Рішення № 87644233, 18.02.2020, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

18 лютого 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/4770/19

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Борзаниці С.В.,

за участю секретаря судового засідання: Кравцової Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язати вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі також - позивач) до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях (далі також - відповідач, ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях), в якій просив:

- визнати протиправною бездіяльність ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 29.07.2019;

- зобов`язати нарахувати і виплатити зазначену грошову компенсацію за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29.07.2019.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач в період з 29.07.2009 по 29.07.2019 проходив військову службу за контрактом осіб офіцерського складу в Управлінні СБУ в Луганській області, яке було реформовано в 3 управління ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях, яке на теперішній час є підрозділом Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях.

31.08.2015 позивач отримав статус та посвідчення учасника бойових дій, оскільки з 2014 року брав участь в проведенні АТО на території Луганської області. Додаткову пільгову відпустку учасника бойових дій під час проходження служби не використовував.

29.07.2019 у зв`язку із закінченням дії строку контракту та небажанням проходити подальшу військову службу у Службі безпеки України, відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «про військовий обов`язок і військову службу», підпункту «а» пункту 62 (у зв`язку із закінченням строку контракту) Положення про проходження військової служби військовослужбовцями СБ України, позивача звільнено з органів безпеки та виключено із списків.

Однак, в порушення норм діючого законодавства, в день звільнення, тобто 29.07.2019, Відповідач не здійснив повний розрахунок, не нарахував та не виплатив належні позивачу види грошового забезпечення.

Листом 3 управління Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях від 28.10.2019 №78/3/19/Б-149/21/154 повідомлено позивача, що для призначення грошової компенсації невідбутих днів додаткової відпустки учасника бойових дій законних підстав не вбачається.

Вказану бездіяльність суб`єкта владних повноважень - Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях, вважає такою, яка не відповідає нормам діючого законодавства, а також грубо порушує законні права та інтереси позивача, а отже позовні вимоги підлягають задоволенню.

Представник відповідача заперечував проти задоволення вимог та зазначив таке.

Згідно з частиною тринадцятою статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Крім того, учасники бойових дій, відповідно до пункту 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" мають право на одержання додаткової відпустки із збереження заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону-№ 2011 в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою (щорічні основні відпустки), шостою (канікулярні відпустки курсантам) та дванадцятою (відпустка військовослужбовцям строкової військової служби) цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин.

Також, згідно з пунктом 19 статті 10-1 Закону-№ 2011 надання військовослужбовцям в особливий період інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного (шестирічного) віку, а також відпусток (будь-яким військовослужбовцям) у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Аналогічні положення також закріпленні в статті 88-4 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями СБУ, затвердженого Указом Президента України від 27.12.2007 № 1262/2007, (далі - Положення) а саме, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються щорічні основні відпустки і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям щорічних основних відпусток здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більше як 10 календарних днів.

В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені абзацами першим та другим цього пункту, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Відповідно до абзаців четвертого - шостого статті 1 Закону про мобілізацію, особливий період не охоплюється лише часом проведення мобілізації.

Враховуючи викладене, за змістом наведених норм в Україні в даний час діє особливий період.

Відповідно до частини сімнадцятої статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям не надаються додаткові відпустки, передбачені статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" для учасників бойових дій.

Крім того, протягом особливого періоду військовослужбовці - учасники бойових дій не набувають права на додаткову відпустку, передбачену статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Додаткова відпустка учасникам бойових дій відповідно до статті 16-2 Закону України "Про відпустки" не має обов`язкового щорічного характеру, вона не надається у наступному році у разі її невикористання в минулому році, зокрема і при звільненні з військової служби в порядку, передбаченому пунктом 15 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Позивачем вірно зазначено, шо відповідно до пункту 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, у рік звільнення зі служби V разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Однак грошова компенсація за всі невикористані дні відпустки для учасників бойових дій відповідно до пункту 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не може виплачуватися, оскільки відпустка, на яку військовослужбовець не набув права, не може вважатися невикористаною.

Крім того, Позивач під час проходження військової служби в ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях в період з 2015 по 2019 роки не звертався з відповідними рапортами до керівництва ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях щодо надання йому додаткової відпустки як учаснику бойових дій, а також не звертався з рапортом на момент звільнення в 2019 році щодо виплати йому грошової компенсації за невикористанні дні відпустки як учасника бойових дій.

Таким чином, в ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях відсутні підстави для виплати грошової компенсації Позивачу за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, як і відсутня протиправна бездіяльність в ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях щодо не нарахування та невиплати Позивачу такої компенсації.

Просить у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях відмовити у повному обсяз.і

02.01.2020 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якому зазначено таке (арк. спр. 104-105).

Позивач вважає, що у випадку звільнення військовослужбовців СБУ з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Щодо відсутності звернень щодо надання додаткової відпустки, а також відсутності звернення щодо виплати грошової компенсації за не використані дні відпустки як учасника бойових дій зазначив таке.

Згідно статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно пункту 19 статті 10-1 Закону № 2011-Х11, надання таких додаткових відпусток припиняється. Таким чином, позивач не мав права під час проходження служби звертатись із таким рапортом.

Згідно з пунктом 56 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затверджене указом Президента України від 27.12.2007 № 1262/2007, у рік звільнення зазначених в абзацах другому та третьому цього пункту військовослужбовців Служби безпеки України зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки. Тобто вказаною нормою встановлено обов`язок державного органу діяти певним чином. Висунення додаткових вимог, як то обов`язок звернення із рапортом, є незаконним.

На підставі Закону України "Про звернення громадян" 17.10.2019 позивач відповідачу спрямовував звернення щодо отримання інформації про нарахування та виплату належного грошового забезпечення, а саме: нарахування та виплату грошової компенсації за не відбуті дні додаткової відпустки учасника бойових дій. Листом від 28.10.2019 №78/3/19/Б-149/21/154 Відповідач повідомив, що для призначення грошової компенсації невідбутих днів додаткової відпустки учасника бойових дій законних підстав не вбачається.

Позивач у судове засідання не прибув, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надіслав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити (арк. спр. 124, 129).

По справі вчинені такі процесуальні дії.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 11.11.2019 позовну заяву залишено без руху та позивачу наданий строк для усунення її недоліків (арк. спр. 24-25).

Ухвалою від 18.11.2019 продовжено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви (арк. спр. 47-48).

Ухвалою від 03.12.2019 відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 20.12.2019 (арк. спр. 1-2).

20.12.2019 за клопотанням представника відповідача розгляд справи відкладено, підготовче засідання призначено на 15.01.2020 (арк. спр. 88).

15.01.2020 за клопотанням позивача розгляд справи відкладено, підготовче засідання призначено на 28.01.2020 (арк. спр. 112).

Ухвалою від 28.01.2020 закрито підготовче провадження та призначено адміністративну справу до судового розгляду по суті на 18.02.2020 (арк. спр. 126).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статті 72-77, 90 КАС України, судом встановлено таке.

31.08.2015 ОСОБА_1 отримав статус та посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_4 (арк. спр. 36, 37).

Позивач дійсно проходив військову службу на офіцерських посадах з 14.07.2004 по 29.07.2019 в органах Служби безпеки України (наказ начальника ФПСК для СБУ № 148- ос від 14.07.2004/ наказ ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях № 341-ос від 29.07.2019). Наказом Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 07.10.2014 № 33/6/а «Про визначення районів проведення АТО та термінів її проведення» вся Луганська область визначена територією проведення антитерористичної операції. Відповідно до статей 7, 12, 13 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», Положення про оперативний штаб з управління антитерористичною операцією (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2004 № 611-11), відповідним наказом керівника АТЦ при Службі безпеки України «Про залучення до проведення антитерористичної операції співробітників У СБУ в Луганській області», ОСОБА_1 залучений до заходів антитерористичної операції та її забезпечення щодо захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, а також запобігання, виявлення і припинення терористичних актів та злочинів терористичної спрямованості, розробки та реалізації попереджувальних, режимних, організаційних повноважень (передбачених статтею 6 Закону та іншими актами законодавства) в районі проведення АТО з 07.04.2014 по 30.04.2018. Відповідно до статті 8 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», ОСОБА_1 був залучений наказом Генерального штабу ЗС України № 3/ДСК від 14.05.2018 до складу сил і засобів об`єднаннях сил для здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях з 01.05.2018 по 29.07.2019, що підтверджується довідками від 04.09.2019 № 3365 та № 3366 (арк. спр. 38, 39).

Наказом Служби безпеки України від 26.07.2019 № 951-ос ОСОБА_1 звільнено з військової служби з дня виключення зі списків особового складу за підпунктом «а» пункту 61, підпунктом «а» пункту 62 (у зв`язку із закінченням строку контракту), підпункту «а» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» у запас Служби безпеки України (арк. спр. 118).

29.07.2019 наказом ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях №341-ос Бушного О.О. виключено зі списків особового складу (арк. спр. 101). У листі від 28.10.2019 №78/3/19/Б-149/21/154, на звернення позивача, 3 управління Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях повідомило ОСОБА_1 , що для призначення грошової компенсації невідбутих днів додаткової відпустки учасника бойових дій законних підстав не вбачається (арк. спр. 40-42).

Згідно з довідок 3 управління (з дислокацією у м. Сєвєродонецьк Луганської області) Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях від 26.12.2019 б/№ та від 26.12.2019 № 3403 ОСОБА_1 при звільнені було нараховано та виплачено: грошове забезпечення до 29.07.2019 включно - 15536,92 грн; винагорода залученим до ООС - 7651,92 грн; одноразова грошова допомога при звільненні - 124500,36 грн; грошова компенсація вартості за неотримане речове майно - 32746,85 грн, грошове забезпечення на момент звільнення складало 16852,84 грн. Додаткова відпустка, передбачена статтею 16-2 Закону України «Про відпустки», ОСОБА_1 за 2015-2019 роки не надавалась (арк. спр. 100, 102).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовані вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок та військову службу» контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту.

Нормативно-правовим актом, який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (далі - Закону № 2011).

Відповідно до абз. 3 пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.

Статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» передбачено надання учасникам бойових дій додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Визначення учасника бойових дій надає стаття 5 Закону № 3551, яким є особа, яка брала участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Право на одержання учасниками бойових дій додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік передбачено пунктом 12 статті 12 Закону № 3551.

Службовий час і час відпочинку військовослужбовців регулюється статтею 10-1 Закону № 2011.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей (пункт 14).

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин (пункт 17).

В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець (пункт 18).

Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється (пункт 19).

У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів (пункт 21).

Визначення особливого періоду містить стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Принципом, який визначає зміст правовідносин людини із суб`єктом владних повноважень, є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.

Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов`язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.

Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.

Отже, у порівнянні з іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.

Системний аналіз змісту верховенства права, вищенаведених положень законодавства дає підстави суду для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.

Указом Президента України від 17.03.2014 № 303 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17.03.2014 № 1126, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням позивача виникли в особливий період.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551, припиняється.

Відповідно до частини восьмої статті 10-1 Закону № 2011 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом № 2011. Так, відповідно до пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011 у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Верховний Суд дійшов висновку, що норми Закону № 3551 не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Таким чином, на час прийняття наказів про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551, за період з 2015 по 2019 роки.

Зважаючи на викладений аналіз, Судом критично оцінюються і не можуть бути сприйняті доводи відповідача, викладені у його відзиві на позовну заяву про те, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотримані додаткові відпустки.

Суд вважає, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

До зазначених правових висновків дійшов Верховний Суд у зразковій справі № 620/4218/18.

З огляду на те, що відповідач не довів правомірність своєї бездіяльності, а позивач навів законні й обґрунтовані підстави для нарахування та виплати йому грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки, тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п`ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Потенційний обов`язок суб`єкта владних повноважень довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності в суді посилює його відповідальність при прийнятті рішень, вчиненні інших дій чи допущенні бездіяльності.

Презумпція винуватості суб`єкта владних повноважень відповідача також означає припущення, що повідомлені позивачем обставини у справі про рішення, дії, бездіяльність відповідача і про порушення права, свободи чи інтересу відповідають дійсності, доки відповідач їх не спростує на основі доказів.

Враховуючи, що відповідач не надав суду достатніх доказів, які б спростували позицію та доводи позивача, суд доходить висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.

Також суд вважає за нелажне зазначити, що задоволення позовних вимог позивача (в певній частині та без зазначення конкретних сум) є належним та достатнім способом захисту прав позивача.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно норм КАС України по даній справі підлягали оплаті судові витрати за позовні вимоги немайнового характеру у сумі 768,40 грн.

Позивач звільнений від сплати судового збору згідно з пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір".

Оскільки у даній справі позовні вимоги підлягають задоволенню, а згідно з частиною першою статті 139 КАС України судові витрати підлягали оплаті, судовий збір у розмірі 768,40 грн. належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

З огляду на викладене, на підставі статей 2, 17, 77, 90, 139, 242-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язати вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 29.07.2019.

Зобов`язати Головне управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях (ідентифікаційний код: 20001504, місцезнаходження: 84300, Донецька обл., м. Краматорськ, вул. Ярослава Мудрого, буд. 56) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки, виходячи з грошового виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 29.07.2019.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях (ідентифікаційний код: 20001504, місцезнаходження: 84300, Донецька обл., м. Краматорськ, вул. Ярослава Мудрого, буд. 56) до Державного бюджету України судовий збір в сумі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп.).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Борзаниця