Рішення № 87624485, 12.02.2020, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" лютого 2020 р.м. ХарківСправа № 922/2185/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жельне С.Ч.

при секретарі судового засідання Федоровій Т.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Заступника керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області, м. Дергачі до 1. ОСОБА_1 , м. Харків 2.Головного управління Держгеокадастру у Харківській області 3.СФГ "Сухини 2", с.Вікторівка про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсними договорів та повернення ділянок за участю представників :

прокурор: Зливка К.О., (посв. №047938) від 13.09.17;

1-го відповідача: Надьон О.В., адвокат;

2-го відповідача: не з`явився;

3-го відповідача: Надьон Р.А., адвокат.

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області звернувся до господарського суду Харківської області з позовом в інтересах держави до ОСОБА_1 Головного управління Держгеокадастру у Харківській області та ФГ "Сухини 2" про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 1149-СГ від 19.02.2016 "Про надання в оренду земельних ділянок" Павловській Ірині Костянтинівні ; визнання недійсним договору оренди землі від 27.04.2016, який укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 щодо оренди земельної ділянки площею 15,0000 га кадастровий номер 6320888100:01:002:0465 ; визнання недійсним договору суборенди землі від 21.03.2017, який укладений між ОСОБА_1 та ФГ "Сухини 2" щодо суборенди земельної ділянки площею 15,0000 га кадастровий номер 6320888100:01:002:0465; скасування рішення про державну реєстрацію від 14.05.2016 № 29599642, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право оренди № 14505213 від 14.05.2016 про реєстрацію права оренди на земельну ділянку (кадастровий номер 6320888100:01:002:0465) за ОСОБА_1 ; скасування рішення про державну реєстрацію від 24.03.2017 № 34430600, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право суборенди № 19613288 від 21.03.2017 про реєстрацію права суборенди на земельну ділянку номер 6320888100:01:002:0465) за ФГ "Сухини 2"; зобов`язати ОСОБА_1 (ІНН НОМЕР_1 ) повернути державі земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення площею 15,0000 га кадастровий номер 6320888100:01:002:0465 .

Ухвалою господарського суду Харківської області від 16.07.2019 у справі №922/2185/19 повернуто позовну заяву та додані до неї документи Заступнику керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 15.10.2019 ухвалу господарського суду Харківської області від 16.07.2019 у справі №922/2185/19 скасовано, справу передано на розгляд до господарського суду Харківської області .

Ухвалою суду від 04.11.2019 р. було прийнято позовну заяву до розгляду в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання по справі призначено на 04.12.2019 р. о 10:30, встановлено сторонам строк на подання заяв по суті справи.

В процесі розгляду справи на стадії підготовчого провадження 18.11.2019 представником 1-го та 3-го відповідача до суду надано відзив на позовну заяву (вх.№27776) в якому просить суд відмовити прокурору у задоволенні позовних вимог у повному обсязі з посиланням на те, що законодавством не встановлено обмежень щодо права звернення громадян до розпорядника сільгоспугідь для отримання землі в користування на умовах оренди з метою ведення фермерського господарства. Вказує, що на час отримання ОСОБА_1 земельної ділянки в користування вона мала своє цільове призначення та забезпечувала господарську діяльність підприємництва селянського (фермерського) господарства, а тому права ОСОБА_1 на строкове користування земельної ділянки, яка була надана для ведення господарської діяльності ФГ «СУХИНИ 2», є правомірними.

2-й відповідач надав суду відзив на позовну заяву (вх. № 28525 від 25.11.2019), в якому просить суд у задоволенні позову відмовити в повному обсязі з посиланням на те, що дії Головного управління Держгеокадастру у Харківській області щодо видачі наказу № 1149-СГ від 19.02.2016 відповідають вимогам ст.ст. 122-124 ЗК України; що договір оренди землі від 27.04.2016 Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області укладено в межах наданої йому компетенції та у відповідності до вимог чинного на той час законодавства за згодою сторін та відповідно до наказу № 1149-СГ від 19.02.2016; що договір оренди від 27.04.2016 умов (п. 29) передбачає право орендаря передавати земельну ділянку в суборенду на підставі відповідного дозволу орендодавця, і такий дозвіл було надано Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області громадянці Павловській І.К. на відповідне звернення останньої. Вказує, що прокурор не довів наявності обставин, з якими закон пов`язує можливість визнання недійсними договорів оренди та суборенди. Окрім цього, також зазначив, що прокурором при поданні позову до суду не обґрунтовано наявність підстав для представництва інтересів держави у даній справі, а також не наведено обставин нездійснення уповноваженими органами своїх повноважень.

2-й відповідач надав до суду заяву про застосування строку позовної давності (вх.№28544).

Підготовче засідання відкладалося з метою виконання завдання підготовчого провадження та забезпечення процесуальних прав сторін.

04.12.2019 Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області до суду було надано клопотання про зупинення провадження у справі (вх.№29472), за яким просило суд зупинити провадження у справі №922/2185/19 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №912/2385/18.

Ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання від 24.12.2019р. було відкладено підготовче засідання на "15" січня 2020 року о 11 год. 30 хв. Ухвалою-повідомленням від 24.12.2019р. було повідомлено Головне управління Держгеокадастру у Харківській області про дату та час наступного підготовчого засідання.

Представник 1-го відповідача надав до суду клопотання (вх.№619 від 13.01.2020) , в якому просить в позові відмовити з посиланням на те, що прокурор при зверненні до суду пропустив встановлений законом строк позовної давності, на застосуванні наслідків спливу якого наполягає 2-й відповідач.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 10.01.2020 внесено виправлення в протокольну ухвалу та ухвалу-повідомлення Господарського суду Харківської області від 24.12.2019 р. по справі №922/2185/19, зазначено дату наступного підготовчого засідання «29 січня 2020 року об 11 год. 00 хв.», замість «15 січня 2020 року об 11 год. 30 хв.».

Ухвалами господарського суду Харківської області від 29.01.2020 року у задоволенні поданого разом з позовною заявою клопотання заступника керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області про витребування доказів (№03-19-3950-19 від 09.07.19) та клопотання Головного управління Держгеокадастру у Харківської області про зупинення провадження у справі (вх.№29472 від 04.12.2019) відмовлено.

Протокольною ухвалою господарського суду Харківської від 29.01.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.02.2020.

Надані другим відповідачем документи за вх.№3667 від 12.02.2020 у відповідності до ч.8 ст.80 ГПК України не приймаються судом до розгляду, оскільки вони подані до суду з пропущенням строків встановлених ч.3 ст.80 ГПК України та без відповідного обгрунтування поважності причин їх неподання у визначені законом строки.

У судовому засіданні 12.02.2020 прокурор позов підтримав, наполягав на його задоволенні.

2-й відповідач у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Представники 1-го та 3-го відповідачів у судовому засіданні 12.02.2020 проти позову заперечували, просили суд відмовити в його задоволенні.

Оскільки неявка у судове засідання 2-го відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, суд вважає за необхідне розглядати справу за його відсутності, за наявними в матеріалах справи документами та матеріалами.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх представників, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

Дергачівською місцевою прокуратурою Харківської області в ході вивчення правомірності передачі в оренду земельних ділянок розташованих на території Богодухівського району виявлені факти порушення інтересів держави Головним управлінням Держгеокадастру Харківській області та Павловською І.К. , що полягають у прийнятті незаконного наказу про передачу земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства, а також укладення договору оренди землі сільськогосподарського призначення та подальшої передачі ОСОБА_1 земельної ділянки в суборенду ФГ «Сухини 2» з огляду на наступне.

Відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківської області від 19.02.2016 №1149-СГ, ОСОБА_1 надано в оренду земельну ділянку площею 15,0000 га, в тому числі: сіножаті - 6,5000 га, пасовища - 8,5000 га, (кадастровий номер 6320888100:01:002:0465) із земель сільськогосподарського призначення державної власності без змін цільового призначення для ведення фермерського господарства, розташовану за межами населених пунктів на території Сухининської сільської ради Богодухівського району Харківської області, строком на 20 років.

На підставі наказу від 19.02.2016 №1149-СГ між Головним управлінням Держгеокадастру в Харківській області та ОСОБА_1 , 27.04.2016 укладено договір оренди землі строком на 20 років, який зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 14.05.2016 за №14505193.

Згідно п.5 Договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки відповідно до витягу з технічної документації про нормативно грошову оцінку складає 96260,04 грн.

Відповідно до п. 14 вищевказаного договору, земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства.

Згідно з вимогами п.29 вказаного договору, орендар за письмовим погодженням з орендодавцем має право передавати земельну ділянку або її частину без змін цільового призначення в суборенду.

23.08.2016 року ОСОБА_1 прийнято рішення №1 «Про утворення суб`єкта господарювання Фермерське Господарство «СУХИНИ 2», згідно до якого вирішено утворити на підставі договору оренди землі від 27.04.2016 року за б/н на земельній ділянці сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 6320888100:01:002:0465 площею 15,0000 га суб`єкт господарювання ФЕРМЕРСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО «СУХИНИ 2».

Як свідчать матеріали справи, після укладання вказаного договору оренди, ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Держземагенства у Харківській області з заявою від 15.11.2016 (Том1 а.с214) в якій просила надати їй дозвіл на передачу отриманої в оренду земеленої ділянки, загальною площею 15,0000 га, кадастровий номер 6320888100:01:002:0465 в суборенду без зміни цільового призначення Фермерському господарству «Сухини 2».

Наказом №14228-СГ від 12.12.2016 Головного управління Держгеокадастру у Харківській області надало Павловській І,К. згоду на передачу земеленої ділянки, загальною площею 15,0000 га, кадастровий номер 6320888100:01:002:0465 в суборенду.

Укладення 21.03.2017 договору суборенди земельної ділянки загальною площею 15,0000 між ОСОБА_1 та Фермерським господарством «Сухини 2» підтверджується відповідною інформацією з Єдиного державного реєстру прав на нерухоме майно (Том.1 а.с.136-137).

Так, згідно даних з Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - Павловська Ірина Костянтинівка зареєстрована фізичною особою-підприємцем 18.07.2006 року.

З матеріалів справи вбачається, що для здійснення підприємницької діяльності та ведення фермерського господарства на підставі розпоряджень голови Богодухівської районної державної адміністрації у користування Павловській І.К. вже були виділені земельні ділянки за рахунок земель державної власності, що підтверджується договорами оренди від 11.10.2012 укладеними між ФОП Павловською І.К. та заступником голови Богодухівської районної адміністрації, згідно яких ФОП Павловській І.К. надано в оренду для ведення фермерського господарства наступні земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, а саме:

- загальною площею 2,2 га, що розташована за межами населених пунктів Сухининської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області за кадастровим номером 6320888100:02:001:0242;

- загальною площею 1,4 га, що розташована за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області за кадастровим номером 6320888800:02:001:0243;

- загальною площею 17,5 га, що розташована за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області за кадастровим номером 6320888800:02:001:0178;

- загальною площею 28,7060 га, що розташована за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області за кадастровим номером 6320888800:01:001:0278;

- загальною площею 17,1 га, що розташована за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області за кадастровим номером 6320888800:01:001:0175;

- загальною площею 11,8 га, що розташована за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області за кадастровим номером 6320888800:01:001:0176.

Таким чином, до моменту відведення Головним управлінням Держгеокадастру в Харківській області у користування ОСОБА_1 . спірної земельної ділянки загальною площею 15,0000 га, у її користуванні вже була значна кількість земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної форми власності.

Дії Головного управління Держгеокадастру Харківській області щодо надання ОСОБА_1 земельної ділянки згідно з наказом № 1149-СГ від 19.02.2016 прокурор вважає незаконними, оскільки ОСОБА_1 . від Головного управління Держгеокадастру Харківській області фактично отримала земельну ділянку не для ведення фермерського господарства,а для іншої підприємницької діяльності, оскільки на час передачі в користування спірної земельної ділянки загальною площею 15,0000 га вона була вже суб`єктом підприємницької діяльності та мала у користуванні земельні ділянки сільськогосподарського призначення , які використовувала для ведення фермерського господарства.

За таких обставин, прокурор вважає, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 1149-СГ від 19.02.2016 підлягає скасуванню як незаконний, а укладені договори оренди та суборенди - визнанню недійсними зі скасуванням їх державної реєстрації та поверненням ОСОБА_1 земельної ділянки. Зазначені обставини стали підставами для звернення прокурора до суду з позовом у даній справі.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд виходить з наступного:

Згідно частини 2 статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

З урахуванням положень статей 4, 42, 44, 46 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, є процесуальним правом.

Відповідно до частини 3 статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. До таких осіб процесуальний закон відносить прокурора та визначає підстави участі цієї особи у господарській справі.

Згідно частини 3 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Частиною 4 цієї статті передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін, як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф. В. проти Франції" (F. W. v. France) від 31 березня 2005 року, заява № 61517/00, пункт 27).

Водночас, ЄСПЛ звертав увагу також на категорії справ, у яких підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15 січня 2009 року, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської асамблеї ради Європи від 27 травня 2003 року № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не стосуються сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечення обмеження повноважень і функцій прокурорів сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему здійснення кримінального правосуддя, водночас для виконання будь-яких інших функцій має бути засновано окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

Зважаючи на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

За частиною 3 статті 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, за якою прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Згідно рішення Конституційного Суду України №3-рн/99 від 08 квітня 1999 року під поняттям орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник, у кожному конкретному випадку, самостійно визначає, з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

У Рішенні Трегубенко проти України від 02 листопада 2004 року, Європейський Суд з прав людини наголошує, що правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес. Позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний interalia, інтерес суспільства та умови, передбачені законом. Більше того, будь-яке втручання у право власності обов`язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав Суд, справедливий баланс має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини.

Також, Європейський Суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів, завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб, національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах Хендісайд проти Сполученого Королівства від 07 грудня 1976 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 січня 1986 року).

В Рішенні Конституційного Суду України №4-р(ІІ)/2019 у справі №3-234-2018 зокрема зазначено, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, в т.ч. представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що встановлені законом, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування. Наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Таким чином, виключно на прокурора покладено функцію представництва інтересів держави, як одного з дієвих механізмів захисту від порушення її інтересів.

Для представництва у суді інтересів держави, прокурор, за законом, має визначити та описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а й відокремити ті ознаки, за якими його можна вважати винятком, повинен зазначити, що відбулося порушення або є загроза порушення економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що впиняються у відносинах між ними або з державою.

Процесуальні та матеріальні норми, які регламентують порядок здійснення прокурором представництва у суді, чітко й однозначно визначають наслідки, які настають і можуть бути застосовані у разі, якщо звернення прокурора відбулося із порушенням установленого законом порядку.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2019 року у справі № 910/7813/18.

З аналізу матеріалів справи вбачається, що даний позов подано прокурором в інтересах держави, а позовні вимоги ґрунтуються на положеннях ст. ст. 116, 123-126, 134, 137 ЗК України, статей 21, 203, 210, 215, 387, 1212, 1213 ЦК України і ст. ст. 23, 24, 53 Закону України "Про прокуратуру" аргументовано недотриманням Головним управління Держгеокадастру у Харківській області вимог законодавства, що призвело до незаконної передачі у користування земельної ділянки ОСОБА_1 та у подальшому ФГ «Сухини 2» , без проведення обов`язкових земельних торгів (аукціону).

Звернення прокурора з даним позовом, спрямоване на припинення незаконної діяльності органу виконавчої влади та зміцнення авторитету держави, а також відновлення законності при вирішенні суспільно значимого питання з урахуванням принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власників, оскільки прийняття незаконних рішень органами виконавчої влади порушує рівновагу у соціально-економічних відносинах та негативно впливає на зміцнення їх авторитету у суспільстві.

Розглядаючи вимогу прокурора про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 1149-СГ від 19.02.2016 щодо надання Павловській Ірині Костянтинівні в оренду для ведення фермерського господарства, строком на 20 років земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населених пунктів на території Сухининської сільської ради Богодухівського району Харківської області, загальною площею 15,0000 га (кадастровий номер 6320888100:01:002:0465), суд зазначає наступне.

Відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, Законом України Про фермерське господарство та іншими нормативно-правовими актами України.

Так, відповідно до положень ст. ст. 22, 31, 93, 124 ЗК України, землі сільськогосподарського призначення можуть надаватися громадянам для ведення фермерського господарства та використовуватися цим господарством, зокрема, на умовах оренди. За правилом статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється за результатами проведення земельних торгів.

Ч. 2, 3 ст. 134 ЗК України визначені випадки, коли земельні торги не проводяться, а передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється в порядку, встановленому ст. 123 цього Кодексу. Зокрема, земельні торги не проводяться при передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Відповідно до ч. 2 ст. 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, в якому зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Органам, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Ч. 2 ст. 123 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, ст. 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати інші, ніж установлені цією статтею, матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Разом з тим відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України, Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України (ст. 2 цього Закону). У таких правовідносинах Закон України "Про фермерське господарство" є спеціальним нормативно-правовим актом, а Земельний кодекс України - загальним.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства передбачений спеціальним нормативно - правовим актом - Законом України Про фермерське господарство.

Так, згідно з абз. 1, 2 ч. 1 ст. 7 Закону України Про фермерське господарство, для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності, з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності, з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Таким чином, спеціальний Закон України Про фермерське господарство визначав обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які дещо відрізняються від загальних вимог, передбачених ст. 123 ЗК України, до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, в заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (ст. 5 ЗК України) та меті правового регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає в створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону України Про фермерське господарство).

Відповідно дост. 8 зазначеного Закону після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації.

Таким чином, за змістом ст. ст. 1, 7, 8 Закону України Про фермерське господарство заява громадянина про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення фермерського господарства повинна містити комплекс передбачених частиною першою ст. 7 цього Закону умов і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування (а в разі переданого на розгляд суду спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і умовам, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. В іншому випадку відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 525/1225/15-ц від 24.04.2019.

Закон України «Про фермерське господарство» передбачав, що заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна бути розглянута по суті. При цьому норми даного Закону не містять імперативної вказівки про задоволення заяви за наявності певних формальних умов, допускаючи можливість прийняття органом державної влади чи органом місцевого самоврядування рішення про відмову в задоволенні заяви без визначення виключного переліку підстав для такої відмови.

Можливість передачі земельних ділянок державної та комунальної форми власності для ведення фермерського господарства юридичним особам, тобто після створення громадянином фермерського господарства та його державної реєстрації відповідно до вимог ст. 8 Закону України Про фермерське господарство, без проведення земельних торгів, діючим законодавством України, як на момент прийняття оспорюваного рішення, так і на даний час, не передбачена.

Таким чином, передача громадянину земельної ділянки для ведення фермерського господарства здійснюється без проведення земельних торгів (аукціону) тоді, коли земельна ділянка передається громадянину, який виявив бажання займатися фермерським господарством саме для створення фермерського господарства та реєстрації його у встановленому законом порядку, а не для розширення вже існуючого фермерського господарства.

Вищенаведений висновок про застосування норм права у спірних правовідносинах викладений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16.10.2019 у справі № 365/65/16-ц та Верховним Судом в постановах від 14.11.2018 у справі № 314/3881/15-ц, від 23.05.2018 у справі № 389/29/17-ц, від 20.06.2018 у справі № 378/766/15-ц та від 22.05.2019 у справі № 366/2648/16-ц.

Відповідно ж до правового висновку, який викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц, з урахуванням вимог ст. ст. 7,12 Закону України "Про фермерське господарство", ст. ст. 116, 118, 121, 123,134 ЗК України, право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах.

За таких підстав, вимога прокурора про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 1149-СГ від 19.02.2016 «Про надання в оренду земельних ділянок» Павловській Ірині Костянтинівні, є обгрунтованою.

Крім того, у випадку скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 1149-СГ від 19.02.2016, зазначене має наслідком визнання недійсними договору оренди землі від 27.04.2016 та договору суборенди землі від 21.03.2017, з подальшим скасуванням всіх реєстраційних дій стосовно земельної ділянки, яка є предметом оренди та суборенди і її повернення у державну власність.

Отже, суд констатує правомірність вимог прокурора при зверненні до господарського суду з позовною заявою в межах даної справи.

Разом з тим, як зазначалося вище по тексту рішення, відповідачами у справі заявлено про застосування позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою №14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст. 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконних правових актів, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, яку покликані підтримувати норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право. При цьому, держава в такому випадку може нести ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних дій державних органів, зокрема шляхом укладання правочинів з порушенням вимог законодавства (аналогічна правова позиція викладена в Постановах Верховного Суду від 06.06.2018 по справі № 348/1237/15-ц, від 10.05.2018 по справі № 914/1708/17).

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Органи прокуратури України, зокрема, становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим; здійснюють свої повноваження на підставі додержання Конституції України та чинних на території республіки законів, незалежно від будь-яких органів державної влади, посадових осіб, а також рішень громадських об`єднань чи їх органів (ч.1 ст.6 Закону України "Про прокуратуру").

У свою чергу, відповідно ч. 3 ст. 9 Закону України "Про прокуратуру" (у редакції, на час видачі спірних наказів ГУ Держземагентства), прокурори областей, міст Києва і Севастополя, районні, міжрайонні, міські, транспортні та інші прирівняні до них прокурори, заступники і помічники прокурорів мають право брати участь у засіданнях Рад відповідного рівня, їх виконавчих комітетів, інших органів місцевого самоврядування.

Повноваження прокурора при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням застосуванням законів визначалися ст. 20 цього Закону. Так, прокурору надавалося право витребовувати від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ та організацій рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи.

Закон України "Про прокуратуру" в новій редакції (за певними виключеннями) набрав чинності 15.07.2015 (п. 1 прикінцевих положень).

З огляду на зазначене, суд вважає, що прокурор, з урахуванням наданих йому законом повноважень, мав можливість і був зобов`язаний отримати повну та достовірну інформацію про незаконне надання земельної ділянки у межах встановленого законом строку позовної давності.

Відтак, в органів прокуратури, починаючи з 19.02.2016 були усі правові підстави та можливості з`ясувати всі обставини та звернутися з відповідним позовом в межах строку позовної давності, що прокурором з невідомих причин не було зроблено.

До того ж, Держава в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківської області, дізналася про наявні обставини саме з моменту прийняття оскаржуваного наказу 19.02.2016 року відповідно, проте з відповідним позовом до суду в межах даної справи прокурор звернувся лише 09.07.2019, тобто з пропуском встановленого законом строку позовної давності.

На підставі викладеного, суд вважає безпідставними посилання у позовній заяві прокурора на те, що про спірні обставини він дізнався лише 25.09.2018 року, отримавши відповідь від Богодухівського відділу ГУ Держгеокадастру у Харківській області на власний запит 25.09.2018 року.

Як свідчать матеріали справи, оскаржуваний наказ Головного Управління Держгеокадастру у Харківській області №1149-СГ, який прокурор у позовній заяві просить визнати незаконним та скасувати, було видано 19.02.2016 року, поряд із тим як інші позовні вимоги є похідними від вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування наказу №1149-СГ від 19.02.2016.

Відповідно до ч.. 3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Головне управління Держгеокадастру у Харківській області надало суду заяву про застосування строків позовної давності (вх. № 28544). Про пропуск прокурором строку позовної давності також зазначено у клопотанні представника ОСОБА_1 (вх. № 619 від 13.01.2020).

Зазначене зумовлює прийняття судом рішення про відмову в задоволення позову прокурора.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 129 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судовий збір покладається на прокурора.

На підставі викладеного та керуючись статтями 1-5, 10, 11, 12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, 129, 183, 194, 195, 196, 201, 208-210, 217, 218, 219, 220, 232, 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Рішення буде розміщено за адресою в мережі Інтернет: www.court.gov.ua.

Повне рішення складено "17" лютого 2020 р.

Суддя С.Ч. Жельне