Рішення № 87641784, 11.02.2020, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2020 року ЛуцькСправа № 140/3468/19

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Валюха В.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області про визнання протиправним та скасування повідомлення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася з позовом до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області (далі - УДМСУ у Волинській області) про визнання протиправним та скасування повідомлення, зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою Російської Федерації, одружена з ОСОБА_2 , мати трьох дітей (одна з яких народилася на території України).

28.10.2019 позивач разом зі своїм чоловіком звернулися до УДМСУ у Волинській області із заявою про надання статусу біженця.

21.11.2019 позивач отримала повідомлення УДМСУ у Волинській області від 19.11.2019 № 30 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, підставою для якого був наказ УДМСУ у Волинській області від 15.11.2019 № 87. Відмову мотивовано тим, що надана позивачем інформація не дає підстав кваліфікувати особу, що підпадає під пункт 1, 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI).

Позивач вважає, що рішення від 19.11.2019 № 30 є необґрунтованим та незаконним, оскільки прийняте без повної оцінки основних елементів заяви про захист та суперечить положенням статей 1, 10 Закону № 3671-VI, нормам Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за № 1146/19884 (далі - Правила № 649). При цьому, співбесіда була проведена формально, спеціалісти УДМСУ у Волинській області не ознайомлювалися з матеріалами справи на чоловіка про адміністративне правопорушення за участь у мітингу, відповідач не поцікавився актуальною ситуацією у країні походження на підставі заяви стосовно небезпеки перебування та побоювання систематичного порушення прав людини. Крім того, позивач вказує, що має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування через політичні причини та систематичне порушення прав людини у країні походження, разом з чоловіком та дітьми залишили територію РФ, оскільки не можуть користуватись захистом цієї країни.

Позивач, з урахуванням нової редакції позовної заяви (а. с. 17-21), просить визнати протиправним та скасувати повідомлення УДМСУ у Волинській області від 19.11.2019 № 30 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву про надання статусу біженця у відповідності з процедурою, передбаченою законодавством.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 12.12.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін суддею одноособово (а. с. 1).

В поданому до суду відзиві на позовну заяву від 23.12.2019 № 0701.6-8937/0701.6.2-19 (а. с. 25-29) представник відповідача Коваленко М.В. позов не визнала та просить відмовити у його задоволенні з тих підстав, що рішення, яким заявниці відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, прийнято з урахуванням та дослідженням всіх обставин і є правомірним. При цьому, за результатами попереднього розгляду заяви громадянки РФ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ., на підставі співбесіди та інформації по країні походження, встановлено, що позивач не підпадає під дію Закону № 3671-VI, а заява позивача є очевидно необґрунтованою, оскільки не містить підстав, передбачених пунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI.

Інших заяв по суті справи від учасників справи до суду не надходило.

Ухвалою суду від 26.12.2019 було відмовлено у задоволенні клопотання УДМСУ у Волинській області про розгляд справи в судовому засіданні (а. с. 92).

Відповідно до частини другої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі. Згідно із частиною першою статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відтак, справу розглянуто по суті у межах строків, визначених частиною першою статті 258, частиною другою статті 262 КАС України.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити з таких мотивів та підстав.

Судом, на підставі матеріалів особової справи № 2019 LT 0022 (а. с. 31-91) встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою РФ, заміжня, має малолітніх дітей, її особа та сімейний стан підтверджується паспортом громадянина РФ, свідоцтва про народження (а. с. 40-44).

27.10.2019 за № 22 позивач подала до УДМСУ у Волинській області заяву-анкету про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яка була узята до розгляду 28.10.2019 (а. с. 36).

28.10.2019 УДМСУ у Волинській області видало позивачу довідку про звернення за захистом в Україні № 007641 (а. с. 46).

Наказом УДМСУ у Волинській області від 15.11.2019 № 87 «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянці Російської Федерації ОСОБА_1 » позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивачу (а. с. 73).

УДМСУ у Волинській області направило позивачу повідомлення від 19.11.2019 № 30 про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а. с. 74).

При вирішенні даного спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань, а пунктом 13 частини першої статті 1 цього ж Закону передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

За приписами частини першої статті 6 Закону № 3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об`єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім`ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).

Згідно з частиною першою статті 7 Закону № 3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Відповідно до частин четвертої, шостої статті 8 цього ж Закону рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту. Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Як вбачається із висновку працівника УДМСУ у Волинській області щодо прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 14.11.2019 (а. с. 67-72), на підставі якого було прийнято наказ УДМСУ у Волинській області від 15.11.2019 № 87, позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у зв`язку із тим, що заява є очевидно необґрунтованою, оскільки не містить підстав, передбачених пунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI.

З такими висновками органу державної міграційної служби суд не погоджується, виходячи з такого.

Згідно із пунктом 4.1 розділу IV «Попередній розгляд заяв» Правил № 649 під час попереднього розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС (особа, яка веде справу) протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви: а) проводить співбесіду із заявником з дотриманням правил, встановлених частинами другою та третьою статті 8 Закону. У разі залучення перекладача для участі в співбесіді, у тому числі через систему відеоконференц-зв`язку, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС перед початком співбесіди попереджає перекладача про необхідність дотримання умов конфіденційності, що оформлюється розпискою про нерозголошення відомостей, що містяться в особовій справі заявника (додаток 11). Результати співбесіди оформлюються відповідним протоколом співбесіди (додаток 12) з особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що підписується цією особою або її законним представником, перекладачем, адвокатом, психологом, педагогом (за наявності); б) розглядає відомості, наведені в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та інші документи, вимагає додаткові відомості, що можуть підтверджувати наявність чи відсутність підстав для прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; в) готує письмовий висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 13). У висновку обов`язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Цей висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел.

Суд також враховує, що згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця.

Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

При цьому, повинні враховуватися всі чотири підстави, та немає значення, чи склалися обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за однією з наведених ознак чи за декількома.

Крім того, обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін.

Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Суб`єктивна оцінка залежить від особистості, і те, що для однієї особи є нормою, для іншої може бути нестерпним. Побоювання ґрунтується не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи тощо).

Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.

Ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в Україні, через деякий час після від`їзду з країни походження (тобто, ситуація в країні походження змінилася після від`їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від`їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним. Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно бути на цей час.

За приписами частини сьомої статті 7 Закону № 3671-VI до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

В той же час, залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту. Крім того, підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил № 649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації.

Як вбачається із висновку працівника УДМСУ у Волинській області щодо прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 14.11.2019, заявниця зазначила, що не бажає повертатися в країну свого походження через те, що її та її чоловіка не влаштовує політична ситуація в РФ, проте не зазначила конкретних фактів переслідування через політичні переконання чи приналежність до певної політичної сили, заявниця не належала до жодних з політичних партій на території РФ, а лише брала участь у «прогулянках вільних людей» (а. с. 69).

Суд звертає увагу, що ненадання заявником документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не може свідчити про те, що заява є очевидно необґрунтованою.

В протоколі співбесіди від 30.10.2019 (розділ «Причини еміграції») позивач повідомила, що брала участь у мітингах, поширювала інформацію в мережі Інтернет, брала участь в «прогулянках вільних людей» та є проблеми у її чоловіка Артема (а. с. 56-57).

Крім того, в матеріалах особової справи наявні письмові пояснення ОСОБА_1 від 27.10.2019, у яких вона вказує про підтримку опозиційної політичної діяльності чоловіка, про їх активну участь у протестних акціях (а. с. 35).

При цьому, у позовній заяві позивач також вказує, що разом з чоловіком записалися у штаб опозиційного політика, розносили та роздавали листівки, агітували людей за необхідність зміни влади. Крім того, її чоловік ОСОБА_2 був присутній на мітингу у м. Москва 05.11.2017, на якому його затримали та присудили 14 діб за участь у несанкціонованому мітингу та опір при затриманні.

Позивач стверджує, що має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування через політичні причини та систематичне порушення прав людини в країні походження.

Суд наголошує, що у висновку працівника УДМСУ у Волинській області щодо прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 14.11.2019 не надано належної оцінки відомостям, отриманим під час співбесіди із позивачем щодо її участі та щодо участі її чоловіка у політичних мітингах та переслідування його за такі дії, при цьому, у зазначеному висновку міститься посилання лише на одне джерело, що стосується «прогулянок вільних людей». В той же час, у позовній заяві позивач наводить цілий ряд інших джерел (публікації в ЗМІ, інформації на веб-ресурсах міжнародних правозахисних організацій) щодо країни походження позивача та стану дотримання права людини. Вказане, на думку суду, свідчить про неналежне дотримання відповідачем процедури попереднього розгляду заяви в частині надання об`єктивної оцінки відомостям, отриманим від заявника (зокрема, у даному випадку про побоювання стати жертвою переслідування через політичні погляди).

Суд вважає, що заява позивача не є очевидно необґрунтованою, не носить характер зловживання, а прийнявши рішення, в якому зазначено про відсутність умов, передбачених пунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI, відповідач фактично вирішив заяву по суті без попереднього оформлення документів для вирішення цього питання. На думку суду, викладені у висновку працівника УДМСУ у Волинській області щодо прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 14.11.2019 окремі доводи (зокрема, щодо не звернення за отриманням статусу біженця в Білорусії та Польщі, незаконний перетин кордону в Україну, проживання в РФ брата та мами заявниці тощо) повинні враховуватись уже при вирішенні по суті заяви щодо надання статусу біженця, а не на стадії попереднього розгляду заяви.

Суд, при вирішенні спору, враховує приписи статті 245 КАС України та зазначає, що належним способом захисту в даному випадку буде не скасування повідомлення про відмову в оформлені документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 19.11.2019 № 30, оскільки воно не є рішенням в розумінні частини четвертої статті 8 № 3671-VI, а шляхом визнання протиправним та скасування наказу УДМСУ від 15.11.2019 № 87 про відмову в оформлені документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Отже, суд дійшов висновку, що відповідач належними та допустимими доказами не довів правомірність прийняття на стадії попереднього розгляду заяви позивача наказу про відмову в оформлені документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 15.11.2019 № 87, а тому такий наказ підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Крім того, у зв`язку із прийняттям судом рішення про визнання протиправним та скасування наказу від 15.11.2019 № 87 належить задовольнити похідну позовну вимогу про зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 27.10.2019.

Керуючись статтями 243 - 246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Управління Державної міграційної служби України у Волинській області від 15 листопада 2019 року № 87 «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянці Російської Федерації ОСОБА_1 ».

Зобов`язати Управління Державної міграційної служби України у Волинській області (43025, Волинська область, м. Луцьк, вул. Градний Узвіз, 4, ідентифікаційний код 37821586) повторно розглянути заяву громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 27 жовтня 2019 року.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.М.Валюх