Рішення № 87641972, 18.02.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2020 року Справа № 201/12108/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луніної О.С., розглянувши в порядку спрощеного провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги, -

ВСТАНОВИВ:

20.11.2019 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області (далі ДПС, відповідач), в якій, з урахуванням уточненого позову, позивач просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 09.08.2019 № Ф-1305-52/04-63 в розмірі 23 785,08 грн.

Позов мотивовано тим, що вимога прийнята всупереч норм чинного законодавства та поза межами повноважень відповідача, оскільки позивач не займалась підприємницькою діяльністю та з 2006 року перебувала в трудових відносинах з підприємством, яке сплачувало єдиний внесок з її заробітної плати. Позивач не подав звітність, будь-які перевірки стосовно позивача не проводились, не повідомлялось про існування будь-якої заборгованості. Відомості з інтегрованої картки платника внеску та з Реєстру не підтверджують суми виплат (доходів). Такі відомості є підставою для призначення перевірки, під час проведення якої у платника єдиного внеску виникає право надати пояснення. Відповідач позбавив позивача права вчасно сплачувати заборгованість (за мови її існування), своєчасно не поінформував позивача про те, що існує заборгованість. В режимі перегляду позивач контролювала факт відсутності заборгованості, що підтверджено електронною довідкою від 17.10.2019 року. Тому до моменту направлення повідомлення, позивач не мала змоги дізнатись про існуючу заборгованість. Тобто, відповідачем порушено процедуру і строки нарахування єдиного внеску та прийняття спірної вимоги.

Вищевикладені доводи свідчать про те, що вимога є не законною та підлягає скасуванню.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.11.2019 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги залишено без руху.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі №201/12108/19 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

07 лютого 2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов відзив ГУ ДПС у Дніпропетровській області на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, зазначає, що вимога про сплату боргу (недоїмки) є законною, мотивуючи свої доводи наступним.

Згідно даних Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців платник податків ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець 25.02.2003 та 23.10.2019 року здійснена реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, перебувала на обліку в органах доходів і зборів як фізична особа-підприємець. На дату оформлення оскаржуваної вимоги не перебував у стані припинення підприємницької діяльності. Податкова звітність позивачем не подавалась, доходів, не отримував, як наслідок, повинен був сплачувати суму єдиного внеску, яка не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Контролюючим органом нараховано єдиний соціальний внесок за 2017 рік у розмірі 8448 грн. За 2018 рік - на загальну суму 9828,72 грн. За 2019 рік нараховано єдиний соціальний внесок на загальну суму 5508,36 грн.

Відповідно до статті 25 Закону № 2464, на виконання пункту 3 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, у зв`язку з наявністю заборгованості у ОСОБА_1 було сформовано вимогу про сплату боргу від 09.08.2019 року № Ф-1305-52/04-63.

10.02.2020 року судом отримано відповідь на відзив, в якому позивач заперечує проти доводів відповідача, вважає їх необгрунтованими та наполягає на задоволенні позовних вимог.

Зазначає, що позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який прийнята оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі, що перевищував мінімальний, а повторна сплата ЄСВ порушує принцип пропорційності.

11.02.2020 року судом отримано клопотання позивача про призупинення вчинення виконавчих дій з боку Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції, оскільки бухгалтерія розпочала відрахування за виконавчим провадженням № 60715564, що надійшло 06.02.2020 року.

Главою 10 розділу І Кодексу адміністративного судочинства України врегульовано питання забезпечення позову, встановлено зміст і форму заяви про забезпечення позову та порядок подання та розгляду такої заяви.

Зокрема, згідно з п. 5 ч. 1 ст. 150 КАС України позов може бути забезпечено зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Враховуючи, що позивачем до суду заяву про забезпечення позову подано не було, чинним процесуальним законодавством іншого способу призупинення вчинення виконавчих дій не передбачено, клопотання позивача про призупинення вчинення виконавчих дій задоволенню не підлягає.

Крім того, до суду надійшло ще одне клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи за її участю.

Вирішуючи заявлене клопотання по суті, суд встановив наступне.

Згідно з ч.ч. 5, 6 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін:

1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу;

2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Дослідивши клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи за її участю, суд вважає його необґрунтованим, оскільки характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, крім того, позивачем не зазначено жодних підстав, визначених Кодексом адміністративного судочинства України, з якими законодавець пов`язує необхідність розгляду цієї справи розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що клопотання позивача не є обґрунтованим, а тому не підлягає задоволенню.

Справа розглядається судом в порядку спрощеного провадження за приписами статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб та державних осіб-підприємців Скляр Н. О . зареєстрована як фізична особа-підприємець 28.02.2003 року. Дата зняття з обліку 23.10.2019.

За даними довідки комунального закладу освіти «Навчально-виховний комплекс № 111 «спеціалізована школа-дошкільний навчальний заклад» Дніпровської міської ради № 01-11/496 від 26.12.2019 року ОСОБА_1 працює у КЗО «Навчально-виховний комплекс № 111 «спеціалізована школа-дошкільний навчальний заклад» Дніпровської міської ради на посаді вчителя англійської мови з 01.09.2015 року по теперішній час. Заробітна плата нараховується згідно тарифікації через централізовану бухгалтерію при департаменті гуманітарної політики Дніпровської міської ради. Податки з заробітної плати та ЄСВ сплачуються в автоматичному режимі щомісяця.

За даними інтегрованої картки ОСОБА_1 , наданої відповідачем до відзиву, станом на 31.07.2019 року позивачу було нараховано єдиний соціальний внесок у розмірі 23785,08 грн.

На підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів ГУ ДПС у Дніпропетровській області 09.08.2019 сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1305-52/04-63, яку направлено до державної виконавчої служби для примусового виконання.

Вважаючи таку вимогу протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

28.01.2020 року Державним виконавцем Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Попруженко М. О. винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, згідно з якою звернено стягнення на доходи ОСОБА_1 , які вона отримує у Департаменті гуманітарної політики Дніпровської міської ради у розмірі 20% до виплати суми боргу 26413,08 грн., з урахуванням виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій.

За даними інтегрованої картки ОСОБА_1 , наданої відповідачем до відзиву, станом на 31.10.2019 року позивачу було нараховано єдиний соціальний внесок у сумі 26539,26 грн. 08 листопада 2019 року та сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1305-52/04-63.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». (Закон № 2464)

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом ст. 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.

Згідно з абзацом другим п. 1 ч.1 статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

При цьому, п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування

Відповідно до абзацу 1 п. 1 та п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 у період 2017 -2019 року, за які їй нараховано мінімальний страховий внесок з ЄСВ дійсно була зареєстрована як фізична особа-підприємець, перебувала на обліку в органах ДПС, однак підприємницьку діяльність не проводила.

При цьому, вона весь цей час працює у КЗО «Навчально-виховний комплекс № 111 «спеціалізована школа-дошкільний навчальний заклад» Дніпровської міської ради на посаді вчителя англійської мови, підприємство, як податковий агент, щомісячно сплачує за ОСОБА_1 ЄСВ.

Верховним Судом у постанові від 04 грудня 2019 року (справа № 440/2149/19) сформовано правовий висновок, згідно з яким, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

За приписами ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Позивач у період з 2017-2019 рр. мала статус фізичної особи-підприємця; підприємницькою діяльність не займалась та доходу від підприємницької діяльності не отримувала, однак в цей період за позивача, як за застраховану особу, роботодавець сплачував єдиний внесок в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що нарахування контролюючим органом позивачу, як фізичній особі-підприємцю (яка господарську діяльність не здійснює і доходи не отримує), та, яка одночасно перебуває у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем).

Таким чином, донарахування позивачу суми єдиного внеску за 2017-2019 роки, порушує мету забезпечення захисту прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) та спричиняє подвійну його сплату.

Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи вчинені вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

У позовній заяві визначено позовну вимогу - визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 09.08.2019 № Ф-1305-52/04-63 в розмірі 23 785,08 грн.

20.01.2020 року позивач подав до суду клопотання про збільшення позовних вимог, в якому просить змінити суму 23 785,08 грн., що оскаржується з урахуванням нової суми 26 539,26 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оскільки позивачем збільшено позовні вимоги щодо суми, яка оскаржується та з урахуванням заявлених у позовній заяві позовних вимог, суд вважає, що для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача, підлягає розгляду правомірність формування вимоги від 08 листопада 2019 року №Ф-1305-52/04-63.

Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 09.08.2019 № Ф-1305-52/04-63 та від 08 листопада 2019 року №Ф-1305-52/04-63 є такими, що сформовані на підставі незаконно донарахованих сум єдиного внеску, є протиправними та підлягають скасуванню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України на користь позивача стягується судовий збір у розмірі 768,40 грн., сплачений ним за подання позову, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області.

Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 242-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні клопотань ОСОБА_1 про призупинення вчинення виконавчих дій та про розгляд справи за її участю - відмовити.

Позовну заяву ОСОБА_1 АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, 17А, м. Дніпро, 49600, код ЄДРПОУ 43145015) про визнання протиправними та скасування вимог - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) сформовану Головним управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області від 09 серпня 2019 № Ф-1305-52/04-63.

Визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) сформовані Головним управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області від 08 листопада 2019 року №Ф-1305-52/04-63.

Стягнути на користь ОСОБА_1 АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, 17А, м. Дніпро, 49600, код ЄДРПОУ 43145015) судовий збір у розмірі 768,40 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.С. Луніна