Рішення № 87649749, 05.02.2020, Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Справа №333/3126/19

Провадження №2/333/166/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 лютого 2020 року м. Запоріжжя

Комунарський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Михайлової А.В.,

за участю секретаря судового засідання Уляницької Д.О.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності на Ѕ частку у майні подружжя,

встановив:

03.06.2019 року до суду надійшла цивільна справа за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності на Ѕ частку у майні подружжя.

Ухвалою суд від 02.07.2019 року було відкрито провадження по цивільній справі за вищевказаним позовом.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив 23 липня 2011 року було укладено шлюб між, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про що зроблено відповідний актовий запис - № 506. Від шлюбу сторони мають неповнолітню дитину - ОСОБА_4 , 2012 р.н.

На теперішній час у провадженні Комунарського районного суду міста Запоріжжя знаходиться цивільна справа 333/1182/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу.

За час шлюбу у 2017 році за спільні кошти подружжя придбало квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кількість кімнат: 3 (три), власником квартири є ОСОБА_2 . Відповідач заперечує проти поділу майна подружжя та відмовляється переоформити половину спільної квартири, яку сторони придбали за час шлюбу, право позивача на квартиру не визнає, тому він змушений захищати своє право на житло та частку у спільному майні подружжя в судовому порядку.

Позивач просить визнати за ним право власності на Ѕ частину квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, та просив їх задовольнити на підставі наявних у справі доказів. Пояснив, що з липня 2011 року сторони перебували у шлюбі, у 2017 році за спільні кошти придбали квартиру АДРЕСА_2 . Кошти на придбання квартири були спільні, оскільки ОСОБА_3 та ОСОБА_2 мали спільну справу та удвох займалися продажем керамічної плитки. В 2019 році шлюб між сторонами було розірвано, ОСОБА_2 не бажає в добровільному порядку розділити майно подружжя, тому виник даний спір.

Відповідач проти задоволення позову заперечувала, та просила у задоволенні позову відмовити на підставі наявних у справі заперечень ( а.с. 43-47).

Пояснила, що 23.07.2011 року дійсно між сторонами було укладено шлюб, зареєстрований Комунарським районним у місті Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, актовий запис № 506.

24.05.2019 року рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя шлюб було розірвано.

12.01.2010 р. між ОСОБА_2 (в якості покупця) та гр. ОСОБА_5 (в якості продавця) було укладено та нотаріально посвідчено договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_3 . Право власності зареєстровано за ОСОБА_2

28.11.2017 р. між ОСОБА_2 (в якості продавця) та гр. ОСОБА_6 (в якості покупця) було укладено та нотаріально посвідчено договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_3 . за продажною ціною квартири у 525 646,00 грн. У той же день 28.11.2017 р. у того ж нотаріуса, невідкладно після першого правочину із відчуження особистої квартири та отримання грошей, між ОСОБА_2 (в якості покупця) та гр. ОСОБА_7 (в якості продавця) було укладено та нотаріально посвідчено договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 , за продажною ціною квартири у 396 709,00 грн., тому кошти на придбання спірної квартири належали їй особисто. Ремонтні роботи в квартирі щодо її поліпшення позивачем не проводились. Вважає позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки не відповідають дійсним обставинам справи та не підтверджені жодними доказами, а тому в їх задоволенні слід повністю відмовити.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, судом встановлені наступні обставини та визначені відповідно до них правовідносини.

23.07.2011 року Комунарський районний у місті Запоріжжі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, зареєстрував шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , про що зроблено відповідний актовий запис - № 506. ( а.с. 4)

Від шлюбу сторони мають неповнолітню дитину - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 23.03.2019 року ( а.с. 8)

24.05.2019 року рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя ЄУ № 333/1182/19 шлюб між сторонами розірвано. ( а.с.53)

12.01.2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_3 . Правочин пройшов державну реєстрацію, право власності зареєстровано за ОСОБА_2 (а.с. 50;51)

28.11.2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_3 , продаж здійснено за ціною 525 646,00 грн, які отримала продавець ОСОБА_2

( а.с.54;55;59)

У той же день 28.11.2017 року між ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_7 було укладено та нотаріально посвідчено договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 , купівлю квартири здійснено за 396 709,00 грн. Правочин пройшов державну реєстрацію, право власності зареєстровано за ОСОБА_2 (а.с.56-58; 60)

За клопотанням учасників процесу судом було зроблено запит до Державної податкової служби України щодо доходів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за період ІІІ квартал 2011 - ІІ квартал 2019 року. Згідно отриманої інформації в зазначений період часу відповідач ОСОБА_2 отримувала дохід від здійснення підприємницької діяльності, інформація щодо отриманих доходів позивачем ОСОБА_3 , за зазначений період відсутня ( а.с. 92-93)

За клопотанням представника позивача в судовому засіданні були допитані свідки.

Так, свідок ОСОБА_8 у судовому засіданні пояснив, що знайомий з подружжям ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з 2014 року, познайомились по роботі, оскільки поряд працювали, подружжя працювало спільно, мали магазин з продажу керамічної плитки. Проживали на « ОСОБА_9 » в квартирі, за чиї кошти була придбана квартира йому не відомо.

Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні пояснив , що близько товаришував з ОСОБА_3 з 2012 року, у 2014 році ОСОБА_3 разом з дружиною ОСОБА_2 відкрили магазин керамічної плитки, де працювали разом. Квартиру на ОСОБА_11 придбали разом, ОСОБА_3 додавав кошти на її придбання, оскільки вона була дорожчою від квартири, яку продала ОСОБА_2 , яку саме суму додавав ОСОБА_3 , не пам`ятає. В спірній квартирі не був, чув що ремонт робив ОСОБА_3 .

Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні пояснив, що знайомий з подружжям ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з 2014 року, познайомились по роботі, свідок був постачальником керамічної плитки до магазину подружжя. В період з 2014 по 2018 року подружжя спільно займалося продажем керамічної плитки. З приводу придбання будь- якого майна подружжям і в який період свідку нічого не відомо.

Суд дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, прийшов до наступного висновку.

Частиною 1 ст. 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1). Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2). Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (ч. 3).

Частиною 2 ст. 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Нормами ч. 1 ст. 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено та матеріалами справи не підтверджено, що кошти на придбання квартири були спільними коштами подружжя.

Частиною 3 ст. 368 ЦК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 57 СК України встановлено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

За змістом ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу) (ч. 1).

Згідно з ч. 1 ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частиною 1 ст. 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до п. 23 Постанови пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 р. Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

З огляду на викладене, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, а й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. А тому, застосовуючи норму ст.60 СК та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не лише факт набуття майна під час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Отже, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Таким чином, судом встановлено, що кошти на придбання спірної квартири належали ОСОБА_2 , які вона отримала від продажу власної квартири, яка була нею придбана, ще до реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 тобто були її особистою власністю.

Виходячи з наявних у матеріалах справи письмових доказів, враховуючи обґрунтування позову та доводи відзиву відповідача, суд приходить до висновку, що під час розгляду справи до суду позивачем не подані належні та допустимі докази, що містять відомості щодо предмета доказування, і за таких умов заявлений позов не підлягає задоволенню.

Згідно ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв`язку з тим, що в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі, то судовий збір не підлягає відшкодуванню.

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності на Ѕ частку у майні подружжя - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 14.02.2020 року.

Суддя Комунарського районного суду

м. Запоріжжя А.В.Михайлова