Рішення № 87644985, 14.02.2020, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/4905/19

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Клочка К.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

12.12.2019 ОСОБА_1 /надалі - ОСОБА_1 , позивач/ звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області /надалі - ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, відповідач/ про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, а саме просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ №9497-СГ від 04.11.2016 ГУ Держгеокадастру у Полтавській області "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою" на ім`я ОСОБА_1 ;

- зобов`язати ГУ Держгеокадастру у Полтавській області надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства у приватну власність на території Калениківської сільської ради Полтавського району Полтавської області ОСОБА_1 .

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначила, що вона звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Калениківської сільської ради Полтавського району Полтавської області. Оспорюваним наказом ГУ Держгеокадастру у Полтавській області у задоволенні клопотання відмовлено з підстав невідповідності поданого на розгляд клопотання вимогам частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України. З таким наказом ГУ Держгеокадастру у Полтавській області позивач не погоджується та вважає таким, що не відповідає вимогам частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 17.12.2019 відкрито провадження у справі за даним позовом, розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

09.01.2020 до суду відповідачем надано відзив на позов в якому вказано, що за інформацією відділу у Решетилівському районі Головного управління від 16.10.2019 № 508/414-19 повідомлено, що земельні ділянки, на які громадянами подано клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на території Калениківської сільської ради Полтавського району Полтавської області, в тому числі і клопотання ОСОБА_1 відповідно до відомостей державної статистичної звітності форми 6-зем станом на 01.01.2016 зазначені землі обліковуються: рядок 40, графа 11. Крім цього, відповідно до проекту "Розпорядження і приватизації земель КСП "Дружба", запитувані земельні ділянки відносяться до земель природоохоронного призначення, розпорядником яких є Головне управління, оскільки до його компетенції відносяться виключно розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів. Указано, що відповідно до державного акта на право постійного користування землею ІІ-ПЛ № 002263 запитувані земельні ділянки відносяться до земель постійного користування КСП "Дружба" /а.с. 25-26/.

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини та спірні правовідносини.

З матеріалів справи вбачається, що 02.10.2019 позивач звернувся до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області із заявою у якій просив надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства з земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Калениківської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населених пунктів. До заяви позивачем додано: копію паспорта та коду; графічне зображення земельної ділянки; копія рішення Калениківської сільської ради від 12.01.2012 про погодження надання у власність земельної ділянки /а.с. 29/.

04.11.2019 Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області прийнято наказ № 9497-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою", яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою земельної ділянки у власність земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Калениківської сільської ради Полтавського району Полтавської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства з таких підстав: у зв`язку з невідповідністю поданого на розгляд клопотання вимогам частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України /а.с. 14/.

Не погодившись із наказом ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 04.11.2019 № 9497-СГ, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку оскаржуваному наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, суд дійшов наступних висновків.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Таким центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) відповідно до Положення про нього, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15.

Отже, Держземагентство України та його територіальні органи наділено повноваженнями щодо передачі у власність або у користування для всіх потреб земельних ділянок сільськогосподарського призначення лише державної власності.

Підпунктом 13 пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333, визначено, що Головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

За приписами частини 6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Як визначено частиною 7 згаданої статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах безоплатної приватизації, при цьому зобов`язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Як встановлено судом, 02.10.2019 позивач звернувся до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області із заявою у якій просив надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства з земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Калениківської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населених пунктів. До заяви позивачем додано: копію паспорта та коду; графічне зображення земельної ділянки; копія рішення Калениківської сільської ради від 12.01.2012 про погодження надання у власність земельної ділянки /а.с. 29/.

Таким чином, позивачем у клопотанні зазначено цільове призначення земельної ділянки, її орієнтовний розмір, надано необхідний та повний пакет документів.

04.11.2019 Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області прийнято наказ № 9497-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою", яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою земельної ділянки у власність земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Калениківської сільської ради Полтавського району Полтавської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства з таких підстав: у зв`язку з невідповідністю поданого на розгляд клопотання вимогам частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України /а.с. 14/.

Зі змісту оскаржуваного наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області судом встановлено, що підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою зазначена невідповідність поданого на розгляд клопотання вимогам частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України.

Надаючи оцінку викладеним в спірному наказі мотивам відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою, суд виходить з наступного.

Як зазначалось вище, єдиною підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Однак, спірний наказ містить лише загальне посилання на норму Земельного кодексу України без конкретизації невідповідностей, які відповідач мав на увазі. Тобто Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області у спірному наказі не зазначено, у чому саме полягала невідповідність поданого на розгляд клопотання вимогам частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України.

Аналіз спірного наказу дає підстави вважати, що відповідачем не надано заявнику обґрунтованих пояснень та не наведено будь-яких конкретних доводів щодо невідповідності поданого на розгляд клопотання вимогам частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України.

За викладених обставин, відмова відповідача, оформлена наказом від 04.11.2019 №9497-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою", не ґрунтується на вимогах закону.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, суд вважає, що відповідач у спірних правовідносинах діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, без дотримання вимог частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З огляду на зазначене, суд не приймає до уваги доводи відповідача, указані у відзиві на позов стосовно того, що відповідно до державного акта на право постійного користування землею ІІ-ПЛ № 002263 запитувані земельні ділянки відносяться до земель постійного користування КСП "Дружба".

З приводу позовних вимог про зобов`язання ГУ Держгеокадастру у Полтавській області надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства у приватну власність на території Калениківської сільської ради Полтавського району Полтавської області Барабаш Олесі Степанівні, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У даній справі, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивовано відмови у його наданні регламентовано частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 05 березня 2019 року у справі № 2040/6320/18.

Разом з тим, у спірних правовідносинах відповідач не реалізував своїх повноважень, оскільки не надав оцінки поданим документам, прийнявши рішення про відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки в самому рішенні не навів мотивованих доводів щодо відмови.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Згідно з частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У даному випадку належним та достатнім способом захисту позивача у спірних правовідносинах є зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.10.2019 (вх. № Б-14450/0/25-19 від 03.10.2019) про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства з земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Калениківської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населених пунктів.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 14 серпня 2018 року у справі № 815/1666/17, від 26 червня 2018 року у справі № 814/1755/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 816/318/18.

Водночас, у задоволенні вимоги про зобов`язання ГУ Держгеокадастру у Полтавській області надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства у приватну власність на території Калениківської сільської ради Полтавського району Полтавської області Барабаш Олесі ОСОБА_2 , слід відмовити.

Отже, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Положеннями частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З огляду на часткове задоволення позову на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме 384,20 грн.

Разом з цим, щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з таких міркувань.

За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Крім того, як визначено частиною дев`ятою статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Системно проаналізувавши наведені вище норми КАС України, суд зазначає, що документально підтверджені судові витрати належить компенсувати стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень, та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.18 у справі №815/4300/17, від 11.04.18 у справі №814/698/16, від 18.10.18 у справі №813/4989/17.

У цій справі представник позивача просить відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати ОСОБА_1 на правничу допомогу у розмірі 7800,00 грн.

На підтвердження розміру витрат адвокатом Кумечко М.С. надані копії: договору від 23.09.2019 про надання правової допомоги з переліком послуг, що зобов`язується надати адвокат, попереднього розрахунку вартості послуг та роботи адвоката від 23.09.2019; ордер та копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, копії акта виконаних робіт (наданих послуг) від 14.02.2020 , квитанції від 14.02.2020 №21.

Дослідивши надані представником позивача документи, суд враховує такі обставини.

У акті виконаних робіт (наданих послуг) від14.02.2020 зазначено, що адвокатом надано такі послуги: опрацювання законодавчої бази, що регулюють спірні правовідносини, формування правової позиції, консультація щодо необхідності отримання додаткових доказів, збір документів для справи (2 год – 900,00 грн); складання направлення адвокатського запиту про надання інформації до Департаменту екології та природних ресурсів (30 хв –500,00 грн); складання адміністративного позову (6 год - 5000,00 грн); складення та подання заяви про стягнення судових витрат в порядку статті 139 КАС України (30 хв – 200,00 грн); складення та направлення до суду та відповідачу відповіді на відзив (3 год – 1500,00 грн); складення та направлення до суду та відповідачу клопотання про стягнення судових (3 год – 700,00 грн); всього – 7800,00 грн.

Разом з цим, суд враховує, що даний спір виник у справі незначної складності та не характеризується наявністю виключної правової проблеми, значним суспільним інтересом до її розгляду, великою кількістю зібраних і поданих до суду доказів тощо. Навпаки, з питання розгляду подібних справ судами України напрацьовано сталу судову практику, про що, зокрема, свідчать посилання представника позивача на висновки Верховного Суду у цій категорії справ.

Підготовлені адвокатом позовна заява та відповідь на відзив займають незначну кількість аркушів, а доказова база фактично складається з копії спірного рішення та паспорта позивача, з урахуванням чого суд вважає, що їх підготовка у будь-якому випадку не могла тривати дев`ять годин.

Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників, судові засідання не проводились.

Підготовлені адвокатом запити до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області викладені на одному аркуші кожен та фактично містять лише три запитання, на які адвокат прохає надати відповідь, а тому їх підготовка ні в якому разі не могла зайняти чотири години.

Більш того, суд зауважує, що адвокат Кумечко М. спеціалізується на представництві інтересів фізичних осіб у спорах з суб`єктами владних повноважень щодо реалізації права на отримання земельних ділянок у власність в межах норм безоплатної приватизації. Так, Полтавським окружним адміністративним судом за період з червня по грудень 2019 року розглянуто щонайменше п`ятнадцять справ лише за позовами фізичних осіб до Великобагачанської селищної ради, у яких представництво інтересів позивачів здійснювала ОСОБА_3 (справи №№ 440/2283/19, 440/2394/19, 440/2467/19, 440/2488/19, 440/2614/19, 440/2654/19, 440/2700/19, 440/2811/19, 440/2911/19, 440/3067/19, 440/3127/19, 440/3141/19, 440/3568/19, 440/3929/19, 440/4025/19).

З урахуванням наведеного, суд визнає безпідставними та юридично необґрунтованими доводи представника позивача про те, що нею витрачено загалом 15 год. 00 хв. на представництво інтересів позивача у цій справі.

Суд враховує, що особа має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

З урахуванням наведеного, оцінивши надані представником позивача докази у їх сукупності, суд, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності та пропорційності судових витрат, дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу у цій справі до 1500,00 грн.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (с. Каленики, Решетилівський район, Полтавська область, 38431, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області ( вул. Уютна, 23, м. Полтава, 36039, код ЄДРПОУ 39767930) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області № 9497-СГ від 04.11.2016 "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою".

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.10.2019 (вх. № Б-14450/0/25-19 від 03.10.2019) про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства з земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Калениківської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населених пунктів.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області ( вул. Уютна, 23, м. Полтава, 36039, код ЄДРПОУ 39767930) на користь ОСОБА_1 (с. Каленики, Решетилівський район, Полтавська область, 38431, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 384,20 грн (триста вісімдесят чотири гривень двадцять копійок) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн (одна тисяча п`ятсот гривень).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Другого апеляційного адміністративного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII.

Суддя К.І. Клочко