Рішення № 87655044, 03.02.2020, Святошинський районний суд міста Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/8787/19

пр. № 2/759/750/20

03 лютого 2020 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва у складі: головуючого судді Марко Я.Р., за участю секретаря Шапаренка О.С., розглянувши у підготовчому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 та просила суд відступити від рівності часток та поділити спільне майно подружжя, а сама: квартиру АДРЕСА_1 шляхом виділення у власність ОСОБА_1 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову зазначила, що 13.08.1981 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб. Від шлюбу останні мають спільних дітей - сина ОСОБА_3 , 1982 року народження та доньку ОСОБА_4 , 1988 року народження. На час звернення до суду шлюб між сторонами не розірвано. У період шлюбу, подружжям було придбано квартиру АДРЕСА_1 , яка була зареєстрована на ім`я ОСОБА_2 (договір купівлі-продажу від 18.07.1997 року, посвідчений та зареєстрований на Київській Універсальній Біржі за № С9898/7094). Сторони разом не проживають, спільного господарства не ведуть, відповідач не сплачує комунальні послуги, з 2014 року позивач несе всі витрати по утриманню квартири, а отже в порядку поділу майна подружжя позивач просить суд визнати за нею право власності на 2/3 частини вказаної квартири, за відповідачем на 1/3 частину квартири.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 12.06.2019 року відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження.

02.12.2019 року позивач ОСОБА_1 подала через канцелярію суду заяву складену від імені відповідача ОСОБА_2 , посвідчену приватним нотаріусом КМНО Кравець Н.В. від 03.10.2019 року за реєстровим номером 1451, відповідно до якої відповідач ОСОБА_2 визнав позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі та не заперечує, щоб в порядку поділу майна подружжя ОСОБА_1 було виділено у власність 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 .

У підготовчі засідання сторони не з`являлись. Про розгляд справи були повідомлені належним чином. Причини неявки суду не повідомляли. Від позивача на адресу суду надходили заяви про проведення підготовчого засідання без її участі.

Суд, дослідивши матеріали справи з додатками, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, сторони по справі перебувають в зареєстрованому шлюбі з 13.08.1981 року, про що свідчить свідоцтво про шлюб видане Центральним Палацом одруження 13.08.1981 року, серії НОМЕР_1 (а.с.35).

Як зазначено позивачем у позовній заяві, сторони мають спільних дітей - ОСОБА_3 , 1982 року народження та ОСОБА_4 , 1988 року народження.

Також, судом встановлено, що під час перебування сторін у шлюбі, на підставі договору купівлі-продажу нерухомості від 18.07.1997 року, відповідач ОСОБА_2 набув права власності на квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 36).

З долучених до матеріалів справи копій квитанцій про оплату комунальних послуг вбачається, що витрати за період з 2014 по 2019 роки понесені на утримання квартири сплачені позивачем ОСОБА_1 (а.с. 37-50).

Відповідно до пункту 22 Постанови Пленуму Верховного суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст.ст. 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Згідно з частиною 3 статті 368 Цивільного кодексу України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до пунктів 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (частина 4 статті 65 СК України).

Крім того, суд звертає увагу, що згідно з частинами 1, 2 статті 60 Сімейного кодексу України, майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 69 Сімейного кодексу України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частинами 1, 2 статті 70 Сімейного кодексу України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Однак, відповідач ОСОБА_2 підписав заяву, яка посвідчена приватним нотаріусом КМНО Кравець Н.В. від 03.10.2019 року за реєстровим номером 1451, відповідно до якої визнав позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі і не заперечує, щоб в порядку поділу майна подружжя ОСОБА_1 було виділено у власність 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 .

Відповідно до вимог статей 76, 77, 79, 80 Цивільного процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною 5 статті 263 Цивільного процесуального кодексу України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 1 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Таким чином, виходячи з наведеного вище, суд вважає, що квартира АДРЕСА_1 , право власності на яку було зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 , була придбана сторонами під час перебування у шлюбі, а тому є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Однак, оскільки відповідач визнав позов, вказане майно подружжя підлягає поділу відповідно до позовних вимог ОСОБА_1 , а саме шляхом виділення у власність ОСОБА_1 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 .

При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат суд враховує приписи частини 1 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України та частини 1 статті 142 Цивільного процесуального кодексу України, відтак, вважає за доцільне стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 2 500, 00 грн. та повернути позивачу, у зв`язку з визнанням позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, з державного бюджету 50 відсотків судового збору, а саме в сумі 2 500 грн., сплаченого при поданні позову.

Керуючись статтями 4, 10, 76, 141, 206, 264-265, 268, 273, 365 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя- задовольнити.

Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ), в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ), в порядку поділу спільного майна подружжя, право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 )на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 )понесені судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 2 500, 00 грн.

Повернути ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 50 відсотків судового збору, а саме у розмірі 2 500, 00 грн., сплаченого при поданні позову, згідно квитанції від 10.05.2019 року на суму 5 000, 00 грн., рахунок отримувача 31218206026009; код отримувача 37962074; банк отримувача: УК у Святошинському р-ні, оригінал якої зберігається в матеріалах цивільної справи № 759/8787/19.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя: Я.Р. Марко