Рішення № 87624221, 17.02.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.02.2020Справа № 910/17527/19

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Акціонерного товариства «Укргазвидобування» в особі філії Бурове управління «Укрбургаз» Акціонерного товариства «Укргазвидобування»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Акфілд»

про стягнення 165 300, 57 грн.,

Без виклику (повідомлення) представників учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство «Укргазвидобування» в особі філії Бурове управління «Укрбургаз» Акціонерного товариства «Укргазвидобування» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Акфілд» (далі - відповідач) про стягнення пені у розмірі 165 300, 57 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на те, що між ним та відповідачем було укладено договір поставки № УБГ 637/05-18 від 20.09.2018 року, відповідно до умов якого відповідач зобов`язався поставити позивачу товар. Проте, відповідач взяті на себе зобов`язання щодо поставки товару належним чином не виконав, внаслідок чого виникли підстави для нарахування штрафних санкцій. У зв`язку з цим позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.12.2019 відкрито провадження у справі № 910/17527/19, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

У випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 93 Цивільного кодексу України передбачено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.

Згідно з частиною 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, зокрема, місцезнаходження юридичної особи.

Відомості про офіційну адресу місцезнаходження юридичної особи, зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідно до ч. 1 статті 7 та ч. 1 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», є достовірними.

Суд зазначає, що відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням відповідача (код ЄДРПОУ 39462040) є: 04655, місто Київ, вулиця Глибочицька, будинок 72, приміщення 329.

На зазначену адресу судом відповідно до вищевказаних вимог процесуального закону було направлено копію ухвали про відкриття провадження у справі від 16.12.2019, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та про його право подати, зокрема, відзив на позовну заяву.

Однак поштове відправлення не було вручено відповідачу та було повернуте до суду.

Відповідно до пункту 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Таким чином, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 16.12.2019 у Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду міста Києва від 16.12.2019, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 року у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

20.09.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Акфілд» (далі - постачальник) та Акціонерним товариством «Укргазвидобування» (далі - покупець) було укладено договір поставки № УБГ 637/015-18, відповідно до п. 1.1. якого Постачальник зобов`язується поставити покупцеві гвинтові вибійні двигуни Лот № 1 (далі - товар), зазначений у специфікації, що додається до Договору і є його невід`ємною частиною, а покупець - прийняти і оплатити такий товар.

Відповідно до п. 1.2. Договору найменування/асортимент Товару, одиниця виміру, кількість, ціна за одиницю Товару та загальна ціна Договору вказується у специфікації (далі - Специфікація), яка є Додатком № 1 до Договору та є її невід`ємною частиною.

Пунктом 3.1 договору визначено, що ціна цього договору вказується в специфікаціях в гривнях з урахуванням ПДВ (застосовується якщо Постачальник є резидентом, платником ПДВ) або в іноземній валюті без урахування ПДВ (застосовується, якщо Постачальник є нерезидентом).

Згідно із пунктом 3.2 Договору загальна ціна Договору визначається загальною вартістю товару, вказаного в специфікації до цього договору.

Строк поставки, умови та місце поставки Товару, інформація про вантажовідправників і вантажоотримувачів вказується в Специфікації до цього договору (п. 5.1. Договору).

За умовами п. 5.3. Договору датою поставки товару є дата підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі товару, форма якого наведена у Додатку № 3 до цього Договору, який є його невід`ємною частиною (для нерезидентів) або видаткової накладної. Право власності на товар переходить від Постачальника до Покупця з дати підписання сторонами акту приймання-передачі товару або видаткової накладної.

Відповідно до специфікації № 1 від 20.09.2018 (Додаток 1 до договору) ціна Договору становить 14 124 995, 00 грн. (без ПДВ), а разом з ПДВ - 16 949 994, 00 грн.

Пунктами 2, 3 Специфікації унормовано, що поставка здійснюється на умовах DDP (згідно із міжнародними правилами Інкотермс 2010), у строк згідно рознарядки замовника, але не пізніше 120 календарних днів з дати укладення договору.

Згідно з п. 5.3. Договору датою поставки товару є дата підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі Товару, форма якого наведена в додатку № 3 до цього договору, який є його невід`ємною частиною (для нерезидентів) або видаткової накладної. Право власності на товар переходить від постачальника до покупця з дати підписання сторонами акту приймання-передачі товару або видаткової накладної (при наявності двох дат, датою підписання акту приймання-передачі або видаткової накладної вважається дата підписання покупцем).

Передача та отримання товару проводиться шляхом підписання уповноваженими представниками сторін акту/актів приймання-передачі товару або видаткової/видаткових накладної/накладних (п. 5.9. Договору).

Відповідно до п. 6.3.1 Договору постачальник зобов`язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим договором.

Розділом VII Договору встановлено відповідальність сторін, зокрема, відповідно до п. 7.1 договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України та цим договором.

Пунктом 7.10. Договору унормовано, що у разі невиконання постачальником взятих на себе зобов`язань з поставки товару у строки, зазначені у даному договорі, останній сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1% від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7% від вартості непоставленого товару.

Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін (за наявності) і діє до повного виконання сторонами зобов`язань (п. 10.1. Договору).

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що відповідач прострочив виконання зобов`язань з постачання товару, оскільки відповідач зобов`язаний поставити весь товар згідно рознарядки замовника, але не пізніше 120 календарних днів з дати укладення договору (20.09.2018), тобто до 18.01.2019.

Натомість, відповідач товар поставив лише частково на суму 7 226 431, 20 грн., що підтверджується видатковою накладною № 3 від 18.01.2019.

Залишок товару на суму 9 723 562, 80 грн. відповідач поставив 05.02.2019 року, тобто з порушенням встановлених Договором строків, про що свідчить видаткова накладна № 5.

Отже, оскільки відповідач не здійснив поставку товару у визначений договором строк, то позивач просить суд стягнути з відповідача 165 300, 57 грн. пені за період з 19.01.2019 по 04.02.2019.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Згідно із статтею 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору поставки № УБГ 637/015-18 від 20.09.2018, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до умов договору та додатків до нього, Постачальник зобов`язаний поставити товар не пізніше 18.01.2019, на умовах DDP (згідно з міжнародними правилами Інкотермс 2010).

Датою поставки (передачі) товару визнається дата підписання покупцем акту. З дати підписання покупцем акту до покупця переходить право власності, ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару (п. 4.4. договору).

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Судом встановленою, що відповідачем прострочено виконання зобов`язань з постачання товару, оскільки з актів приймання-передачі товару вбачається, що позивачу частину товару згідно умов договору № УБГ 637/015-18 від 20.09.2018, було поставлено 05.02.2019, замість 18.01.2019.

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Стаття 613 Цивільного кодексу України встановлює, що кредитор є таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, позивач просить суд стягнути з відповідача 165 300, 57 грн. пені за період прострочення з 19.01.2019 по 04.02.2019.

Згідно з п. 7.10. Договору, за порушення строків поставки постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1 % вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7 % від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого товару.

Відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі статтею 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 статті 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша, друга статті 217 Господарського Кодексу України).

Виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими Господарським кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (частина перша статті 199 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (статті 549 Цивільного кодексу України).

В силу положень частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікаючим.

Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в статті 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі спливом 6 місяців.

Отже, сторонами у договорі погоджено, що за порушення строків виконання зобов`язання постачальник сплачує пеню в розмірі 0,1 % від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого товару, за кожний день прострочення.

Згідно з частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що сторони за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір за порушення зобов`язань за договором, беручи до уваги той факт, що дані зобов`язання з приводу поставки товару не є грошовими зобов`язаннями та положення щодо обмеження розміру штрафних санкцій законом на них не поширюються.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені в сумі 165 300, 57 грн. судом встановлено, що він є арифметично вірним та таким, що відповідає положенням чинного законодавства.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Акціонерного товариства «Укргазвидобування» в особі філії Бурове управління «Укрбургаз» Акціонерного товариства «Укргазвидобування» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Акфілд» про стягнення пені у розмірі 165 300, 57 грн. задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Акфілд» (04655, місто Київ, вулиця Глибочицька, будинок 72, приміщення 329; код ЄДРПОУ 39462040) на користь Акціонерного товариства «Укргазвидобування» (04053, місто Київ, вулиця Кудрявська, будинок 26/28; код ЄДРПОУ 30019775) в особі філії Бурове управління «Укрбургаз» Акціонерного товариства «Укргазвидобування» (63304, Харківська область, місто Красноград, вулиця Полтавська, будинок 86; код ЄДРПОУ 00156392) 165 300 (сто шістдесят п`ять тисяч триста) грн. 57 коп. пені та 2 479 (дві тисячі чотириста сімдесят дев`ять) грн. 52 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

4. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6. Відповідно до підпункту 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 17.02.2020 року.

Суддя В.С. Ломака