по 01 липня 2010 року у податковій міліції, оформлену відповідним наказом відповідача; зобов`язання зарахувати ОСОБА_1 до стажу служби в поліції наявну на момент переходу на службу у Національну поліцію вислугу років з 13 травня 2002 року по 01 липня 2010 року у податковій міліції, та провести перерахунок і виплату грошового забезпечення в частині надбавки за вислугу років за час служби в органах Національної поліції з урахуванням даного періоду служби в податковій міліції.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 22.03.2019 року він уклав з Міністерством оборони України контракт на проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб сержатського складу терміном на 3 роки. Зазначає, що на момент укладення контракту з Міністерством оборони України на проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб сержантського складу 22.03.2019, позивач працював у відповідача з 16.04.2018 року на посаді старшого дільничного офіцера поліції сектору превенції. 23 березня 2019 року позивач направив відповідачу рапорт про увільнення його від виконання обов`язків у зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом, а листом від 30 березня 2019 року направив відповідачу копію контракту. Про те відповідач листом повідомив позивача, що він не мав права укладати контракт про проходження військової служби в Збройних Силах України, оскільки він знятий з військового обліку і перебуває у кадрах поліції, а 23 квітня 2019 року наказом ГУНП у Волинській області № 116 о/с, витяг з якого позивач отримав 02.05.2019р., його було звільнено зі служби за п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону України “Про Національну поліцію” у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України. У даному наказі зазначено, що підставою такого звільнення е наказ ГУНП у Волинській області “Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 ” № 476/в від 18.04.2019.

З покликанням на ч.2 ст. 39 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” та ч.3 ст. 119 КЗпП України , позивач зазначає, що з моменту, коли він був прийнятий на військову службу за строковим контрактом на проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб сержантського складу, закон гарантує йому збереження місця роботи, посади і середнього заробітку в установі, в якій він працював на час вступу на військову службу, до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації. З врахуванням викладеного просив позов задовольнити.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 13.01.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження, справу призначено до судового розгляду на 10:00 14.02.2020.

У відзиві відповідач позову не визнає та просить відмовити у задоволенні позову щодо поновлення позивача на посаді з тих підстав, що оскільки ОСОБА_1 станом на 22.03.2019 був поліцейським, який склав Присягу та проходив службу на відповідних посадах у поліції і йому присвоєно спеціальне звання поліції, то на час служби в поліції з 07 травня 2018 року він знятий Нововолинським ОРВК Волинської області з військового обліку військовозобов`язаного і перебував у кадрах поліції (відмітка у військовому квитку НОМЕР_1 ст.26, який знаходиться в особовій справі), то він не мав права укладати контракт з Збройними Силами України. Щодо відсутності ОСОБА_1 на службі було проведено службове розслідування і враховуючи, що станом на день затвердження висновку службового розслідування вказаний працівник поліції службове посвідчення працівника поліції, жетон та інші матеріальні цінності до ГУНП не здав, військовий квиток та трудову книжку не отримав, члени службового розслідування прийшли до висновку, що відсутність поліцейського на робочому місці розцінюється як відсутність на службі без поважних причин, тобто він свідомо вчинив протиправну дію, що полягає в порушенні службової дисципліни, невиконанні обов`язків поліцейського. Тому, наказом ГУНП у Волинській області від 18.04.2019 №476/в, за порушення службової дисципліни, Присяги працівника поліції, вимог ст. 66 Закону України “Про Національну поліцію”, п.п. 1, 2, 4, п.З статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15 березня 2018 №2337-УІІІ, пункту 1 Розділу II Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України №1179 від 09.11.2016, що виразилось у невиході на службу до Нововолинського відділення поліції, старшого дільничного офіцера поліції Нововолинського відділення поліції Володимир - Волинського відділу поліції ГУНП у Волинській області капітана поліції ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції. Також просить відмовити позивачу у стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки за час відсутності поліцейського на службі без поважних причин, грошове забезпечення не виплачується, є наказ про припинення йому виплати грошового забезпечення та звільнення з займаної посади. Щодо зарахування ОСОБА_1 до стажу служби в поліції наявну на момент переходу на службу у Національну поліцію вислугу років з 13 травня 2002 року по 01 липня 2010 року у податковій міліції та з врахуванням цього проведення перерахунку грошового забезпечення також просить відмовити у позові, оскільки на думку відповідача це суперечить вимогам законодавства України.

У відповіді на відзив позивач просить позов задовольнити покликаючись на те, що відповідач не спростував тверджень позивача стосовно поважності причин його відсутності на службі в Нововолинському відділені поліції. Також позивач вказує на те, що служба в органах податкової міліції має такий же правовий статус , як і служба в органах внутрішніх справ, а тому повинна зараховуватися до стажу служби в поліції на підставі п.3 ч.2 статті 78 Закону України “Про Національну поліцію”.

В судовому засіданні позивач позов підтримав з підстав викладений у позовній заяві, просив позов задовольнити.

Представник відповідача позову не визнав з підстав, викладених у відзиві на позов, просив в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши вступне слово сторін, дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

З 16 квітня 2018 року по 22 березня 2019 року ОСОБА_1 проходив службу в Нововолинському відділі поліції Володимир-Волинського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Волинській області на посаді старшого дільничного офіцера поліції сектору превенції.

22 березня 2019 року позивач був прийнятий на військову службу за контрактом у військову частину № А1008 на посаду головного сержанта - командира відділення зенітного ракетного-артилерійського дивізіону.

22 березня 2019 року позивачем на адресу ГУНП у Волинській області листом з описом вкладення у поштове відправлення було направлено рапорт на ім`я начальника ГУНП у Волинській області з проханням увільнити мене від виконання службових обов`язків у зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом. Даний рапорт відповідач отримав 25 березня 2019 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення та описом вкладення у поштове відправлення.

30 березня 2019 року ОСОБА_1 на адресу відповідача листом з описом вкладення у поштове відправлення було направлено копію контракту, укладеного між ним та військовою частиною № А1008 строком на 3 (три) роки. Копію даного контракту відповідач отримав 01 квітня 2019 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення та описом вкладення у поштове відправлення.

Також, позивачем від ГУНП у Волинській області отримано лист № 831/01/12/1-2019 від 01.04.2019р. зі змісту якого вбачається, що він не мав права укладати контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України, будучи знятим з військового обліку і перебуваючи у кадрах поліції. Разом з цим, протиправність укладення позивачем вищевказаного контракту відповідач обґрунтовував приписами ст. 66 Закону України “Про Національну поліцію” згідно з якими поліцейський не може під час проходження служби займатись іншою оплачуваною діяльністю, крім науково-педагогічної, наукової або творчої. За таких обставин відсутність позивача на робочому місці відповідач розцінює, як відсутність на службі без поважних причин, що є, на його думку, свідомим вчиненням позивачем протиправної дії, яка полягає в порушенні службової дисципліни, невиконанні обов`язків поліцейського.

Наказом Головного управління Національної поліції у Волинській області від 10.04.2019 №440 у зв`язку з невиходом ОСОБА_1 на службу в період з 25.03.2019 по 04.04.2019 було призначено та проведено службове розслідування.

Відповідно до висновку службового розслідування, комісія прийшла до висновку - за порушення службової дисципліни, що виразилася у невиході на службу до Нововолинського відділення поліції капітана поліції ОСОБА_1 звільнити зі служби та припинити виплату грошового забезпечення.

Наказом Головного управління Національної поліції у Волинській області від 18.04.2019 №476/в “Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 ”, за порушення службової дисципліни, Присяги працівника поліції, вимог ст. 66 Закону України “Про Національну поліцію”, п.п. 1, 2, 4, п.3 статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15 березня 2018 №2337-УІІІ, пункту 1 Розділу II Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України №1179 від 09.11.2016, що виразилось у невиході на службу до Нововолинського відділення поліції, старшого дільничного офіцера поліції Нововолинського відділення поліції Володимир - Волинського відділу поліції ГУНП у Волинській області капітана поліції ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції та припинено йому виплату грошового забезпечення з 25.03.2019.

23 квітня 2019 року наказом ГУНП у Волинській області № 116 о/с ОСОБА_1 було звільнено зі служби за п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону України “Про Національну поліцію” у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України. У даному наказі зазначено, що підставою такого звільнення е наказ ГУНП у Волинській області “Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 ” № 476/в від 18.04.2019.

Також, відповідачем на адресу позивача скеровано лист № 539/01/29-2019 від 17.05.2019р. в якому зазначено, що виплату грошового забезпечення йому припинено з 25 березня 2019 року на підставі наказу ГУНП у Волинській області № 476/в від 18.04.2019 у зв`язку з відсутністю на службі без поважних причин.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

В силу вимо г ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Дана норма права кореспондується з положеннями ч. 1 ст. 8 Закону України “Про Національну поліцію” відповідно до яких поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями ч. З ст. 61 Закону України “Про Національну поліцію” за поліцейськими зберігаються всі права, визначені для громадян України Конституцією та законами України, крім обмежень, встановлених цим та іншими законами України. Дана норма права кореспондується з приписами п. 10 розділу II Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991р. № 114 (далі по тексту Положення № 114 від 29.07.1991р.), відповідно до яких особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов`язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов`язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Положеннями ст. 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

В силу приписів ч. 6 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону). За змістом вимог п. 4 розділу XI Закону України “Про Національну поліцію” до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 17.02.2015 у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Положеннями ст. 77 Закону України “Про Національну поліцію”, які є спеціальними нормами права, не врегульовано питання звільнення зі служби в поліції внаслідок призову або вступу на військову службу, а тому до даних правовідносин слід застосовувати норми загального закону, а саме, п. 3 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України (далі по тексту КЗпП), відповідно до якого підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника на військову службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частини третьої статті 119 цього Кодексу.

В свою чергу, приписами ч. 2 ст. 119 КЗпП встановлено, що працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених, зокрема, Законом України “Про військовий обов`язок і військову службу”, надаються гарантії та пільги відповідно до цього закону.

Так, згідно з нормами ч. 2 ст. 39 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” громадяни України, зокрема, прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими, зокрема, частиною третьою етапі 119 КЗпП.

В силу вимог ч. 3 ст. 119 КЗпП за працівниками, зокрема, прийнятими на військову службу за контрактом під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток в установі незалежно від підпорядкування та:форми власності. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.

Враховуючи вищевказане, чинне законодавство пов`язує виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, з дією особливого періоду. Разом з цим, встановлені нормами ч. 3 ст. 119 КЗпП гарантії поширюються на всіх осіб прийнятих на військову службу за контрактом під час дії особливого періоду незалежно від попереднього місця роботи.

Згідно ст. 1 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Рішенням Ради національної безпеки та оборони України “Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України” від 01 березня 2014 року, яке введене в дію Указом Президента України від 02 березня 2014 року № 189/2014, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

У постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 131/1449/16-ц (провадження № 61-4157св18), від 14 лютого 2018 року у справі № 727/2187/16-ц (провадження №61-3951св18), від 20 лютого 2018 року у справі № 640/4439/16-ц (провадження № 61-4304св18), від 21 лютого 2018 року у справі № 211/1546/16-ц (провадження № 61-4255св18), від 25 квітня 2018 року у справі № 205/1993/17 (провадження № 61-1664св17) зроблено висновки, що особливий період діє в Україні від 17 березня 2014 року після оприлюднення Указу Президента України від 17.03.2014р. № 303/2014 “Про часткову мобілізацію” та по даний час, оскільки, Президент України відповідного рішення про скасування особливого періоду не приймав. >

Також, у постанові Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 812/452/17 наведено наступну правову позицію. Зі змісту частини третьої статті 119 КЗпП України вбачається, що поширення гарантій щодо збереження місця роботи законодавець не ставить у залежність від виду контракту, а тільки умову, що такі гарантії надаються особі під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення.

В силу вимог ч. 5 ст. 242 КАС при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Беручи до уваги факт прийняття ОСОБА_1 на військову службу за контрактом в умовах кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, тобто, під час дії особливого періоду, на нього у повній мірі поширюються гарантії передбачені ч. З ст. 119 КЗпП, оскільки, Законом України “Про Національну поліцію” іншого не передбачено.

Водночас, згідно з нормами ч. 1 ст. 1 Дисциплінарного статуту Національної`поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018р. № 2337-\/ІІІ (далі по тексту Дисциплінарний статут НПУ), службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників. і

В силу приписів ч. 1 ст. 12 Дисциплінарного статуту НПУ дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.

У відповідності з вимогами ч. 2, п. 7 ч. З ст. 13 Дисциплінарного статуту НПУ дисциплінарне стягнення має індивідуальний характер та не застосовується до поліцейського, вина якого у вчиненні дисциплінарного проступку не встановлена у визначеному порядку або який діяв у стані крайньої необхідності чи необхідної оборони. До поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: звільнення із служби в поліції.

За змістом положень ч. 1, 2 ст. 14 Дисциплінарного статуту НПУ службове розслідування - це діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського. Службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків.

Відповідно до норм п. 4 розділу V Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2018р. № 893, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.11.2018р. за № 1355/32807 службове розслідування, зокрема, має встановити: наявність чи відсутність складу дисциплінарного проступку в діянні (дії чи бездіяльності) поліцейського, з приводу якого (якої) було призначено службове розслідування; наявність чи відсутність порушень положень законів України чи інших нормативно-правових актів, організаційно-розпорядчих документів або посадових інструкцій.

Згідно з вимогами п. 7 ст. 19 Дисциплінарного статуту НПУ у разі встановлення вини поліцейського за результатами проведеного службового розслідування видається письмовий наказ про застосування до поліцейського одного з видів дисциплінарного стягнення, передбаченого статтею 13 цього Статуту, зміст якого оголошується особовому складу органу поліції.

Враховуючи викладене вище, дисциплінарне стягнення застосовується до поліцейського лише у разі встановлення в його діянні складу дисциплінарного проступку, зокрема, об`єктивної та суб`єктивної сторін такого проступку, а також наявності порушень поліцейським норм чинного законодавства або посадових інструкцій.

Так, об`єктивна сторона дисциплінарного проступку виражається у протиправності діяння (дії чи бездіяльності). У даному випадку відсутність позивача на робочому місці відповідач розцінює як відсутність на службі в поліції без поважних причин, що є протиправним діянням, протиправність якого полягає у порушенні позивачем обмежень та заборон для поліцейського передбачених ст. 66 (Службове сумісництво поліцейських) Закону України “Про Національну поліцію” при підписанні вищевказаного контракту. Крім цього, протиправність такого діяння відповідач обґрунтовує зняттям позивача з військового обліку та перебуванням у кадрах поліції на момент підписання контракту, що на його думку унеможливлює укладення позивачем такого контракту на законних підставах. При цьому, будь-яких посилань на конкретні норми чинного законодавства, які б встановлювали вищевказані обмеження чи заборони, відповідачем у листі № 831/01/12/1-2019 від 01.04.2019 не наводиться.

Проте, за загальним правилом сумісництво - форма вторинної зайнятості: виконання працівником (службовцем) іншої оплачуваної роботи за трудовим договором у вільний від роботи час на тому самому чи на іншому підприємстві, в установі чи в організації. У даному випадку позивач з моменту укладення контракту на проходження військової служби не виконує жодних обов`язків поліцейського, а відтак, не суміщає службу в Національній поліції зі службою в Збройних Силах України. Разом з цим, збереження за позивачем робочого місця, посади та середнього заробітку, тобто, дотримання роботодавцем гарантій визначених ч. З ст. 119 КЗпП не може вважатися одночасним проходженням військової служби та служби в поліції (службовим сумісництвом поліцейського).

Також, відповідно до положень ч. 1 ст. 20 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” на військову службу за контрактом приймаються громадяни, які пройшли професійно-психологічний відбір і відповідають установленим вимогам проходження військової служби, зокрема, особи віком від 18 років, які мають вищу, професійно-технічну або повну загальну середню освіту, та не досягли грайичного віку перебування на військовій службі, - на військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу. Згідно з нормами п. 5 ч. 1 ст. 22 цього Закону на час дії особливого періоду такий граничний вік перебування на військовій службі встановлено до досягнення граничного віку перебування в запасі та у військовому резерві, а саме, до 60 років.

При цьому, вищевказаний Закон не містить обмежень для прийняття на військову службу за контрактом осіб, які зняті з військового обліку і перебувають у кадрах поліції. Саме тому Міністерством оборони України в особі т.в.о. командира військової частини № А1008 зі мною 22 березня 2019 року було укладено відповідний контракт, на момент укладення якого позивач повідомив відповідальних за укладення контракту осіб даної військової частини про факт свого проходження служби в Національній поліції у зв`язку з чим у нього були відсутні оригінали військового квитка та трудової книжки, які знаходились у відповідача.

Таким чином, вищезазначений контракт позивачем було укладено на законних підставах без будь-яких порушень обмежень та заборон, встановлених чинним законодавством для поліцейських, що виключає в його діях (бездіяльності) протиправну поведінку, а відтак, і наявність об`єктивної сторони складу дисциплінарного проступку.

В свою чергу, суб`єктивна сторона складу дисциплінарного проступку характеризується, зокрема, виною у формі умислу (прямого, непрямого) чи необережності (самовпевненості, недбалості). У даному випадку відповідач вважає, що позивач свідомо, тобто, з прямим умислом вчинив наведене вище протиправне діяння.

Проте, приписами ст. 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. .

Дана норма права кореспондується з положеннями ч. 1 ст. 1 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” відповідно до яких захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Згідно з приписами ч. 2; 3 цієї етапі військовий обов`язок установлюється, зокрема, з метою забезпечення особовим складом Збройних Сил України і включає прийнття в добровільному порядку (за контрактом) на військову службу.

Вищевказаний контракт укладено позивачем під час збройної агресії Російської Федерації в Донецькій і Луганській областях та існування реальної загрози суверенітету і територіальній цілісності України. Укладаючи даний контракт, п. 8 якого передбачає не менше одного року виконувати бойові (службові завдання) в районі проведення ООС (операції Об`єднаних сил) ОСОБА_1 , як громадянин України, свідомо виконував конституційний обов`язок з метою забезпечення національної безпеки і оборони своєї країни, відсічі та стримування зазначеної вище агресії.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України суб`єкт владних повноважень, приймаючи рішення, повинен дотримуватися обов`язку діяти обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод і інтересів особи і цілями, на прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

При вирішенні спору судом накази про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності перевірялися на відповідність вимогам частини 3 статті 2 КАС України.

Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно, обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача і у справах про поновлення на публічній службі.

Суд вважає, що відповідач не довів правомірності прийнятих наказів щодо притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.

Приймаючи рішення у даній справі, суд виходить із повноважень, визначених суду частиною 2 статті 245 КАС України, про те, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про скасування індивідуального акта чи окремих його положень, попередньо визнавши його протиправним.

Таким чином, оскільки суд прийшов до висновку, що позивача було незаконно притягнуто до дисциплінарної відповідальності, суд не вбачає в діях ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, позов слід задовольнити шляхом визнання протиправними та скасування наказів: від 18 квітня 2019 року №476/в “Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 ”, від 23 квітня 2019 року № 116 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції за п.6 ч.1 ст.77 Закону України “Про Національну поліцію” та поновлення його на посаді.

Згідно із статтею 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

За таких обставин суд приходить до висновку про стягнення на користь позивача з Головного управління Національної поліції у Волинській області в користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу у сумі 160979,12 грн. з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.

Розрахунок судом проведено на підставі Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100. Згідно довідки Державного архіву Волинської області середнє грошове забезпечення ОСОБА_1 становить 490,79 грн. Час вимушеного прогулу становить 328 днів (з 23 березня 2019 року по 13 лютого 2020 включно). Тому грошове забезпечення за час вимушеного прогулу становить 160979,12 (490,79 х 328 = 160979,12 грн.)

Відповідно до пунктів 2 і 3 частини 1 статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби – у межах суми стягнення за один місяць та про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Отже, рішення про поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення грошового забезпечення у межах суми стягнення за один місяць у сумі 14723 грн. виконується негайно.

В задоволенні позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Національної поліції у Волинській області про нарахування та виплати компенсації втрати середнього заробітку (грошового утримання) у зв`язку з порушенням строків його виплати слід відмовити, оскільки суд вважає, що дана позовна вимога заявлена передчасно та в судовому засіданні позивач відмовився від даної позовної вимоги.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправними дій Головного управління Національної поліції у Волинській області щодо не зарахування ОСОБА_1 до стажу служби в поліції наявну на момент переходу на службу у Національну поліцію вислугу років з 13 травня 2002 року по 01 липня 2010 року у податковій міліції, оформлену відповідним наказом відповідача; зобов`язання зарахувати ОСОБА_1 до стажу служби в поліції наявну на момент переходу на службу у Національну поліцію вислугу років з 13 травня 2002 року по 01 липня 2010 року у податковій міліції, та провести перерахунок і виплату грошового забезпечення в частині надбавки за вислугу років за час служби в органах Національної поліції з урахуванням даного періоду служби в податковій міліції суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 в період з 13 травня 2002 року по 01 липня 2010 року проходив службу в органах податкової міліції ДПА у Волинській області. Зазначене підтверджується відомостями з послужного списку позивача № НОМЕР_2 та копією трудової книжки НОМЕР_3 .

При прийнятті ОСОБА_1 на посаду старшого дільничного офіцера поліції сектору превенції Нововолинського відділі поліції Володимир-Волинського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Волинській області стаж в органах податкової міліції ДПА у Волинській області з 13 травня 2002 року по 01 липня 2010 року йому не був врахований.

Не погоджуючись із такою позицією відповідача, позивач звернувся до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Закон України “Про Національну поліцію” від 02.07.2015 року №580-VIII (далі – Закон №580-VIII) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Відповідно до частин першої, другої статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Час проходження служби в поліції зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Приписами статті 78 Закону №580-VIII передбачено, що стаж служби в поліції дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.

Частиною другою статті 78 Закону №580-VIII визначено, що до стажу служби в поліції зараховуються:

1) служба в поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими, з дня призначення на відповідну посаду;

2) військова служба в Збройних Силах України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній спеціальній службі транспорту;

3) служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду;

4) час роботи у Верховній Раді України, місцевих радах, центральних і місцевих органах виконавчої влади із залишенням на військовій службі, на службі в органах внутрішніх справ України або на службі в поліції;

5) час роботи в органах прокуратури і суді осіб, які працювали на посадах суддів, прокурорів, слідчих, а також служба у Службі судової охорони;

6) дійсна військова служба в Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР.

Отже, до стажу служби в поліції зараховується служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу.

Законом України “Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо державної податкової служби у зв`язку з проведенням адміністративної реформи в Україні” від 05.07.2012 року №5083-VI внесено зміни до Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 353.1 статті 353 Податкового кодексу України особи начальницького і рядового складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

Згідно пункту 356.1 статті 356 Податкового кодексу України держава гарантує правовий та соціальний захист осіб начальницького і рядового складу податкової міліції та членів їхніх сімей. На них поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені статтями 20 - 23 Закону України “Про міліцію” та Законом України “Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист”.

Зазначені норми кореспондуються із нормами Закону України “Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.1990 року №509-XII (далі – Закон №509-XII), який регулював правовий статус податкової міліції.

Відповідно до статті 19 Закону №509-XII податкова міліція складається із спеціальних підрозділів по боротьбі з податковими правопорушеннями, що діють у складі відповідних органів державної податкової служби, і здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, виконує оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції.

Відповідно до статей 24, 26 Закону №509-XII особи начальницького складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького складу органів внутрішніх справ. Держава гарантує правовий і соціальний захист осіб начальницького складу податкової міліції та членів їх сімей. На них поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені статтями 20 - 23 Закону України “Про міліцію”.

Відповідно до частини четвертої статті 78 Закону №580-VIII порядок обчислення вислуги років у поліції встановлює Кабінет Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 затверджений Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей, відповідно до пункту 1 якого до вислуги років особам, які мають право на пенсію за Законом України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” зараховуються, зокрема, служба в органах внутрішніх справ.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.10.1998 №1716 “Про проходження служби особами начальницького складу податкової міліції та обчислення їм вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги” поширено на осіб начальницького складу податкової міліції та курсантів Академії державної податкової служби чинність постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 “Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей”.

З аналізу вказаної норми слідує, що служба в податковій міліції здійснювалась в порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, тобто має такий же правовий статус, як і служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу, тому повинна зараховуватись до стажу служби в поліції на підставі пункту 3 частини другої статті 78 Закону України “Про Національну поліцію”.

Як уже було встановлено судом та не ставиться під сумнів відповідачем, позивач з з 13 травня 2002 року по 01 липня 2010 року проходив службу на різних посадах в органах податкової міліції України.

Отже, під час проходження позивачем служби в органах податкової міліції згідно з Законом України “Про державну податкову службу в Україні” та ПК України на нього, як службовця податкової міліції, поширювались гарантії соціального і правового захисту, передбачені статтями 20-23 Закону України “Про міліцію”.

Відповідно до ч.4 ст. 78 Закону №580-VIII, порядок обчислення вислуги років у поліції встановлює Кабінет Міністрів України.

Згідно з п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 “Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції”, грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Приписами п.п. 3-6 ч. 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону №580-VIII зобов`язано Кабінет Міністрів України в місячний строк, крім іншого, прийняти нормативно-правові акти, що випливають із цього Закону та привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом, ужити заходів щодо фінансового та матеріально-технічного забезпечення поліції України.

Законом України “Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їхніх сімей” від 23.12.2015, який набрав чинності 29.12.2015, пункт 15 розділу XI “Прикінцеві та перехідні положення” Закону №580-VIII доповнено абзацами другим та третім, згідно з якими за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб.

Право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України “Про міліцію”, зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України №580-VIII.

Згідно з Конституцією України та Законом України “Про міжнародні договори і угоди”, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Закріплений у ст.6 КАС України принцип верховенства права суд застосовує з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до вимог ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” є джерелом права в Україні.

Частиною 1 ст.1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У п.83 Рішення Європейського суду з прав людини у справі “Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам ІІ проти Німеччини" (Заява № 42527/98) від 12 липня 2001 року Суд нагадує, що, згідно з усталеною практикою органів Конвенції, “майно” може являти собою “існуюче майно” або засоби, включаючи право вимоги, відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні “законне сподівання” стосовно ефективного здійснення права власності.

При цьому, враховуючи принцип справедливості (fairness) та недопущення зловживання повноваженнями (abuse of power) під час прийняття рішень та вчинення діянь публічною адміністрацією, наявність в особи заснованих на обіцянках влади очікувань (джерело яких - владні діяння й рішення) свідчить про взаємодію влади з особою, тому для забезпечення якості влади (управління) необхідно, щоб відповідні очікування були предметом ефективного правового захисту.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що надбавка за вислугу років є майном позивача в розумінні п.1 ст.1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також отримуючи надбавку за вислугу, яка складає понад 16 років, під час проходження служби в органах внутрішніх справ, в тому числі більше 8 років у податковій міліції, позивач має законні сподівання на одержання такої під час служби в Національній поліції.

При цьому, відсутність своєчасного прийняття підзаконних нормативних актів не може слугувати підставою для позбавлення позивача належного грошового забезпечення.

Враховуючи вищезазначене, суд погоджується з доводами позивача, що його служба в органах податкової міліції має такий же правовий статус як і служба в органах внутрішніх справ на посадах начальницького та рядового складу, тому така служба підлягає зарахуванню до вислуги років в поліції на підставі пункту 3 частини другої статті 78 Закону №580-VIII.

Відповідач вказаного обов`язку не виконав, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази щодо правомірності відмови позивачу у зарахуванні стажу служби в органах податкової міліції до стажу служби в поліції.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а тому з урахуванням вимог статті 245 КАС України з метою належного захисту прав позивача підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Волинській області щодо не зарахування ОСОБА_1 до стажу служби в поліції наявну на момент переходу на службу у Національну поліцію України вислугу років з 13 травня 2002 року по 01 липня 2010 року у податковій міліції, зобов`язання зарахувати до стажу служби в поліції вказаний період роботи у податковій міліції та провести перерахунок і виплату грошового забезпечення з урахуванням періоду роботи з 13 травня 2002 року по 01 липня 2010 року у податковій міліції.

Керуючись статтями 243-246, 250, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати накази від 18 квітня 2019 року №476/в “Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 ”, від 23 квітня 2019 року № 116 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції за п.6 ч.1 ст.77 Закону України “Про Національну поліцію”.

Поновити ОСОБА_1 на посаді старшого дільничного офіцера поліції сектору превенції Нововолинського відділення поліції Володимир-Волинського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Волинській області з 24 квітня 2019 року.

Стягнути з Головного управління Національної поліції у Волинській області в користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу у сумі 160979,12 грн. з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та виплати грошового забезпечення у межах стягнення за один місяць у сумі 14723,70 грн. допустити до негайного виконання.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Волинській області щодо не зарахування ОСОБА_1 до стажу служби в поліції наявну на момент переходу на службу у Національну поліцію України вислугу років з 13 травня 2002 року по 01 липня 2010 року у податковій міліції.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції у Волинській області зарахувати до стажу служби в поліції ОСОБА_1 , наявну на момент переходу на службу у Національну поліцію України вислугу років з 13 травня 2002 року по 01 липня 2010 року у податковій міліції та провести перерахунок і виплату грошового забезпечення (в частині надбавки за вислугу років) за час служби в органах поліції ОСОБА_1 з урахуванням вислуги років з з 13 травня 2002 року по 01 липня 2010 року у податковій міліції .

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” цього Кодексу. Апеляційна скарга може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 19.02.2020.

Суддя В.Д. Ковальчук