Рішення № 87644942, 18.02.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/282/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., за участю секретаря судового засідання Сидорівського С.А., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення в Суворовському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської місської ради про визнання протиправною відмову у взятті на облік як внутрішньо переміщеної особи та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення в Суворовському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської місської ради, в якій позивач просить:

визнати протиправною відмову Управління соціального захисту населення в Суворовському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради у взятті на облік ОСОБА_1 , як внутрішньо переміщеної особи;

зобов`язати Управління соціального захисту населення в Суворовському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради прийняти рішення про взяття ОСОБА_1 на облік, як внутрішньо переміщену особу, включити його до реєстру внутрішньо переміщених осіб та видати довідку про підтвердження статусу внутрішньо переміщеної особи.

Ухвалою від 20.01.2020 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

23.01.2020 року (вх. № 3066/20) позивачем до канцелярії суду подано заяву про направлення судової кореспонденції за зазначеною у ній адресі.

14.02.2020 року (вх. № 6789/20) представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позовну заяву.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що листом від 05.12.2019 року № С-187 Управління соціального захисту населення в Суворовському районі м. Одеси відмовило в отриманні довідки позивачу посилаючись на те, що в останнього відсутній паспорт громадянина України. Позивач вважає таку відмову відповідача не обґрунтованою, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому, в обґрунтування правової позиції, зазначено, що згідно із Законом разом із заявою заявник подає документ, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус, або свідоцтво про народження дитини, у зв`язку з чим 05.12.2019 року відповідачем було надано роз`яснення щодо процедури отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).

За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_1 Одеському окружному адміністративному суду.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

29.11.2019 року позивач звернувся із заявою щодо надання йому пояснень стосовно відмови у видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (а.с. 5).

05.12.2019 року Управління соціального захисту населення в Суворовському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради надані роз`яснення, щодо процедури отриманя довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (а.с. 6-7).

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" встановлено, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.

Законом України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII) закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.

Частиною 1 та 2 статті 1 вказаного Закону передбачено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об`єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.

Частиною 2 статті 4 Закону в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 24 грудня 2015 року, що набрав чинності з 13 січня 2016 року, встановлено, що підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.

В розумінні цього Закону адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій статті 1 Закону.

Факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Підставою для взяття на облік такої особи є наявність реєстрації місця проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення (стаття 4 Закону № 1706).

Пунктом 1 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509, визначено, що цей порядок регулює механізм видачі довідки про взяття на облік особи внутрішньо переміщеної особи.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб" для отримання довідки переміщена особа звертається особисто із заявою за формою про взяття на облік до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення за фактичним місцем проживання.

Разом із заявою про взяття на облік внутрішньо переміщена особа пред`являє: документ, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або тимчасове посвідчення, що підтверджує особу громадянина України; за наявності - документ, що підтверджує факт проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення у зв`язку з обставинами, визначеними в статті 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (документ, що підтверджує громадянство України, посвідчує особу чи її спеціальний статус, із відміткою про реєстрацію місця проживання, військовий квиток з відомостями щодо проходження військової служби, трудова книжка із записами про здійснення трудової діяльності, документ, що підтверджує право власності на нерухоме майно); у разі необхідності - свідоцтво про народження дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. (п. 4 Порядку, в редакції на момент видачі довідки).

У день подання заяви безоплатно видається довідка за формою, наведеною у додатку, яка роздруковується на папері формату А4 і підписується посадовою особою уповноваженого органу та скріплюється печаткою відповідного уповноваженого органу ( п.6 Порядку).

Відповідно до абзацу 3 частини 7 статті 4 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" у разі відсутності в документі, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або документу, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус, відмітки про реєстрацію місця проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення у зв`язку з обставинами, визначеними у статті 1 цього Закону, заявник надає докази, що підтверджують факт проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення, на день виникнення обставин, що спричинили внутрішнє переміщення, визначених статтею 1 цього Закону (військовий квиток з відомостями про проходження військової служби, трудова книжка із записами про здійснення трудової діяльності, документ, що підтверджує право власності на рухоме або нерухоме майно, свідоцтво про базову загальну середню освіту, атестат про повну загальну середню освіту, документи про професійно-технічну освіту, документ про вищу освіту (науковий ступінь), довідку з місця навчання, рішення районної, районної у місті Києві чи Севастополі державної адміністрації, виконавчого органу міської чи районної у місті ради про влаштування дитини до дитячого закладу, у прийомну сім`ю, дитячий будинок сімейного типу, встановлення опіки чи піклування, медичні документи, фотографії, відеозаписи тощо).

При цьому, підставами для відмови у видачі довідки (в редакції на момент видачі довідки) є: 1) відсутні обставини, що спричинили внутрішнє переміщення, зазначені у статті 1 Закону; 2) у державних органів наявні відомості про подання завідомо неправдивих відомостей для отримання довідки; 3) заявник втратив документи, що посвідчують особу (до їх відновлення); 4) у документі заявника, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або документі, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус, немає відмітки про реєстрацію місця проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення, та відсутні докази, що підтверджують факт проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення, визначені абзацом другим пункту 4 цього Порядку; 5) докази, надані заявником для підтвердження факту проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення у зв`язку з обставинами, зазначеними у статті 1 Закону, не підтверджують такого факту.

У разі відмови у видачі довідки на вимогу заявника письмово повідомляється про підстави для такої відмови.

При цьому, суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів, що ОСОБА_1 особисто або через законних представників звертався до відповідача з заявою про взяття на облік як внутрішньо переміщену особу, як то передбачено чинним законодавством України. Натомість в матеріалах справи наявна заява позивача щодо надання йому пояснень стосовно відмови у видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та лист Управління соціального захисту населення в Суворовському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради від 05.12.2019р. № С-187, яким надані роз`яснення, щодо процедури отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, який, в свою чергу, можна розцінювати як відповідь-роз`яснення, але аж ніяк не відмову у прийнятті рішення про взяття ОСОБА_1 на облік як внутрішньо переміщену особу та вчинення відповідних дій.

Враховуючи викладене, суд погоджується з твердженням відповідача, що позивач у встановленому законодавством порядку із заявою, форма, якої міститься у додатку до постанови КМУ від 01.102014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» не звертався та стосовно нього жодних рішень не приймалось.

Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За таких обставин, позивач не є біженцем, а має статус особи, яка потребує додаткового захисту в Україні, доказів протилежного до суду надано не було, у зв`язку з чим у позивача відсутні підстави для набуття громадянства України.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що суд відмовляє у задоволенні позовних вимог, судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача не стягується.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Управління соціального захисту населення в Суворовському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської місської ради (місцезнаходження: 65074, м. Одеса, вул. Косовська, 2Д; код ЄДРПОУ 36290160) про визнання протиправною відмову у взятті на облік як внутрішньо переміщеної особи та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.

Пунктом 15.5 розділу VII «Перехідні положення» КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Повний текст Рішення складено та підписано 18.02.2020р.

Суддя О.М. Тарасишина

.