Рішення № 87644410, 18.02.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 1.380.2019.006814

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Кедик М.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до вартирно-експлуатаційного відділу м. Львова про визнання протиправною бездіяльності, стягнення індексації грошового забезпечення, -

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова, у якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 01.03.2018;

- стягнути ОСОБА_1 з квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова індексацію грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 01.03.2018 в сумі 21 3636,09 грн.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що відповідно до наказу начальника Західного територіального управління внутрішнього аудиту від 11.10.2019 № 175 ОСОБА_1 виключено із списків особового складу Західного територіального управління внутрішнього аудиту та усіх видів забезпечення та направлено на військовий облік до Шевченківського РВК м. Львова. У зв`язку з тим, що Західне територіальне управління внутрішнього аудиту перебуває на фінансово-економічному забезпеченні квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова, ОСОБА_1 звернувся до квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова з заявою про нарахування та виплату йому індексації грошового забезпечення за 2015-2019 роки. У подальшому квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова надіслав відповідь від 27.11.2019 № 5477 згідно з якою, впродовж 2016-2018 років індексація грошового забезпечення не проводилась, а механізми нарахування та виплати індексації за попередні роки не визначені.

Ухвалою від 20.12.2019 суддя відкрила спрощене провадження в адміністративній справі, відповідачу запропоновано у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали подати відзив на позовну заяву.

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву від 16.01.2020 (вх. № 2577), у якому зазначає, що в даній категорії судових справ КЕВ м. Львова визначає свою позицію виходячи з позиції вищестоящих органів військового управління та їх вказівок і розпоряджень, що є обов`язковими до виконання посадовими особами відділу, як працівниками підпорядкованих установ. В основу такої позиції покладено ст. 51 Бюджетного кодексу України, за якою керівники бюджетних установ повинні здійснювати видатки в межах фонду грошового забезпечення. Крім цього враховано також роз`яснення Міністерства соціальної політики України від 04.07.2017 № 220/5140 за від 18.07.2017 № 248/3/9/1/863 за якими вбачається, що немає механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні роки. Викладене доведено до виконання посадових осіб КЕВ м. Львова відповідно до листа директора Департаменту фінансів України від 26.03.2018 № 40 (вх. № 1994 від 27.03.2018). При цьому в межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у січні 2016 - та в подальшому у Міноборони не було. Просить у задоволенні позову відмовити.

Представник позивача подав відповідь на відзив від 23.01.2020 (вх. № 3960).

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі факти, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та надав їм правову оцінку.

Відповідно до наказу директора департаменту кадрової політики Міністерства оборони України (по особовому складу) від 25.09.2019 № 251 підполковника ОСОБА_1 , заступника начальника відділу аудиту (державних підприємств, будівництва, використання фондів та земель) звільнено у відставку за пп. "б" (за станом здоров`я) ч. 6 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Відповідно до наказу начальника Західного територіального управління внутрішнього аудиту від 11.10.2019 № 175 підполковника ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу Західного територіального управління внутрішнього аудиту та всіх видів забезпечення 11.10.2019.

Позивач звернувся до відповідача із зверненням стосовно виплати індексації грошового забезпечення за час проходження ОСОБА_1 військової служби в квартирно-експлуатаційному відділі м. Львова (з 01.05.2013 пo 19.02.2014) та Західному територіальному управлінні внутрішнього аудиту з (21.02.2014 по 11.10.2019).

Листом від 27.11.2019 № 5477 відповідач повідомив, що 01.01.2016 грошове забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, відповідно до протокольного рішення Кабінету Міністрів України від 20.01.2016 № 3 значно збільшено за рахунок збільшення розмірів їх преміювання. Порядком проведення індексації грошових доходів населення, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 не передбачено механізм нарахування та виплати індексації за період після 01.01.2016. Після прийняття з 01.03.2018 постанови уряду від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», базовим місяцем для нарахування військовослужбовцям індексації став березень 2018 року. Вже в грудні 2018 року індекс споживчих цін перевищив 103%, що і стало підставою для виплати особовому складу індексації. Нараховано індексацію за вищевказаний період в сумі 1371,28 грн.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати індексації грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон від 20.12.1991 № 2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Згідно з частинами 1-4 статті 9 Закону від 20.12.1991 № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Згідно з Преамбулою до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 № 1282-XII (далі - Закон від 03.07.1991 № 1282-XII) цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Відповідно до ст. 1 Закону від 03.07.1991 № 1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Статтею 2 Закону від 03.07.1991 № 1282-XII передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Таким чином, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.

Положеннями статті 4 Закону від 03.07.1991 № 1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Відповідно до ст. 6 Закону від 03.07.1991 № 1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Водночас в силу вимог ст. 18, 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 № 2017-III індексація доходів населення відноситься до державних соціальних гарантій, які є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Відповідно до абзацу 8 пункту 4 Порядку № 1078 у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Отже, індексація доходів громадян, зокрема грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних соціальних гарантій, а проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

З матеріалів позовної заяви вбачається, що позивачеві у період з 01.01.2016 по 01.03.2018 індексація не нараховувалась та не виплачувалась.

Правомірність своїх дій відповідач обґрунтовує тим, що згідно з роз`ясненнями Міністерства соціальної політики України від 04.07.2017 № 220/5140, від 18.07.2017 № 1248/3/9/1/863 та листа директора департаменту фінансів Міністерства оборони України від 26.03.2018 № 1994, механізм нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди не передбачено. Також відповідач зазначає, що у межах наявності фінансових ресурсів, можливості виплатити індексацію грошового забезпечення військовослужбовцям у період з січня 2016 по лютий 2018 у Міністерства оборони України не було.

Суд не приймає до уваги зазначені посилання з огляду на те, що подібні роз`яснення мають суто інформаційний характер, не є нормативно-правовими актами та не можуть змінювати нормативного регулювання правовідносин щодо порядку проведення індексації грошового забезпечення.

Оцінюючи підстави ненарахування та невиплати індексації позивачу суд зазначає, що реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (справа "Кечко проти України", № 63134/00, рішення Європейського суду з прав людини від 07.11.2005).

У пункті 23 рішення в справі "Сук проти України" (№ 10972/05, від 10.06.2011) Суд зазначив, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 у справі № 9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.07.2019 у справі № 240/4911/18, від 07.08.2019 у справі № 825/694/17 та від 23.10.2019 у справі № 825/1832/17.

Отже, відсутність у відповідача фінансових ресурсів для покриття витрат з індексації грошового забезпечення, не може впливати на наявність або відсутність у позивача права на отримання такої індексації, оскільки відповідне право гарантується законом, а проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін є безумовним обов`язком відповідача.

Разом з тим, нарахування індексації належить до безпосередніх повноважень відповідача як роботодавця. І оскільки така індексація позивачу не нараховувалася, тому суд позбавлений можливості стягнути на користь позивача її суму.

З огляду на наведене з метою ефективного захисту та відновлення порушених прав позивача основні позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за спірний період, а похідні позовні вимоги (задоволення яких відповідно до п. 23 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України залежить від задоволення основної вимоги) підлягають задоволенню шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 (п. 10 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими частково, а тому позов підлягає частковому задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", судові витрати стягненню не підлягають.

При вирішенні питання про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн суд враховує таке.

Згідно з ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до положень пункту 1 частини 3 статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1- 3 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Приписами частини 4 статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частинами 5, 6 статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Суд встановив, що 09.12.2019 між адвокатським об`єднанням "Мицик і Партнери" (виконавець) та ОСОБА_1 (клієнт) укладений договір про надання правової допомоги № 229 (далі - договір).

Відповідно до пункту 3.1 договору про надання правової допомоги від 09.12.2019 № 229 правова допомога, передбачена предметом цього договору оплачується відповідно до акту виконаних робіт.

Згідно з пунктом 3.5. договору про надання правової допомоги від 09.12.2019 № 229 надання виконавцем послуг та прийняття їх замовником підтверджується підписаними сторонами актами виконаних робіт.

Відповідно до акту виконаних робіт від 13.12.2019, виконавцем в інтересах клієнта, згідно з Договором, у повному обсязі виконано зобов`язання:

- надання консультацій та узгодження правової позиції - 1 год.;

- опрацювання нормативно-правових актів з приводу соціального і правового захисту військовослужбовців, а також індексації грошових доходів населення, пошук в Єдиному державному реєстрі судових рішень, практики в аналогічній категорії справ - 1 год.;

- складання позовної заяви - 3 год.

Розрахунок здійснено відповідно до розміру погодинної ставки за надані послуги, що становить: вартість 1 години - 1000 грн (5 год. х 1000 грн = 5000 грн).

Відповідно до наявної в матеріалах справи квитанції від 12.12.2019 № 10.0.1550583189.1 ОСОБА_1 сплатив 5000 грн на рахунок отримувача адвокатського об`єднання "Мицик і Партнери", призначення платежу: за надання правової допомоги за договором про надання правової допомоги № 229.

Суд звертає увагу, що в даному випадку оплата коштів за правову допомогу у розмірі 5000 грн згідно з квитанцією від 12.12.2019 № 10.0.1550583189.1 передувала акту виконаних робіт від 13.12.2019, що суперечить умовам договору про надання правової допомоги від 09.12.2019 № 229.

Проте, акт виконаних робіт від 13.12.2019 є доказом надання адвокатом послуг та прийняття їх замовником.

Вказана справа була розглянута в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання, як справа незначної складності.

Вирішуючи питання про розподіл понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує, що позов задоволено частково, а також те, що Єдиний державний реєстр судових рішень містить значну кількість судових рішень щодо справ у аналогічних правовідносинах, що не потребує значного часу на опрацювання нормативно-правових актів з приводу соціального і правового захисту військовослужбовців, пошук в Єдиному державному реєстрі судових рішень та вивчення практики в аналогійній категорії справ.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, суд вважає за можливе стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань в користь позивача витрати на правову допомогу в сумі 2000 грн.

Керуючись статтями 6, 14, 242, 243, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018.

3. Зобов`язати квартирно-експлуатаційний відділ м. Львів нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018.

4. У задоволенні позовної вимоги про стягненя ОСОБА_1 з квартирно-експлуатаційного відділу м. Львів індексацію грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 01.03.2018 в сумі 21 3636,09 грн - відмовити.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань квартирно-експлуатаційного відділу м. Львів (вул. Батуринська, 2, м. Львів, 79007, код ЄДРПОУ 07638027) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Кедик М.В.