Рішення № 87632196, 28.01.2020, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/8728/16-ц

Категорія 29

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 січня 2020 року Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Васильченка О. В. ,

за участю секретаря судового засідання - Поляновській О. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі районного суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України в місті Києві про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства і прокуратури,-

В С Т А Н О В И В :

13.07.2016 року ОСОБА_1 звернувся до Подільського районного суду м. Києва із позовом, в якому просив суд згідно останньої редакції позовних вимог (т. 2 а.с. 78-87) стягнути з Державної казначейської служби України в місті Києві відшкодування моральної шкоди в розмірі 2253420 грн. 00 коп., а також суму оплати експертного дослідження у розмірі 8184 грн. 00 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 09.03.2010 року старшим слідчим в ОВС прокуратури м. Києва Григорівим В.Б. було порушено відносно ОСОБА_1 кримінальну справу № 50-5761 за ч. 3 ст. 364, ч. 2 ст. 307 КК України.

В межах вищевказаної кримінальної справи позивача було 10.03.2010 року затримано в порядку ст. 115 КПК України; обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою в Київському слідчому ізоляторі; у подальшому його було звільнено з ОВС за ст. 64 п.Є Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС.

30.07.2010 року відносно ОСОБА_1 порушено кримінальну справу за ч. 2 ст. 28 ч. 3 ст. 364; ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366; ч. 2 ст. 28 ч. 3 ст. 307; ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 368; ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 368 КК України по яким 11.07.2010 року пред`явлено обвинувачення.

02.06.2011 року суддею Деснянського районного суду м. Києва винесено постанову про направлення кримінальної справи прокурору м. Києва для проведення додаткового розслідування, а міру запобіжного заходу ОСОБА_1 залишено без змін.

05.01.2012 року ОСОБА_1 повторно пред`явлено обвинувачення за ч. 2 ст. 28 ч. 3 ст. 364; ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366; ч. 2 ст. 28 ч. 3 ст. 307; ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 368; ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 368 КК України.

13.02.2012 року заступник прокурора м. Києва скасував постанову від 30.07.2010 року в частині порушення кримінальної справи за ч. 2 ст. 28 ч. 3 ст. 364; ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366; ч. 2 ст. 28 ч. 3 ст. 307; ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 368; ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 368 КК України, тобто в частині порушення за ознаками вчинення злочинів у складі організованої групи.

14.02.2012 року ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення за ч. 3 ст. 364, ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 368, ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 368, ч. 2 ст. 309, ч. 1 ст. 366 КК України.

В березні 2012 року прокуратурою м. Києва було закрито кримінальну справу за ч. 1 ст. 309 КК України на підставі п. 2 ст. 6 КПК України.

26.04.2013 року Деснянським районним судом м. Києва винесено постанову про направлення кримінальної справи прокурору м. Києва для проведення додаткового розслідування; 11.12.2013 року Апеляційним судом м. Києва скасовано цю постанову та направлено справу на новий судовий розгляд.

19.03.2014 року Деснянським районним судом м. Києва змінено ОСОБА_1 запобіжний захід з тримання під вартою на підписку про невиїзд.

26.03.2014 року постановою Деснянського районного суду м. Києва кримінальну справу відносно ОСОБА_1 в частині обвинувачення за ч. 3 ст. 364 КК України закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України.

07.05.2015 року вироком Деснянського районного суду м. Києва у кримінальній справі № 1/754/22301/13-к ОСОБА_1 визнано винним в пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 368, ч. 2 ст. 15 ч.2 ст. 368, ч. 1 ст. 366 КК України. Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 07.05.2015 року вирок Деснянського районного суду м. Києва залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14.06.2016 року вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції залишено без змін.

Відтак, термін перебування ОСОБА_1 під вартою у Київському слідчому ізоляторі обраховується періодом з 10.03.2010 року до 19.03.2014 року, тобто становить 1884 дні. Як наслідок перебування під вартою у вказаний термін, у позивача суттєво погіршилось здоров`я.

Відтак, враховуючи вищевикладені обставини, позивач просить суд стягнути з відповідача відшкодування моральної шкоди у розмірі 2253420 грн. 00 коп.

До початку судового засідання позивач подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідач свого права на участь у судовому засіданні не використав, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. До суду подав заперечення на позов, в яких просив суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов висновку про задоволення позову з таких підстав.

Судом достовірно встановлено, що ОСОБА_1 з 03.09.2009 року перебував на посаді начальника сектора боротьби з незаконним обігом наркотиків Бориспільського міського відділу (з обслуговування м. Борисполя та Бориспільського району) Головного управління МВС України в Київській області. (т. 1 а.с. 21, а.с. 22)

09.03.2010 року старшим слідчим в ОВС прокуратури м. Києва Григорівим В.Б. було порушено відносно ОСОБА_1 кримінальну справу № 50-5761 за ч. 3 ст. 364, ч. 2 ст. 307 КК України.

В межах кримінальної справи позивача було 10.03.2010 року затримано в порядку ст. 115 КПК України та обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою в Київському слідчому ізоляторі з 11.03.2010 року.

19.04.2010 року відповідно до Витягу з наказу № 229о/с ОСОБА_1 звільнено у запас за п. 64 п. «Є» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України з займаної посади з 21.04.2010 року. (т. 1 а.с. 24)

19.03.2014 року Деснянським районним судом м. Києва змінено ОСОБА_1 запобіжний захід з тримання під вартою на підписку про невиїзд.

Відповідно до Довідки Київського слідчого ізолятора Управління державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області від 08.05.2014 року, ОСОБА_1 утримувався в Київському слідчому ізоляторі з 12.03.2010 року по 19.03.2014 року. (т. 1 а.с. 26)

Вироком Деснянського районного суду м. Києва від 07.05.2015 року, зокрема, ОСОБА_1 визнано невинним в пред`явленому обвинуваченню за ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 368, ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 368, ч. 1 ст. 366 КК України та виправдано за недоведеністю його участі у вчиненні злочинів. (т. 1 а.с. 76-122)

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 04.11.2015 року вирок Деснянського районного суду м. Києва від 07.05.2015 року залишено без змін. (т. 1 а.с. 123-140)

Як вбачається з Довідки Подільського районного центру зайнятості від 17.12.2015 року, ОСОБА_1 з 10.12.2015 року перебуває на обліку в центрі як такий, що шукає роботу. (т. 1 а.с. 26)

Враховуючи те, що відносно позивача судом винесено виправдувальний вирок, його затримання, тримання під вартою та обвинувачення у вчиненні злочинів було незаконними та такими, що призвели до заподіяння позивачеві моральної шкоди.

Ухвалою суду від 19.12.2016 року було задоволено клопотання позивача та призначено у справі судово-психологічну експертизу. (т.1 а.с. 183-184)

Як вбачається з Висновку КНДІСЕ за результатами проведення судової психологічної експертизи від 23.06.2017 року № 181/17-61:

ситуація, яка пов`язана з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, незаконним взяттям і триманням під вартою в ході кримінального провадження, незаконного проведення обшуку у батьків ОСОБА_1 , незаконного накладення арешту на майно та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян для ОСОБА_1 була психотравмуючою;

ситуація, яка пов`язана з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, незаконним взяттям і триманням під вартою в ході кримінального провадження, незаконного проведення обшуку у батьків ОСОБА_1 , незаконного накладення арешту на майно та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян вирізняється значною глибиною та інтенсивністю психотравмуючого впливу на особистість ОСОБА_1 . Згідно зазначеної ситуації ОСОБА_1 пережив значні моральні страждання, що призвело до вираженого й стійкого стану соціальної та особистісної дезадаптації;

у зв`язку з вищенаведеною ситуацією ОСОБА_1 нанесено значну моральну шкоду. Можливий розмір відшкодування нанесеної ОСОБА_1 моральної шкоди з психологічної точки зору може дорівнювати грошовому еквіваленту, рівному 540 мінімальних заробітних плат, установлених на момент розгляду справи судом. (т. 1 а.с. 190-195)

За вищевказаних обставин, позивач просить суд стягнути на його користь відшкодування моральної шкоди у розмірі 2 253 420 грн. 00 коп., виходячи з розрахунку того, що мінімальна заробітна плата відповідно до положень Закону України «Про державний бюджет України на 2019 рік» становила 4173 грн., а грошовий вираз душевних страждань позивача відповідно до експертного дослідження становить 540 мінімальних заробітних плат.

Згідно зі ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до ч. 5 ст. 9, ч. 6 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст. 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, ч. 5 ст. 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.

Виходячи з положень ч.2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено також у статях 56, 62 Конституції України, статтях 1167, 1176 Цивільного кодексу України.

За змістом положень п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Відповідно до п.1 ч.1. ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Згідно з пунктами 1, 5 частини першої статті 3 цього Закону у випадках незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, громадянинові відшкодовуються (повертаються) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій, а також моральна шкода.

Постанова Пленуму Верховного Суду України у п.10-1 зазначає, що при розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 56 Конституції України судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування. При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом. Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державної казначейської служби України.

Відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою за рахунок коштів державного бюджету відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №845.

Згідно п.35 Порядку казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду.

Відповідно до п.9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України рішення суду про стягнення коштів державного бюджету виконується виключно Державною казначейською службою України (центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів).

Відповідно до вимог ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, в тому числі, моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Частиною першою статті 1167 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Статтею 1176 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 5 ст. 9, ч. 6 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст. 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, ч. 5 ст. 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди. Вступивши до Ради Європи (1995 р.) і ратифікувавши 17 липня 1997 р. зазначену Конвенцію та ряд Протоколів до неї (Перший протокол і Протоколи №№ 2, 4. 7 та 11), Україна визнала її чинність у національній правовій системі та обов`язковість рішень Європейського Суду з прав людини з усіх питань, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Застосування положень Європейської конвенції та прецедентної практики Європейського Суду з прав людини національними судами при вирішенні справ про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконного притягнення до кримінальної чи адміністративної відповідальності, є необхідним, оскільки відповідно до ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства.

У відповідності до пункту 5 статті 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання, здійсненого всупереч положенням цієї статті, має забезпечене правовою санкцією право на відшкодування.

Європейський Суд з прав людини в рішенні по справах «Світлорусов проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Корнейкова проти України», «Мироненко і Мартенко проти України» констатував порушення пункту 5 статті 5 Конвенції з огляду на неможливість для заявників отримати відшкодування шкоди, завданої національними органами у контексті провадження в їхніх кримінальних справах.

Таким чином, проаналізувавши надані суду докази у їх сукупності, враховуючи обставини, викладені у вироку суду про визнання позивача невинним в інкримінованих йому злочинах, який набрав законної сили, суд приходить до висновку про доведеність факту понесення позивачем моральних страждань та переживань з приводу порушеної кримінальної справи та розгляду кримінального провадження, що призвели до погіршення стану здоров`я, зміни звичного укладу життя та порушення нормальних життєвих зв`язків.

У відповідності до ч. 4 ст. 17 Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", якщо для з`ясування обставин щодо наявності у громадянина моральної шкоди виявиться потреба в спеціальних знаннях, суд може призначити належну експертизу, висновок якої оцінюється поряд з іншими доказами у справі.

Згідно Висновку КНДІСЕ за результатами проведення судової психологічної експертизи від 23.06.2017 року № 181/17-61 можливий розмір відшкодування нанесеної ОСОБА_1 моральної шкоди з психологічної точки зору може дорівнювати грошовому еквіваленту, рівному 540 мінімальних заробітних плат, установлених на момент розгляду справи судом. (т. 1 а.с. 190-195)

Враховуючи обставини справи, докази, які надані сторонами, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог та необхідність стягнення на користь позивача відшкодування моральної шкоди на рівні 540 мінімальних заробітних плат.

Розрахунок грошової суми еквівалентної заподіяної моральної шкоди має бути здійснений, виходячи з розмірі мінімальної заробітної плати станом на 2020 рік, тобто 4723 грн.

Однак, вбачаючи правові підстави для розрахунку моральної шкоди, виходячи з цієї суми (4723 грн.), суд, при ухваленні рішення не може виходити за межі позовних вимог з огляду на ч. 2 ст. 264 ЦПК України.

За таких обставин, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2253420 грн. 00 коп., виходячи з розрахунку мінімальної заробітної плати у розмірі 4173 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Відтак, крім суми відшкодування моральної шкоди з відповідача підлягає стягненню здійснена оплата позивачем судової експертизи у розмірі 8184 грн. 00 коп.

Керуючись ст.ст. 525, 526, 610, 612, 624, 1050 ЦК України, ст.ст. 13, 14, 82, 223, 259, 263-265, 268, 280, 352, 354, а також п.п. 9, 15 Перехідних положень ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України в місті Києві про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства і прокуратури - задовольнити повністю.

Стягнути з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку відшкодування моральної шкоди у розмірі 2 253 420 грн. 00 коп., а також суму судових витрат у розмірі 8184 грн. 00 коп., що разом складає 2 261 604 грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, або якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду через Подільський районний суд м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги (зважаючи на п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України щодо порядку подання апеляційних скарг на судові рішення).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О. В. Васильченко