Рішення № 87622865, 29.01.2020, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/1924/20

Справа №754/10080/19

РІШЕННЯ

Іменем України

29 січня 2020 року Деснянський районний суд м.Києва в складі:

головуючого - судді Зотько Т.А.,

за участі секретаря судового засідання - Ковальової В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 , звернувся до суду із вищевказаним позовом, в якому просив відшкодувати моральну шкоду, завдану йому внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території України. Вимоги позовної заяви мотивовані тим, що відповідно до заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройної агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», затвердженої постановою Верховної Ради України від 21.04.2015 р. № 337-VIII -збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалась 20 лютого 2014 року, коли були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації всупереч міжнаро-правовим зобов`язанням Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання нею своїх військових формувань, дислокованих у Криму відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28.05.1997 року, для блокування українських військових частин. Крім того, факт збройної агресії Російської Федерації проти України та її громадян закріплено в Резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи від 12.10.2016 року. Як повідомляє Міністерство закордонних справ України, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти нашої держави більш ніж півтора мільйони мешканців Криму та Донбасу були змушені покинути свої домівки як внутрішньо переміщені особи. Економіка Донецької та Луганської областей майже повністю зруйнована. Внаслідок бойових дій на Сході та окупації частини території України значно погіршилася економічна ситуація в державі, що призвело до зростання цін на продукти харчування, медичні препарати, паливо та комунальні послуги.

Як зазначає позивач, наведені вище негативні обставини викликали у нього, як громадянина України, значні душевні страждання. Зокрема, після початку збройної агресії Російської Федерації проти України він постійно перебуває у пригніченому стані, у нього знизився життєвий тонус і погіршилося загальне самопочуття, що негативно позначилося на його стосунках з оточуючими та призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків. Значні душевні страждання також були викликані переживаннями за життя та здоров`я брата позивача ОСОБА_3 , якого було мобілізовано до лав Збройних Сил України і протягом 2015-2016 р.р. він боронив державний суверенітет в зоні проведення Антитерористичної операції та внаслідок протиправних дій Російської Федерації, був вимушений приймати участь у бойових діях. Крім того, позивач є молодшим лейтенантом в запасі. Деснянським районним військовим комісаріатом винесено мобілізаційне розпорядження від 08.07.2015 про зобов`язання прибути позивача протягом шести годин до РВК у випадку оголошення мобілізації. З огляду на вищезазначене, з 08.07.2015 позивач вимушений жити в значному додатковому нервовому напруженні, через те, що збройна агресія Російської Федерації може розповсюдитись і на іншу територію України і через це позивач буде вимушений зі зброєю в руках боронити державний суверенітет України, наносити іншим людям (інтервентам) тілесні ушкодження, а можливо і позбавляти їх життя. Отже, враховуючи характер душевних страждань, завданих позивачу, у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України, окупацією частини території нашої держави і беззаконням, яке панує на цій частині території України, він звернувся до суду із позовом, щодо відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Ухвалою судді від 12.07.2019 було відкрито провадження у названій справі з проведенням розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у відповідності до ст.274 ЦПК України.

Разом з цим учасникам справи було направлено ухвалу суду про відкриття провадження у справі та направлено відповідачу копії позовної заяви з додатками та встановлено для учасників строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень.

Ухвалою судді від 12.09.2019 було здійснено перехід з розгляду справи зі спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в спрощене позовне провадження з (повідомленням) викликом сторін.

В суді ОСОБА_1 заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд про їх задоволення посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві. В судове засіданні від 29.01.2019 позивач не з`явився, про розгляд справи повідомлений належним чином, 27.01.2020 через канцелярію суду подавав заяву про здійснення розгляду справи у відсутності сторони позивача.

Представник Російської Федерації до суду не з`явився, про розгляд справи повідомлений належним чином, шляхом направлення поштової кореспонденції суду до Посольства Російської Федерації в Україні. Будь -яких клопотань на адресу суду від сторони відповідача не надходило. Відповідно відзиву в установленому законом порядку від уповноваженої особи подано не було.

Суд, на підставі п. 1 ч. 6 ст. 19, ст. 274, ст. 279 ЦПК України, розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Суд вважав за можливе розглянути справу без участі відповідача, виходячи з вимог ст.128, ч.3 ст.211 ЦПК України та рішення Конституційного суду України від 13.12.2011 року № 17-рп/2011.

Заслухавши пояснення позивача, дослідивши письмові матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є громадянином України, уродженець м.Києва та зареєстрований за адресою по АДРЕСА_1 , що підтверджується відомостями зазначеними в копії паспорту громадянина України.

Позивач постійно проживає на території України.

Згідно інформації викладеної в позовній заяві, позивач внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацію частини території України, починаючи з лютого 2014 року, відчуває значні душевні страждання, що викликали у нього зниження життєвого тонусу і погіршення загального самопочуття, негативно вплинули на стосунки позивача з оточуючими і призвели до порушення нормальних життєвих зв`язків, чим позивачу завдано моральної шкоди.

Відповідно до поданих через канцелярію суду додаткових пояснень від 27.01.2020 року позивач протягом 09.06.2016 - 17.06.2016 перебував на стаціонарному лікуванні у кардіологічному відділенні Київської міської лікарні № 3 з діагнозом: дісметаболічна кардіоміопатія, нейроциркуляторна дистонія, суправентикулярна екстрасистолія, що підтверджується копією виписки з історії хвороби № 168204.

На думку позивача розлади здоров`я були викликані тривалим психоемоційним навантаженням через переживання значного гострого та хронічного стресу, викликаного душевними стражданнями за життя за здоров`я річного брата позивача ОСОБА_3 , якого було мобілізовано до лав Збройних Сил України і протягом 2015-2016 р.р. він боронив державний суверенітет в зоні проведення Антитерористичної операції та внаслідок протиправних дій Російської Федерації, був вимушений приймати участь у бойових діях.

Також, ОСОБА_1 є молодшим лейтенантом в запасі, що підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_1 виданого 03.03.2011 Деснянським районним в м. Києві військовим комісаріатом.

Позивач посилається на те, що вимушений жити в значному додатковому нервовому напруженні, через те, що збройна агресія Російської Федерації може розповсюдитись і на іншу територію України і через це позивач буде вимушений зі зброєю в руках боронити державний суверенітет України, наносити іншим людям (інтервентам) тілесні ушкодження, а можливо і позбавляти їх життя, на що позивач не має жодного бажання, однак у випадку оголошення мобілізації і видання наказу військовим керівництвом на відкриття вогню, ОСОБА_1 , буде вимушений кривдити людей, оскільки захист Вітчизни - це є його конституційний і моральний обов`язок.

Відповідно до ст.ст. 2, 4 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено висновок, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).

Згідно зі ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до ст. 22 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані

Згідно ст. 15 Конвенції зазначено, що під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації, держава може вживати заходів, що відступають від її зобов`язань за цією Конвенцією, виключно в тих межах, яких вимагає гострота становища, і за умови, що такі заходи не суперечать іншим її зобов`язанням згідно з міжнародним правом.

Згідно із вимогами ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров"я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім"ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішення, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Отже, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини душевних страждань, ступеня вини відповідача, який завдав моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Згідно до п. 5 вказаної Постанови відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Згідно з вимогами статті 264 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; та докази на їх підтвердження.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальне формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до вимог ст. 76-83 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1 ) письмовими, речовими і електронними доказами; 2 ) висновками експертів; 3 ) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.2 ст.89 ЦПК України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

В матеріалах справи відсутні та позивачем в ході розгляду справи судом не було надано відповідних висновків експертів з приводу причинного зв`язку між станом здоров`я позивача та спричиненою йому з боку відповідача моральною шкодою.

Проаналізувавши вищевказані норми діючого законодавства та встановлені у справі докази та обставини, суд вважає, що позивачем не наведено достатньо доказів на підтвердження підстав для стягнення з відповідача моральної шкоди, а саме по собі твердження позивача про те, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацію частини території України, починаючи з лютого 2014 року, він відчуває значні душевні страждання, що викликали у нього зниження життєвого тонусу і погіршення загального самопочуття, негативно вплинули на стосунки позивача з оточуючими і призвели до порушення нормальних життєвих зв`язків, чим позивачу завдано моральної шкоди. А також той факт, що в період з 09.06.2016 по 17.06.2016 він перебував на стаціонарному лікуванні у кардіологічному відділенні Київської міської лікарні № 3 з діагнозом: дісметаболічна кардіоміопатія, нейроциркуляторна дистонія, суправентикулярна екстрасистолія, що підтверджується копією виписки з історії хвороби № 168204 і на думку позивача вказані розлади здоров`я були викликані тривалим психоемоційним навантаженням через переживання значного гострого та хронічного стресу, викликаного душевними стражданнями за життя за здоров`я річного брата позивача ОСОБА_3 , якого було мобілізовано до лав Збройних Сил України і протягом 2015-2016 р.р. він боронив державний суверенітет в зоні проведення Антитерористичної операції та внаслідок протиправних дій Російської Федерації, був вимушений приймати участь у бойових діях, а саме позивач є молодшим лейтенантом в запасі, та вимушений жити в значному додатковому нервовому напруженні, через те, що збройна агресія Російської Федерації може розповсюдитись і на іншу територію України і через це він буде вимушений зі зброєю в руках боронити державний суверенітет України, наносити іншим людям (інтервентам) тілесні ушкодження, а можливо і позбавляти їх життя, на що не має жодного бажання, однак захист Вітчизни - це є його конституційний і моральний обов`язок не є належними та допустими доказами спричинення позивачу моральної шкоди з боку відповідача, а тому суд вважає позов ОСОБА_1 є необґрунтованим, а тому таким, що не підлягає задоволенню судом.

На підставі викладеного та керуючись Конституцією України, ст. ст. 23, 1167 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 19, 21, 76-83, 89, 264, 274 -279, 353 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України- відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Деснянський районний суд міста Києва.

Суддя: