Рішення № 87644706, 17.02.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/4445/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2020 року м. Одеса

Зала судових засідань №21

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Аракелян М.М.

За участю секретаря Макаренко А.І.

За участю сторін:

Від позивача: Скоробогатий С.В., Поплавський Д.П.,

Від відповідача: Сницерев А.С.,

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративною позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Одеській області (вул. Ак. Філатова, 15-А, м. Одеса, 65080) про визнання протиправним та скасування наказу та стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

31.08.2017 року до Одеського окружного адміністративного надійшов адміністративний позовом ОСОБА_1 , в якому позивач (з урахуванням уточнень) просить суд:

визнати протиправним та скасувати наказ №1189 о/с від 24.07.2017 року Головного управління Національної поліції в Одеській області про звільнення зі служби в поліції майора поліції ОСОБА_1, старшого оперуповноваженого Суворовського відділу поліції в м. Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області;

поновити майора міліції ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого Суворовського відділу поліції в м. Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області;

стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області (код ЄДРПОУ 40108740) на користь ОСОБА_1 , суму середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу за період з 24.07.2017 року по день поновлення на посаді;

допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого Суворовського відділу поліції в м. Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області та в частині стягнення з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 05.09.2017 року було відкрито провадження по даній справі.

21.09.2017 року за вх.№26047/17 від представника відповідача надійшли заперечення на позовну заяву.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 31.01.2018 року вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 14.02.2018 року.

Ухвалою суду від 02.04.2019 року зупинено провадження у справі №815/4445/17 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу до набрання законної сили судовим рішенням Касаційного адміністративного суду Верховного суду у справі №815/445/17.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 08.10.2019 року поновлено провадження у справі, призначено судове засідання на 04.11.2019 року.

Ухвалою суду від 04.11.2019 року, яка занесена до протоколу судового засідання, оголошено перерву до 25.11.2019 року для додаткового вивчення матеріалів справи.

Судове засідання, призначене на 25.11.2019 року, було відкладено у зв`язку із перебуванням головуючого судді Аракелян М.М. у відпустці та призначено на 05.12.2019 року.

Ухвалою суду від 05.12.2019 року, яка занесена до протоколу судового засідання, відкладено судове засідання за клопотанням представника відповідача на 16.12.2019 року.

13.12.2019 року за вх.№ЕП/9888/19 від представника позивача надійшли уточнення позовних вимог, згідно яких представник позивача просить суд:

визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області від 24.07.2017 року №1189 о/с в частині звільнення майора поліції ОСОБА_1 (М-249305), старшого оперуповноваженого Суворовського відділу поліції в м. Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області;

стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 24.07.2017 року по 23.10.2019 в сумі 177562,32 грн.

Представник позивача просить прийняти відмову від позовних вимог в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого Суворовського відділу поліції в м. Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області та закрити провадження щодо цієї частини позовних вимог у зв`язку із тим, що 23.10.2019 року позивача було поновлено на посаді, а тому порушення прав в цій частині, відновлення яких має відбуватись у судовому порядку, відсутнє.

Ухвалою суду від 16.12.2019 року, яка занесена до протоколу судового засідання, оголошено перерву до 14.01.2020 року.

02.01.2020 року за вх.№243/20 від представника відповідача надійшов відзив на уточнену позовну заяву ОСОБА_1 від 13.12.2019 року.

У зв`язку із перебуванням головуючого судді Аракелян М.М. на лікарняному судове засідання призначено на 05.02.2020 року.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 05.02.2020 року провадження у справі №815/4445/17 закрито щодо частини позовних вимог ОСОБА_1 про поновлення на посаді старшого оперуповноваженого Суворовського відділу поліції в м. Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області у зв`язку із відмовою позивача від цієї частини позовних вимог.

В обґрунтування вимог позову та уточненого позову (вх.№ЕП/9888/19 від 13.12.2019 року) зазначено, що Наказом від 24.07.2017 року за №1189 о/с позивача було звільнено зі служби в органах Національної поліції у зв`язку зі скороченням штатів або проведення організаційних заходів. Позивач вважає прийняття даного Наказу неправомірним та таким, що порушує його законні права, оскільки:

по-перше, звільнення особи зі служби за скороченням робочих місць має проводитись у встановленому порядку, зокрема, при ознайомленні особи з попередженням про звільнення відповідний орган зобов`язаний запропонувати працівнику усі наявні в установі вакантні місця, які ця особа може обіймати у відповідності до своєї кваліфікації. Проте, при повідомленні позивача про звільнення таких посад запропоновано не було, що є грубим порушенням порядку звільнення особи;

по-друге, безпідставне звільнення позивача слугувало підставою для втрати частини ходів через вимушений прогул з дати видачі оскаржуваного наказу - 24.07.2017 року. Оскільки 23.10.2019 року позивача поновлено на посаді, виплата середньої заробітної плати за період вимушеного прогулу з 24.07.2017 року по 23.10.2019 року є пропорційним та законодавчо встановленим способом відновлення порушеного права позивача, у зв`язку із чим така вимога і заявляється. Позивач просить суд стягнути на його користь 177 562,32 грн. за час вимушеного прогулу, надавши розрахунок цієї суми.

02.01.2020 року за вх.№243/20 від представника відповідача надійшов відзив на уточнену позовну заяву ОСОБА_1 від 13.12.2019 року. Представник відповідача вказує, що 26.05.2017 року позивача було ознайомлено із Наказами №788 дск «Про організаційно штатні зміни в ГУНП в Одеській області» та з повідомленням про наступне звільнення не раніше, ніж через 2 місяці та про неможливість працевлаштування в ГУНП в Одеській області. З огляду на дотримання Головним управлінням порядку попередження особи перед звільненням та того, що вакантні місця в Головному управлінні були відсутні, підстав для визнання оскаржуваного Наказу від 24.07.2017 року за №1189 о/с протиправним немає. Крім цього, представник відповідача акцентує увагу на тому, що заявлена до стягнення позивачем сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу не відповідає нормам чинного законодавства, адже середньоденний заробіток поліцейських обраховується шляхом поділу суми за два місяці, що передують звільненню, на кількість календарних, а не робочих днів.

У судовому засіданні 05.02.2020 року сторони підтримали позиції, викладені у письмових заявах по суті.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, що мають значення для вирішення спору, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Під час розгляду справи судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 23.06.2001 року проходив службу в органах Міністерства внутрішній справ, а з 07.11.2015 року - у Головному управлінні Національної поліції в Одеській області (а.с.53), остання посада - старший оперуповноважений Суворовського відділу поліції в м. Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області.

У зв`язку із скороченням штатної чисельності органів та підрозділів Національної поліції України та Головного управління Національної поліції в Одеській області, відповідно до Наказів Національної поліції України від 02.09.2016 року №788 дск «Про організаційно штатні зміни в ГУНП в Одеській області» та ГУ НП в Одеській області від 16.09.2016 року №2244 дск «Про організаційно штатні зміни в ГУНП в Одеській області» позивача 26.05.2017 року повідомлено про наступне звільнення та про неможливість працевлаштування в Головному управлінні Національної поліції в Одеській області (а.с.61).

Наказом від 24.07.2017 року за №1189 о/с ОСОБА_1 було звільнено зі служби в органах Національної поліції у зв`язку зі скороченням штатів або проведення організаційних заходів (а.с.65).

Вважаючи вказаний Наказ протиправним, позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із даним позовом, з метою поновлення на службі в органах Національної поліції України.

Відповідно до ст.8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно ст.22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні відносини регулюються Законом України від 02.07.2015р. №580-VIІI «Про Національну поліцію» (надалі - Закон №580) (в редакції, чинній на момент досліджуваних правовідносин).

Відповідно до ч.1 ст.17 Закону №580 поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Згідно ст. 59 Закону №580 служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Час проходження служби в поліції зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Видавати накази по особовому складу можуть керівники органів, підрозділів, закладів та установ поліції відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, та номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України.

Частина 1 ст.60 Закону №580 встановлює, що проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно ст.68 Закону №580 у разі здійснення реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення.

Поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров`я, ставлення до виконання службових обов`язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції відповідно до частини першої цієї статті.

Поліцейський, посада якого була скорочена і якого не призначено на іншу посаду в поліції відповідно до частини другої цієї статті, після закінчення двомісячного строку з дня попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції має бути звільнений зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 цього Закону.

Перебування поліцейського, посада якого скорочена, на лікарняному, у відрядженні чи у відпустці не є перешкодою для його призначення на іншу посаду або звільнення зі служби в поліції відповідно до положень цієї статті, за умови його персонального у письмовій формі попередження у встановлений законом строк.

Переважне право на залишення на службі в поліції при реорганізації надається поліцейським з більш високими кваліфікацією та досягненнями у службовій діяльності. За рівних умов щодо кваліфікації та досягнень у службовій діяльності перевага в залишенні на службі надається особам, які мають таке право відповідно до вимог законодавства.

Поліцейський, посада якого була скорочена, до дня його призначення на іншу посаду в поліції або звільнення зі служби в поліції зобов`язаний виконувати обов`язки за останньою посадою, яку він займав, якщо керівник органу (закладу, установи) поліції не покладе на нього інші обов`язки.

Якщо поліцейський, посада якого була скорочена, звернувся до керівника відповідного органу (закладу, установи) з клопотанням про надання йому відпустки, така відпустка може бути надана на підставах та в порядку, визначених цим Законом. Тривалість наданої відпустки у такому разі не може перевищувати загальну кількість днів, що залишилися до передостаннього дня двомісячного строку з дня персонального попередження поліцейського про можливе наступне звільнення зі служби в поліції.

Поліцейському, посада якого скорочена, грошове забезпечення виплачується включно до дня призначення на іншу посаду або до дня звільнення зі служби в поліції в розмірі, визначеному за останньою штатною посадою, яку він займав на момент її скорочення. Розмір щомісячної премії встановлюється рішенням керівника органу (закладу, установи) поліції.

Згідно п.4 Розділу ІХ Закону №580 до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Стаття 49-2 Кодексу законів про працю України визначає, що одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Позивач вказує, що при попередженні про звільнення йому не було запропоновано іншої посади у тому ж органі, що є порушенням порядку звільнення поліцейського, а тому оскаржуваний Наказ є протиправним.

Документально підтвердженим є той факт, що позивача повідомлено про відсутність вакантних посад у Головному управлінні Національної поліції в Одеській області (а.с.61).

Судом встановлено, що ознайомлено позивача з попередженням про наступне звільнення 26.05.2017 року, а оскаржуваний Наказ, яким позивача фактично звільнено з посади, прийнято 24.07.2017 року.

Згідно ст.241-1 КЗпП України строки виникнення і припинення трудових прав та обов`язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями.

Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, то строк закінчується в останній день цього місяця.

Тобто, оскільки з попередженням про наступне звільнення позивача було ознайомлено 26.05.2017 року, то наказ про таке звільнення може бути прийнятий не раніше 27.07.2017 року (два місяці та наступний день). Однак, оскаржуваний Наказ було прийнято Головним управлінням Національної поліції в Одеській області 24.07.2017 року, тобто з порушенням вимог ч.1 ст.68 Закону №580.

Вказане свідчить про неправомірність Наказу від 24.07.2017 року за №1189 о/с, його невідповідність чинному законодавству, як наслідок, необхідність визнання протиправним та скасування.

Суд зазначає, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Суд вважає, що скасування як протиправного наказу, що оскаржується, є ефективним способом захисту та адекватним обставинам, що склалися про проходженні ОСОБА_1 служби в органах поліції, оскільки його поновлення 23.10.2019р. на посаді відбулося на виконання судового рішення у справі №815/445/17, яким вирішено спір, що існував між сторонами до видання Наказу від 24.07.2017р. №1189о/с.

Останній наказ №1189 о/с може бути реалізований відповідачем, його скасування в судовому порядку забезпечує виконання завдання адміністративного судочинства із захисту інтересів позивача від порушень з боку відповідача у вигляді звільнення за скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Оскільки нормами Закону України «Про Національну поліцію» не врегульовані питання процедури поновлення на посаді поліцейських, звільнення яких визнано судом незаконним, вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин положення Кодексу законів про працю України.

Відповідно до ч.1 ст.235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Згідно з ч.2 ст.235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Суд зазначає, що позивача було поновлено на посаді з 23.10.2019 року згідно Наказу №1411 о/с від 23.10.2019 року (а.с.185). Судом в межах розгляду даної справи питання щодо поновлення позивача на посаді не розглядалось по суті, однак факт вимушеного прогулу у період з 25.07.2017 року по день поновлення на посаді, а саме 23.10.2019 року встановлено. А тому сума середнього заробітку за вказаний період підлягає стягненню з відповідача.

Згідно з ч. 1 ст. 94 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

11 листопада 2015 року Кабінетом міністрів України прийнято постанову №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції». Даною постановою встановлено, що грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Середній заробіток працівника згідно з ч.1 ст.27 Закону України Про оплату праці визначається за правилами, закріпленими у порядку.

Згідно з правовим висновком зазначеним у Постанові Верховного Суду України від 14.01.2014 року по справі № 21-395а13: суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у порядку.

Відповідно до п.32 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час.

У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці зазначено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому, враховується положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок), який застосовується у випадку виплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Відповідно до абз.3 п.2 Порядку у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Абзацом 3 пункту 3 Порядку визначено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. Згідно з п.5 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Пунктом 5 Порядку встановлено, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абз.1 п.8 цього Порядку середньоденна (середньо година) заробітна плата працівника.

Відповідно до абз.1 п.8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат, працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз.2 п.8 порядку).

В рішенні у справі П`єрсак проти Бельгії ЄСПЛ зазначив, що він виходитиме з того принципу, що заявник має бути, по можливості, повернений у становище, в якому б він перебував, якби не була порушена стаття 6 Конвенції, таким чином підкреслюючи верховенство обов`язку відновлення status quo ante.

Зміст наведених правових актів дає підстави для висновку про те, що у випадках стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу судом має бути визначений період вимушеного прогулу, останнім днем якого завжди є день ухвалення постанови суду як акту правосуддя, з яким відбулося врегулювання публічно-правового спору, про який зазначено в адміністративному позові, і вирішено завдання адміністративного судочинства, або день поновлення позивача на роботі, та середньоденний заробіток позивача. Отже, суд визначає конкретну суму коштів, яка стягується з відповідача.

Згідно п.7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260, розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Відповідно до довідки про доходи ОСОБА_1 , виданої УФЗБО ГУНП в Одеській області 14.09.2017 року №1233, грошове забезпечення за останні два календарні місяці перед звільненням позивача, за жовтень 2016 року (6450 грн.) та листопад 2016 року (6450 грн.) становить 12900 грн. за 61 календарний день (а.с.68)

Відповідно до Постанови КМУ № 100 від 08.02.1995 року середньоденне грошове забезпечення позивача складає 211,47 грн. з розрахунку: (12900 грн./61 день).

Таким чином, оскільки середньоденне грошове забезпечення позивача на момент звільнення складало 211,47 грн., які слід помножити на 562 робочих дня (з 25 липня 2017 року по 23 жовтня 2019 року) вимушеного прогулу, що дорівнює 118846,14 грн., ці кошти підлягають стягненню з Головного управління Національної поліції в Одеській області як середній заробіток (грошове забезпечення) за весь час вимушеного прогулу позивача.

Позивач у своєму розрахунку безпідставно включив повну кількість робочих днів у липні 2017 року, хоча вимушений прогул тривав з 25.07.2017р. (день звільнення 24.07.2017р. є останнім днем роботи).

Отже його розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу є невірним, а позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до п.2, п. 3 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплат заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць, а також поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Тому суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку ОСОБА_1 за 1 місяць.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 2 ст. 73 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням зазначеного, на підставі встановлених судом фактів та обставин, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Позивачем, як особою, звільненою від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року №3674-VI, судовий збір за подання адміністративного позову до Одеського окружного адміністративного суду не сплачувався. Доказів здійснення інших витрат, пов`язаних з розглядом справи, сторонами до суду не надано, а тому у справі відсутні підстави для розподілу судових витрат відповідно до положень ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 255, 295, 297, п.п. 2,3 ч.1 ст.371 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Одеській області (код ЄДРПОУ 40108740; вул. Ак. Філатова, 15-А, м. Одеса, 65080) про визнання протиправним та скасування наказу та стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ №1189о/с від 24.07.2017 року Головного управління Національної поліції в Одеській області в частині звільнення зі служби в поліції майора поліції ОСОБА_1, старшого оперуповноваженого Суворовського відділу поліції в м. Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області (код ЄДРПОУ 40108740) на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу з 25.07.2017р. по 23.10.2019 року у сумі 118846 (сто вісімнадцять тисяч вісімсот сорок шість) грн. 14 копійок.

В іншій частині позову відмовити.

Допустити негайне виконання суду рішення суду в частині стягнення з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення у межах суми стягнення за один місяць.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. 293,295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Повне рішення складено та підписано суддею 17.02.2020 року.

Суддя М.М. Аракелян

.