Рішення № 87644887, 18.02.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/387/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Кравченка М.М.,

розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

СУТЬ СПОРУ:

ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, в якій просить: визнати протиправними дії департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації щодо надання листом від 06.11.2019 року № 78-інф./01-19 ОСОБА_1 відмови в задоволенні запиту на інформацію від 22.10.2019 року за вх. Департаменту від 30.10.2019 року № 31-інф./01-19№ 01-28/46; зобов`язати департамент культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації надати ОСОБА_1 відповідь на запит на інформацію від 22.10.2019 року за вх. Департаменту від 30.10.2019 року № 31-інф./01-19 відповідно до поставлених питань в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації».

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив наступне. Відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації» 22.10.2019 року ОСОБА_1 звернулась до департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації з запитом на інформацію за вх. Департаменту від 30.10.2019 року № 31-інф./01-19. Департамент листом від 06.11.2019 року № 78-інф./01-19 відмовив в задоволенні запиту з підстав того, що «... Департамент не володіє і не зобов`язаний відповідно до компетенції володіти запитуваною Вами інформацією». ОСОБА_1 не погоджується з наданою відмовою та вважає її безпідставною з наступних підстав. Відповідно до підпункту 12.3 пункту 12 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації» від 29.09.2016 року № 10 за змістом пункту 1 частини першої статті 22 Закону № 2939-УІ у задоволенні запиту може бути відмовлено лише у разі наявності одночасно двох умов: відсутності інформації у володінні розпорядника інформації та відсутності у нього обов`язку володіти нею. Якщо інформація відсутня, але розпорядник зобов`язаний нею володіти, то згідно із принципом законності він повинен усунути порушення закону та вжити заходів щодо набуття (створення) запитаної інформації, продовживши у разі необхідності строк розгляду запиту на інформацію. Аналіз визначення поняття «публічна інформація» та переліку розпорядників публічної інформації, закріпленого у статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації», свідчить, що інформація, яку запитує ОСОБА_1 , є публічною інформацією. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» Департамент є розпорядником інформації для цілей цього закону. Повноваження Департаменту визначено частиною 1 статті 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини», Положенням про Департамент культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням Одеської обласної державної адміністрації від 27.05.2019 року № 647/А-2019. Відповідно до пункту 6.3 Положення Департамент здійснює контроль за виконанням Закону України «Про охорону культурної спадщини», інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини, забезпечує встановлення режимів використання пам`яток місцевого значення, їхніх територій, зон охорони, укладає охоронні договори на пам`ятки та інше. Таким чином, Департамент встановлює режим використання територій пам`яток місцевого значення, розташованих в межах Одеської області, зокрема у місті Одеса, шляхом укладення охоронних договорів та здійснює контроль за їх виконанням. Таким чином, Департамент зобов`язаний володіти інформацією, яку запитує позивач, та ця інформація має бути в його розпорядженні. Так як ОСОБА_1 надано від Департаменту безпідставну відмову у задоволенні запиту на інформацію, цим рішенням суб`єкта владних повноважень порушені права ОСОБА_1 , а саме права кожного на доступ до публічної інформації, відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 22.01.2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії було прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що виключні повноваження Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації визначені частиною першою статті 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» та Положенням про Департамент культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням виконуючого обов`язки голови Одеської обласної державної адміністрації від 27 травня 2019 року № 647/А-2019. Відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини» та Положень від 27 травня 2019 року № 647/А-2019 до повноважень Відповідача не належить формування переліку/ведення реєстру земельних ділянок, які перебувають у приватній власності, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини. Разом з цим, відповідно до частини 2 статті 4 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель. Відповідно частин 1, 2 статті 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Частина 1 статті 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини» встановлює, що землі, на яких розташовані пам`ятки, історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації. Відповідно до статті 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами. Відповідно до частини 1 та 2 статті 6 Закону України «Про Державний земельний кадастр» ведення та адміністрування Державного земельного кадастру забезпечуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Держателем Державного земельного кадастру є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Щодо розмежування понять земельної ділянки та території, на якій розташований об`єкт культурної спадщини. У своїй позовній заяві Позивач безпідставно стверджує, що Відповідач володіє інформацією про земельні ділянки, що перебувають в приватній власності, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини міста Одеси у зв`язку з тим, що встановлює режим використання території пам`ятки культурної спадщини. Однак, відповідно до частини першої статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Відповідно до положень статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Відповідно до ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту у випадку коли розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит. Отже, з аналізу зазначених норм чинного законодавства вбачається, що оскільки Відповідач не є розпорядником запитуваної інформації, то відмовляючи у наданні відповіді на запит Позивача, Відповідач діяв у межах чинного законодавства України. У зв`язку з викладеним, відсутні підстави для визнання протиправними дії Відповідача та, відповідно, задоволення позовних вимог.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження бездіяльності суб`єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію.

Дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку що в задоволенні позову слід відмовити повністю. Свій висновок суд вмотивовує наступним чином. Так, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

22.10.2019 року ОСОБА_1 звернулась до Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації із запитом на отримання публічної інформації, в якому просила надати перелік земельних ділянок що перебувають у приватній власності, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини міста Одеса.

Департамент культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації листом від 06.11.2019 року № 78-інф./01-19 відмовив в задоволенні запиту посилаючись на те, що відповідно до статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. До повноважень Департаменту не належить ведення реєстру земельних ділянок, що перебувають в приватній власності, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини. Таким чином, Департамент не володіє і не зобов`язаний відповідно до компетенції володіти запитуваною Вами інформацією.

Відповідно до ст.40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Згідно з п.3 ч.1 ст.1 Закону України «Про інформацію» інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про інформацію» суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, інший суб`єкт, що здійснює владні управлінські функції відповідно до законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з ч.1 ст.5 Закону України «Про інформацію» кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Закон України «Про доступ до публічної інформації» визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Згідно з ч.1 ст.3 Закону України «Про доступ до публічної інформації» право на доступ до публічної інформації гарантується: 1) обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; 2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; 3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; 4) доступом до засідань колегіальних суб`єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; 5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; 6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.

Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України «Про доступ до публічної інформації» суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Згідно з п.1 ч.1 ст.13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

Відповідно до ч.1 ст.19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Згідно з ч.5 ст.19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» запит на інформацію має містити: 1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

Відповідно до ч.1 ст.20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Згідно з ч.1 ст.22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Відповідно до ч.ч.4-5 ст.22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» у відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено: 1) прізвище, ім`я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; 2) дату відмови; 3) мотивовану підставу відмови; 4) порядок оскарження відмови; 5) підпис. Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовій формі.

Згідно з ч.ч.1-2 ст.24 Закону України «Про доступ до публічної інформації» відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації несуть особи, винні у вчиненні таких порушень: 1) ненадання відповіді на запит; 2) ненадання інформації на запит; 3) безпідставна відмова у задоволенні запиту на інформацію; 4) неоприлюднення інформації відповідно до статті 15 цього Закону; 5) надання або оприлюднення недостовірної, неточної або неповної інформації; 6) несвоєчасне надання інформації; 7) необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом; 8) нездійснення реєстрації документів; 9) навмисне приховування або знищення інформації чи документів. Особи, на думку яких їхні права та законні інтереси порушені розпорядниками інформації, мають право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди в порядку, визначеному законом.

Суд зазначає, що відповідач не надав позивачу запитувану інформацію на інформаційний запит, а саме перелік земельних ділянок, що перебувають у приватній власності, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини міста Одеса, з підстав того, що порушене у запиті на публічну інформацію питання не відноситься до повноважень Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації.

Повноваження Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації визначені частиною першою статті 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» та Положенням про Департамент культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням виконуючого обов`язки голови Одеської обласної державної адміністрації від 27 травня 2019 року № 647/А-2019.

Департамент культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації у сфері охорони культурної спадщини здійснює державну політику у сфері охорони культурної спадщини; сприяє збереженню культурної спадщини; здійснює контроль за виконанням Закону України «Про охорону культурної спадщини», інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини; подає пропозиції Міністерству культури України про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України та про внесення змін до нього; забезпечує юридичним і фізичним особам доступ до інформації, що міститься у витягах з Державного реєстру нерухомих пам`яток України, а також надання інформації щодо програм та проектів будь-яких змін у зонах охорони пам`яток та в історичних ареалах населених місць; визначає межі територій пам`яток місцевого значення та затверджує їх зони охорони; забезпечує встановлення режимів використання пам`яток місцевого значення, їхніх територій, зон охорони; забезпечує захист об`єктів культурної спадщини від загрози знищення, руйнування або пошкодження; забезпечує виготовлення, складання і передачу Міністерству культури України наукової документації з описами та фіксацією об`єктів культурної спадщини, а в разі отримання дозволу на їх переміщення (перенесення) - демонтаж із них елементів, які становлять культурну цінність, з метою збереження; організовує розроблення та погодження відповідних програм охорони культурної спадщини; погоджує відповідні програми та проекти містобудівних, архітектурних і ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт, реалізація яких може позначитися на стані пам`яток місцевого значення, їх територій і зон охорони; погоджує проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок відповідно до вимог Земельного кодексу України; виконує функції замовника, укладає з цією метою контракти на виявлення, дослідження, консервацію, реставрацію, реабілітацію, музеєфікацію, ремонт, пристосування об`єктів культурної спадщини та інші заходи щодо охорони культурної спадщини; призначає відповідні охоронні заходи щодо пам`яток місцевого значення та їхніх територій у разі виникнення загрози їх руйнування або пошкодження внаслідок дії природних факторів або проведення будь-яких робіт; забезпечує надання дозволів на проведення робіт на пам`ятках місцевого значення (крім пам`яток археології), їхніх територіях та в зонах охорони, на щойно виявлених об`єктах культурної спадщини, здійснює реєстрацію дозволів на проведення археологічних розвідок, розкопок; видає розпорядження та приписи щодо охорони пам`яток місцевого значення, припинення робіт на пам`ятках, їхніх територіях та в зонах охорони, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідним органом охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених Законом України «Про охорону культурної спадщини» дозволів або з відхиленням від них; надає відповідні дозволи на відновлення земляних робіт; погоджує відчуження або передачу пам`яток місцевого значення їхніми власниками чи уповноваженими ними органами іншим особам у володіння, користування або управління; укладає охоронні договори на пам`ятки; забезпечує реалізацію повноважень обласної державної адміністрації щодо погодження розміщення реклами на пам`ятках місцевого значення, в межах зон охорони цих пам`яток, історичних ареалів населених місць; надає дозволи на зміну призначення пам`ятки місцевого значення, її частин та елементів, нанесення написів, позначок на ній, на її території та в її охоронній зоні; складає акти про вчинення правопорушення, протоколи про адміністративні правопорушення у сфері охорони культурної спадщини; забезпечує реалізацію головою або заступником голови обласної державної адміністрації повноважень щодо застосування фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини; подає пропозиції Міністерству культури України про занесення відповідної території до Списку історичних населених місць України; забезпечує в установленому законодавством порядку виготовлення, встановлення та утримання охоронних дощок, охоронних знаків, інших інформаційних написів, позначок на пам`ятках або в межах їхніх територій; інформує Міністерство культури України про пошкодження, руйнування, загрозу або можливу загрозу пошкодження, руйнування пам`яток, що знаходяться на їх території. здійснює облік об`єктів культурної спадщини; затверджує Перелік об`єктів культурної спадщини Одеської області; забезпечує роботу Консультативної ради з питань охорони культурної спадщини області.

Відповідно до ч.1 та ч.3 ст.54 Земельного кодексу України землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.

Згідно з ч.1 ст.3 Закону України «Про охорону культурної спадщини» державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини. До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі - органи охорони культурної спадщини) належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.

Частиною 2 ст.6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» передбаченні повноваження районних державних адміністрацій, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини, зокрема, але не виключно: 7) надання висновків щодо відповідних програм та проектів містобудівних, архітектурних і ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам`ятках місцевого значення, історико-культурних заповідних територіях та в зонах їх охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм та проектів, реалізація яких може позначитися на стані об`єктів культурної спадщини; 10) надання висновків щодо відчуження або передачі пам`яток місцевого значення їх власниками чи уповноваженими ними органами іншим особам у володіння, користування або управління; 11) укладення охоронних договорів на пам`ятки в межах повноважень, делегованих органом охорони культурної спадщини вищого рівня відповідно до закону; 17) погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок відповідно до вимог Земельного кодексу України;

Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об`єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (далі - Реєстр) за категоріями національного та місцевого значення пам`ятки. Порядок визначення категорій пам`яток встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно положень ст.16 Закону України «Про охорону культурної спадщини» інформування про об`єкти культурної спадщини, занесені до Реєстру, провадиться шляхом: публікації Реєстру та внесених до нього змін; надання інформації, що міститься в Реєстрі, у відповідь на запит на інформацію; встановлення охоронних дощок, охоронних знаків, інших інформаційних написів, позначок на пам`ятках або в межах їхніх територій незалежно від форм власності. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини забезпечує публікацію Реєстру та внесених до нього змін у спеціалізованому періодичному виданні та на своєму офіційному веб-сайті.

Відповідно до ч.1 ст.34 Закону України «Про охорону культурної спадщини» землі, на яких розташовані пам`ятки, історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.

Статтею 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» визначено, що Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Згідно з ч.1 та ч.2 ст.6 Закону України «Про Державний земельний кадастр» ведення та адміністрування Державного земельного кадастру забезпечуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Держателем Державного земельного кадастру є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Таким чином, з урахуванням зазначеного, на думку суду відповідач не є суб`єктом земельних відносин, а є спеціально уповноваженим органом у сфері охорони культурної спадщини, та не є таким у сфері земельних відносин.

Відповідач відповідно до п.3 ч.1 ст.6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» здійснює забезпечення юридичним і фізичним особам доступу до інформації, що міститься у витягах з Державного реєстру нерухомих пам`яток України, а також надання інформації щодо програм та проектів будь-яких змін у зонах охорони пам`яток та в історичних ареалах населених місць.

В свою чергу, позивач звертався з інформаційним запитом, в якому просив надати перелік земельних ділянок, що перебувають у приватній власності, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини міста Одеса. Тобто, запит позивача не стосувався надання інформації з Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Зі змісту наведених норм законодавства випливає, що Департамент культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації є спеціально уповноваженим органом охорони культурної спадщини.

При цьому, у розумінні Земельного кодексу України Департамент не є уповноваженим органом у сфері нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства або з питань приватизації земельних ділянок. Також, відповідач не є уповноваженим органом у сфері Державного земельного кадастру.

За таких обставин, Департамент культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації не є розпорядником публічної інформації щодо переліку земельних ділянок, що перебувають у приватній власності, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини міста Одеса.

Суд звертає увагу, що перелік підстав для відмови в задоволенні запиту є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню.

Отже, відповідачем відмовлено позивачу у надані запитуваної інформації з підстав, що передбачені ч.1 ст.22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», зокрема.1 ч.1 Закону України «Про доступ до публічної інформації», а тому позовні вимоги не належать до задоволення.

Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно з ч.1 та ч.2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Згідно з п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Відповідно до вимог ст.139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись Конституцією України, ст.ст.2, 77, 90, 139, 242-246, 250, 263 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65107, ідентифікаційний код 40055626) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.

Суддя М.М. Кравченко