Рішення № 87641830, 14.02.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2020 року Справа № 160/12506/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Врони О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Ф» Головного управління ДФС у Дніпропетровській області № 254/04-36-53-53 від 13.06.2019 року, яким ОСОБА_1 було визначено суму податкового зобов`язання за податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості на загальну суму 8 474,54 грн., в тому числі за податковий період 2015 року-1 050,42 грн., 2016 року-2 372,92 грн., 2017 року-5 051,20 грн. - повністю;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення фори «Ф» Головного управління ДФС у Дніпропетровській області № 0317237-5353-0461 від 13.06.2019 року, яким ОСОБА_1 було визначено суму податкового зобов`язання за податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості на загальну суму 6 411,01 грн., в тому числі за податковий період 2018 року- 6 411,01 грн. - повністю.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.12.2019 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

В обґрунтування позову зазначено, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню, оскільки відповідач порушив порядок і строки складання і надсилання оскаржуваних податкових повідомлень-рішень: щодо періоду 2015 року, враховуючи, що запроваджені Законом України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» зобов`язання щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, виникають у платників податків лише після 01 січня 2016 року; за 2016-2017 податковий період оскаржувані податкові повідомлення-рішення сформовано лише 13.06.2019 року, тоді як повинні були сформовані до 01.07.2018 року, враховуючи приписи п.п.266.7.2. п.266.7 ст. 266 Податкового кодексу України, які діяли у 2016-2017 роках та чітко визначають, що податкові повідомлення-рішення про сплату сум податку мають бути винесені не пізніше 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком); також нерухомим майном: нежитлове приміщення - ангар літ. А"-1 (металевий) загальною площею 344,4 кв.м., розташований за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Тверська, буд. 1, позивач володіє на праві спільної сумісної власності разом із дружиною Приходько Ж.Л .

Представником відповідача 31.01.2020 року подано письмовий відзив проти адміністративного позову, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, обґрунтовуючи тим, що зобов`язання, визначені, у спірних податкових повідомленнях-рішеннях, нараховано згідно п.п 266.10.3 п. 266.10 ст. 266 ПКУ, тобто, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом; відповідач під час визначення позивачу грошових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015-2019 роки, керувався положеннями підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України, які передбачають обчислення сум грошових зобов`язань з податку на нерухоме майно на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно яких об`єкт нерухомості знаходиться у приватній власності позивача.

Справа розглянута судом відповідно до ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.

Позивач є власником нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки: нежитлове приміщення - ангар літ. А"-1 (металевий) загальною площею 344,4 кв.м., розташований за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Тверська, буд. 1.

Право власності позивача на вказаний вище об`єкт нерухомого майна підтверджується копіями документів, які підтверджують право власності та інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які містяться у матеріалах справи.

Судом встановлено, що відповідачем прийнято та направлено позивачу податкові повідомлення-рішення № 254/04-36-53-53 від 13.06.2019 року та № 0317237-5353-0461 від 13.06.2019 року про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015-2017 роки та 2018 рік відповідно.

Вказані вище податкові повідомлення-рішення стосуються зазначеного вище нерухомого майна позивача, відмінного від земельної ділянки.

Судом на підставі письмових пояснень відповідача встановлено, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення вручено позивачу поштою 01.07.2019 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, копія якого міститься у матеріалах справи.

Стосовно доводів позивача щодо под,

аткового періоду за 2015 рік, суд зазначає про таке.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII (далі - Закон № 71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається із: податку на майно, відмінне від земельної ділянки, транспортного податку та плати за землю.

Законом № 71-VIII запроваджено низку правових норм, що врегулювали питання справляння місцевих податків.

Згідно із пунктом 10.3 статті 10 Податкового кодексу України, в редакції Закону № 71-VIII, місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Відповідно до пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Зважаючи на зміст наведених законодавчих норм, встановлення податку на майно, зокрема в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є повноваженням місцевої ради, яке виконується шляхом прийняття відповідного рішення.

В даному випадку із запровадженням податку на майно, відмінне від земельної ділянки, на 2015 рік відповідні норми Закону № 71-VIII набрали чинності з 01 січня 2015 року.

Отже, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження щодо встановлення податку на майно, відмінне від земельної ділянки. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення податку на майно, відмінне від земельної ділянки.

При цьому, виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом, в 2015 році не можна було визначити плановим періодом 2015 рік.

Рішення місцевої ради про встановлення місцевих податків приймається до початку наступного бюджетного періоду і набирає чинності з наступного бюджетного періоду. При цьому відповідно до пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.

Саме тому за умови дії підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення місцевої ради щодо встановлення місцевого податку не може набрати чинності в тому самому бюджетному періоді, в якому воно прийняте.

В свою чергу, з урахуванням пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України юридичний факт встановлення місцевого податку місцевою радою відповідним рішенням має передувати його справлянню.

Так, виключно місцева рада має компетенцію щодо прийняття рішень стосовно встановлення місцевих податків протягом бюджетного періоду, причому таке рішення набуває чинності лише з початку наступного бюджетного періоду, але з урахуванням приписів підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України. І лише з наступного бюджетного періоду контролюючі органи на підставі підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України можуть розпочати справляння місцевого податку.

Таким чином суд приходить до висновку, що у відповідача відсутні правові підстави для визначення такого грошового зобов`язання за період 2015 рік, оскільки запроваджені Законом України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» зобов`язання щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, виникають у платників податків лише після 01 січня 2016 року.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04.12.2018 року по справі №649/593/16-а, від 19.02.2019 року по справі № 819/1622/16.

Отже, нарахування податковим органом позивачу податку на нерухоме майно за 2015 рік суперечить принципу стабільності та положенням п.п. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення № 254/04-36-53-53 від 13.06.2019 щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нерухомості за 2015 рік у сумі 1 050,42 грн. підлягає скасуванню.

Щодо доводів позивача про те, що відповідач порушив порядок і строки складання і надсилання оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, то суд зазначає наступне.

Як видно з оскаржуваних податкових повідомлень-рішень останні винесені відповідачем 13.06.2019 року та стосуються податкових періодів 2015-2016-2017 та 2018 роки.

У відповідності до п.266.7.2 ст. 266 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Згідно п.266.10 ст. 266 ПК України податкове зобов`язання за звітний рік з податку сплачується:

а) фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

У разі якщо контролюючий орган не надіслав (не вручив) податкове/податкові повідомлення-рішення у строки, встановлені підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 цієї статті, фізичні особи звільняються від відповідальності, передбаченої цим Кодексом за несвоєчасну сплату податкового зобов`язання.

Податкове зобов`язання з цього податку може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу.

У відповідності до п.102.1 ст. 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

За вказаних обставин, податковий орган вправі в межах строків передбачених пунктом 102.1 статті 102 ПК України, тобто протягом 1095 днів, визначити грошове зобов`язання платнику податків за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки».

Порушення строків складання податкового повідомлення-рішення згідно п. 266.7.2 ст. 266 ПК України призводить до звільнення платника податків від відповідальності, передбаченої ПК України лише за несвоєчасну сплату податкового зобов`язання.

ПК України не містить норм, які вказують про звільнення саме від сплати грошового зобов`язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» у разі порушення строків складання податкового повідомлення-рішення згідно п.266.7.2 ст. 266 ПК України.

Не дотримання строків передбачених п.266.7.2 ст. 266 ПК України може свідчити лише про недотримання відповідачем процедури їх направлення (вручення), яка не змінює суті спірних рішень та не повинна сприйматись як безумовна підстава для висновку щодо протиправності спірних податкових повідомлень-рішень і, як наслідок, їх скасування.

Якщо податкове повідомлення-рішення податкового органу прийнято ним у межах компетенції та з його форми можна чітко встановити його зміст, зокрема, порушення законодавства, згідно з яким визначено грошове зобов`язання платника податків, суму такого зобов`язання, таке рішення є правомірним, навіть у разі, коли порушено строки його надсилання (вручення), передбачені ПК України.

Згідно правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 13.02.2018 року у справі № 820/1975/17 та у постанові від 06.11.2018 року у справі № 808/144/18, у будь-якому випадку порушення строку направлення податкового повідомлення-рішення, само по собі не впливає на його законність.

За вказаних обставин судом відхиляються вказані вище доводи позивача.

Щодо інших доводів позивача, то суд зазначає наступне.

У відповідності до п.266.1 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Визначення платників податку в разі перебування об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб:

а) якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній частковій власності кількох осіб, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку;

б) якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;

в) якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб і поділений між ними в натурі, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку.

Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (п.266.2.1 ПК України).

У відповідності до п.266.3.1 та 266.3.2 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку (п.266.7.1 ПК України).

Судом встановлено, що нежитлове приміщення - ангар літ. А"-1 (металевий) загальною площею 344,4 кв.м., розташований за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул.Тверська, буд. 1 позивач набув у спільну сумісну власність під час шлюбу з ОСОБА_3 (договір купівлі-продажу від 17.08.2004 року, дата прийняття рішення про державну реєстрацію 20.01.2005 року), що підтверджується копію свідоцтва про шлюб від 10.12.1978 року, яка міститься у матеріалах справи.

У відповідності до статті 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ч.1 ст. 61 Сімейного кодексу України).

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 Сімейного кодексу України).

В матеріалах справи відсутні докази згоди решти співвласників нерухомого майна щодо позивача як платника податку.

Відповідач приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення стосовно нерухомого майна, а саме: нежитлового приміщення - ангар літ. А"-1 (металевий) загальною площею 344,4 кв.м., розташований за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Тверська, буд. 1, порушив вимоги підпункту 266.1.2. «б» пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, згідно якої визначено, що якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом.

Аналогічну позицією займає Верховний Суд у постанові від 19.02.2019 року по справі № 819/1622/16.

Судом відхиляються посилання відповідача про те, що вказаний об`єкт нерухомості згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належить позивачу на праві приватної власності, оскільки згідно норм Сімейного кодексу України майно набуте подружжям за час шлюбу (що має місце у даному випадку) належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, на чиє ім`я зареєстровано право власності.

У відповідності до вимог ч.1 ст. 57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Враховуючи те, що нежитлове приміщення - ангар літ. А"-1 (металевий) загальною площею 344,4 кв.м., розташований за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул . Тверська, буд. 1 , перебуває у спільній сумісній власності позивача та його дружини ОСОБА_3 та не поділено внатурі, і жодна з вказаних осіб не надали відповідачу свою згоду на те, щоб бути платником податку, суд доходить висновку, що податкові повідомлення-рішення відповідача № 254/04-36-53-53 від 13.06.2019 року, № 0317237-5353-0461 від 13.06.2019 року, яким нараховано податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, стосовно об`єкта нежитлової нерухомості є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, а позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Представником відповідача, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірність винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, з огляду на що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу адміністративного судочинства України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Судом встановлено, що позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 768,40 грн.

Отже, оскільки позовну заяву задоволено, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 768,40 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 139, 241 - 246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , код НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-А, код ЄДРПОУ 39394856) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Ф» Головного управління ДФС у Дніпропетровській області № 254/04-36-53-53 від 13.06.2019 року, яким ОСОБА_1 було визначено суму податкового зобов`язання за податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості на загальну суму 8 474,54 грн, в тому числі за податковий період 2015 року - 1 050,42 грн., 2016 року - 2 372,92 грн., 2017 року - 5 051,20 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Ф» Головного управління ДФС у Дніпропетровській області № 0317237-5353-0461 від 13.06.2019 року, яким ОСОБА_1 було визначено суму податкового зобов`язання за податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості на загальну суму 6 411,01 грн, в тому числі за податковий період 2018 року - 6 411,01 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-А, код ЄДРПОУ 39394856) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , код НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Врона