Рішення № 87620095, 06.02.2020, Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа №173/2451/19

Провадження №2/173/110/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2020 р. Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

В складі: головуючого - судді Петрюк Т.М.

При секретареві - Рудовій Л.В.

За участю: позивача - ОСОБА_2

Представника позивача - адвоката Галюка Р.М

Представників відповідача - прокурора Скасківа І.М., Патретної О.М.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в за правилами загального провадження в місті Верхньодніпровську цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Кобеляцького відділу поліції ГУНП в Полтавській області, Прокуратури Кобеляцького району Полтавської області, Прокуратури Полтавської області і Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури чи суду, -

ВСТАНОВИВ:

03.10.2019 року до суду звернувся позивач ОСОБА_2 , з позовом про відшкодування шкоди, завданими незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду до відповідачів Кобеляцького відділу поліції ГУНП в Полтавській області, прокуратури Кобеляцького району Полтавської області, Прокуратури Полтавської області, Державної казначейської служби України

07.10.2019 року ухвалою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області відкрите провадження у справі та справу призначено до розгляду за правилами загального провадження в підготовчому судовому засіданні на 03 грудня 2019 року.

27.11..2019 року і 29.11.2019 року від відповідачів Прокуратури Полтавської області, Державної казначейскої служби України надійшли відзиви на позовну заяву

03.12.2019 року проведене підготовче судове засідання та справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 27.01.2020 року.

27.01.2020 року в підготовчому судовому засіданні оголошено перерву до наступної визначеної дати 06.02.2020 року

Сторонам та учасникам розгляду справи роз`яснені права та обов`язки у відповідності до ст. 43, 44, 49 ЦПК України.

У судовому засіданні 06.02.2020 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Згідно заявлених позовних вимог позивач просить стягнути за рахунок коштів державного бюджету (Державне казначейство України) завдану йому Кобеляцьким РВ УМВС в Полтавській області, прокуратурою Кобеляцького району Полтавської області, Прокуратурою Полтавської області, апеляційним судом Полтавської області майнову шкоду у розмірі 64033 грн., 99 коп. та в рахунок відшкодування моральної шкоди 400000.00 грн.

Зобов`язати в відповідачів Кобеляцький відділ поліції ГУНП в Полтавській області та прокуратуру Кобеляцького району Полтавської області повернути незаконно вилучені в нього: дюралевий човен «Южанка» з навісним двигуном «Tohatsu», два весла, захисний костюм (загальновійськовий захисний комплект) а в разі неможливості повернути вказані речі, зобов`язати відшкодувати їх вартість в сумі 38944 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилаючись на наступне: 04 квітня 2015 року приблизно о 18-00 годині він перебуваючи на моторному човні разом зі своїм знайомим ОСОБА_3 , був незаконно затриманий на Дніпродзержинському водосховищі в районі с. Орлик Кобеляцького району Полтавської області працівниками природоохоронного парку «Нижньоворсклянський» та працівниками міліції. Працівники природоохоронного парку в його присутності витягли з води якісь сітки з рибою, погрузили сітки та рибу в їх човен.

При цьому приблизно через 1-1.5 години після затримання та перебування на воді, його разом із ОСОБА_3 , на човні доправили до бази відпочинку «Берег», яка знаходиться біля с. Світлогірське Кобиляцького району Полтавської області. Туди ж був доставлений і їх човен.

Працівники поліції та природоохоронного парку відібрали у них мобільні телефони та змусили протягом кількох годин вибирати рибу з сіток, які ж були ними витягнуті з водосховища.

Приблизно о 23-00 годині до бази відпочинку «Берег» прибула слідчо-оперативна група, яка протягом ще кількох годин займалась оформленням паперів відносно їхнього затримання на воді та описом вилучених сіток, човна мотора та риби там же працівниками природоохоронного парку було складено ще два адміністративні протоколи на нього та на ОСОБА_3 , відпустили їх обох додому лише о 2-00 годині 05 квітня 2015 року протримавши приблизно 8 годин без законних на те підстав.

05.04.2015 року СВ Кобеляцького РВ УМВС у Полтавській області за фактом незаконного зайняття рибним промислом до ЄРДР були внесені відомості про кримінальне правопорушення за ознаками ч. 1 ст. 249 КК України за № 12015170000000134 та було розпочате досудове розслідування.

В травні 2015 року його і ОСОБА_3 . було повідомлено про підозру про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч . 2 ст. 249 КК України

20 травня 2015 року до суду надійшов обвинувальний акт стосовно нього та ОСОБА_3 , по кримінальному провадженню № 12015170000000134 за ч. 2 ст. 249 КК України та 29.05.2019 року ухвалою суду справу було призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні в приміщенні Кобиляцього районного суду Полтавської області під головуванням судді Тесленко Т.В

Протягом з 29.05.2015 року по 28.10.2015 року справа перебувала на розгляді у Кобеляцькому районному суді Полтавської області, де було проведене судове слідство, допитані свідки та досліджені всі докази.

Вироком Кобеляцького районного суду від 28.10.2015 року його та ОСОБА_3 . було визнано невинуватими у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 249 КК України і виправдано за недоведеністю їхньої вини у скоєнні вказаного діяння.

Не погодившись з вказаним вироком прокурор прокуратури Кобеляцького району Полтавської області 24.11.2015 року подав апеляційну скаргу на вирок Кобеляцького районного суду Полтавської області від 28.10.2015 року. В апеляційній скарзі прокурор просив скасувати вирок та ухвалити новий, яким визнати його та ОСОБА_3 , винними за ч. 2 ст. 249 КК України та призначити покарання у вигляді 1 року 6 місяців обмеження волі з конфіскацією знарядь і засобів промислу та всього здобутого

16 листопада 2016 року вироком апеляційного суду Полтавської області апеляційну скаргу прокурора було задоволено частково та скасовано вирок Кобеляцького районного суду Полтавської області від 28.10.2015 року. Його і ОСОБА_3 , було визнано винуватими за ч. 2 ст. 249 КК України і їм було призначене покарання у вигляді 1 року 6 місяців обмеження волі.

06 березня 2017 року, на підставі вироку апеляційного суду Полтавської області від 16.11. 2016 року його було поміщено до Ігренського виправного центру УДПтСУ у Дніпропетровській області № 133.

Не погодившись із вироком апеляційного суду Полтавської області від 16 листопада 2016 року, прокуратура Полтавської області подала касаційну скаргу на вирок суду.

Ухвалою вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 26.09.2017 року вирок апеляційного суду Полтавської області від 16 листопада 2016 року було скасовано та справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для розгляду по суті.

3 листопада 2017 року на підставі ухвали вищого спеціалізованого суду України від 26.09.2017 року він був звільнений з Ігренського виправного центру УДПтСУ у Дніпропетровській області № 133. Всього у виправному центрі він перебував 07 місяців 27 днів.

21 травня 2019 року колегія суддів Полтавського апеляційного суду, розглянувши кримінальне провадження № 12015170000000134, дійшов до висновку про відсутність у його діях та діях ОСОБА_3 , складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 249 КК України та змінивши на підставі ст. 404 КПК України підстави виправдування, залишає виправдувальний вирок Кобиляцького райсуду від 28.10.2015 року в силі, а апеляцію прокурора без задоволення.

В своїй ухвалі від 21 травня 2019 року суд зазначив, що стороною обвинувачення не встановлені всі ознаки об`єктивної сторони, а саме істотну шкоду. завдану довкіллю, що є обов`язковим для матеріального складу злочину, а за таких обставин в діях обвинувачених, тобто його та ОСОБА_3 , відсутній склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 249 КК України.

Ухвала Полтавського апеляційного суду від 21 травня 2019 року набрала законної сили в момент її проголошення та станом на вересень місяць 2019 року ніким не оскаржувалась.

З самого моменту затримання він своєї вини не визнавав, що неодноразово виказував у своїх свідченнях, однак не зважаючи на повну відсутність належних і достатніх доказів орган досудового розслідування, потім прокуратура, а потім і суд (зокрема апеляційна інстанція при першому розгляді справи) не звернула ніякої уваги на відсутність цих доказів та на фактичні обставини справи. Керуючись якимись незрозумілими для нього фактами і доказами, суд апеляційної інстанції прийняв рішення про його винуватість та незаконно засудив до обмеження волі.

Крім того під час його затримання 04.04.2015 року та огляді його речей 4-5 квітня 2015 року у нього було вилучено: дюралевий човен «Южанка» з навісним двигуном «Tohatsu», два весла, захисний костюм (загальновійськовий захисний комплект), які до теперішнього часу йому не повернені

В зв`язку з тим, що він незаконно протягом тривалого часу перебував під слідством та судом, був незаконно засуджений, незаконно відбував тривалий час покарання у вигляді реального обмеження волі, у нього незаконно було вилучені його особисті речі та майно, він має право на відшкодування спричиненої матеріальної і моральної шкоди.

Незаконними діями (бездіяльністю) держава Україна в особі органу досудового розслідування ( на момент притягнення до кримінальної відповідальності Кобеляцький РВ УМВС України в Полтавській області ) і прокуратури (прокуратура Кобеляцького району Полтавської області і прокуратура Полтавської області) і суду (апеляційний чуд Полтавської області, який виніс обвинувальний вирок) завдали йому значної майнової (матеріальної) і моральної (немайнової) шкоди внаслідок незаконного затримання, незаконного притягнення його до кримінальної відповідальності, незаконного вилучення його речей та незаконного засудження до обмеження волі.

Спричинена йому майнова (нематеріальна) шкода загалом складає 64033 грн., 99 коп., та складається з наступного: оскільки перебуваючи в Ігренському виправному центрі № 133 в період з 06 березня 2017 року по 03.11.2017 року (7 місяців 27 днів) він втратив можливість працювати та отримувати заробітну плату. Згідно інформації на сайті ГУ статистики у Дніпропетровській області середня заробітна плата за 2-й квартал 2017 року склала 5963.67 грн., відповідно за сім місяців і 27 днів втрачений ним заробіток складає 47112 грн., 99 коп., згідно наведеного в позовній заяві розрахунку.

10000.00 грн., ним сплачено за надання правової допомоги адвокату, 5000.00 грн., половина витрат на пальне для поїздок до слідчого відділу Кобиляцького РВ, до Кобиляцького районного суду та до апеляційного суду Полтавської області та Полтавського апеляційного суду. Також ним були понесені витрати на сплату штрафу відповідно до ухвали Полтавського апеляційного суду від 04.03.2019 року в с умі 1921.00 грн., які він також відносить до спричиненої йому матеріальної шкоди.

Також діями відповідачів йому спричинена моральна шкода, оскільки під обвинуваченням і слідством він фактично перебував з 04.04.2015 року по 20.05.2019 року, а саме 4 роки 1 місяць та 16 днів, а значить весь цей час порушувались нормальні життєві зв`язки, були утруднені спілкування і стосунки з оточуючими людьми. Також він тривалий час перебував у виправному центрі, тому враховуючи інтенсивність та глибину сприйняття всіх психотравмуючих факторів, що супроводжували його неправосудне переслідування, спричинену йому моральну шкоду він оцінює в 400000.00 грн. крім того позивач прохає повернути йому вилученні при затриманні речі, а в разі неможливості такого повернення відшкодувати їх в вартість, що й стало підставою звернення до суду

В судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали позовні вимоги в повному обсязі, давши пояснення фактично установлені матеріалами справи. також представник позивача посилається на те, що відповідно до ч. 4 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями, органу дізнання, досудового розслідування, прокуратури і суду» його довіритель має право на відшкодування втраченого заробітку, незалежного від того працював останній чи ні і чи відсторонювався він роботи чи ні. Його довіритель працював, що підтверджується записами в його трудових книжках, відбував реальне покарання, яке перешкоджало йому працювати тому має право на відшкодування втраченого заробітку, я кий розрахований відповідно до середнього заробітку за даними органу статистики.

Представник відповідача Кобеляцького відділу поліції ГУНП в Полтавській області в судове засідання не з`явився, про дату час і місце розгляду справи повідомлений належний чином. Відзив на позовну заяву не надав.

Представник відповідача прокуратури Кобеляцького району Полтавської області в судове засідання не з`явився, про дату час і місце розгляду справи повідомлений належний чином. Відзив на позовну заяву не надав.

Представник відповідача Полтавської обласної прокуратури позовні вимоги визнав частково, вважає можливим стягнути на користь позивача на відшкодування йому спричиненої моральної шкоди грошову суму у мінімальному розмірі, який визначений ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями, органу дізнання, досудового розслідування, прокуратури і суду» за період з 18.05.2015 року по 21.05.2019 року, тобто за 48 місяців, оскільки вищезазначеним законом передбачено, що обрахунок моральної шкоди здійснюється лише за кожний місяць перебування під слідством і судом. В свою чергу позивачем не надано будь-яких належних і допустимих доказів на підтвердження моральних страждань. За позовними вимогами в частині відшкодування майнової шкоди просить закрити провадження, оскільки у позивач на час перебування під судом і слідством від посади не відсторонювався, до початку досудового розслідування не працював. Затрати на надання послуг адвоката не містять детального опису виконаних робіт, і позивач окрім квитанцій про сплату коштів не надав будь-яких інших доказів які б підтверджували реальну сплату таких сум. Доказів на підтвердження витрат на бензин для поїздок до органів досудового розслідування у вказаній позивачем сумі взагалі не надано. Вимоги про відшкодування вартості вилученого майна задоволенню не підлягають, оскільки дане майно визнане речовими доказами у справі і після постановлення виправдувального вироку їх подальша доля вирішується судом, який постановив виправдувальний вирок. Також позивач наділений правом вирішити дане питання у відповідності до ст. 539 ч. 1 КПК України.

Представник відповідача Державної казначейської служби України позовні вимоги визнав частково вважає можливим стягнути на користь позивача на відшкодування йому спричиненої шкоди грошову суму у мінімальному розмірі, який визначений ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями, органу дізнання, досудового розслідування, прокуратури і суду». В задоволенні позовних вимог в іншій частині просила відмовити за підставами, викладеними у відзиві на позовну заяву, які є аналогічними доводам, викладеним у відзиві Полтавської обласної прокуратури та наданих її представником в судовому засіданні..

Відповідно до п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, яка відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до вимог ст. 55 Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку , встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів є забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною радою України.

За змістом положень вказаних норм, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, держави та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором

При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Отже, виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені, невизнані або оспорювані особою, до якої пред`явлений позов, тобто, законодавець пов`язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивача. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених, невизнаних або оспорюваних суб`єктивних прав або законних інтересів позивача.

Суд, з`ясувавши зміст позовних вимог, заслухавши пояснення сторін, свідка, вивчивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, приходить до таких висновків.

Судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини.

Як встановлено в судовому засіданні 04 квітня 2015 року приблизно о 18-00 годині позивач перебуваючи на моторному човні разом зі своїм знайомим ОСОБА_3 , був затриманий на Дніпродзержинському водосховищі в районі с. Орлик Кобеляцького району Полтавської області працівниками природоохоронного парку «Нижньоворсклянський» та працівниками міліції.

05.04.2015 року СВ Кобеляцького РВ УМВС у Полтавській області за фактом незаконного зайняття рибним промислом до ЄРДР були внесені відомості про кримінальне правопорушення за ознаками ч. 1 ст. 249 КК України за № 12015170000000134 та було розпочате досудове розслідування.

В травні 2015 року позивача і ОСОБА_3 . було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч . 2 ст. 249 КК України

20 травня 2015 року до суду надійшов обвинувальний акт стосовно позивача та ОСОБА_3 , по кримінальному провадженню № 12015170000000134 за ч. 2 ст. 249 КК України та 29.05.2019 року ухвалою суду справу було призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні в приміщенні Кобиляцього районного суду Полтавської області під головуванням судді Тесленко Т.В

Протягом з 29.05.2015 року по 28.10.2015 року справа перебувала на розгляді у Кобеляцькому районному суді Полтавської області. Вироком Кобеляцького районного суду від 28.10.2015 року позивача і ОСОБА_3 , було визнано невинуватими у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 249 КК України і виправдано за недоведеністю їхньої вини у скоєнні вказаного діяння.

Не погодившись з вказаним вироком прокурор прокуратури Кобеляцького району Полтавської області 24.11.2015 року подав апеляційну скаргу на вирок Кобеляцького районного суду Полтавської області від 28.10.2015 року. В апеляційній скарзі прокурор просив скасувати вирок та ухвалити новий, яким визнати позивача і ОСОБА_3 , винними за ч. 2 ст. 249 КК України та призначити покарання у вигляді 1 року 6 місяців обмеження волі з конфіскацією знарядь і засобів промислу та всього здобутого

16 листопада 2016 року вироком апеляційного суду Полтавського апеляційного суду апеляційну скаргу прокурора було задоволено частково та скасовано вирок Кобеляцького районного суду Полтавської області від 28.10.2015 року. Позивача і ОСОБА_3 , було визнано винуватими за ч. 2 ст. 249 КК України і їм було призначене покарання у вигляді 1 року 6 місяців обмеження волі.

06 березня 2017 року, на підставі вироку Полтавського апеляційного суду від 16.11. 2016 року позивача було поміщено до Ігренського виправного центру УДПтСУ у Дніпропетровській області № 133.

Не погодившись із вироком Полтавського апеляційного судувід 16 листопада 2016 року, прокуратура Полтавської області подала касаційну скаргу на вирок суду.

Ухвалою вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 26.03.2017 року вирок апеляційного суду Полтавської області від 16 листопада 2016 року було скасовано та справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для розгляду по суті.

3 листопада 2017 року на підставі ухвали вищого спеціалізованого суду України від 26.09.2017 року позивач був звільнений з Ігренського виправного центру УДПтСУ у Дніпропетровській області № 133. Всього у виправному центрі позивач перебував 07 місяців 27 днів.

21 травня 2019 року колегія суддів Полтавського апеляційного суду, розглянувши кримінальне провадження № 12015170000000134, дійшов до висновку про відсутність у діях позивача і ОСОБА_3 , складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 249 КК України та змінивши на підставі ст. 404 КПК України підстави виправдування, залишає виправдувальний вирок Кобеляцького райсуду від 28.10.2015 року в силі, а апеляцію прокурора без задоволення.

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України - Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Проаналізувавши надані докази, суд вважає, що до правовідносин, які виникли між сторонами, підлягають застосуванню наступні норми матеріального права.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень встановлено ст. 56 Конституції України.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон) передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Частиною другою статті 1 Закону встановлено, що у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Враховуючи, що позивач був виправданий вироком Кобеляцького районного суду від 28.10.2015 року, який в подальшому був залишений в силі ухвалою Полтавського апеляційного суду від 21.05.2019 року зі зміною підстав виправдування, а саме за відсутністю в діях ОСОБА_2 , складу злочину, позивач має право на відшкодування спричиненої йому майнової та моральної шкоди.

В поданій позовній заяві позивач зазначає, що спричинена йому майнова полягає у втраченому заробітку за час реального відбування покарання у вигляді обмеження волі протягом 7 місяців 27 днів, з витрат на оплату послуг адвоката, який надавав йому правову допомогу, витрат на поїздки до органу досудового розслідування і суду і витрат на оплату штрафу за ухвалою Полтавського апеляційного суду від 04.03.2019 року.

Відповідно до ч . 1 ст. 1166 ЦК України - Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст. 3 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» - У наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються):

1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;

2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;

3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;

4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги;

5) моральна шкода.

Відповідно до ч.1 ст.. 4 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» - Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.

Судом встановлено, що на підставі 16 листопада 2016 року вироком Полтавського апеляційного суду позивача було визнано винуватими за ч. 2 ст. 249 КК України і йому було призначене покарання у вигляді 1 року 6 місяців обмеження волі.

06 березня 2017 року, на підставі вироку Полтавського апеляційного судувід 16.11. 2016 року позивача було поміщено до Ігренського виправного центру УДПтСУ у Дніпропетровській області № 133, з якого позивач був звільнений 03.11.2017 року, що підтверджується довідкою про звільнення. Таким чином за час перебування у виправній колонії позивач не працював і не міг працювати оскільки відбував реально призначене йому покарання у вигляді позбавлення волі.

Доводи відповідачів про те, що позивач не працював до того, як його було поміщено до Ігренського виправного центру УДПтСУ у Дніпропетровській області № 133 для відбування призначеного покарання, не був відстороненим від роботи і не мав заробітку, тому немає права на відшкодування втраченого заробітку, суд вважає безпідставними. Оскільки позивач працював в 2005 і 2006 році, після звільнення із закладу відбування покарання відразу ж влаштувався на роботу, що підтверджується записами в його трудових книжках. Позивач є особою працездатного віку, тому в період відбування покарання міг бути працевлаштованим та працювати і отримувати прибуток, тому суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги в цій частині, оскільки згідно ст. 4 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» позивач має право на відшкодування втраченого заробітку за час відбування кримінального покарання.

Проте враховуючи, що позивач безпосередньо не працював перед тим, як був поміщений до закладу відбування покарання, суд вважає, що втрачений заробіток підлягає відшкодуванню, виходячи не з середнього заробітку по Верхньодніпровському району, а із мінімальної заробітної плати.

Так мінімальна заробітна плата в 2017 році складала 3200 грн.,Х 7 місяців = 22400 грн., + 3200 грн., : 22 дн. х 27 дн. =3927 грн 15 коп., = 26327.15 грн.

Таким чином позивачеві підлягає відшкодуванню втрачений заробіток в сумі 26327.15 грн.

Вирішуючи питання про в відшкодування позивачеві затрат на оплату послуг захисника та на придбання бензину для поїздок до органів досудового розслідування і суду, суд виходить з наступного .

Відповідно до ч.1,2. 3, 4 , 5 ст. 137 ЦПК України - Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Позивачем надані квитанції на оплату послуг за надання юридичних послуг адвокатові Галюку Р.М, . на загальну суму 10000.00 грн. Відповідно до наданих суду копії вироків і ухвал суду першої та апеляційної інстанцій вбачається, що в розгляді кримінального провадження приймав учать адвокат Галюк Р.М. Відповідно враховуючи, що розгляд кримінального провадження здійснювався протягом з 2015 року по 2019 рік, суд приходить до висновку, що сплачена адвокатові грошова с ума 10000.00 за надання правової допомоги є співмірною із проведеною захисником діяльністю по захисту прав позивача, оскільки відповідачами не надано доказів та інформації, скільки раз до слідчого та до суду з`являвся захисник, в яких слідчих діях він приймав участь , якою була тривалість судових засідань по розгляду справи, що надало б можливість суду більш детально визначити затрачений захисником час на здійснення захисту позивача. За даних обставин суд вважає задовольнити позовні вимоги в цій частині та стягнути на користь позивача 10000.00 грн., на відшкодування понесених витрат на правову допомогу.

Затрати на придбання бензину на думку суду відшкодуванню не підлягають, оскільки позивачем не надано доказів на понесення цих затрат, а також як вже зазначалось вище, не надано інформації скільки раз до слідчого та до суду з`являвся захисник та які витрати бензину необхідні були для даних поїздок. Тому дані затрати є недоведеними позивачем.

Також на думку суду не підлягають відшкодуванню понесені затрати на оплату штрафу за ухвалою Полтавського апеляційного суду від 04.03.2019 року, оскільки даний штраф був застосований до позивача в зв`язку з його винною поведінкою, а саме неявкою у судове засідання, що мало наслідком постановлення ухвали про його привід в судове засідання.

Таким чином позивачеві підлягає відшкодуванню майнова шкода в загальній сумі 36327 грн. 15 коп.

Вирішуючи питання про в відшкодування спричиненої позивачеві моральної шкоди суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України - Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з пунктом 5 статті 3 Закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові підлягає відшкодуванню моральна шкода.

Тобто, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у тому числі й відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

У статті 42 КПК України міститься широке коло прав, одним із яких є право вимагати відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, в порядку, визначеному законом, а також відновлення репутації, якщо підозра, обвинувачення не підтвердилися.

Частиною 1 статті 130 КПК України визначено, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з пунктом 1 статті 1, пунктом 5 статті 3 Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.

Відповідно до частин другої, третьої статті 13 Закону розмір моральної шкоди, визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Згідно із частинами п`ятою, шостою статті 4 Закону відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України у справі № 6-2203цс15 при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що діють на час розгляду справи.

Згідно з ст.360-7 ЦПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов`язковим для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Мінімальний розмір заробітної плати згідно із Законом України «Про державний бюджет на 2019 рік» становить 4173 грн.

Судом встановлено, що позивач перебував під слідством з 18 травня 2015 року ( з дня пред`явлення підозри) до 20.05.2019 року тобто 48 місяців.

Таким чином мінімальний розмір спричиненої позивачеві моральної шкоди складатиме: 4173 грн Х 48 = 200304 грн. Такими чином моральна шкода, яка підлягає відшкодуванню позивачеві не може бути меншою даної суми , оскільки вона є гарантованим мінімумом.

В свою чергу суд враховує, що позивач протягом 48 місяців перебував не лише під слідством та судом, а й відбував реально покарання у вигляді обмеження волі в Ігренському виправному центрі № 133 протягом семи місяців 27 днів.

Таким чином суд погоджується з тим, що в даний період у позивача були втрачені звичайні життєві зв`язки, позивач був обмежений у вільному пересуванні, у спілкуванні з близькими та рідними йому людьми і знайомими. Тобто в даний період моральні страждання позивача мали більш поглиблений характер оскільки зазначені обставини впливали на душевний стан позивача, змушували його нервувати, створили позивачу дискомфорт, порушили його звичайний уклад життя, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків зі своєю родиною, неможливістю надання необхідної допомоги, та навпаки покладенням на родину додаткових майнових втрат та фізичних зусиль дружини, пов`язаних із забезпеченням позивачу належного харчування, в умовах перебування в закладі виконання покарання.

Згідно роз`яснення постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику по справам про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяній фізичній або юридичній особі незаконним діями, або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати. зокрема: у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач характеру немайнових втрат ( їх тривалості, можливості відновлення, тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість виражених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації. час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, зваженості та справедливості.

За даних наведених вище обставин , суд з урахуванням ступеню, глибини та тривалості моральних страждань, понесених позивачем, можливості відновлення немайнових втрат, тяжкість вимушених змін у життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, із урахуванням самої можливості такого відновлення у необхідному чи повному обсязі, вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача 400000.00 грн., на відшкодування спричиненої моральної шкоди.

Частиною 2 ст.2 ЦК України встановлено, що учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Відповідно до ст. 170 ЦК України, держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Держава реалізує правосуб`єктність через систему своїх органів. Від імені держави у відносинах, що регулюються цивільним законодавством, беруть участь органи управління державним майном, фінансові та інші спеціально уповноважені державою органи. Казначейська служба хоч і є юридичною особою, але діє від імені держави.

Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 ЗаконуУкраїни «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (в тому числі і моральної шкоди), провадиться за рахунок коштів державного бюджету (ч. 1 ст. 4 Закону).

Відповідно до Положення про Державну казначейську службу України, Казначейство України відповідно до покладених завдань здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Таким чином присуджені позивачеві суми відшкодовуються Державною казначейською службою України за рахунок державного бюджету.

Також суд вважає що присуджені позивачеві відшкодування здійснюються в результаті спричинення йому даної шкоди відповідачами: Кобеляцьким відділом поліції ГУНП в Полтавській області, Прокуратурою Кобеляцького району Полтавської області, Прокуратурою Полтавської області. І з переліку відповідальних осіб підлягає виключенню Полтавський апеляційний суд, оскільки позивачем Полтавський апеляційний суд не визначений відповідачем у справі.

Вирішуючи позовні вимоги в частині зобов`язання відповідачів: Кобеляцький відділ поліції ГУНП в Полтавській області та прокуратуру Кобеляцього району Полтавської області повернути незаконно вилучені в нього: дюралевий човен «Южанка» з навісним двигуном «Tohatsu», два весла, захисний костюм (загальновійськовий захисний комплект) а в разі неможливості повернути вказані речі, зобов`язати відшкодувати їх вартість в сумі 38944 грн., суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають, оскільки зазначені вище речі були вилучені як речові докази і нормами Кримінального процесуального кодексу України передбачений порядок вирішення їх долі у випадку постановлення виправдувального вироку і його виконання. Відповідно захист прав позивача в цій частині здійснюється в інший спосіб, який передбачений нормами Кримінального процесуального кодексу України, а не нормами Цивільного процесуального кодексу України. і позивачем не надано доказів того, що він звертався до суду , який ухвалив виправдувальний вирок для вирішення питання повернення речових доказів.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач звільнений від сплати судового збору за даними позовними вимогами. На користь позивача ухвалене рішення про відшкодування спричиненої шкоди в загальній сумі 436327 грн. 15 коп. Таким чином сума судового збору складатиме 4363.27 грн., яка підлягає стягненню з відповідачів в рівних частинах, а саме по 1454 грн., з кожного на користь держави.

Керуючись ст. 12, 13, 89, 141, 259, 263- 265, 268, 273 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги за позовом ОСОБА_2 до Кобеляцького відділу поліції ГУНП в Полтавській області, Прокуратури Кобеляцького району Полтавської області, Прокуратури Полтавської області і Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури чи суду - задовольнити частково.

Стягнути за рахунок коштів державного бюджету (Державної казначейської служби України, 01601 м. Київ вул. Бастіонна, 6 ЄДРПОУ 37567646) на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ІПН НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 в рахунок відшкодування майнової шкоди, спричиненої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ІПН НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 Кобеляцьким відділом поліції ГУНП в Полтавській області (юридична адреса: вул.. Шевченко, 17 м.Кобеляки Полтавської області, 39201), прокуратурою Кобеляцього району Полтавської області ( юридична адреса вул. Касьяна, 37 м. Кобеляки Полтавської області, 39200) і прокуратурою Полтавської області (36000 м. Полтава вул. 1100-річчя Полтави, 7) в сумі 36327 грн. 15 коп. та в рахунок відшкодування спричиненої моральної школи 400000.00 (чотириста тисяч) грн.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути із Кобеляцького відділу поліції ГУНП в Полтавській області (юридична адреса: вул.е Шевченко, 17 м.Кобеляки Полтавської області, 39201), прокуратури Кобеляцього району Полтавської області ( юридична адреса вул. Касьяна, 37 м. Кобеляки Полатавської області, 39200) і прокуратури Полтавської області (36000 м. Полтава вул. 1100-річчя Полтави, 7) в рахунок держави судовий збір в сумі по 1454 (одна тисяча чотириста п`ятдесят чотири) грн., з кожного.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з моменту складання повного тексту рішення. Відповідно до п. 15.5 розділу ХШ Перехідні положення ЦПК України апеляційна скарга подається через Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області до приведення Положення про автоматизовану систему документообігу суду у відповідність із редакцією Цього кодексу

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У випадку подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення.

Повний текст рішення виготовлений 16.02.2020 року

Суддя Петрюк Т.М.

Зареєстроване: 17.02.2020 року

Оприлюднене: 17.02.2020 року

Дата набрання законної сили: 18.03.2020 року