Рішення № 87634350, 13.02.2020, Веселинівський районний суд Миколаївської області

Справа № 472/1233/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" лютого 2020 р. смт Веселинове

Веселинівський районний суд Миколаївської області в складі:

головуючого - судді - Тустановського А.О.,

за участю секретаря - Тарєлкіной Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт Веселинове Миколаївської області цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства комерційний банк „Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

11.09.2019 до суду надійшла позовна заява Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 24.04.2014 року в розмірі 127636,26 грн.

В обґрунтування своїх вимог представник позивача вказав, що 24.04.2014 року відповідач ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 42000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з "Умовами та правилами банківських послуг", "Правилами користування платіжною карткою" та "Тарифами банку", які викладені на банківському сайті, складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг.

Банк свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту.

Відповідач зобов`язався погашати заборгованість за кредитом, процентами за його використання, по перевитраті платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах передбачених договором.

Відповідач ОСОБА_1 не надавав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору, в зв`язку з чим у нього виникла заборгованість за кредитним договором.

Станом на 15.08.2019 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором становить 127636,26 грн., з них:

- заборгованість за кредитом - 2268,47 грн.;

- заборгованість за простроченим тілом кредита - 51642,15 грн.;

- пеня за прострочене зобов`язання - 72625,64 грн.;

- пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн. - 1100,00 грн.

Банк просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитом в розмірі 127636,26 грн.

Відповідач ОСОБА_1 позовні вимоги АТ КБ "Приватбанк" визнав частково в розмірі 22819,71 грн., що складає залишок використаних та несплачених коштів. У відзиві на позовну заяву відповідач послався на необґрунтованість позовних вимог та вказував на те, що надана позивачем анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг не містить інформації про суму наданого кредиту, а тому посилання позивача у позовній заяві на вказану анкету, як доказ отримання кредиту у розмірі 42000 грн. не відповідає вимогам закону щодо достатності та достовірності доказів. Відповідач не визнав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, як складову договору кредиту з тих підстав, що не містять доказів того, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів містили умови щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, неустойки (штрафу, пені) та саме в такому розмірі та порядку нарахування, що вказує позивач. З посиланням на постанову Верховного Суду України від 11.03.2015 року (провадження № 6-16цс15), відповідач не вважає роздруківку із сайту позивача належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Відповідач не визнав позовні вимоги в частині стягнення пені з посиланням на відсутність домовленості між сторонами у анкеті-заяві, а надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг не можуть розцінюватись як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору.

У відповіді на відзив, представник позивача ОСОБА_2 вказувала, що сторони відповідно до ст. ст. 509, 639, 634 ЦК України уклали договір про приєднання, за яким відповідач отримав кредит. При цьому підписавши заяву-анкету останній висловив свою згоду про те, що вказана заява є договором, та ОСОБА_1 ознайомлений з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які були надані йому в письмовому вигляді. Довідкою "про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна, 55 днів пільгового періоду", в якій передбачено встановлення процентної ставки в розмірі 2,7% (32,4 % на рік), вказано розміри комісій та штрафів, тощо. Позивач вважає, що сторонами обумовлено всі істотні умови договору. Умови та правила надання банківських послуг, а також тарифи банку є загальнодоступною інформацією, яка розміщена у відділеннях Банку та на офіційному сайті Банку, а відповідач підписанням анкети-заяви позичальника приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг. Заява разом з Умовами та Тарифами є договором про надання банківських послуг. З розрахунку по заборгованості та виписки по картковому рахунку, вбачається, що відповідачу було встановлено кредитний ліміт та останній користувався кредитними коштами, частково сплачував заборгованість за договором. Виписка по рахунку підтверджує наявність заборгованості ОСОБА_1 та є належним доказом. Позивач вважає, що надані докази у сукупності свідчать про укладання між сторонами саме кредитного договору. Крім того, позивач у відповіді на відзив вказує на те, що застосування пені є видом відповідальності визначеними ст. 549 ЦК України, а в обґрунтування нарахування пені послався на Тарифи та Умови Правил надання банківських послуг, що діють на дату нарахування та викладені на банківському сайті. Враховуючи викладене просив суд позов задовольнити повністю.

Представник позивача АТ КБ "Приватбанк" в судове засідання не з`явився. Разом з позовною заявою до суду була надана заява представника банку за довіреністю Кіріченко В.М. про розгляд справи у відсутність представника позивача, просить позов задовольнити повністю.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 в судове засідання не з`явились. Від представника відповідача ОСОБА_3 надійшла заява про розгляд справи у її відсутність з урахуванням наданого відзиву та письмових пояснень.

У зв`язку з неявкою сторін, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд дослідивши матеріали справи, в межах заявлених вимог та наданих доказів, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 24.04.2014 року ОСОБА_1 підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку відповідно до якої, відповідач отримав кредит /а.с. 84 на звороті/.

Згідно інформації викладеної у вказаній заяві ОСОБА_1 висловив свою згоду з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, при цьому він ознайомився і згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, а екземпляр договору про надання банківських послуг згоден отримати шляхом роздруківки з офіційного сайту /а.с. 84 на звороті/.

До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт Універсальна: "Універсальна, 30 днів пільгового періоду", "Універсальна, 55 днів пільгового періоду", "Універсальна CONTRACT", "Універсальна Gold" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг Ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщений на сайті https://privatbank.ua/terms/, які відповідачем не підписані /а.с. 12-13/.

Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 15.08.2019 року становить 127636,26 грн., яка складається із: заборгованості за кредитом - 2268,47 грн.; заборгованості за простроченим тілом кредита - 51642,15 грн.; пені за прострочене зобов`язання - 72625,64 грн.; пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн. - 1100,00 грн.

Відповідно до частин першої, другої ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 ст. 1048 ЦК України).

Згідно ч. 2 ст. 1054 ЦК України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Згідно ч. 1ст. 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Відповідно до ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПриватБанк").

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 1. ч. 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору неустойка поділяється на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У анкеті-заяві позичальника від 24.04.2014 року, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру /а.с. 84 на звороті/.

Позивач, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути заборгованість за пенею за несвоєчасну сплату кредиту.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, виписки по картковому рахунку, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, та інші умови /а.с. 12, а.с. 13-27/.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач ОСОБА_1 та був ознайомлений і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати неустойки (пені) та саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірі і порядку нарахування.

Зважаючи на те, що витяг з Тарифів та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг неодноразово змінювались та не були підписані позичальником, за цих умов не можуть розцінюватись як складова кредитного договору та бути достатньою підставою вважати, що саме ці умови узгоджувались сторонами.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим банком в період - з часу виникнення спірних правовідносин (24.04.2014 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно з ч. 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Суд вважає, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах справи і не визнаються відповідачем та не містять його підпису, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 24.04.2014 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді відповідальність у вигляді неустойки (пені) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Вказані обставини свідчать про безпідставність позовних вимог про стягнення з відповідача пені через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по їх сплаті позивачу у анкеті-заяві від 24.04.2014 року, оскільки Витяг з тарифів та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору.

Згідно ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників, а свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Згідно ч. 1, ч. 3 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів).

Згідно з п. 22 ч.1 ст. 1 Закону України "Про захист прав споживачів, споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 , щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 року (справа № 342/180/17) прийшла до висновку, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Враховуючи, що правовідносини, які склалися у даній справі, є тотожними з правовідносинами, стосовно яких Великою Палатою Верховного Суду 03 липня 2019 року прийнято відповідну постанову, суд вважає, що в даному випадку відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 , банк дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Крім того, суд звертає увагу на те, що в наданій суду копії анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил відсутня інформація про вид кредитної картки та розмір кредитного ліміту /а.с. 84 на звороті/.

З довідки Приватбанку встановлено, що відповідач протягом дії договору отримував дві кредитні картки, остання з яких має термін дії до 05.2021 року /а.с 70/. Зазначене відповідачем не оспорюється.

З виписки по рахунку вбачається, що відповідач ОСОБА_1 користувався кредитними коштами, а також здійснював погашення заборгованості. За період з 29.01.2016 року по 28.09.2018 року відповідачем було витрачено 92538,22 грн. кредитних коштів, а сплачено 69718,51 грн. /а.с. 63-66/

Оскільки умовами укладеного між сторонами договору не передбачено сплату відповідачем на користь банку неустойки (пені) суд вважає, що відсутні підстави для зарахування банком платежів на її погашення, а тому відсутні підставі для їх стягнення судом.

Наданими позивачем доказами станом на 15.08.2019 року підтверджено наявність заборгованості відповідача ОСОБА_1 перед банком у розмірі 22819,71 грн. тіла кредиту, що становить різницю від використаних відповідачем кредитних коштів та сплачених ним на погашення заборгованості, а тому суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог у розмірі 22819,71 грн. Зазначене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17.

Згідно ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позовні вимоги АТ КБ "Приватбанк" задоволено частково з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 343,28 грн.

На підставі викладено, керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 223, 247, 263-265, 280-283, 288-289 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк „Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь Акціонерного товариства комерційний банк „Приватбанк"(01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1-д, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором б/н від 24.04.2014 року у розмірі 22819,71 грн. (двадцять дві тисячі вісімсот дев`ятнадцять гривень сімдесят одна копійка).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Веселинівського районного суду Миколаївської областіТустановський А.О.