Вирок № 87647228, 18.02.2020, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Справа № 554/10666/18

Дата документу 18.02.2020 Провадження № 1-кп/554/32/2020

В И Р О К

Іменем України

18 лютого 2020 року Октябрський районний суд м. Полтави у складі:

головуючого - судді Савченка А. Г.

за участі:

секретаря судового засідання Гречка Є. В.

прокурора Чічіль М. В.

потерпілого ОСОБА_1

захисника Постернака В. М.

обвинуваченого ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Полтаві кримінальне провадження № 12018170040002454 по обвинуваченню

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , зареєстрованого в АДРЕСА_2 , громадянина України, працюючого автомеханіком в ПП «ОСОБА_8», освіта середня спеціальна, одруженого, не судимого

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України,

в с т а н о в и в :

Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним

28 липня 2018 року, близько 09 год. 10 хв., обвинувачений ОСОБА_3 , перебуваючи поблизу центральних воріт дитячого садочка «Півник», що по вул. Ціолковського, 12 в м. Полтава, діючи умисно, наніс один за одним по одному удару ногою в живіт і в пах та три удари кулаком в голову потерпілому ОСОБА_1 , внаслідок чого спричинив йому тілесні ушкодження у вигляді: закритої черепно-мозкової травми струс головного мозку, гематоми м`яких тканин голови, які могли утворитись не менш ніж від однократної дії тупого обмеженого предмету, яким могли бути пальці рук, стиснуті в кулак, нога людини у взутті або інші предмети з подібними характеристиками, які відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 909 від 21 вересня 2018 року кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Кваліфікація дій обвинуваченого судом

Суд кваліфікує дії обвинуваченого ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 125 КК України як заподіяння умисного легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я потерпілого.

Докази на підтвердження встановлених судом обставин

Допитаний в ході судового розгляду справи обвинувачений ОСОБА_3 вини у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення не визнав та показав, що 28 липня 2018 року зранку, він зі своєю дружиною, колишньою дружиною потерпілого, на власному автомобілі приїхали до будинку останнього з тим, щоб взяти спільну дитину потерпілого і дружини, місце проживання якої за рішенням суду визнано з батьком, для спілкування з нею, хоча це був не день визначений судом для участі матері у вихованні дитини. Цей день дружина вибрала саме тому, що у визначений судом день вона не могла зустрітись з дитиною, так як мала бути на роботі. Зупинивши автомобіль під будинком, в якому проживав потерпілий, він з дружиною продовжував знаходитися в ньому в очікуванні, коли вийде дитина, якщо її відпустять. В якусь мить він помітив, як з балкону шостого поверху, на якому проживає потерпілий, вниз була кинута спочатку одна, а потім і друга скляні пляшки, які впали і розбились поруч з автомобілем. Хто їх кинув, він не бачив, але припустив, що це міг бути саме потерпілий. Він зразу ж перемістив автомобіль до кафе «Півник», яке розташоване поруч, і продовжував знаходитись в ньому. Через досить короткий проміжок часу він помітив, що до автомобіля швидко підійшов потерпілий ОСОБА_1 , різко відчинив двері, силою витягнув його з автомобіля і почав бити. Захищаючись від такого свавілля, він відштовхнув потерпілого від себе, можливо вдаривши при цьому, і повернувся до автомобіля, а той швидко пішов додому. Після цього вони викликали поліцію, якій повідомили про перешкоджання потерпілого у спілкуванні матері з дитиною і коли не вдалось його вирішити позитивно для них, поїхали звідти. Заперечив, що він наносив удари ногами і кулаками потерпілому та можливість спричинення тих тілесних ушкоджень, які у останнього виявлені. Натомість наголосив, що саме потерпілим йому були спричинені тілесні ушкодження, з приводу заподіяння яких він не звертався до правоохоронних органів та в бюро судово-медичної експертизи для визначення їх наявності, механізму заподіяння та тяжкості. Вважає, що потерпілий обмовив його у вчиненні злочину, а особи, які свідчили в суді про обставини, механізм та спосіб спричинення потерпілому тілесних ушкоджень, дали неправдиві свідчення про це. Він не визнав також заявлений по матеріалах кримінального провадження цивільний позов та просив виправдати його.

Аналогічні показання про обставини конфлікту дала допитана в суді свідок ОСОБА_2 , дружина обвинуваченого.

Аналізуючи показання обвинуваченого та свідка ОСОБА_2 в сукупності з іншими доказами по матеріалах кримінального провадження, суд зазначає про їх суперечливість, невідповідність іншим доказам, які були досліджені в суді, а тому розцінює як спосіб захисту обвинуваченого від висунутого йому обвинувачення і до уваги не приймає.

При цьому суд враховує статус свідка ОСОБА_2 , як дружини обвинуваченого, яка з урахуванням цього може бути зацікавленою особою у вирішенні справи на користь останнього. Розцінюючи її показання як такі, що не відповідають дійсності, суд виходить з аналізу сукупності всіх доказів, які були досліджені під час розгляду матеріалів кримінального провадження в суді.

Вважаючи вину обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення доведеною, суд враховує таке.

Допитаний під час розгляду матеріалів кримінального провадження в суді потерпілий ОСОБА_1 показав, що з обвинуваченим раніше він мав дружні стосунки та вони були кумами. Все це продовжувалось доти, доки обвинувачений не почав залицятись до його дружини, що в подальшому стало причиною розірвання ним з нею шлюбу. При розгляді цього питання в суді було визначено місце проживання їх спільної дитини з ним, батьком, а дружині були визначені дні для участі у вихованні дитини. В ці дні вона приходила, забирала дитину та проводила з нею час.

28 липня 2018 року не був днем, коли дружина, відповідно до рішення суду, могла взяти дитину, але вона чомусь приїхала в цей день з обвинуваченим до його будинку та намагалася отримати дитину для спілкування. Він своєї згоди на це не дав та спустився вниз, щоб піти в магазин. По дорозі він побачив автомобіль обвинуваченого, який стояв неподалік від кафе «Півник», в якому знаходилась і його колишня дружина. Вирішив підійти і поцікавитись, чому вона приїхала за дитиною в інший, а ніж визначений судом день. Як тільки він підійшов до автомобіля, з нього вискочив обвинувачений і без будь-яких попереджень зненацька наніс йому один за одним удари ногою в живіт та пах, а слідом за ними 3-4 удари кулаком в обличчя, внаслідок чого спричинив ті тілесні ушкодження, які потім у нього були виявлені. В зв`язку з отриманими ушкодженнями від нанесених ударів він протягом певного часу перебував на стаціонарному лікуванні. Про його побиття обвинуваченим він звернувся до правоохоронних органів та повідомив про скоєний злочин. Наполягав на суворому покаранні обвинуваченого та стягненні з нього матеріальної і моральної шкоди відповідно до поданої ним позовної заяви, яку останнім йому було спричинено внаслідок побиття.

30 липня 2018 року потерпілий звернувся до правоохоронних органів з заявою, в якій повідомив про скоєний щодо нього обвинуваченим злочин, відомості про що в цей же день були внесені до ЄРДР під № 12018170040002454 (том 1 а. п. 165-166).

Свої показання потерпілий ОСОБА_1 підтвердив під час слідчого експерименту 6 листопада 2018 року з його участю в ході досудового розслідування, протокол про що був досліджений в суді (том 1 а. п. 173-178).

Відповідно до додаткового висновку судово-медичного експерта № 1199 від 28 листопада 2018 року (том 1 а. п. 180-181) показання потерпілого ОСОБА_1 дані ним 6 листопада 2018 року в ході проведення слідчого експерименту з його участю, не протирічать об`єктивним даним, які були отримані під час судово-медичної експертизи потерпілого.

Свідки ОСОБА_4 , сусідка потерпілого, ОСОБА_5 , його друг, та ОСОБА_6 , знайомий обвинуваченого і потерпілого під час допиту в суді, кожний окремо, показали, що 28 липня 2018 року вони були очевидцями того, як обвинувачений неподалік від кафе «Півник», вийшовши з автомобіля, повз який йдучи в магазин проходив потерпілий, наніс йому два удари ногою в живіт та пах, а також декілька ударів кулаком в голову. Ніхто із них не підтвердив факту бійки, про яку стверджує обвинувачений, між останнім та потерпілим. Всі вони наголосили, що саме обвинувачений зненацька почав бити потерпілого, коли той проходив повз автомобіль, в якому знаходився ОСОБА_3 . Потерпілий ні першим, ні у відповідь на нанесені йому обвинуваченим удари, останнього не бив і не намагався цього робити, а зразу ж повернувся та пішов додому.

При пред`явленні для впізнання по фотознімках свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , протоколи про що були досліджені в суді, впізнали ОСОБА_3 як особу, яка 28 липня 2018 року нанесла потерпілому удари ногами та кулаками та спричинила йому тілесні ушкодження (том 1 а. п. 188-189, 190-191, том 2 а. п. 85-86).

Крім того, свідок ОСОБА_5 свої показання підтвердив в ході слідчого експерименту з його участю, проведеного 19 листопада 2018 року під час досудового розслідування матеріалів кримінального провадження, під час якого розповів про обставини, механізм та спосіб заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому, а також показав, як саме і куди були нанесені удари обвинуваченим потерпілому (том 1 а. п. 192-195). Ці показання в повній мірі відповідають тим, які він дав під час допиту в суді.

Аналогічні показання про обставини побиття обвинуваченим потерпілого дав допитаний в суді свідок ОСОБА_7 , знайомий обвинуваченого і потерпілого. Крім вказаного наведеними вище свідками, він зазначив, що приблизно через 40 хв. після нанесення ударів обвинуваченим потерпілому він приходив до останнього в квартиру, де розмовляв з ним і той скаржився йому на болі живота та голови.

Аналіз наведених доказів, на переконання суду, свідчить про їх повну узгодженість між собою та відповідність іншим доказам, що дає підстави суду прийняти до уваги як правдиві та такі, що відповідають дійсності. Наведеними доказами спростовуються твердження обвинуваченого про обставини як конфлікту між ним та потерпілим, так і факту та обставин нанесення ним потерпілому ударів.

В зв`язку з цим суд приймає до уваги наведені докази як належні та допустимі та такі, що підтверджують винуватість обвинуваченого у заподіянні потерпілому тілесних ушкоджень.

Оцінюючи так та приймаючи до уваги показання названих свідків, суд враховує також протокол огляду від 14 листопада 2018 року та відеозапис факту нанесення тілесних ушкоджень обвинуваченим потерпілому, який було надано ОСОБА_3 та досліджено в суді (том 1 а. п. 196-197). Із перегляду наданого відеозапису, на якому зафіксовано лише фрагмент конфлікту, вбачається, як обвинувачений наносить удар потерпілому рукою. Початок конфлікту і нанесення будь-яких інших ударів ким би то не було із учасників цього конфлікту на наданому відеозаписі не зафіксовано. Досліджений відеозапис частково підтверджує показання вказаних свідків про механізм спричинення тілесних ушкоджень обвинуваченим потерпілому.

Судом не встановлено зацікавленості зазначених свідків у вирішенні справи на користь потерпілого, а тому суд розцінює як надумане твердження сторони захисту про зацікавленість цих осіб та неможливості прийняття до уваги їх показань як належних та допустимих доказів по справі.

Згідно висновку судово-медичної експертизи № 909 від 21 вересня 2018 року у потерпілого ОСОБА_1 були встановлені тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, гематоми м`яких тканин голови, які могли утворитись не менш ніж від однократної дії тупого обмеженого предмету, яким могли бути пальці рук, стиснуті в кулак, нога людини у взутті, або інші предмети з подібними характеристики, можливо в строк та при обставинах, вказаних вище та які кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я (том 1 а. п. 171-172).

Суд не приймає до уваги твердження обвинуваченого про те, що тілесні ушкодження потерпілий міг отримати в іншому місці і за інших обставин, оскільки до правоохоронних органів і в лікарню звернувся лише 30 липня 2018 року. Не приймаючи до уваги це твердження, суд виходить з того, що факт нанесення обвинуваченим потерпілому ударів 28 липня 2018 року безперечно встановлений судом і під сумнів не ставиться. Висновком судово-медичного експерта підтверджено факт отримання виявлених у потерпілого тілесних ушкоджень в зазначений день і час і при вказаних обставинах. Тому факт звернення до правоохоронних органів в інший, а ніж день отримання тілесних ушкодження час, не є свідченням, на переконання суду, можливості їх отримання в іншому місці. Крім того, показання потерпілого з приводу механізму і часу отримання тілесних ушкоджень, судом під сумнів не ставляться і об`єктивно такого сумніву судом не встановлено.

Саме, виходячи з цього, суд розцінює таке твердження сторони захисту як надумане.

Аналіз наведеного, поза розумним сумнівом, дає підстави суду прийти до висновку, що ОСОБА_3 заподіяв потерпілому ОСОБА_1 легкі тілесні ушкодження умисно, як про це зазначено в обвинувальному акті.

Отже, на підставі наведеного суд приходить до висновку про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_3 у заподіянні потерпілому легких тілесних ушкоджень. При цьому суд, крім сукупності наведених вище доказів, виходить з визнання обвинуваченим самого факту конфлікту з потерпілим у вказані в обвинувальному акті часі та місці.

Отже, суд, дослідивши всебічно, повно й неупереджено всі обставини кримінального провадження, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, приходить до висновку про доведеність вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину.

Обставин, які пом`якшують або обтяжують покарання обвинуваченого, суд не знаходить.

Позиції учасників судового розгляду

Прокурор, вважаючи доведеною вину обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, пропонувала суду призначити йому покарання за ч. 2 ст. 125 КК України у виді обмеження волі строком на два роки.

Обвинувачений, не визнаючи вини у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, просив виправдати його за відсутністю в діях складу злочину, на чому наполягав і його захисник.

Мотиви призначення покарання

Виходячи з загальних засад призначення покарання, визначених статтею 65 КК України, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченого та обставини, що впливають на призначення покарання.

Зокрема, суд враховує конкретні обставини справи, те, що обвинувачений ОСОБА_3 вперше притягується до кримінальної відповідальності, відсутність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання, характеристику його особи, наявність на його утриманні неповнолітньої дитини, висновок органу пробації, відповідно до якого існують середні ризики вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення та його небезпеки для суспільства, і вважає за необхідне призначити йому покарання у виді арешту, яке, на думку суду, буде необхідним й достатнім для його виправлення, попередження вчинення нових злочинів та соціальної реабілітації.

Вирішення цивільного позову

Потерпілим ОСОБА_1 по матеріалах кримінального провадження заявлений цивільний позов про відшкодування 13413,15 грн матеріальної та 50000 грн моральної шкоди (том 1 а. п. 49-59).

Прокурором в інтересах держави заявлено цивільний позов про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого від кримінального правопорушення в сумі 1122,84 грн (том 1 а. п. 25-30).

Вважаючи вину обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину доведеною, а також враховуючи, що потерпілим надані докази спричинення йому матеріальної шкоди на суму, вказану ним в цивільному позові, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог потерпілого про заподіяння матеріальної шкоди і прокурора в інтересах держави в повному обсязі.

Суд вважає, що потерпілому також була заподіяна моральна шкода, яка полягає в перенесених ним душевних стражданнях і моральних переживаннях, яких він зазнав внаслідок вчинення щодо нього злочину, порушенні звичайного ритму його життя. При визначенні розміру моральної шкоди суд виходить із засад розумності та справедливості і вважає, що в цій частині позов підлягає частковому задоволенню, а саме п`ять тисяч гривень.

Мотиви інших рішень

Оскільки обвинувачений засуджується до арешту, який має відбувати реально, суд вважає за необхідне з метою відбування покарання за цим вироком, а також уникнення ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, обрати щодо нього запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Процесуальних витрат по матеріалах кримінального немає.

Питання про речові докази суд вирішує відповідно до вимог статті 100 КПК України.

Керуючись статтями 373 та 374 КПК України, суд,

у х в а л и в :

ОСОБА_3 визнати винним у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України і призначити йому покарання у виді трьох місяців арешту.

Початок строку відбування покарання рахувати з 18 лютого 2020 року.

Речові докази зберігати при матеріалах кримінального провадження.

Задовольнити заявлений прокурором цивільний позов та стягнути з обвинуваченого ОСОБА_3 на користь Бюджетно-фінансового управління виконавчого комітету Полтавської міської ради (36000, м. Полтава вул. Соборності, 36, р/р № 31415544016002, код платежу 24060300, банк одержувача УДКСУ у м. Полтаві, код ЄДРПОУ: 38019510, МФО 899998) вартість витрат на стаціонарне лікування потерпілого ОСОБА_1 від вчиненого ним правопорушення 1122,84 грн.

Частково задовольнити заявлений по матеріалах кримінального провадження цивільний позов потерпілого ОСОБА_1 та стягнути з обвинуваченого ОСОБА_3 на користь потерпілого 13413,15 грн матеріальної та 5000 грн моральної шкоди. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

До набрання вироком законної сили з метою виконання вироку, а також запобігання ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України, обрати щодо обвинуваченого ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, взявши його під варту негайно в залі суду.

Вирок може бути оскаржено в Полтавський апеляційний суд через районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім у судовому засіданні.

Суддя А. Г. Савченко