Рішення № 87638318, 07.02.2020, Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області

Справа № 740/2547/19

Провадження № 2/740/70/20

РІШЕННЯ

іменем України

07 лютого 2020 року м.Ніжин

Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі:

судді Олійника В.П., за участі секретаря судового засідання Шадура І.Ю.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу запозовом Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

У травні 2019 року АТ КБ "Приватбанк" звернулось до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення 43045 грн. 33 коп заборгованості за кредитним договором б/н від 18 січня 2012 року, з якої: 13020 грн. 51 коп- тіло кредиту, 11998 грн. 38 коп- прострочене тіло кредиту, 14622 грн. 63 коп- пеня за прострочене зобов`язання, 877 грн. 84 коп- пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн., 500 грн-штраф (фіксована частина), 2025 грн. 97 коп-штраф (процентна складова). Позов обгрунтовуються тим, що відповідач відповідно до умов кредитного договору, який складається із «Умов та правил надання банківських послуг», «Тарифів банку», підписавши анкету-заяву від 18 січня 2012 року, отримала кредит у розмірі 7000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач умови договору належним чином не виконує, внаслідок чого станом на 02 травня 2019 року виникла заборгованість у вищезазначеному розмірі. Представник позивача Кіріченко Р.А. просить розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Згідно ст.ст.19, 274 ЦПК України дана справа, яка є малозначною, підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, а із врахуванням ухвали суду від 08 серпня 2019 року,- з повідомленням сторін.

Згідно відзиву на позовну заяву від 07 серпня 2019 року представник відповідача адвокат Приходько С.О. позов не визнає, зазначаючи, що відповідач не має боргових зобов`язань перед позивачем. Анкета-заява та розрахунок заборгованості не може підтверджувати існування боргу. Анкета-заява не містить істотних умов договору.

Згідно заяви від 16 серпня 2019 року представник позивача ОСОБА_3 просить позов задовольнити.

Відповідно до заяви від 07 лютого 2020 року представник відповідача адвокат Приходько С.О. просить розглянути справу за відсутності, у задоволенні позову відмовити, застосувати положення постанови Великої палати Верховного суду від 03 липня 2019 року №342/180/17, та застосувати строки позовної давності.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу в порядку ч.2 ст.247 ЦПК України не здійснюється.

Із врахуванням доказів по справі суд приходить до слідуючих висновків.

Судом встановлено, що 18 січня 2012 року ОСОБА_2 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, згідно з якою виявила бажання отримати банківські послуги. Відповідні відомості у даній анкеті-заяві щодо оформлення конкретної карти та бажаного кредитного ліміту не зазначені. ОСОБА_2 погодила, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, з якими вона ознайомлена.

Спірні правовідносини сторін виникли з приводу стягнення заборгованості за кредитним договором.

На підтвердження зазначених обставин позову АТ КБ «ПриватБанк» надано суду власний розрахунок заборгованості станом на 02 травня 2019 року, анкету-заяву від 18 січня 2012 року, довідку щодо видачі ОСОБА_4 кредитних карток: 18 січня 2012 року № НОМЕР_1 , термін дії-09/15, 17 вересня 2015 року №5168742325321531, термін дії-11/17, 14 січня 2018 року №5168742208185755, термін дії-07/21; витяг з Умов та правил надання банківських послуг (ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг, розміщений на сайті...) без підпису відповідача, копію паспорта на ім`я ОСОБА_2 та виписку за кредитним рахунком на ім`я останньої, в якій зазначено про рух коштів з 18 січня 2012 року.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона-підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку з чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України є підстави вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

В анкеті-заяві ОСОБА_2 від 18 січня 2012 року процентна ставка не зазначена. Крім того, в анкеті-заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання зі сплати коштів та не визначено розмір неустойки.

Позивач, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав у борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема, прострочене тіло кредиту, заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами, а також штрафи. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги у цій частині, в тому числі розмір і порядок нарахування відсотків та штрафів, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором станом на 02 травня 2019 року посилався на анкету-заяву від 18 січня 2012 року, Умови та правила надання банківських послуг, а також тарифи обслуговування кредитних карт.

Витягом з Умов та правил надання банківських послуг, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення та інші умови.

При цьому матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці умови та правила розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву від 18 січня 2012 року.

Судом враховується, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua), неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк», тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з умов та правил у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком умови не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Судом встановлено, що спірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг, при цьому пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_2 АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону-споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19.

Згідно з положеннями статті 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З урахуванням того, що в анкеті-заяві від 18 січня 2012 року процентна ставка не зазначена, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) та інших штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а Умови та правила надання банківських послуг не містять підпису відповідача, суд не вбачає підстав для стягнення із відповідача на користь банку процентів за користування кредитними коштами та інших штрафних санкцій, які передбачені саме вказаними Умовами, у зв`язку з чим позов в частині стягнення заборгованості за процентами та штрафів задоволенню не підлягає.

Із поданих позивачем довідки про видачу кредитних карток відповідачу та виписки з карткового рахунку вбачається, що відповідач користувався кредитними коштами, частково виконував умови кредитного договору, сплачував заборгованість за договором, тобто ОСОБА_5 отримала кредитний ліміт на платіжну картку, що відповідачем у встановленому порядку не спростовано, при цьому фактично отримані та використані відповідачем кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, зокрема і під час судового розгляду, із врахуванням положень частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, наявні підстави для висновку щодо права позивача на захист свого права через суд шляхом зобов`язання виконати відповідачем, як боржником, обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, яка згідно розрахунку позивача становить 13020 грн. 51 коп. Даний розрахунок відповідачем у встановленому порядку не спростований. В цій частині позов підлягає задоволенню.

Позивач просить також стягнути 11998 грн. 38 коп простроченого тіла кредиту. В даній частині позов задоволенню не підлягає, судом відхиляються обґрунтування про необхідність стягнення з відповідача простроченого тіла кредиту, оскільки за доводами позивача, які ґрунтуються на положеннях Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку, платіж за умовами договору включає плату за користування кредитом, передбаченому тарифами і частину заборгованості по кредиту. При цьому простроченим кредитом є кредитні кошти, які були надані клієнту та не були повернуті у строк, передбачений договором (п.1.1.1.88 - долучених банком до позову Умов).

За змістом ч.1 ст.1054 ЦК України до обов`язків позичальника за кредитним договором входить повернення одержаних коштів та сплата платежів, встановлених як винагорода кредитора за надання цих коштів, зокрема, відсотків за користування кредитом.

З системного аналізу вищенаведених положень Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку та ч.1 ст.1054 ЦК України слідує, що за своєю суттю прострочене тіло кредиту, на яке вказує позивач у своїй позовній заяві, є завуальованими відсотками за користування кредитними коштами, адже до нього входить плата за користування кредитом, а не, власне, надані позичальнику в користування кошти.

Отже за відсутності визначеного договором порядку нарахування відсотків за користування кредитом позовні вимоги банку про стягнення простроченого тіла кредиту (до якого включено відсотки за користування кредитним коштами) зазначені позовні вимоги банку є необґрунтованими.

Під час розгляду справи представником відповідача подано заяву про застосування позовної давності.

Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Загальний строк позовної давності становить 03 роки.

У правовідносинах, в яких використовуються платіжні картки як спосіб надання/отримання кредитних коштів, якщо умовами договору визначено щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту у повному обсязі - зі спливом останнього дня місяця дії картки.

Судом встановлено, що позов поданий до суду 24 травня 2019 року, строк дії кредитних карток від 18 січня 2012 року №5211537400007808 до 09/15, від 17 вересня 2015 року №5168742325321531 до 11/17, від 14 січня 2018 року №5168742208185755 до 07/21, згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості, який відповідачем у встановленому порядку не спростований, відповідачем здійснювались погашення заборгованості, зокрема, 02 жовтня 2018 року на суму 92 грн. 64 коп, 31 жовтня 2018 року на суму 19 грн. 47 коп., тобто позивач звернувся до суду з позовом в межах позовної давності.

За таких обставин позов підлягає частковому задоволенню, на користь позивача підлягає стягненню 13020 грн. 51 коп заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем заявлені позовні вимоги на загальну суму 43045 грн. 33 коп, судом стягнуто 13020 грн. 51 коп, тобто позовні вимоги задоволені на 30,24 % (13020,51х 100 :43045,33 =30,24), що є підставою для стягнення на користь позивача із відповідача 580 грн. 91 коп судового збору (1921х 30,24:100 =580,91).

Керуючись ст.ст.4, 12, 13, 81, 141, 247, 265 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

ухвалив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 , місце проживання в АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", місцезнаходження-01001, м.Київ, вул.Грушевського, 1Д, ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України-14360570, 13020 (тринадцять тисяч двадцять) грн. 51 коп заборгованості за кредитним договором б/н від 18 січня 2012 року.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" 580 (п`ятсот вісімдесят) грн. 91 коп судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі до Чернігівського апеляційного суду через Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Суддя В.Олійник

Повне рішення суду складене 17 лютого 2020 року.