Рішення № 87650372, 18.02.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

1/584

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2020 року м. Київ № 826/13624/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Клочкова Н.В., розглянувши у порядку спрощеного письмового провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до ГУ ДПС у м. Києві

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (було проведено заміну відповідача) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 13.05.2014 №227/26-59/17-01.

Позовні вимоги мотивовано тим, що анульована банком за кредитними договорами сума заборгованості у розмірі 243152,99 доларів США лише частково входить до оподатковуваного доходу та не є додатковим благом, оскільки сума відсотків, комісії та пені не є доходом позивача.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.10.2014р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2014р., в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28 липня 2015р. вищезазначені судові рішення скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.04.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2016 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 липня 2019 року вищезазначені судові рішення скасовано, справу повторно передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішення суду касаційної інстанції містить вказівку про необхідність дослідження предмету правочинів між публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-колект», а саме - які складові заборгованості позивача відступались банком фінансовій установі.

Також судом касаційної інстанції зазначено про нез`ясування умови відступлення банком права вимоги установі - шляхом купівлі фактором права грошової вимоги або ж із метою забезпечення виконання зобов`язання, позаяк відповідно до статті 1084 Цивільного кодексу України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові. Якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, фактор зобов`язаний надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечений відступленням права грошової вимоги, якщо інше не встановлено договором факторингу. Якщо сума, одержана фактором від боржника, виявилася меншою від суми боргу клієнта перед фактором, який забезпечений відступленням права вимоги, клієнт зобов`язаний сплатити факторові залишок боргу.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків за період з 01.01.2012 по 31.12.2012.

За результатами проведеної перевірки державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві складено акт перевірки від 25.04.2014 №176/17-01/2515708796, яким зафіксовано факт порушення позивачем статті 176, підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, пункту 167.1 статті 167 Податкового кодексу України, а саме: занижено суму отриманого додаткового блага у вигляді прощеного анулювання боргу на суму 847 509,47 грн. та занижено і не доплачено у бюджет податок з доходів фізичних осіб за 2012 рік на суму 144 076,61 грн.

На підставі акту перевірки від 25.04.2014 №176/17-01/2515708796 Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.05.2014 №227/26-59/17-01, яким ОСОБА_1 визначено суму грошового зобов`язання у розмірі 180 095,76 грн., у тому числі: за основним платежем - 144 076,61 та за штрафними (фінансовими) санкціями - 36 019,15 грн.

З акту перевірки від 25.04.2014 №176/17-01/2515708796 вбачається, що висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на те, що позивачем не сплачено податок з доходів фізичних осіб за 2012 рік у розмірі 144 076,61 грн. у вигляді анульованої заборгованості за кредитними договорами.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» укладено договори про надання споживчого кредиту від 15.11.2006 №11077196000 та від 28.02.2008 №11307342000.

Водночас, між публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» та товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-колект» укладено договори: факторингу, відступлення права вимоги за договором іпотеки від 12.12.2011, в результаті чого право вимоги за договором споживчого кредиту та іпотеки перейшло до товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-колект».

Від товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-колект» до позивача надійшла пропозиція про часткове прощення боргу за кредитними договорами за умови погашення заборгованості у сумі 127 136 доларів США.

ОСОБА_1 квитанціями від 15.03.2012 №4 та від 15.03.2012 №5 погашено заборгованість на загальну суму 127 136 доларів США.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-колект» листами від 15.03.2012 №1050 та №1051 повідомило позивача про анулювання боргу на загальну суму 243 152,99 доларів США.

При цьому, згідно листів від 15.03.2012 №1050 та №1051 товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-колект» звернуло увагу ОСОБА_1 на його обов`язок щодо відображення зазначеної суми у річній податковій декларації і необхідності самостійної сплати суму податку на доходи фізичних осіб відповідно до вимог абзацу "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України.

За наслідками листування між державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві та товариством з обмеженою відповідальністю "Кей-колект" щодо отриманого у період з 01.01.2012 по 31.12.2012 фізичною особою ОСОБА_1 доходу, товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-колект" повідомило контролюючий орган (лист від 25.03.2014 №135-12840), що анулювання заборгованості за договорами про надання споживчого кредиту від 15.11.2006 №11077196000 та від 28.02.2008 №11307342000 відбулось 15.03.2012, в податковому розрахунку за ф. № 1ДФ за 2012 рік відображено нарахований та виплачений дохід фізичній особі ОСОБА_1 за ознакою доходу - 126 "додаткове благо".

Під час здійснення перевірки ОСОБА_1 , контролюючим органом встановлено, що відповідну суму анулювання заборгованості за договорами про надання споживчого кредиту від 15.11.2006 №11077196000 та від 28.02.2008 №11307342000 у декларації позивача за 2012 рік (подано до контролюючого органу 30.04.2013) не відображено як суму додаткового блага, податок не сплачено.

Внаслідок подання позивачем уточнюючої декларації за 2012 рік (подано до контролюючого органу 12.04.2014) відповідна сума отриманого додаткового блага задекларована позивачем частково, а саме лише у сумі - 1 093 824 грн., замість правильної 1 941 333,47 грн.

За таких обставин відповідач дійшов висновків, що позивачем не задекларовано у повному обсязі суму отриманого додаткового блага у вигляді прощеного анулювання боргу, занижено відповідний дохід на суму 847 509,47 грн. та занижено і не доплачено у бюджет податок з доходів фізичних осіб за 2012 рік на суму 144 076,61 грн. (розрахунок містить акт перевірки від 25.04.2014 №176/17-01/2515708796).

У позовні заяві позивач зазначає, що ним було самостійно вирахувано основний борг по кредитам та подано до контролюючого органу податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2012 рік в якій, з урахуванням уточнень, сума отриманого додаткового блага відображена у розмірі 1093824,00грн. та сплачено податок на доходи фізичних осіб в розмірі 185735,48грн.

Разом з тим, як вбачається з акту перевірки, у 2012 році позивачем, крім іншого, задекларовано інші доходи (додаткове благо) в розмірі 1093824,00грн., тоді як податковим органом зазначено іншу суму - 1941333,47грн.

Таким чином, податковий орган дійшов висновку, що позивачем занижено відповідний дохід на суму 847509,47 грн. та не доплачено у бюджет податок з доходів фізичних осіб у сумі 144076,61грн.

Вирішуючи спір по суті, враховуючи висновки Верховного Суду, суд встановлює наявність або відсутність підстав для збільшення грошового зобов`язання позивачу з податку на доходи фізичних осіб у зв`язку з отриманням додаткового блага у вигляді прощеної (анульованої) суми боргу за договором споживчого кредиту.

За змістом положень підпункту 164.1.2 пункту 164.1 статті 164, підпункту 14.1.47, пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України додаткові блага в якості оподатковуваного доходу повинні бути нарахованими (виплаченими, наданими) платнику податків.

До бази оподаткування податком на доходи фізичних осіб абзацом "д" підпункту 164.2.17 статті 164 Податкового кодексу України віднесено дохід, отриманий платником податку як додаткове благо у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням.

Як зазначив Верховний Суд у своїй постанові від 02.10.2018, у розумінні положень абзацу "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України сума кредиту, прощена (анульована) банком, збільшує дохід платника податку і включається в його оподатковуваний дохід. Водночас, проценти, які нараховані банком за умовами договору за користування кредитом, не є доходами, які призводять до приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Відповідно, у разі прощення (анулювання) процентів, нарахованих за користування кредитом, відсутні підстави вважати їх додатковим благом платника податку.

Аналіз змісту положень, передбачених абзацом "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (у редакції, що діяла на момент виникнення правовідносин), дозволяє прийти до висновку, що склад цього податкового правопорушення наявний за сукупності умов: анулювання (прощення) основної суми боргу платника податку кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності; належне повідомлення платника податків про анулювання (прощення) боргу; включення кредитором суми анульованого боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого на користь платника податку, за підсумками звітного періоду; встановлення розміру отриманого позивачем додаткового блага.

Аналіз спірних правовідносин і їх нормативного регулювання свідчить про те, що до предмету доказування цієї категорії адміністративних спорів віднесено встановлення правового статусу та складу прощених кредитором сум, а також встановлення факту дотримання кредитором умов щодо належного повідомлення боржника (в тому числі шляхом укладання відповідного договору про прощення (анулювання) боргу) та щодо включення суми прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено.

Лише за дотримання цих умов боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації, в іншому випадку - кредитор виступає в ролі податкового агента щодо доходів, визначених підпунктом 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України.

Судом встановлено, що листом від 18.09.2015 №30-21/43455 ПАТ «УкрСиббанк» зазначило, що: «Станом на дату відступленння правов вимоги заборгованість за Кредитним договором №11307342000 від 28.02.2008 року складала: за основним боргом (заборгованість за тілом кредиту) - 179 996, 72 USD, а також нараховані та несплачені відсотки в сумі 66 280,89 USD. Станом на дату відступлення права вимоги з Кредитним договором №11307342000 від 15.11.2006 складала: за основним боргом (заборгованість за тілом кредиту) - 84 141,07 USD, а також нараховані та несплачені відсотки в сумі 28 346,89 USD.

Отже, сума, що була прощена (анульована) банком , включає також і проценти, які нараховані банком за умовами договору за користування кредитом, які за висновком Верховного Суду по даній справі, не є доходами, які призводять до приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку та, відповідно, у разі їх прощення відсутні підстави вважати їх додатковим благом платника податку

Отже, для розрахунку суми грошового зобов`язання платника податку позивача, визначеного спірним податковим повідомленням-рішенням, відповідачем взята невірна база, яка безпідставно включає нараховані за користування кредитом відсотки.

Так, ТОВ «Кей Колект» зазначено, що анулювання заборгованості за договорами про надання споживчого кредиту від 15.11.2016 №11077196000 та від 28.02.2008 №11307342000 відбулось 15.03.2012, у податковому розрахунку за формою 1ДФ за 2012 рік відобажено нарахований та виплачений дохід фізичній особі позивача за ознакою - 126 «додаткове благо». Однак сума, зазначена ТОВ «Кей Колект» в якості податкового блага не є обґрунтованою, оскільки включає суму прощених відсотків. За вказаних умов позивач був позбавлений можливості належним чином виконати податковий обов`язок щодо декларування та сплати податку на доходи фізичних осіб.

Отже, суд приходить до висновку, що ТОВ «Кей Колект»» не був належним чином виконаний обов`язок з повідомлення боржника про реальну суму прощеного основного боргу та суму, яку боржнику необхідно відобразити у річній податковій декларації, оскільки зазначена ним у договорі та звіті за формою 1ДФ сума анульованого боргу не відповідає оподатковуваному розміру додаткового блага, отриманого позивачем.

За таких обставин, банком належним чином не виконано вимоги абз. «д» п.п.164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України.

Відповідно, у боржника, позивача, відсутній обов`язок самостійно сплачувати податок з таких доходів та відображати їх у річній податковій декларації.

При цьому відповідач, не зміг всупереч вимогам ч.2 ст. 77 КАС України пояснити склад прощеної суми та чи взагалі з`ясовувалося це питання при проведенні перевірки.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що в ході судового розгляду справи відповідачем не доведено вчинення ОСОБА_1 податкового правопорушення .З огляду на зазначене, донарахування позивачу основної суми боргу є необґрунтованим, що є підставою для скасування спірного податкового повідомлення-рішення в повному обсязі на задоволення заявленого позову.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування правомірності своїх дій та оскаржуваного рішення не виконано та не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваного рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

А тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Інші доводи сторін не спростовують викладеного та не доводять протилежного.

Згідно ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у загальному розмірі 361,23 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 361, 23 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у м. Києві (041196, м. Київ, вул. Шолуденка 33/19, код ЄДРПОУ 43141267), про скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 13.05.2014 №227/26-59/17-01.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 361, 23 (триста шістдесят одна гривня 23 коп) за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління ДПС у м. Києві (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, ідентифікаційний код 43141267).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя Н.В. Клочкова