Рішення № 87641571, 18.02.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2020 р. Справа № 120/3874/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши у м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної казначейської служби України у м. Вінниці Вінницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державна казначейська служба України, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

26.11.2019 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Управління Державної казначейської служби України у м. Вінниці Вінницької області, в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови добровільно відшкодувати завдану позивачу матеріальну шкоду;

- зобов`язати відповідача стягнути з Державного бюджету України на користь позивача шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України 11089,58 грн майнової шкоди у вигляді недоотриманої пенсії, що завдана законом, який визнано неконституційним.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що з липня 2002 року позивач отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про прокуратуру". В період з 01.02.2015 по 30.06.2016 Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці, як податковий агент, здійснило утримання з пенсії позивача податок на доходи фізичних осіб та військовий збір на підставі положень абз. 1 пп. 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України. Однак Рішенням Конституційного Суду від 27.02.2018 № 1-р/2018 у справі № 1-6-2018 відповідні правові норми визнано неконституційними. Відтак позивач вважає, що з його пенсії в дохід державного бюджету було неправомірно утримано кошти в сумі 11089,58 грн і тим самим завдано матеріальну шкоду, яка має бути відшкодована відповідачем. Тому за захистом своїх прав та інтересів позивач звертається до суду.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 28.11.2019 задоволено заяву судді Альчука М.П. про самовідвід, а справу передано для визначення іншого судді в порядку, встановленому частиною першою статті 31 КАС України.

Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу справи між суддями Вінницького окружного адміністративного суду від 29.11.2019 суддею для розгляду справи визначено суддю Сала П.І.

Ухвалою вказаного судді від 04.12.2019 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, а позивачу встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання доказів сплати судового збору.

Після усунення недоліків, ухвалою суду від 21.12.2019 вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою позивачу поновлено строк звернення до суду з цим позовом.

20.01.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначає, що Управління Державної казначейської служби України у м. Вінниці та Державна казначейська служба України не несуть відповідальність за державу та дії інших органів державної влади. Водночас наділення відповідача та третьої особи повноваженнями щодо виконання судових рішень про стягнення коштів з рахунків бюджетних установ та Державного бюджету України не свідчить про їх безумовний обов`язок нести юридичну відповідальність за діяння держави та створених нею органів.

Крім того, відповідач вказує на те, що відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їхні окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їхню неконституційність. Разом з тим, статтею 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Враховуючи те, що положення абз. 1 пп. 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України визнані неконституційними Рішенням Конституційного Суду України у справі № 1-р/2018 лише 27.02.2018, відтак, на думку відповідача, позивач не має законного права вимагати повернення утриманого податку з його пенсії за попередній період. При цьому відповідач вважає, що не отримані позивачем кошти в сумі 11089,58 грн не можуть вважатися збитками, оскільки їх утримання у вигляді обов`язкових податків та зборів здійснювалось відповідно до норм чинного законодавства.

Відповідач також зазначає, що у спірних правовідносинах управління Казначейства жодним чином не порушувало права чи законні інтереси позивача. На думку відповідача, належними відповідачами в цій справі є відповідний пенсійний орган, який здійснював нарахування та утримання податку на доходи фізичних осіб та військового збору, а також податковий орган, що здійснює контроль за нарахуванням та сплатою податків і зборів до державного бюджету.

Ухвалою суду від 27.01.2020 залишено без задоволення заяву відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Третя особа письмових пояснень щодо позову не надала та своєї позиції щодо заявлених позовних вимог не висловила.

Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 1 ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Водночас частиною четвертою статті 243 КАС України визначено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Вивчивши наявні у справі докази, оцінивши наведені сторонами доводи, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Встановлено, що позивач перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Вінниці та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про прокуратуру".

За період з 01.02.2015 по 30.06.2016 на підставі абз. 1 пп. 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України пенсійним органом з пенсії позивача було утримано і перераховано до бюджету податок на доходи фізичних осіб в сумі 10081,44 грн та військовий збір в сумі 1008,14 грн, а всього 11089,58 грн.

12.04.2018 позивач звернувся до Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці з заявою щодо повернення утриманих податків та зборів.

Листом № 1050/11-32-3/06 від 04.06.2018 пенсійний орган повідомив, що підстав для цього немає, оскільки утримання податку на доходи фізичних осіб та військового збору припинилось з прийняттям Конституційним Судом України рішення № 1-р/2018 від 27.02.2018, яким визнано неконституційними норми абз. 1 пп. 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 ПК України.

22.01.2019 позивач звернувся з заявою до відповідача, в якій просив повернути незаконно утримані кошти в сумі 11089,58 грн. Листом за № 159/07.16 від 22.01.2019 позивачу роз`яснено, що відповідно до Положення про Управління Державної казначейської служби України в м. Вінниці Вінницької області, затвердженого наказом Державної казначейської служби України від 21.11.2011 № 109, відповідач не наділений повноваженнями щодо визнання права позивача на повернення незаконно утриманих коштів. Також відповідач зазначив, що згідно з ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їхні окремі положення, що визнані неконституційними , втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їхню неконституційність. Відтак питання щодо незаконного утримання коштів з пенсії позивача за період з 01.02.2015 по 30.06.2016 є спірним, оскільки утримання проводилось в період дії положень абз. 1 пп. 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України.

Вважаючи, що у зв`язку з цим відбулось порушення прав та законних інтересів позивача, позивач подав до суду цивільний позов про відшкодування з Державного бюджету України майнової шкоди в сумі 11089,58 грн у виді недоотриманої пенсії, завданої через прийняття закону, який визнано неконституційним. Відповідний позов судом прийнятого до розгляду.

Проте ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 02.10.2019 у справі № 127/4772/19 закрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної казначейської служби України у м. Вінниці Вінницької області про відшкодування майнової шкоди. При цьому суд дійшов висновку, що спір між сторонами виник у справі, що стосується одержання пенсійної виплати, а тому має вирішуватися в порядку адміністративного судочинства.

Відтак позивач звернувся з позовом до Вінницького окружного адміністративного суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Згідно з пп. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162 Податкового кодексу України (тут і надалі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - ПК України) платниками податку є фізична особа-резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи. Об`єктом оподаткування збору є доходи, визначені пунктом 163.1 статті 163 ПК України, тобто доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання). Ставка податку на доходи фізичних осіб становить 15 відсотків об`єкта оподаткування щодо доходів.

Пунктом 164.1 статті 164 ПК України передбачено, що базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Відповідно до пп. 164.1.1 ст. 164 ПК України загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.

Перелік доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, визначено пунктом 164.2 статті 164 ПК України.

Законом України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", який набрав чинності з 01.01.2015, підпункт 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України викладено в наступній редакції: "суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує три розміри мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати".

Відповідно до ст. 7 Закону України від 28 грудня 2014 року № 80 "Про Державний бюджет на 2015 рік" у 2015 році мінімальну заробітну плату встановлено у місячному розмірі: з 1 січня - 1218 грн.

Таким чином, у 2015 році до бази оподаткування податком на доходи фізичних осіб було включено суми пенсій або щомісячного довічного грошового утримання в частині, що перевищує 3654 грн на місяць.

Крім того, згідно зі змінами, внесеними до підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України Законом України від 2 червня 2016 року № 1411-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо звільнення від оподаткування пенсій", базою оподаткування податком на доходи фізичних осіб є суми пенсій або щомісячного довічного грошового утримання у частині, що перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - в частині такого перевищення.

Статтею 38 ПК України передбачено, що виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк. Сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом або представником платника податку.

Відповідно до п. 164.3 ст. 164 ПК України при визначенні бази оподаткування враховуються всі доходи платника податку, отримані ним як у грошовій, так і не грошовій формах.

Крім того, з 01.01.2015 на підставі пункту 16-1 підрозділу 10 "Інші перехідні положення" Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлено військовий збір. Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.

Отже, об`єктом оподаткування військового збору є розмір доходу, з якого справляється податок на доходи фізичних осіб. Водночас базою оподаткування щодо позивача у спірний період став загальний розмір пенсії.

Як видно з матеріалів справи, на виконання вищезазначених норм податкового закону з 01.02.2015 по 30.06.2016 з пенсії позивача було утримано податок на доходи фізичних осіб в сумі 10081,44 грн та військовий збір в сумі 1008,14 грн, а всього 11089,58 грн

Водночас згідно з листом Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці № 10850/11-32-3/06 від 04.06.2018 утримання вказаних податків та зборів призупинено з 01.07.2016, оскільки сума пенсії позивача не перевищувала 10740,00 грн.

27.02.2018 Конституційний Суд України ухвалив рішення № 1-р/2018, яким визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним) положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України, якими передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.

На думку позивача, визнання неконституційними змін, внесених до Податкового кодексу України Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" і втратою ними чинності з мотивів ухвалення Рішення Конституційного Суду України №1-р/2018 від 27.02.2018 свідчить про незаконне утримання коштів з його пенсії за період з 01.02.2015 по 30.06.2016, а тому його порушене право підлягає захисту шляхом компенсації відповідачем недоотриманих сум пенсії в розмірі 11089,58 грн в порядку статті 152 Конституції України та статей 22, 1175 Цивільного кодексу України за рахунок Державного бюджету України.

Відтак 22.01.2019 позивач звернувся до Управління Державної казначейської служби у м. Вінниці Вінницької області, як до одержувача відрахувань податку на доходи фізичних осіб та військового збору, з заявою про повернення незаконно, на думку позивача, утриманих коштів в розмірі 11089,58 грн.

Листом № 159/07.16 від 22.01.2019 відповідач повідомив, що підстав для повернення утриманих коштів немає, оскільки в спірний період була чинною норма абз. 1 пп. 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 ПК України.

Оцінюючи правомірність зазначеної відмови відповідача, як суб`єкта владних повноважень, суд враховує, що згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 152 Конституції України визначено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Окрім того, відповідно до ст. 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 13 липня 2017 року № 2136-VIII (далі - Закон № 2136-VIII) закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Згідно з ч. 1 ст. 97 Закону № 2136-VIII суд у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов`язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку.

Проте додаткове визначення (чи не визначення) у рішеннях Конституційного Суду України порядку їх виконання, не скасовує і не підміняє загальної обов`язковості їх виконання. Незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність (абзац 6 пункту 4 Рішення Конституційного Суду України у справі № 1-31/2000 про порядок виконання рішень Конституційного Суду України).

Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 14.12.2000 (вказана вище справа № 1-31/2000), рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади.

Поняття прямої дії рішень Конституційного Суду у Законі не розкрито. Водночас у абзаці 2 пункту 2 рішення від 09.02.1999 у справі № 1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів, Конституційний Суд України зазначив, що принцип прямої дії у часі закону чи іншого нормативно-правового акту потрібно розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, рішення Конституційного Суду від 27.02.2018 № 1-р/2018 не може бути застосовано до правовідносин з приводу списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України на користь позивача 11089,58 грн майнової шкоди у вигляді недоотриманої пенсії, що завдана законом, який визнано неконституційним, оскільки на час утримання податків та зборів з пенсії позивача, а саме в період з 01.02.2015 по 30.06.2016 положення абз. 1 пп. 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 ПК України були чинними та втратили чинність лише з 27.02.2018.

Додатково суд враховує висновки Верховного Суду, наведені в постановах від 22.05.2018 у справі № 755/3939/15-а (К/9901/1250/18), від 24.10.2018 у справі № 552/1027/15-а (К/9901/1477/18), від 20.11.2018 у справі у справі № 825/552/18 (К/9901/53744/18), від 05.12.2018 у справі № 453/686/15-а (К/9901/6794/18), від 16.04.2019 у справі №318/2132/14-а (2а/318/97/2014) та від 16.05.2019 у справі № 336/5032/15-а (К/9901/5208/19). У вказаних рішеннях суд касаційної інстанції зазначив, що фактичне оподаткування пенсій припинено з 27.02.2018, тобто з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення у справі № 1-6/2018. Отже, на час виникнення спірних правовідносин положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України були чинними та підлягали застосуванню.

Крім того, згідно з ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Відповідно до ч. 1 ст. 1175 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

Відповідно до ст. 25 Бюджетного кодексу України Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Водночас відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Згідно з пунктом 9 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету відноситься відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) за рахунок коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) в межах бюджетних призначень за рішенням суду у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи те, що суми утриманого податку на доходи фізичних осіб і військового збору з пенсії позивача не є збитками, вони не можуть бути відшкодовані в порядку статті 25 Бюджетного кодексу України за рахунок коштів Державного бюджету.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

В цьому контексті суд зазначає, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Під час розгляду справ за вказаною статтею Конвенції Європейський суд з прав людини наводить наступні критерії, за якими може здійснюватися втручання у право: (1) "на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права", (2) воно повинне мати легітимну мету ("в інтересах суспільства") та (3) бути пропорційним (тобто має бути забезпечений справедливий баланс між інтересами особи з одного боку та інтересами суспільства з іншого. Інакше кажучи, на особу при втручанні в її права за статтею 1 Протоколу № 1 не повинен бути покладений "надмірний індивідуальний тягар".

Суд враховує, що згідно з ч. 1 ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. У спірний період положення абз. 1 пп. 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 ПК України були чинними, а отже підлягали застосуванню. За цих обставин відсутні підстави вважати, що утримання податків та зборів з пенсії позивача здійснювалось не відповідно до закону.

Крім того, на думку суду, в цьому випадку не можна стверджувати і про наявність "особистого та надмірного тягара" для позивача, оскільки відповідні законодавчі норми щодо утримання з пенсії податку на доходи фізичних осіб та військового збору застосовувались до невизначеного кола осіб.

Таким чином, перевіривши обґрунтованість доводів сторін на підтримку своїх вимог та заперечень, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що у задоволенні позову належить відмовити повністю.

З урахуванням статті 139 КАС України витрати позивача на сплату судового збору відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 80, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 );

2) відповідач: Управління Державної казначейської служби у м. Вінниці Вінницької області (код ЄДРПОУ 38054707, місцезнаходження: вул. Замостянська, 7, м. Вінниця, 21007);

3) третя особа: Державна казначейська служба України (код ЄДРПОУ 37567646, місцезнаходження: вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01601).

Повне судове рішення складено 18.02.2020.

Суддя Сало Павло Ігорович