Рішення № 87637169, 11.02.2020, Приморський районний суд м. Одеси

Справа №522/2196/18

Провадження № 2/522/1832/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2020 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Домусчі Л.В.,

за участю секретаря судового засідання - Вадуцкої В. І.,

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_1 , Державного реєстратора Оперчук Ірини Михайлівни, Державного реєстратора Махортова Ігоря Олександровича про скасування реєстрації права власності та звільнення земельної ділянки шляхом приведення об`єкта самочинного будівництва до попереднього стану,

ВСТАНОВИВ:

Позивач Одеська міська рада, звернувшись 7 лютого 2018 року до суду з вищеназваним позовом, просила:

- скасувати рішення про державну реєстрацію права власності (з відкриттям розділу) від 11 жовтня 2017 року (індексний номер 37511575) на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 ;

- скасувати рішення про державну реєстрацію права власності (з відкриттям розділу) від 2 серпня 2017 року (індексний номер 36429087) на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_1 ;

- скасувати рішення про державну реєстрацію права власності (з відкриттям розділу) від 11 жовтня 2017 року (індексний номер 37511862) на приміщення №9/1 загальною площею 16,3 кв.м в будинку АДРЕСА_3 за ОСОБА_1 ;

- зобов`язати ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку шляхом приведення об`єкта самочинного будівництва до попереднього стану загальною площею 79,7 кв.м житловою площею 41,5 кв.м відповідно до технічної документації (технічний паспорт, виготовлений КП «БТІ ОМР» від 27 квітня 2015 року), що розташований за адресом: АДРЕСА_4 ;

- стягнути судові витрати (т.1, а.с.2-15).

В обґрунтування позовних вимог представник посилався на те, що Одеська міська рада змушена звертись за захистом своїх прав як власник земель комунальної власності територіальної громади м. Одеси, оскільки порушується право власності на земельну ділянку у зв`язку з реконструкцією об`єкта нерухомості, його поділом та самовільним зайняттям земельної ділянки з огляду на наступне.

ОСОБА_2 на підставі виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради свідоцтва про право власності від 27.06.2012 року НОМЕР_2 була власницею квартири АДРЕСА_5 .

ОСОБА_1 після отримання спадщини від 13.03.2015 року став власником трьохкімнатної квартири АДРЕСА_6 .

Вказував, що у подальшому ОСОБА_1 здійснив реконструкцію квартири АДРЕСА_7 за вказаною адресою із фактичною зміною геометричних розмірів фундаменту у плані та поділив вищевказаний об`єкт нерухомості на дві квартири та нежитлове приміщення, внаслідок чого частково зайняв земельну ділянку комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що спричинило порушення прав громади.

Одеська міська рада вважає, що здійснена ОСОБА_1 реконструкція квартири АДРЕСА_5 , має наслідком виникнення самочинного будівництва з огляду на наступне.

11.06.2015 року зареєстровано декларацію №ОД 0821511620280 про початок виконання будівельних робіт із реконструкції квартири АДРЕСА_7 без АДРЕСА_3 , подану ОСОБА_1 ..

05.07.2017 року зареєстровано повідомлення №ОД 061171861226 про зміну даних у декларації про початок виконання будівельних робіт із реконструкції квартири АДРЕСА_7 без зміни геометричних розмірів, подане ОСОБА_1 ..

17.07.2017 року зареєстровано декларацію про готовність об`єкта до експлуатації №ОД 141171980878 за вищевказаною адресою, подану ОСОБА_1 ..

ОСОБА_1 у п.11 Декларації вказав, що проведене ним будівництво не потребує документів, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою. Однак дану інформацію щодо проведення відповідачем реконструкції квартири без зміни геометричних розмірів позивач вважає такою, що не відповідає дійсності.

Вказували, що управлінням ДАБК Одеської міської ради було проведено перевірку за фактом самочинного будівництва, здійсненого гр.. ОСОБА_1 , за результатами обстеження якої було встановлено, що за вказаною адресою фактично виконанні будівельні роботи із реконструкції квартири із зміною геометричних розмірів фундаментів у плані шляхом улаштування прибудови геометричними розмірами 7,62х3,05 м замість раніше існуючої будівлі геометричними розмірами 1,94х2,33 на земельній ділянці комунальної власності територіальної громади м. Одеси. Управлінням ДАБК було встановлено недостовірність даних зазначених ОСОБА_1 щодо права власності на земельну ділянку та на ім`я відповідача складено припис про усунення порушень від 23.06.2017 року. Відносно ОСОБА_1 було складено акт перевірки №001334 та протокол про адміністративне правопорушення від 23.06.2017 року, у подальшому 03.07.2017 року винесено постанову у справі про адміністративне правопорушення від 03.07.2017 року №208/17.

Також наказом управління від 07.12.2017 року №01-13/497 ДАБК скасовано право на початок виконання будівельних робіт, набуте на підставі поданого повідомлення про початок виконання будівельних робіт щодо об`єктів, що за класом наслідків належить до об`єктів із незначними наслідками (СС1) №ОД 061171861226 з реконструкції квартири із розширенням та надбудовою мансардного поверху, без зміни геометричних розмірів фундаментів у плані за адресою: АДРЕСА_4 .

Наказами управління від 07.12.2017 року №01-13/499ДАБК та №01-13/500ДАБК скасовано реєстрацію декларації про початок виконання будівельних робіт із реконструкції квартири від 11.06.2015 року №ОД 082151620280 та декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 17.07.2017 року №ОД 141171980878.

Отже, посилались на те, що дозвільні документи, видані відповідачу, на теперішній час скасовані, а виконанні будівельні роботи з реконструкції квартири за відсутності чинної необхідної документації, на думку представника позивача, свідчать про наявність самочинного будівництва.

Посилались на те, що за відповідачем у подальшому було зареєстровано право власності на наступні об`єкти нерухомого майна: квартиру АДРЕСА_9 ; на приміщення №9/1 загальною площею 16,3 кв.м у будинку АДРЕСА_3 . При цьому загальна площа після реконструкції та поділу спірного об`єкта нерухомості на дві квартири та нежитлове приміщення склала 156,4 кв.м., що свідчить на думку представника позивача на самочинне збільшення площі спірного об`єкту нерухомості на 76,7 кв.м., а також самовільне захоплення земельної ділянки, яка належить до комунальної власності територіальної громади м. Одеси. Земельна ділянка, на якій частково знаходиться самочинно реконструйований та поділений об`єкт нерухомості, ОСОБА_1 у власність чи в користування Одеською міською радою не надавалась, що за посиланням позивача свідчить про самовільне зайняття земельної ділянки.

З урахуванням наведеного вказували, що відповідачем не було подано всі передбачені чинним законодавством документи, які необхідні для проведення державної реєстрації речових прав на спірні об`єкти нерухомості, що на думку, виключає можливість державної реєстрації таких речових прав як офіційного визнання і підтвердження державного факту виникнення у відповідача прав на квартири та приміщення.

У порядку авторозподілу справа надійшла до провадження судді Науменко А.В. та ухвалою від 9 лютого 2018 року відкрито провадження у справі (т.1, а.с.68).

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 15 травня 2018 року закрито підготовче засідання, справу призначено до судового розгляду (а.с.115).

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 13 червня 2018 року провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України (справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства) (т.1, а.с.127).

12.07.2018 року представником Одеської міської ради було подано апеляційну скаргу на ухвалу Приморського районного суду м.Одеси від 13.06.2018 року про закриття провадження.

Постановою апеляційного суду Одеської області від 08.11.2018 року апеляційну скаргу Одеської міської ради задоволено, ухвалу Приморського районного суду м.Одеси від 13.06.2018 року про закриття провадження в справі скасовано, справу для продовження розгляду направлено до суду першої інстанції.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями розподілена на суддю Домусчі Л.В. та ухвалою суду від 27.12.2018 року справу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в підготовчому засіданні на 25.02.2019 року.

До суду 25.02.2019 року надійшов відзив ОСОБА_1 на позов (т.1, а.с.215-235), згідно якого посилався на необґрунтованість позовних вимог та просив відмовити, виходячи із того, що накази Управління ДАБК Одеської міської ради, на які посилається позивача та якими були скасовані право на початок виконання будівельних робіт із реконструкції квартири та декларації про початок виконання будівельних робіт із реконструкції квартири від 11.06.2015 року №ОД 082151620280 та декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 17.07.2017 року №ОД 141171980878, були визнанні протиправними та скасовані рішенням Одеського окружного адміністративного суду у справі №815/488/18 від 13.04.2018 року, яке набрало законної сили 15 травня 2018 року. Отже, неправомірність його реконструкції квартири із боку позивача вважає недоведеною, а позовні вимоги необґрунтованими.

25.02.2019р. розгляд справи був відкладений на 22.04.2019р. у зв`язку з неявкою сторін.

У підготовчому засіданні 22.04.2019 року були присутні представники позивача - Микитин М.В. та відповідача - ОСОБА_4 .. Представник позивача позовні вимоги підтримав та просили задовольнити за обставин, викладених у позові. Представник відповідача заперечував проти позову та просив відмовити за його необґрунтованості.

Ухвалою суду від 22.04.2019 року підготовче провадження у справі було завершено та призначено до розгляду по суті на 19.06.2019 року.

19.06.2019р. розгляд справи був відкладений на 18.09.2019р. у зв`язку з неявкою сторін.

18.09.2019 року розгляд справи був відкладений на 26.11.2019 року у присутності представників сторін: позивача - Микитин М.В. та відповідача - ОСОБА_4 у зв`язку з неявкою інших учасників процесу та для забезпечення їх належного сповіщення.

У судовому засіданні 26.11.2019 року були присутні представники сторін: позивача - Микитин М.В. та відповідача - ОСОБА_4 ..

Представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог із посиланням на те, що фактично роблячи самочинну реконструкцію квартири відповідач змінив її геометричні розміри, збільшивши площу на 76,7 кв.м.,та зайняв самовільну земельну ділянку, належну територіальній громаді в особі Одеської міської ради.

Представник відповідача заперечував проти вимог із посиланням на те, що право власності відповідача на спірні об`єкти було зареєстровано згідно та у відповідності до чинного на той час законодавства. Та при реєстрації права власності відповідача на реконструйовані об`єкти не виникало з боку ДАБК жодних питань, лише в 2017 році (після реєстрації права власності на реконструйовану квартиру, заг. пл.. 156,4 кв.м.) ДАБК були скасовані відповідні декларації щодо проведення будівельних робіт та про готовність об`єкта до експлуатації. При цьому, у подальшому рішенням Одеського окружного адміністративного суду у справі №815/488/18 від 13.04.2018 року наказів УДАБК щодо скасування декларації були визнанні протиправними та скасовані, а отже вважає, що відсутні правові підстави для звернення до суду. Окрім того, з боку позивача не доведено належними доказами належність їм земельної ділянки та зміни відповідачем геометричних розмірів при проведенні реконструкції.

Розгляд справи відкладено на 11.02.2020 року.

У судовому засіданні 11.02.2020 року були присутні представник позивача - Микитин М. А. та представник відповідача - адв. Тодоров В.Д..

Інші учасники процесу не з`явились, були сповіщені про час та місце розгляду справи належним чином, причини неявки суду не повідомили.

За згодою присутніх осіб, з огляду на положення ч.1 ст. 223 ЦПК України, суд ухвалив розглядати справу за відсутності співвідповідачів державних реєстраторів Оперчук Ірини Михайлівни та Махортова Ігоря Олександрович .

Представник позивача просив задовольнити позов із урахуванням викладених у позові обставин та наданих у минулому судовому засіданні пояснень.

Представник відповідача заперечував проти позов та просив відмовити, посилаючись на правомірність права власності відповідача.

Заслухавши пояснення присутніх у судовому засідання осіб, дослідивши письмові докази, оцінивши їх з точки зору належності, достовірності та достатності, суд доходить висновку що позов не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 на підставі виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради свідоцтва про право власності від 27.06.2012 року НОМЕР_2 була власницею квартири АДРЕСА_5 .

У подальшому, після отримання спадщини від 13.03.2015 року ОСОБА_1 став власником трьохкімнатної квартири АДРЕСА_6 (копія свідоцтва про право на спадщину за законом (т.1, а.с.52).

Як встановлено з пояснень сторін та матеріалів позову, ОСОБА_1 здійснив реконструкцію вказаної квартири АДРЕСА_7 та у подальшому зареєстрував право власності на об`єкт житлової нерухомості за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 74 кв.м, підставою виникнення якого зазначено, зокрема, декларацію про готовність об`єкта до експлуатації № ОД 141171980878 від 17.07.2017р., що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.59).

Також, за відповідачем 31.07.2017 було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_2 (т.1, а.с.57), підставою виникнення якого зазначено, зокрема, декларацію про готовність об`єкта до експлуатації № ОД 141171980878 від 17.07.2017р;

Також, за відповідачем 09 жовтня 2017 року було зареєстровано право власності на приміщення №9/1, загальною площею 16,3 кв.м, у будинку АДРЕСА_3 (т.1, а.с.61).

Як вбачається з позову, ну думку позивача, ОСОБА_1 здійснив реконструкцію квартири АДРЕСА_7 за вказаною адресою із фактичною зміною геометричних розмірів фундаменту у плані та поділив вищевказаний об`єкт нерухомості на дві квартири та нежитлове приміщення, внаслідок чого частково зайняв земельну ділянку комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що спричинило порушення прав громади.

При цьому, в обґрунтування позовних вимог Одеська міська рада посилалась на те, що управлінням ДАБК Одеської міської ради було проведено перевірку за фактом самочинного будівництва, здійсненого гр.. ОСОБА_1 , за результатами обстеження якої було встановлено, що за вказаною адресою фактично виконанні будівельні роботи із реконструкції квартири із зміною геометричних розмірів фундаментів у плані шляхом улаштування прибудови геометричними розмірами 7,62х3,05 м замість раніше існуючої будівлі геометричними розмірами 1,94х2,33 на земельній ділянці комунальної власності територіальної громади м. Одеси. Також наказом управління від 07.12.2017 року №01-13/497 ДАБК скасовано право відповідача на початок виконання будівельних робіт, набуте на підставі поданого повідомлення про початок виконання будівельних робіт щодо об`єктів, що за класом наслідків належить до об`єктів із незначними наслідками (СС1) №ОД 061171861226 з реконструкції квартири із розширенням та надбудовою мансардного поверху, без зміни геометричних розмірів фундаментів у плані за адресою: АДРЕСА_4 . Наказами управління від 07.12.2017 року №01-13/499ДАБК та №01-13/500ДАБК скасовано реєстрацію декларації про початок виконання будівельних робіт із реконструкції квартири від 11.06.2015 року №ОД 082151620280 та декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 17.07.2017 року №ОД 141171980878.

Суд вбачає, що обставини правомірності дій та винесених наказів ДАБК від 07.12.2017 року досліджувалися Одеським окружним адміністративним судом за розглядом справи №815/488/18 за позовом ОСОБА_1 до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради про визнання протиправними та скасування наказів та рішенням суду від 13 квітня 2018 року було задоволено позов ОСОБА_1 (т.1, а.с.21-228):

- визнано протиправним та скасовано Наказ Управління державного архітектурно- будівельного контролю Одеської міської ради від 07.12.2017р. № 01-13/497 ДАБK, яким скасовано право на початок виконання будівельних робіт № ОД 061171861226 об`єкта реконструкції за адресою: АДРЕСА_4 ;

- визнано протиправним та скасовано Наказ Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради від 07.12.2017р. № 01-13/499 ДАБK, яким скасовано декларацію про початок виконання будівельних робіт № ОД 082151620280 від 11.06.2015р. реконструкції квартири з розширенням на надбудовою мансардного поверху, без зміни геометричних розмірів фундаментів у плані за адресою: АДРЕСА_4 ;

- визнано протиправним та скасовано Наказ Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради від 07.12.2017р. № 01-13/500 ДАБK, яким скасовано реєстрацію декларації про готовність об`єкта до експлуатації № ОД 141171980878 від 17.07.2017р. з реконструкції квартири з розширенням на надбудовою мансардного поверху, без зміни геометричних розмірів фундаментів у плані за адресою: АДРЕСА_4 .

Рішення суду не оскаржувалось та набрало чинності 15.05.2018 року.

Одеський окружний адміністративний суд, вирішуючи спір, виходив із того, що будівництво є завершеним, декларація про початок виконання будівельних робіт № ОД 082151620280 від 11.06.2015р. реконструкції квартири з розширенням та надбудовою мансардного поверху, без зміни геометричних розмірів фундаментів у плані за адресою: : АДРЕСА_4 , на момент прийняття оскаржуваних наказів, вичерпала свою дію та з урахуванням ч. 2 ст.34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» не була чинною.

Також суд виходив із того, що перевірку достовірності відомостей, вказаних у декларації про початок виконання будівельних робіт, Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області здійснено під час її реєстрації, з огляду на що судом не було встановлено у діях ОСОБА_1 правопорушення вимог Закону України Про регулювання містобудівної діяльності, як на етапі подання декларації про початок виконання будівельних робіт, так і під час подання декларації про готовність до експлуатації об`єкта.

У відповідності до ч.4 ст. 81 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, викладені обставини, повторній оцінці судом не підлягають.

За загальним правилом, закріпленим у частині другій статті 373 ЦК України, особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Згідно з частиною першою статті 376 ЦК України самочинно збудованим вважається об`єкт нерухомості, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без належного документа чи належно затвердженого проекту; 3) об`єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Водночас, відповідно до чч.2 та 3 ст.331 ЦК право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Крім того, відповідно до ч.2 ст.5 закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію об`єкта нерухомого майна, державна реєстрація прав на такий об`єкт проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку.

Отже, реєстрація права власності на об`єкт нерухомості виключає можливість віднесення такого об`єкту до самочинного в силу його узаконення.

Верховний суд у постанові від 12 червня 2019 року по справі № 916/1986/18 вказував, що після реєстрації права власності на збудований об`єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об`єкту до експлуатації, остання вичерпує свою дію фактом виконання, та виключає можливість віднесення такого об`єкту до самочинного в силу його узаконення.

Отже, сам факт реєстрації такої декларації та отримання свідоцтва на право власності на підставі неї виключає можливість віднесення спірного об`єкту нерухомого майна до самочинного.

З огляду на викладене, суд не погоджується з доводами представника позивача та не приймає до уваги як підставу позову посилання щодо здійснення відповідачем будівельних робіт з реконструкції квартири за відсутності чинної необхідної документації та щодо наявності самочинного будівництва за адресою: АДРЕСА_4 .

Суд вбачає, що викладені обставини не знайшли свого належного підтвердження та навпаки за розглядом справи були спростовані з боку відповідача. Право власності на реконструйовані об`єкти зареєстровано за відповідачем на підставі чинної декларації про готовність об`єкта до експлуатації та згідно діючого на той час законодавства, а отже не відноситься до самочинного.

З огляду викладеного, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог Одеської міської ради, заявлених із вказаних підстав позову.

Окрім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року по справі №367/2020/15-ц звертає увагу на те, що рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. А тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача.

У постанові від 28.08.2018 року по справі 925/1265/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, право або інтерес позивача, який вважає себе постійним користувачем земельної ділянки, може бути порушено внесенням до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про наявність права власності (користування) іншої особи. При цьому рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності (користування) (частина друга статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Законодавець у ч. 1 ст. 16 ЦК установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

Згідно з ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

При цьому предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення його права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Відповідно до структури ЦК України у книзі першій, розділу І «Основні положення», у статті 16 визначені загальні способи захисту цивільних прав та інтересів. Ці способи захисту є універсальними для всіх правовідносин та можуть бути застосовані особою для врегулювання спірних правовідносин. Застосовувані способи захисту цивільних прав мають відповідати характеру спірних правовідносин та природі спору, що існує між сторонами.

Аналіз структури та змісту ЦК України дає підстави для висновку, що застосування спеціальних способів захисту, які визначені законодавцем для захисту окремих категорій цивільних прав, не виключає можливості також застосовувати загальні способи захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до статті 5 ЦПК України застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушеної майнових або немайнових прав та інтересів управомоченої особи.

Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відповідна правова позиція викладена ВС у постанові від 23 травня 2018 року по справі № 192/2761/14.

Відповідно до статті 9 Конституції України, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є частиною національного законодавства України (далі Конвенція). Конвенція та практика Європейського суду з прав людини є джерелом права в Україні.

За правилами статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

З огляду на викладене суд вбачає, що обраний позивачем спосіб захисту прав щодо скасування рішення про державну реєстрацію права власності не відповідає способам захисту прав, визначених законодавством, а отже, є окремою підставою для відмови у задоволенні позову Одеської міської ради.

Також, із боку позивача суду не надано належних та допустимих доказів щодо належності земельної ділянки, нібито самовільно зайнятої відповідачем, саме до комунальної власності територіальної громади.

Із матеріалів справи викладеного також не встановлено.

Згідно зі ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.1 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому суд враховує, що стаття 1 Першого протоколу до цієї Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі.

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно.

Право власності відповідача на спірний об`єкт становить "майно", яке підпадає під захист статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Тобто, право власності на спірний об`єкт виникло після проходження власником належної законодавчої процедури, яка включала в себе реєстрацію Декларації про початок виконання будівельних робіт та Декларації про готовність до експлуатації об`єкта, без жодного зауваження з боку департаменту ДАБІ в Одеській області, а також наступної державної реєстрації права власності на спірний об`єкт нерухомості .

При цьому суд також враховую, що особа при цьому покладалась на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу покладається на саму державу.

З урахуванням вищевикладеного суд вважає, що позов є недоведеним, а тому не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст.. 15,16, 316, 319, 321, 331, 376, 383, 391 ЦК України, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.ст. 2, 4, 10-13, 30, 43, 49, 64, 76-81, 82, 89, 95, 209, 210, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 26597691, місцезнаходження м. Одеса, пл.. Думська, 1) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання АДРЕСА_4 ), Державного реєстратора Оперчук Ірини Михайлівни (місцезнаходження: 67140, Одеська область, Великомихайлівський район, с. Великоплоске, вул. Центральна, 121), Державного реєстратора Махортова Ігоря Олександровича (місцезнаходження: 67140, Одеська область, Великомихайлівський район, с. Великоплоске, вул. Центральна, 121) про скасування реєстрації права власності та звільнення земельної ділянки шляхом приведення об`єкта самочинного будівництва до попереднього стану - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Приморський районний суд м. Одеси протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.

Повний текст рішення суду складено 17.02.2020 року.

Суддя Домусчі Л.В.